Ухвала суду № 25914254, 31.08.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Свергун І.О.

Суддя-доповідач - Блохін А. А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2012 року справа №2а/1270/4252/2012

приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Блохіна А.А., суддів: Міронової Г.М., Юрко І.В., секретарі Діденко О.С., за участю представників сторін: від позивача - Степаненко Т.О., від відповідача - Артюхової Л.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04 липня 2012 року у справі № 2а/1270/4252/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету, -

ВСТАНОВИВ:

31 травня 2012 року Публічне акціонерне товариство «Луганськтепловоз» (далі - позивач) звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби (далі - відповідач № 1), Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області (далі - відповідач № 2), в якому просив суд, з урахуванням уточнення позовних вимог, остаточно просив визнати протиправною бездіяльність відповідача № 1, що втілилася у ненаданні відповідачу № 2 висновку про відшкодування податку на додану вартість за грудень 2012 року в сумі 20851783,00 грн. та стягнути зазначену суму з Державного бюджету України на користь позивача.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 04 липня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за декларацією з ПДВ за грудень 2011 року, в розмірі 20851783 грн. 00 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги, просили постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Представник відповідача 1, у судовому засіданні, доводи апеляційних скарг підтримав, просив останні задовольнити, проти чого заперечував представник позивача, який вважає постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом 1 інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач зареєстрований в якості суб'єкта господарської діяльності та зареєстрований у відповідача № 1 в якості платника податку на додану вартість (том 1 арк. справи 11-17).

Позивач подав відповідачу № 1 податкову декларацію з податку на додану вартість згідно форми декларації, затвердженої Наказом ДПА України від 25.01.2011 № 41, за грудень 2011 року, де визначив суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку в банку, в розмірі 24879455,00 грн., з розрахунками, відповідними додатками та заявою про повернення суми бюджетного відшкодування (том 1 арк. справи 18-33).

Стаття 20 Податкового кодексу України визначає права органів державної податкової служби. Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 цієї статті органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства визначений та затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984 (далі - Порядок № 984).

На підставі наказу відповідача № 1 від 27.02.2012 № 105 уповноваженими особами податкової служби була проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності заявленої суми бюджетного відшкодування. За наслідками перевірки складено акт від 28.03.2012 № 2/15-00-05763797 (далі - акт перевірки) (том 1 арк. справи 75-91).

Згідно із пунктом 3 Порядку № 984 акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

У висновках акту перевірки зазначено, що перевіркою підтверджено відображену позивачем у декларації за грудень 2011 року суму бюджетного відшкодування в розмірі 23296040,00 грн.

У акті зазначено, що в ході перевірки не підтверджено відображену ПАТ «Луганськтепловоз» у декларації за грудень 2011 року суму бюджетного відшкодування у розмірі 1583415,00 грн. з причини не отримання довідок зустрічних звірок по ланцюгу постачання від органів ДПС.

Сторонами не заперечується, що під час проведення перевірки фахівцями відповідача були перевірені наступні документи позивача: статутні документи, реєстраційні документи, контракти, угоди, договори купівлі-продажу, журнали-ордери, реєстри отриманих податкових накладних, податкові накладні за грудень 2011 року та інші первинні бухгалтерські документи.

У відповідача № 1 відсутні зауваження щодо кількості та якості наданих позивачем для перевірки відповідачу документів.

В акті перевірки також зазначено, що позивач платіжними дорученнями сплатив постачальникам за товар із зазначенням у складі вартості товарів (послуг) сум ПДВ.

Враховуючи зміст акту перевірки та його юридичний статус в розумінні вимог Порядку 984, слід зазначити, що відповідачем не виявлено порушень з боку позивача щодо правомірності визначення бюджетного відшкодування та його суми за грудень 2011 року.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому, частиною другою статті71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом першої інстанції встановлено, що під час проведення перевірки не було встановлення порушень податкового законодавства з боку позивача в частині заявлених ним позовних вимог.

Відповідно до статті 200 Податкового Кодексу України (ПК України) - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пунктом 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації (що Позивачем і було зроблено). При цьому до декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, а також оригінали митних декларацій (примірників декларанта), що підтверджують вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митної території України.

Протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Відповідно до пункту 200.12 статті 200 ПК України орган державної податкової служби зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган Державного казначейства України видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після тримання висновку органу державної податкової служби.

Судом першої інстанції встановлено та визнано сторонами, що станом на момент розгляду справи по суті фактично відшкодовано позивачу лише частину заявленої до бюджетного відшкодування суми ПДВ в розмірі 4143420,00 грн., невідшкодованою залишається сума 20851783,00 грн., висновок відповідачем № 1 на адресу відповідача № 2 щодо сум відшкодування не направлено.

Згідно з пунктом 200.14 статті 200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган: а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує-її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах; б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; в) у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Між тим, відповідач № 1 за наслідками проведеної перевірки не приймав будь-яких рішень, передбачених статтею 200 ПК України.

Податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість, повинен діяти у спосіб, передбачений законом, а саме: за наслідками перевірки або надати висновок із зазначенням суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету, або відмовити у наданні бюджетного відшкодування.

Чинним податковим законодавством України не передбачено право податкового органу з будь-яких причин утримуватись від виконання зазначених дій.

Діюче законодавство взагалі та Податковий кодекс України зокрема не пов'язують право господарюючого суб'єкта - платника ПДВ на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ з проведенням або не проведення зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника.

Судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги посилання відповідача № 1 на матеріали зустрічних перевірок контрагентів позивача за господарськими угодами, з наступних підстав.

Обов'язковість проведення зустрічних перевірок визначається податковими органами самостійно. Однак, проведення податковим органом такої перевірки не може продовжити визначений Законом термін відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість.

Визначене законодавством право податкової служби на проведення перевірок повинно реалізовуватися без порушення приписів Закону.

Проведеною перевіркою не встановлено порушень податкового законодавства з боку позивача з питань податку на додану вартість.

Статтями 198 та 200 Податкового кодексу України регламентований порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, який платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлений від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту у відповідності із пунктом 198.2 статті 198 Кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківською рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з абз. 4 пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися її оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

На підтвердження фактичного виконання господарських операцій з контрагентами позивач надав первинні бухгалтерські документи, зокрема, податкові накладні (том 7 арк. справи 103-235, том 12 арк. справи 1-271), реєстр виданих та отриманих податкових накладних (том 1 арк. справи 52-74), платіжні доручення (том 2 арк. справи 1-345, том 3 арк. справи 1-128), копії вантажно-митних декларацій (том 5 арк. справи 1-28), копії рахунків-фактур (том 5 арк. справи 41-71, 90), копії видаткових накладних та накладних (том 5 арк. справи 128, 141, том 6 арк. справи 1-247, том 7 арк. справи 1-102), копії актів виконаних робіт (том 1 арк. справи 121-132, 151-155, том 5 арк. справи 91-127, 130, 132-133, 135-140, 142-217), копії приходних ордерів (том 3 арк. справи 129-323, том 4 арк. справи 1-217), копії договорів та контрактів із додатками (том 1 арк. справи 113-120, 134-150, том 8 арк. справи 1-222, том 9 арк. справи 1-230, том 10 арк. справи 1-206, том 11 арк. справи 1-239, том 13 арк. справи 1-50).

Зазначені документи, підписані уповноваженими особами, були досліджені під час проведення перевірок позивача.

Фактично відповідачем № 1 не оскаржуються надані позивачем первинні бухгалтерські документи, зокрема податкові накладні, рахунки-фактури, акти приймання-здачі виконаних послуг, банківські виписки по особовому рахунку позивача та платіжні доручення, на підтвердження фактичної сплати позивачем як отримувачем товарів (послуг) сум податку на додану вартість в ціні товару (послуг) постачальникам таких товарів (послуг), які включені до складу податкового кредиту.

Межі повноважень органів казначейства встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1232 «Положення про Державне казначейство», а в частині відшкодування податку на додану вартість - спільним Наказом Державної податкової адміністрації України та Державного казначейства України від 20.12.2010 № 960/495.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 № 39 «Про затвердження порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість» відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів або за рішенням суду.

Постанова Кабінету Міністрів від 15.06.2011 № 651 фактично лише вирішує питання утворення територіальних органів Державної казначейської служби з новою назвою без зміни повноважень щодо предмету спору.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права у випадку невідшкодування платнику податку бюджетної заборгованості з податку на додану вартість є стягнення бюджетної заборгованості з цього податку. Оскільки у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Таку правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 24 лютого 2009 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Авангард» до державної податкової інспекції у Тисменицькому районі Івано-Франківської області, яка є правонаступником Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області, Головного управління Державного казначейства в Івано-Франківській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та спонукання до вчинення дій. Верховий Суд України вказав, що рішення судів у частині задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати органу державного казначейства висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, є помилковими, оскільки в цій частині провадження у справі підлягало закриттю у зв'язку з тим, що така вимога не є способом захисту прав платника податку на додану вартість і не підлягає розгляду в суді. У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Згідно із частиною 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що заявлена позивачем сума бюджетного відшкодування за грудень 2011 року в сумі 20851783,00 грн., підлягає стягненню з Державного бюджету України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції були правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування постанови суду не вбачається.

З огляду на вищезазначене та керуючись ст.ст. 195, 196, п.1, ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04 липня 2012 року у справі № 2а/1270/4252/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04 липня 2012 року у справі № 2а/1270/4252/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: А.А.Блохін

Судді: Г.М.Міронова

І.В.Юрко