Постанова № 25920438, 06.09.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1309/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Лиска І. Г.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"06" вересня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт»до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби України про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000092301/0 від 03 лютого 2012 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство «Миронівський хлібопродукт»звернулось до суду з адміністративним позовом до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби України про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000092301/0 від 03 лютого 2012 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні вимог адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю -доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Миронівською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби України було проведено виїзну позапланову документальну перевірку ПАТ «Миронівський хлібопродукт»щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Коростишів гранітбуд», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01 січня 2008 року по 12 квітня 2011 року.

За результатами перевірки від 20 січня 2012 року було складено акт № 5/23-011/25412361, згідно з яким було встановлено порушення позивачем п. 1.7, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, п. 7.4, пп. 7.7, пп. 7.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також ч. 1 ст. 203, ст. 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного Кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту за листопад 2008 року в сумі 616 333, 66 грн. та за червень 2009 року в сумі 994 695, 24 грн.

На підставі вказаного акта відповідачем було прийняте податкове повідомлення -рішення № 0000092301 від 03 лютого 2012 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість позивачу за основним платежем -994 695 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями -497 347, 5 грн., на загальну суму 1 492 042, 5 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання його протиправним.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято відповідачем правомірно, в межах наданих повноважень та на підставі вимог законодавства (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Колегія суддів не погоджується з таким висновком та зазначає наступне.

Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначає Закон України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (тут і далі по тексту ухвали - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі -Закон).

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 лютого 2008 року між ПАТ «Миронівський хлібопродукт»(покупець) та ТОВ «Коростишів гранітбуд»(продавець) був укладений договір про надання послуг по здійсненню будівельних робіт з улаштування укладки гранітно-вентиляційного фасаду № 1.

На виконання вказаного договору ТОВ «Коростишів гранітбуд»було виписано ПАТ «Миронівський хлібопродукт»податкові накладні, що не заперечується сторонами.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97 підставою для включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів послуг), є податкові накладні чи митні декларації (інші подібні документи згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

У відповідності до пп. 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму такого податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Колегія суддів зазначає, що пунктами 7.2, 7.4, 7.5 ст. 7 Закону встановлено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Підпунктом 7.4.4 п. 7.4. ст. 7 Закону встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, з пояснень посадових осіб контрагента позивача, підприємство ПАТ «Миронівський хлібопродукт»їм не відоме і жодних документів (договорів, видаткових накладних, податкових накладних та будь-яких інших документів) по взаємовідносинам з даним підприємством вони не підписували та фактично не займалися фінансово - господарською діяльністю ТОВ «Коростишів гранітбуд».

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні договір про надання послуг № 1 укладений між ПАТ «Миронівський хлібопродукт»з «Коростишів гранітбуд», прибуткові накладні, банківські виписки, тощо. Також, матеріали справи не містять копій актів здачі прийняття виконаних робіт (надання послуг), які б підтверджували факт надання послуг позивачу.

Таким чином податкові накладні включені до складу податкового кредиту безпідставно, без достатнього документального підтвердження про їх достовірність.

Колегія суддів також звертає увагу, що необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, де первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до п. 3 ст.5 та п.1 ст.7 Господарського Кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства».

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з даними податкової звітності (форма 1-ДФ, розрахунки комунального податку, декларації з податку на прибуток, бази даних ПДС ДПА України) середньоспискова чисельність працюючих у ТОВ «Коростишів гранітбуд»за перевіряємий період становить 1 особа, основні фонди відсутні. Відповідно до пояснень апелянта, станом на момент перевірки згідно довідки ГВПМ ДПІ у м. Житомирі № 3281/10 від 28 жовтня 2011 року встановлено незнаходження контрагента ТОВ «Коростишів гранітбуд»за юридичною та фактичною адресами.

Таким чином, контролюючим органом встановлено, що постачальником ПАТ «Миронівський хлібопродукт»є підприємство, яке не мало відповідних трудових та матеріальних ресурсів для здійснення послуг згідно договору № 1 від 01 лютого 2008 року.

Колегія суддів зазначає, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Наявність цивільно-правового договору не є безумовним свідченням правомірності вчиненої платником податку господарської операції у тому разі, якщо такий договір не визнаний недійсним у судовому порядку.

Відповідно до п. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно п.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчиняться у формі, встановленій законом, правочин має буті: спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із частиною 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

В ході розгляду справи позивач не надав суду жодних доказів щодо підтвердження розвантаження, перевезення товарів, жодних довіреностей, актів виконаних робіт, доручень на отримання товару, його зберігання, подальшої реалізації, тощо також не було надано.

В зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів погоджується з висновком податкового органу, що господарські операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

За таких обставин, враховуючи нереальність господарських операцій щодо здійснення будівельних робіт ТОВ «Коростишів гранітбуд», колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0000092301 від 03 лютого 2012 року є законним та обґрунтованим, а рішення суду першої інстанції про його скасування незаконним.

Виходячи із вимог статті 71 КАС України, суди повинні враховувати, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем надано всі необхідні докази правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та прийняття їх в межах повноважень, що передбачені законами України. Натомість позивачем не підтверджено жодними допустимими доказами обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним так, як прийняте з порушення норм матеріального права та необґрунтованим, при неповному з'ясуванні обставин, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувану постанову належить скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби України задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2012 скасувати.

Прийняти нову постанову.

В задоволенні адміністративного позову публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт»до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби України про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000092301/0 від 03 лютого 2012 року відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення (ч. 5 ст. 254 КАС України) та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.