Постанова № 25927947, 31.08.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 серпня 2012 року № 2а-9092/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Паньківу В.В., розглянувши у письмовому провадженні матеріали адміністративної справ

За позовомДочірнього підприємства "Шенкер"до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

На підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство "Шенкер" (далі по тексту-позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі по тексту-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.04.2012 р. №№ 0000052205, 0000062205, 0000072205.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу було неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств створених за участю іноземних інвесторів і застосовані штрафні (фінансові) санкції, а також зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

20.08.2012 р. відповідач в судове засідання не з'явився, хоча й був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2011 р.

Перевіркою встановлено, що в періоді, що перевірявся, позивач мав взаємовідносини з контрагентами ТОВ "Антар Груп" (договір про надання консультаційних послуг з управління підприємством від 06.06.2009 р. № 14), СПД -ОСОБА_1 (отримані транспортно-експедиційні послуги), СПД -ОСОБА_2 (договори про надання транспортно-експедиційних послуг від 01.01.2009 р. № 0109 та від 01.07.2010 р. б/н), ДП "Київський консалтинговий центр" (договір суборенди нежитлового приміщення (будівлі) від 31.01.2011р. б/н, додаткова угода до договору №1), ТОВ "Жасмін-тур" (надання послуг готелю), ПП "Дельфін" (організація харчування), ТОВ "Мартін-Прінт", ТОВ "Південна корона", ТОВ "Екзим-Транзит", СПД ОСОБА_3, ТОВ "ПО Енергоремонт", ПП "Реа-Рент Миколаїв", ТОВ "Константа-Д", ТОВ "ЛБФ "Укрпрофгруп", ТОВ "ПКФ "Дельта".

На підтвердження виконання взаємовідносин позивача з зазначеними контрагентами, включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також сплати податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари (роботи, послуги), зазначеними контрагентами були видані позивачу первинні документи: видаткові накладні, податкові накладні акти виконаних робіт тощо.

В той же час, відповідачем були сформовані висновки, що взаємовідносини позивача з контрагентами - ТОВ "Екзим-Транзит", ТОВ "ПО Енергоремонт", ПП "Реа-Рент Миколаїв", ТОВ "Константа-Д", ТОВ "ЛБФ "Укрпрофгруп", ТОВ "ПКФ "Дельта" носять характер недійсного правочину, отже первинні бухгалтерські документи, виписані зазначеними контрагентами, надані до перевірки, не можуть бути прийняті до уваги. Взаємовідносини ж з іншими контрагентами, на думку відповідача, належним чином не підтверджені документально.

Крім того, проведеною перевіркою відображеного показника за ІІ-IV квартали 2011 року в сумі 2101183,00 грн. на підставі поданих уточнюючих розрахунків, даних податкової звітності з податку на прибуток підприємства, встановлено завищення задекларованих позивачем показників у рядку 06.6 Декларацій "Від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду", всього у сумі 12101183,00 грн., в тому числі за II квартал 2011 р. у сумі 12101183,00 грн. Таке завищення має місце у зв'язку з включенням позивачем до складу від'ємного значення ІІ кварталу 2011 року суму отриманого від'ємного значення об'єкту оподаткування 2010 року у розмірі 12101183,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 26.03.2012 р. № 49/22-507/24382029, яким зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства України, зокрема: пп.1.22.1. п.1.22., п.1.25. ст.1, п.4.1. ст.4, пп.4.1.6. п.4.1. ст.4, п.5.1., пп.5.2.1. п.5.2., пп.5.3.9. п.5.3., пп.5.4.2. п.5.4. ст.5, п.22.4. ст.22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.14.1.11., пп.14.1.257. п.14.1. ст.14, п.135.4.1. п.135.4., пп.135.5.4. п.135.5. ст.135, п.138.2. ст.138, п.1,3 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.13 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 1893671,00 грн., у тому числі за II квартал 2011 року на суму 489195,00 грн., за ІІІ квартал 2011 року на суму 1214407,00 грн. та за IV квартал 2011 року на суму 190069,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за ІІ квартал 2011 року на загальну суму 999364,00 грн.; п.4.1 ст.4, пп.7.4.1, пп.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.188.1. ст.188, п.198.1., п.198.2., п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, ч.1,2 ст. 203, п.1,2 ст.215, ст.228, ст.234 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 127096,96 грн., в тому числі за липень 2010 р. у сумі 1200,00 грн., за серпень 2010 р. у сумі 1200,00 грн., за вересень 2010 р. у сумі 1631,00 грн., за жовтень 2010 р. у сумі 1200,00 грн., за листопад 2010 р. у сумі 1200,00грн., за грудень 2010 р. у сумі 1200,00 грн., за березень 2011 р. у сумі 11395,66 грн., за квітень 2011 р. у сумі 18105,66 грн., за травень 2011 p. у сумі 53212,32 грн., за червень 2011р. у сумі 20723,66 грн., за липень 2011 р. у сумі 1969,66 грн., за серпень 2011 р. у сумі 1042,00грн., за жовтень 2011 р. у сумі 10850,00 грн., за листопад 2011 р. у сумі 2167,00 грн.

На підставі акта перевірки від 26.03.2012 р. № 49/22-507/24382029, відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми "Р": від 18.04.2012 р. №0000052205, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств створених за участю іноземних інвесторів у розмірі 1893671,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1,00 грн.; від 18.04.2012 р. №0000062205, яким позивачу було зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за ІІ квартал 2011 року в розмірі 9993640,00 грн.; від 18.04.2012 р. №0000072205, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 127096,96 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 5915,92 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач використовуючи, надане йому ст.56 Податкового кодексу України право адміністративного оскарження рішень податкових органів, звертався зі скаргами до Державної податкової служби у м. Києві, за результатами розгляду яких, рішенням про результати розгляду первинної скарги, оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача від 18.04.2012 р. №№ 0000062205, 0000072205 - залишені без змін; оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 18.04.2012 р. № 0000052205 скасовано в частині 1,00 грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції, а скарги позивача -без задоволення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про помилковість позиції відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що договірні взаємовідносини позивача з контрагентами - ТОВ "Екзим-Транзит", ТОВ "ПО Енергоремонт", ПП "Реа-Рент Миколаїв", ТОВ "Константа-Д", ТОВ "ЛБФ "Укрпрофгруп", ТОВ "ПКФ "Дельта", не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та зазначеними контрагентами, судом до уваги не приймаються.

На момент виникнення договірних взаємовідносин, а також під час здійснення господарських операцій, контрагенти були зареєстровані в податкових органах як платники ПДВ.

Крім того, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Відповідно до пп.1.32. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні положення закріплені в ст.ст.138-139 Податкового кодексу України.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп.7.5.1. п.7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов'язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

Згідно пп. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного закону, до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Аналогічні положення закріплені в ст.198 Податкового кодексу України.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (виконані роботи, надані послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст.1 зазначеного закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Враховуючи наведені законодавчі норми, обставини справи, а також оцінивши подані позивачем первинні документи, що підтверджують взаємовідносини позивача з визначеними перевіркою контрагентами, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з визначеними перевіркою контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податків на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентами первинними документами (видатковими та податковими накладними, актами виконаних робіт тощо), отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту та включення витрат на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат.

Суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, суд вважає висновки відповідача про заниження позивачем сум податку на прибуток та податку на додану вартість помилковими.

Крім того, відповідно до підпункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України (Особливості справляння податку на прибуток підприємств) розділ III (податок на прибуток підприємств) цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Таким чином, до 01 квітня 2011 року, при визначені доходів і витрат платники податків керувалися нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який діяв до 01 квітня 2011 року.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно пп.7.7.5. п.7.5. ст.7 зазначеного закону, у разі коли протягом звітного періоду витрати, понесені платником податку в зв'язку із проведенням спільної діяльності, перевищують доходи, отримані від таких операцій, балансові збитки переносяться на зменшення доходів майбутніх податкових періодів від такої спільної діяльності протягом строків, визначених статтею 6 цього Закону.

Відповідно до п.6.1. ст.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році норми цього пункту діють з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону.

Відповідно до п.22.4. ст.22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. У 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сформував валові витрати у І кварталі 2011 року відповідно до вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", отже відображення ним від'ємного значення об'єкту оподаткування, що утворилося станом на 01 січня 2011 року (від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року) є правомірним.

Згідно пункту 3 підрозділу 4 Розділу ХХ Податкового кодексу України пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Обмеження витрат, що мають бути враховані у складі валових витрат ІІ кварталу 2011 року, зазначена законодавча норма не містить.

Згідно п. 7.3 ст. 7 Податкового кодексу України, будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Крім цього, слід звернути увагу, що ст.139 Податкового кодексу України містить вичерпний перелік витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Так, зазначений перелік не містить такого поняття як "від'ємне значення об'єкта оподаткування за підсумками першого кварталу без врахування від'ємного значення, що увійшло до складу першого кварталу 2011 року з 2010 року".

Таким чином, відображення позивачем у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за ІІ-IV квартали 2011 року в рядку 06.6 "від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду" від'ємного значення об'єкта оподаткування накопиченого позивачем станом на 01.01.2011 р. є правомірним та таким, що відповідає визначеним законодавчим вимогам, відтак підстав для зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду у податкового органу не було.

Відповідно до пп.4.1.4. п.4.1. ст.4 Податкового кодексу України, податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Дочірнього підприємства "Шенкер" задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС від 18.04.2012 р. № 0000052205.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС від 18.04.2012 р. № 0000062205.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС від 18.04.2012 р. № 0000072205.

Судові витрати в сумі 2 204,00 грн. присудити на користь Дочірнього підприємства "Шенкер" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Держаної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленим статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук