Рішення № 25928874, 07.09.2012, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 2-1381/2011 Провадження № 22-ц/0290/2574/2012Головуючий в суді першої інстанції:Вохмінова О.С.Категорія: 27 Доповідач: Медвецький С. К. 07.09.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.0212 м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Чорного В.І., Чуприни В.О.,

при секретарі: Агеєвій Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Староміського районного суду міста Вінниці від 13 липня 2012 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору, договору застави та поруки недійсними, позовом третьої особи із самостійними вимогами - ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання договору поруки недійсним, -

встановила:

У жовтні 2011 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулось в суд із позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного 15.10.2007 року між банком та відповідачем кредитного договору № DNАВАЕ00003229, останній отримав кредит у розмірі 39 237, 83 доларів США, зі сплатою відсотків за користування ним у розмірі 12% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 12.10.2012 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та відповідачем 15.10.2007 року був укладений договір застави, за умовами якого ОСОБА_2 надав у заставу належний йому на праві власності автомобіль «MAZDA» модель RX-8, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Посилаючись на те, що станом на 07.09.2011 року в ОСОБА_2 виникла заборгованість по сплаті кредиту в розмірі 58 279, 55 доларів США, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило в рахунок погашення заборгованості на зазначену суму, звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям автомобіля, що є предметом застави з обліку в органах ДАІ України.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», який у подальшому уточнив та просив визнати недійсними кредитний договір, договори застави та поруки.

В обґрунтування позову посилався на те, що хоча кредитний договір підписаний ним особисто, але кошти він не отримував, а тому такий договір є недійсним. Відповідно і не дійсним є договір застави рухомого майна - автомобіля. Вимоги щодо визнання недійсним договору поруки мотивував тим, що даний договір від імені ОСОБА_3 від 15.10.2007 року підписаний не ним особисто, а тому також є недійсним.

Ухвалою суду від 19.01.2012 року до участі у справі в якості третьої особи залучено поручителя за кредитним договором - ОСОБА_3

У березні 2012 року третя особа - ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання договору поруки недійсним. В обґрунтування позову посилався на те, що договір поруки він не укладав, підпис у даному договорі вчинено не ним особисто. Крім того, зазначив, що договір поруки укладено від імені ОСОБА_4, а його ім'я та по-батькові ОСОБА_5, що свідчить про фіктивність такого договору.

Ухвалою суду від 06.03.2012 року позовну заяву ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання договору поруки недійсним об'єднано в одне провадження із позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору, договору застави та поруки недійсними.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 13.07.2012 року у задоволенні позовів Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні його вимог до ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення в частині відмови в задоволенні вимог банку та ухвалити нове про їх задоволення в повному обсязі, а в решті рішення залишити без змін.

В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується, а відтак суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України визначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалене по справі рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави, а також позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір № DNАВАЕ00003229 від 15.10.2007 року є неукладеним, оскільки кредитні кошти відповідачеві ОСОБА_2 банк через касу не видавав, позичальник їх не отримував, а тому, як наслідок, між сторонами кредитні правовідносини не виникли.

Проте погодитись з такими висновками суду не можна.

Як установлено судом апеляційної інстанції 15 жовтня 2007 року між банком та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір

№ DNАВАЕ00003229, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 39 237, 83 доларів США, зі сплатою відсотків за користування ним у розмірі 12% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 12.10.2012 року.

Відповідно до умов зазначеного договору (п.7.1) банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти на строк з 15.10.2007 року по 12.10.2012 року включно у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 39 237, 83 доларів США на наступні цілі: 26 054, 78 доларів США на купівлю автомобіля, а також у розмірі 6,77 долари США для сплати за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до п.1.2; на сплату страхових платежів за договором страхування, договором особистого страхування на строк до 14.10.2008 року в сумі 2 065,77 долари США, а також винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 781,64 долари США та у розмірі 10 328,86 долари США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбаченого п. п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди в розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотки за дострокове погашення кредиту, згідно п. 3.10 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 договору.

Відповідно до п.7.2 кредитного договору для виконання даного договору банк відкриває позичальникові рахунок для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та іншим платежам.

Забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором забезпечується договором застави рухового майна від 15.10.2007 року, предметом якого є автомобіль «MAZDA» модель RX-8, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить заставодавцю ОСОБА_2 на праві власності.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані загальними положеннями ЦК України про правочини, зобов'язання, договори і кредит.

Так, згідно зі ст. ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Статтею 218 ЦПК України встановлено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідач ОСОБА_2 не заперечував факт підписання ним кредитного договору та договору застави.

Натомість суд першої інстанції вважав, що кредитний договір не набув чинності для обох сторін, оскільки його підписання відповідачем не призвело до настання правових наслідків, що були обумовлені умовами.

При цьому суд послався на те, що уклавши кредитний договір, відповідач не підписував заяву про видачу готівки і не отримав від банку коштів, а відтак вважав його неукладеним .

Проте такий висновок суду зроблений через неправильне застосування норм матеріального права і з порушенням норм процесуального права.

За своєю правовою природою кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору.

В укладеному між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з одного боку і ОСОБА_2 з другого боку кредитному договорі на умовах забезпечення сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договорів такого виду, зокрема, в них визначені: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину відповідно до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 638 та ч.1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Законодавець пов'язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (ст. 1046 ЦК України). Однак кредитний договір, спір щодо якого вирішено у справі, є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.

Суд першої інстанції вважав, що сторонами не додержано вимог ч. 5 ст. 203 ЦК України, а саме - укладені між ними правочини (договори кредитування на умовах забезпечення) не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з заявою на видачу готівки, кредитні кошти в сумі 26 050 доларів США були перераховані банком на рахунок ОСОБА_2, відкритий відповідно до умов кредитного договору (а.с.164).

При цьому суд погодився з доводами відповідача про те, що він не підписував заяви на видачу готівки, а тому не знав і не здогадувався, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» перерахував кошти, згідно вищезазначеного договору.

Для вирішення питання про те, чи підписував відповідач заяву на видачу готівки в банку, суд призначив судову почеркознавчу експертизу, відповідно до висновку якої (а.с.178-180) підписи в графі «підпис касира» та навпроти прізвища «ОСОБА_6» виконані не самим ОСОБА_2, а іншою особою (особами).

Водночас, отримання чи неотримання коштів позивачем за кредитним договором, чи привласнення коштів позивача іншою особою не є порушенням вимог ст. 203 ЦК України у момент укладення договору, та не призводить до наслідків, що передбачені ст. 215 ЦК України, а може свідчити про невиконання чи неналежне виконання умов договору однією чи обома сторонами із застосуванням наслідків, передбачених іншими положеннями цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 509, 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів (п. 1 ст. 11 ЦК України).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню з у цей строк (термін).

ОСОБА_2 неналежно виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості зі сплати кредиту та встановлених договором процентів у сумі 58 279, 55 доларів США.

Пунктом 15.7.1 договору застави нерухомого майна передбачено, що з метою задоволення вимог заставодержателя, останній має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Щодо способу реалізації заставного майна, то діюче законодавство визначає його диспозитивно, а саме сторони можуть врегулювати цей випадок на свій розсуд та визначити спосіб реалізації у випадку звернення стягнення за умовами договору.

Статтями 19, 20 Закону України «Про заставу» передбачено, що за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначений Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Відповідно до ст. 24 цього Закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Оскільки ОСОБА_2 не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, то вимоги позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення норм матеріального права відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового, в частині задоволення вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Апелянтом понесені судові витрати - сплачено судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції 1 700 грн., а також 120 грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення справи та подання апеляційної скарги в розмірі 1 609, 50 грн., а тому зазначені витрати відповідно до ст. 88 ЦПК України слід стягнути з відповідача.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити.

Рішення Староміського районного суду міста Вінниці від 13 липня 2012 року в частині відмови в задоволенні вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 задовольнити повністю.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNАВАЕ00003229 від 15.10.2007 року в сумі 58279.55 доларів США звернути стягнення на предмет застави: автомобіль MAZDA, модель РХ-8, рік випуску: 2005, тип ТЗ, легковий сєдан-В, № кузова/шасі: JМ1FЕ17 НОМЕР_3, реєстраційний номер: НОМЕР_4, що належить на праві власності ОСОБА_2 (21019, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2), шляхом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПО 14360570) з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» судовий збір в розмірі 3 309, 50грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий :

Судді:

З оригіналом вірно :