Постанова № 25926846, 04.09.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

04.09.2012 р. справа № 2а- 9425/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі

секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

представників:

позивача - Піскарьова Н.В.,

відповідача - Жаворонкова Г.С., Бабенко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова до Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева" простягнення заборгованості, -

встановив:

Позивач, Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з відповідача, Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева", заборгованості в сумі 1.489.712,74 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що згідно із п. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на підприємство покладено обов'язок у повному розмірі відшкодовувати органам Пенсійного фонду витрати, пов'язані з виплатою та доставкою пільгових пенсій, призначених відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Порядок відшкодування підприємством таких витрат підприємством витрат встановлено Інструкцією про порядок обчислення страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України (затверджена постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003р. № 21-1 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.01.2004р. за №64/8663; далі за текстом - Інструкція). Відповідно до п. 6.4 Інструкції розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається відділами доходів органів Пенсійного фонду України щорічно в повідомленнях про розрахунок сум фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до ч. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які надсилаються підприємствам. Повідомлення формуються на підставі відомостей відділів з призначення пенсій органів Пенсійного фонду України, які подаються згідно з Додатком № 8 до Інструкції №21-1. Підприємства щомісяця до 25-го числа повинні вносити до Пенсійного фонду зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Внаслідок невиконання вимог діючого законодавства щодо відшкодування територіальному органу ПФУ витрат по виплаті пільгових пенсій, призначених колишнім працівникам ДП за списком №2 та виплаченим за період січень - травень 2012р., у відповідача склалась заборгованість перед Пенсійним фондом в сумі 1.489.712,74 грн., яку позивач просив стягнути у судовому порядку. У судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги і доводи заявленого позову, просила суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач, ДП "Завод ім. В.О. Малишева", з поданим позовом не погодився, надав свої письмові заперечення.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що територіальним органом ПФУ не розмежовано спірну суму заборгованості по критерію призначення пенсії колишнім працівникам підприємства до і після 01.01.2004р. Між тим саме вказана обставина, на думку відповідача, є визначальною, бо обов'язком відшкодовувати витрати тим пенсіонерам, яким пенсія була призначена до 01.01.2004р. ДП не обтяжено, позаяк такий обов'язок було запроваджено лише Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", котрий набув чинності з 01.01.2004р. і не має зворотної дії в часі. Посилаючись на викладені обставини, представники позивача у судовому засіданні просили суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування зареєстрований в Управлінні Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірна сума заборгованості складається з витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, за січень-травень 2012 року, наступним пенсіонерам:: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_4, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_119, ОСОБА_120, ОСОБА_121, ОСОБА_122, ОСОБА_123, ОСОБА_124, ОСОБА_125, ОСОБА_126, ОСОБА_127, ОСОБА_128, ОСОБА_129, ОСОБА_130, ОСОБА_131, ОСОБА_132, ОСОБА_133, ОСОБА_134, ОСОБА_135, ОСОБА_136, ОСОБА_137, ОСОБА_138, ОСОБА_139, ОСОБА_140, ОСОБА_141, ОСОБА_142, ОСОБА_143, ОСОБА_144, ОСОБА_145, ОСОБА_146, ОСОБА_147, ОСОБА_148, ОСОБА_149, ОСОБА_150, ОСОБА_151, ОСОБА_152, ОСОБА_153, ОСОБА_154, ОСОБА_155, ОСОБА_156, ОСОБА_157, ОСОБА_158, ОСОБА_159, ОСОБА_160, ОСОБА_161, ОСОБА_162, ОСОБА_163, ОСОБА_164, ОСОБА_165, ОСОБА_166, ОСОБА_167, ОСОБА_168, ОСОБА_169, ОСОБА_170, ОСОБА_171, ОСОБА_172, ОСОБА_173, ОСОБА_174, ОСОБА_175, ОСОБА_176, ОСОБА_177, ОСОБА_178, ОСОБА_179, ОСОБА_180, ОСОБА_178, ОСОБА_181, ОСОБА_182, ОСОБА_183, ОСОБА_184, ОСОБА_185, ОСОБА_186, ОСОБА_187, ОСОБА_188, ОСОБА_189, ОСОБА_190, ОСОБА_191, ОСОБА_192, ОСОБА_193, ОСОБА_301, ОСОБА_194, ОСОБА_195, ОСОБА_196, ОСОБА_197, ОСОБА_198, ОСОБА_199, ОСОБА_200, ОСОБА_201, ОСОБА_202, ОСОБА_203, ОСОБА_204, ОСОБА_205, ОСОБА_206, ОСОБА_207, ОСОБА_208, ОСОБА_209, ОСОБА_210, ОСОБА_211, ОСОБА_212, ОСОБА_213, ОСОБА_214, ОСОБА_215, ОСОБА_216, ОСОБА_217, ОСОБА_218, ОСОБА_219, ОСОБА_220, ОСОБА_221, ОСОБА_222, ОСОБА_223, ОСОБА_224, ОСОБА_225, ОСОБА_226, ОСОБА_227, ОСОБА_228, ОСОБА_229, ОСОБА_230, ОСОБА_231, ОСОБА_232, ОСОБА_233, ОСОБА_234, ОСОБА_235, ОСОБА_236, ОСОБА_237, ОСОБА_238, ОСОБА_239, ОСОБА_240, ОСОБА_241, ОСОБА_242, ОСОБА_243, ОСОБА_244, ОСОБА_245, ОСОБА_246, ОСОБА_247, ОСОБА_248, ОСОБА_249, ОСОБА_250, ОСОБА_251, ОСОБА_252, ОСОБА_253, ОСОБА_254, ОСОБА_255, ОСОБА_256, ОСОБА_257, ОСОБА_258, ОСОБА_259, ОСОБА_260, ОСОБА_261, ОСОБА_262, ОСОБА_263, ОСОБА_264, ОСОБА_265, ОСОБА_266, ОСОБА_267, ОСОБА_268, ОСОБА_269, ОСОБА_270, ОСОБА_271, ОСОБА_272, ОСОБА_273, ОСОБА_274, ОСОБА_275, ОСОБА_276, ОСОБА_277, ОСОБА_278, ОСОБА_279, ОСОБА_280, ОСОБА_281, ОСОБА_282, ОСОБА_283, ОСОБА_284, ОСОБА_285, ОСОБА_286, ОСОБА_287, ОСОБА_288, ОСОБА_289, ОСОБА_290, ОСОБА_291, ОСОБА_292, ОСОБА_293, ОСОБА_294, ОСОБА_295, ОСОБА_296, ОСОБА_297, ОСОБА_298, ОСОБА_299, ОСОБА_300.

У ході розгляду справи судом встановлено, представниками відповідача визнано, що ті фізичні особи, відносно яких позивачем здійснено розрахунок суми заборгованості, дійсно працювали у відповідача.

Пенсії вказаним громадянам були призначені у зв'язку з наявністю виданих відповідачем довідок, уточнюючих особливий характер роботи.

Частиною 3 ст.72 КАС України передбачено, що обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

За правилом ч.2 ст.76 КАС України визнання стороною в суді обставин, якими друга сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов'язковим, якщо суд має сумнів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

З огляду на приписи викладених норм процесуального закону суд зауважує, що в ході відповідачем добровільно визнані обставини наявності трудових відносин з усіма вищепереліченими громадянами, вказано, що ці особи є колишніми працівниками підприємства, котрим були видані довідки для призначення пенсії на умовах, відмінних від загальних (на пільгових умовах). Суд не має сумніву в достовірності цих обставин.

Визначена суб'єктом владних повноважень в розрахунках частка плати відповідача по витратам на відшкодування виплаченої пенсії платником внесків у ході розгляду справи не спростована.

Вирішуючи спір, суд зважає, що відповідно до п.2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди (абз.1 п.2).

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди:

1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".

У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд відмічає, що до набрання чинності Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" питання порядку відшкодування витрат Пенсійного фонду України на виплату на доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", тобто пенсій, призначених застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, було унормовано Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з п.1 ст.1 згаданого закону відповідач віднесений законодавцем до кола осіб, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а в силу ст.2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" об'єктом оподаткування для відповідача є, зокрема, фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

За таких обставин, відповідач обтяжений обов'язком відшкодовувати територіальним органам Пенсійного фонду України витрати по доставці та виплаті пенсій, що були призначені особам, які знаходились з ним в трудових правовідносинах і внаслідок цього набули та реалізували право на отримання пенсій відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" або відповідно до п.2 Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З огляду на викладене, довід відповідача про відсутність розмежування суми заборгованості по критерію призначення пенсії колишнім працівникам підприємства до і після 01.01.2004 р., бо обов'язком відшкодовувати витрати тим пенсіонерам, яким пенсія була призначена до 01.01.2004р. ДП не обтяжено позаяк такий обов'язок було запроваджено лише Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", котрий набув чинності з 01.01.2004р., судом відхиляється як неспроможний.

Згідно з п.п. 6.4. п. 6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України (затверджена постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003р. № 21-1, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.01.2004р. за №64/8663; далі за текстом - Інструкція) розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається відділами доходів органів Пенсійного фонду України щорічно в повідомленнях про розрахунок сум фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, які надсилаються підприємствам до 20-го січня поточного року та протягом 10 днів з новопризначених пенсій.

Приєднана до справи копії розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пенсії за формою та змістом відповідають вимогам Інструкції.

Судом встановлено, що ці розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсії відповідачем окремо як рішення суб'єкта владних повноважень в судовому або позасудовому порядку не оскаржувались, територіальним органом ПФУ не відкликались та не анульовувались.

Доказів оплати спірної суми заборгованості, виконання обов'язку в інший спосіб, припинення існування такого обов'язку з будь-яких підстав відповідач до суду не подав, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України таких доказів не виявлено.

Існування спірної суми заборгованості підтверджується наявними у справі документами.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки судовим розглядом не встановлено факту порушення заявленою суб'єктом владних повноважень вимогою прав та охоронюваних законом інтересів платника податків у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити, адже обґрунтованість заявленої вимоги підтверджена добутими судом і долученими до матеріалів справи доказами.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м.Харкова до Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева" про стягнення заборгованості -задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" (ідентифікаційний код - 14315629; місцезнаходження - Україна, Харківська область, місто Харків, вул. Плеханівська, буд.126; поштовий індекс - 61001) на користь Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі міста Харкова (ідентифікаційний код - 22682715; місцезнаходження - Україна, Харківська область, місто Харків, вул. Дизельна, буд.8; поштовий індекс - 61036; р/р - 256003012097 у ВАТ ХОУ "Державний ощадний банк України" МФО 351823) заборгованість в розмірі 1.489.712 (один мільйон чотириста вісімдесят дев'ять тисяч сімсот дванадцять)грн.74 коп.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 10.09.2012 р.

Суддя А.В. Сліденко