Постанова № 25909865, 10.09.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/2657/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2012 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Потоцької Н.В.

при секретарі Паровенко І.П.

за участю сторін:

представника позивача Богаченко П.П.

представника позивача Капеліст М.М.

представника відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес - Груп» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення форми «Р» від 15.02.2012 року №0000342350,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення форми «Р» від 15.02.2012 року №0000342350.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач зазначив, що не погоджується з висновками податкового органу, відображеними у Акті перевірки від 26.12.2011 р. №9763/23-513/36343856 та винесеним податковим повідомленням - рішенням №0000022350 від 11.01.2012 р. з огляду на наступне.

По перше: на момент укладення (лютий, травень 2011 р.) і виконання правочинів із ТОВ «Гражданпромспецпроект»,зазначений контрагент був наявний в переліку юридичних осіб, що офіційно зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та - організацій України. В ЄДРПОУ не було відомостей про відсутність ТОВ «Гражданпромспецпроект» за зареєстрованим місцезнаходженням, ліквідацію/ банкрутство, що підтверджується Довідкою з ЄДРПОУ № 640018 від 14.08.2012 р.

Також, ТОВ «Гражданпромспецпроект» було наявне в переліку платників ПДВ за даними офіційного сайту ДПА України та надало копію свідоцтва платника ПДВ №100247987.

По друге: операції за договором №377 від 11.05.2011р. ТОВ «Гражданпромспецпроект» носять реальний характер і були фактично здійснені. Факт придбання і фактичного отримання позивачем у ТОВ «Гражданпромспецпроект» Товару підтверджується належними первинними документами.

По третє: договір про надання послуг № 2111 від 10.02.2011 р., укладений між позивачем і ТОВ «Гражданпромспецпроект», є дійсним, реальним, операції за ним були фактично здійснені.

Факт виконання робіт (надання послуг) за договором № 2111 підтверджується актом виконаних робіт № РН-01373 від 31.05.2011 р. Згідно з даним актом, результатом виконання договору № 2111 від 10.02.2011 р. стало знаходження для позивача і укладення договорів купівлі-продажу з контрагентами на загальну суму 1 622 599, 80 грн., а саме: договір № 19/04/11 від 19.04.2011 р. на поставку обладнання з ТОВ «СНЭК ЭКСПОРТ»; договір № 41-11 від 20.04.2011 р. з ПАТ «Луганський ливарно-механічний завод»; договір № 3511 від 23.05.2011 р. з ТОВ «Завод Автоштамп»; договір поставки № 69/11-OD з ТОВ Промислова група «Укрфільтрсервіс» завод «Фільтр».

По четверте: висновки податкового органу про безтоварність операцій є припущеннями, які зроблені без наявності достатніх та відповідних доказів, а саме: за даними операціями був отриманий товар (послуги) у повному обсязі та позивачем згідно умов договору було здійснено оплату вартості товару (послуг).

По п'яте: податковий орган не надав належних у розумінні приписів ст. 124 Конституції України та ст. 70 КАС України доказів, що підтверджували би недійсність укладених правочинів або винність посадових осіб позивача у вчиненні будь-якого злочину.

По шосте: позивач не несе юридичної відповідальності за будь які порушення законодавства з боку ТОВ «Гражданпромспецпроект», оскільки згідно приписів ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність кожного платника податків має індивідуальний характер і поширюється на діяння, визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

З урахуванням викладеного, позивач просить суд позов задовольнити у повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених в адміністративному позові та наданих поясненнях та просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми «Р» від 15.02.2012 року №0000342350.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся завчасно та належним чином, що підтверджується повідомленням особистим підписом представника Ахмедова Р.Н. у довідковому листі (а/с. 143).

Приписами ст. 35 КАС України встановлено, що повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за три дні до судового засідання.

Згідно частини 4 статті 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

«Розгляд справи не відкладається» - зазначена норма є імперативною: суд повинен розпочати розгляд справ.

Відповідно до вимог статті 122 КАС України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно приписів статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, якій вирішить спір щодо його прав та обов'язків.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» зазначив, що розумність строку проваджень повинна оцінюватись у світлі обставин справи та з урахуванням наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявників і відповідних органів державної влади та того, яку важливість для заявників мало питання, що розглядалося.

Отже, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи з його участю для реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити, на тому, що саме національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2006 року справа «Мороз та інші проти України»).

З огляду на викладене суд вважає, що справу можливо розглянути без участі відповідача, суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про розгляд справи, на підставі наявних у ній доказів.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

Згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст. 78 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу начальника ДПІ у Приморському районі від 09.12.2011 року № 3666, відповідно до пп.78.1.11 п.78.1 ст.78, п. 79.2 ст. 79 Податкового Кодексу України від 02.12.2011 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), проведена документальна позапланова невиїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес - Груп» (код за ЄДРПОУ 36343856), з питань перевірки взаємовідносин з платником податків ТОВ «Гражданпромспецпроект» (код за ЄДРПОУ 36502478) за період з 01.05.2011 р. по 31.08.2011 року.

TOB «Бітіес - Груп» повідомлено про проведення позапланової невиїзної перевірки, повідомлення від 09.12.2011 р. № 1313/10/23-5 та наказ про проведення перевірки № 3666 від 09.12.2011 р. вручено посадовим особам підприємства.

Згідно п.2 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 та зареєстрованого Мінюстом 12.01.2011р. за №34/18772, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом: податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби. Документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Пунктом 6 Порядку №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772 передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку №984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

За результатами перевірки було складено акт № 9763/23-513/36343856 від 26.12.2011р. яким встановлено порушення:

- п.198.3, п. 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит за травень 2011 року на суму 42 683, 14 грн.,серпень 2011 року на суму 300, 00 грн. (а/с. 11-18).

ДПІ у Приморському районі міста Одеси Одеської області ДПС, з урахуванням встановленого порушення, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000022350 від 11.01.2012 року, на підставі якого ТОВ «Бітіес - Груп» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 42 983, 14 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 151 грн.(а/с. 26).

Згідно приписів п.7 ст. 86 Податкового кодексу України та «Порядку оформлення документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації від 22.12.2010р. № 984, суб'єкт господарювання протягом п'яти робочих днів з дня отримання акту подав до ДПІ у Приморському районі міста Одеси Одеської області ДПС, заперечення в якому на законних підставах обґрунтовує взаємовідносини з TOB «Гражданпромспецпроект».

20.01.2012 р. позивач оскаржив повідомлення-рішення до Державної податкової служби в Одеській області.

Рішенням ДПС в Одеській області від 09.02.2012 р. № 851/10/10-2007 скарга позивача була задоволена частково, а саме:

- частково скасоване податкове повідомлення - рішення від 11.01.2012 р. №0000022350 у сумі 300 грн. нарахованого податку на додану вартість та 150 грн. застосованої фінансової санкції, скаргу в цій частини - задоволено, в іншій частині повідомлення - рішення від 11.01.2012 р.№ 0000022350 залишено без змін, а первинну скаргу ТОВ «Бітіес-Груп» - залишено без задоволення.

22.02.2012 р. позивач звернувся зі скаргою до Державної податкової служби України. Рішенням від 07.03.2012 р. № 4284/6/10-2115, скарга позивача була залишена без задоволення, а податкове повідомлення - рішення від 11.01.2012 р. № 0000022350, з урахуванням рішення Державної податкової служби в Одеській області від 09.02.2012 р. 851/10/10-2007 - без змін.

ДПІ у Приморському районі міста Одеси Одеської області ДПС, з урахуванням апеляційного оскарження, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000342350 від 15.02.2012 року на, підставі якого ТОВ «Бітіес - Груп» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 42 683, 14 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.

Перевіряючи факт здійснення господарських операції, судом встановлено наступне.

10.02.2011 року ТОВ «Бітіес -Груп» (Замовник) і ТОВ «Гражданпромспецпроект» (Виконавець) уклали договір № 2111, згідно якого, Виконавець зобов'язується за винагороду на свій ризик, своїми силами та засобами строк з 10.02.2011 року по 28.12.2011 року, здійснювати для Замовника: пошук клієнтів, які бажають придбати у замовника техніку та/або запчастини до неї; сприяє укладенню угод з клієнтами Замовника на продаж товарів Замовника; проведення інших робіт за замовленням. Виконавець здійснює вищевказані послуги в межах території України (а./с. 54-56).

Також, позивачем доведено факт виконання робіт (надання послуг) за договором № 2111, що підтверджується актом виконаних робіт № РН-01373 від 31.05.2011 р., згідно приписів якого, позивачем укладено договори купівлі-продажу на загальну суму 1 622 599,80 грн., а саме: договір № 19/04/11 від 19.04.2011 р. на поставку обладнання з ТОВ «СНЭК ЭКСПОРТ»; договір № 41-11 від 20.04.2011 р. з ПАТ «Луганський ливарно-механічний завод»; договір № 3511 від 23.05.2011 р. з ТОВ «Завод Автоштамп»; договір поставки № 69/11-OD з ТОВ Промислова група «Укрфільтрсервіс» завод «Фільтр».

Між ТОВ «Гражданпромспецпроект» (Продавець) та ТОВ «Бітіес-Груп» (Покупець) укладений договір купівлі - продажу № 377 від 11.05.2011 року, згідно положень якого, Продавець зобов'язується доставити і передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити «Товар». Згідно приписів п. 2.2 договору, датою передачі «Товару», є дата вказана в товаро - транспортній накладній (а/с. 45-47).

Крім того, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що операції за договором №377 від 11.05.2011р. підтверджується належними первинними документами, зокрема: рахунками на оплату № СФ-002014 від 12.05.2011 р. на 16098,84 грн. та № СФ-002043 від 30.05.2011 р. на 90000,00 грн.; платіжними дорученнями № 1075 від 08.06.2011 р. на 90000,00 грн. і № 1076 від 08.06.2011 р. на 16098,84 грн.;видатковою накладною №РН-01091 від 12.05.2011 р.; видатковою накладною № РН-01162 від 30.05.2011 р.; товарно-транспортними накладними від 12.05.2011 р. та від 30.05.2011 p.; податковими накладними № 12 від 12.05.2011 р. і № 43 від 30.05.2011 p.; карткою рахунку № 281 від 30.05.2011 p.; карткою рахунку № 221 від 12.05.2011 р.

Також, згідно наданих позивачем первинних документів, на рахунку 28 «Товари» ведеться облік руху товарно - матеріальних цінностей, що надійшли на підприємство з метою продажу, на субрахунку № 281 обліковуються товари на складі; на субрахунку 281 за дебетом відображається збільшення товарів та їх вартості.

З рахунку № 281 «Товари на складі» від 30.05.2011 р. за видатковою накладною № РН-01162 від 30.05.2011 р. ТОВ «Гражданпромспецпроект» оприбутковані товари для подальшої реалізації.

В свою чергу, факт реального оприбуткування товарів (малоцінного робочого інструменту) підтверджується видатковою накладною № РН-01091 від 12.05.2011 р.

Відповідно до договору поставки № 69/11-OD від 26.05.2011 р., отримані позивачем за видатковою накладною № 01162 від 30.05.2011 р. товари були передані контрагенту позивача - ТОВ Промислова група «Укрфільтрсервіс» завод «Фільтр» (а./с. 59-62).

Отримані ТОВ «Бітіес-Груп» за видатковою накладною № 01162 від 30.05.2011 р. товари були передані контрагенту - ТОВ Промислова група «Укрфільтрсервіс» завод «Фільтр», згідно договору поставки № 69/11-OD від 26.05.2011 р., що підтверджується: видатковою накладною № 454 від 15.08.2011 р. щодо передання промислового обладнання (без деталізації відносно складових частин цього обладнання); довіреністю № 877 від 15.08.2011 р. від ТОВ Промислова група «Укрфільтрсервіс» завод «Фільтр» на отримання товарно-матеріальних цінностей; вантажно-транспортною декларацією № 9-000290В4 від 27.08.2011 р. на перевезення товарів до ТОВ Промислова група «Укрфільтрсервіс» завод «Фільтр»; актом про списання товарів № 27 від 15.08.2011 р.; карткою рахунку № 281 «Товари на складі» за 15.08.2011 р..

З урахуванням цього суд приходить до висновку, що здійснення господарських операцій підтверджено відповідними первинними документами (т. 1 а/с. 175-250, т. 2 а/с. 1-112), що відповідає приписам Податкового кодексу України, Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

В свою чергу слід зазначити, що згідно висновків, відображених ДПІ у Приморському районі м. Одесі Одеської області ДПС, у акті перевірки, TOB «Бітіес-Груп» формувало податковий кредит за серпень 2011 року по постачальнику ТОВ «Гражданпромспецпроект», згідно умов договорів.

ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС, у акті перевірки зазначено, що згідно даних «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», ТОВ «Гражданпромспецпроект» за травень 2011 року, визнано ймовірною «податковою ямою».

У зв'язку з неможливістю здійснення зустрічної звірки ТОВ «Гражданпромспецпроект» (відсутність посадової особи за податковою адресою та ненадання документів податкового та бухгалтерського обліку) документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій відносин із ПП «А.Д.Е. ТРЕЙДИНГ» в травні 2011 року, яке має ознаки «податкової ями».

Згідно п. 1.4.2. наказу ДПА України від 18.04.2008 р. № 266, вигодо набувач - суб'єкт господарювання (платник ПДВ) виробник або отримувач (товарів, послуг), що здійснює господарські операції з використанням вигодо формуючих суб'єктів (у тому числі по ланцюгу поставки товару), діяльність яких спрямовано на отримання податкової вигоди. Оскільки, ТОВ «Бітіес-Груп» у звітному періоді травень 2011 року включено суму ПДВ у розмірі 42683, 14 грн. до податкового кредиту у розмірі та штучно сформовано податковий кредит за рахунок ТОВ «Гражданпромспецпроект» перевіряєме підприємство є вигодо набувачем.

Однак, суд не погоджується з такими висновками відповідача, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 14.1.181 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до ст. 14.1.156 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість платниками податку визначений Податковим кодексом України (далі - ПК України). Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на викладені положення ПК України, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, оформлені у встановленому порядку та видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач та ТОВ «Гражданпромспецпроект» належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства та укладених договорів оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності (т. 1 а/с. 175-250, т. 2 а/с. 1-112).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

З аналізу вищенаведених норм права та зі змісту наявних у справі первинних документів можна зробити висновок, що всі первинні документи, надані позивачем відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між сторонами за умовами договорів.

Укладені між сторонами договори не визнавались недійсними в судовому порядку, а твердження відповідача про нікчемність цих правочинів не приймається до уваги судом, оскільки не є безспірним.

Позивач вважає такі договори укладеними відповідно до вимог чинного законодавства та такими, що спрямовані на реальне настання правових наслідків, адже з наданих позивачем, документів вбачається, що виконані за цими договором роботи, підтверджують ведення господарській діяльності.

Позивачем було надано належні та допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчинених правочинів та те, що господарські операції мали реальний характер, а послуги використовувалися в господарській діяльності позивача, однак відповідачем при винесені спірних податкових повідомлення - рішення зазначене не було прийнято до уваги.

Суд бере також до уваги і те, що на час здійснення господарської операції між позивачем та контрагентами - постачальниками, вони були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстровані як платники податку на додану вартість. Виходячи з принципу індивідуальної відповідальності позивач не повинен нести відповідальність за несплату податків постачальником чи недостовірність його відомостей.

Крім того, в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» ТОВ «Бітіес-Груп» та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак, за змістом Податкового кодексу України, - окремими платниками податку на додану вартість.

За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 61 Конституції України, встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно зі ст. 58 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному Законом.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи не містять, а в судове засідання представник відповідача не надав суду належних у розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказів, які б свідчили проте, що на час здійснення правовідносин між позивачем та контрагентами мали місце обставини які б свідчили про «ризиковий стан» цих контрагентів.

Аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772), Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735), суд доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень - рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Проте, в акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем та його контрагентами господарських операцій, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагента позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих робіт, про відсутність змін у складі і структурі активів осіб, котрі є сторонами спірних правочинів, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій які визначаються контрагента у «ризиковому стані».

Крім того, посилання податкового органу на те, що контрагента позивача визнано ймовірно «податковою ямою», суд вважає неприпустимим, оскільки термін «ймовірно» означає можливий, припустимий. Тоді як приписами «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 та зареєстрованого Мінюстом 12.01.2011р. за №34/18772, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом: податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Також, передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В межах зазначеного правочину, між позивачем та контрагентами були здійсненні господарські операції, що підтверджується належними копіями первинних документів.

Також, наявними в матеріалах справи письмовими доказами повністю підтверджено здійснення позивачем господарських операцій за договором про надання послуг № 2111 від 10.02.2011 р., договором № 377 від 11.05.2011 р. та договором поставки № 69/11-ОD від 26.05.2011 р., в підтвердження вчинення зазначених операцій судом були досліджені первинні документи (а/с. т. 1 а/с. 175-250, т. 2 а/с. 1-112).

Отже, наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом позивача, ТОВ «Гражданпромспецпроект» взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити, коли державні органи володіють будь - якою інформацією про зловживання в системі оподаткування, здійснюваному конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Однак, суду доказів в підтвердження вжитих заходів не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, на час спірних правовідносин ТОВ «Гражданпромспецпроект» зареєстровано у встановленому порядку, доказів в підтвердження іншого відповідачем не надано.

Отже, підстав вважати платника, вчинившим нікчемний правочин не має, оскільки на момент укладення договорів його контрагент був зареєстрований як платник ПДВ у встановленому законом порядку, а отже факт порушення контрагентом може мати податкові наслідки для платника, лише якщо податкова служба доведе, що платник діяв без достатньої обачливості і обережності, та йому мало бути відомо про порушення контрагентів, або його діяльність спрямована на отримання податкової вигоди при операціях переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Поняття доказів в адміністративному судочинстві визначено ст. 69 вказаного Кодексу, згідно якої ними є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частині 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, підсумовуючи наведене, для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен перевірити всі обставини, на яких сторони ґрунтують свої вимоги і заперечення, та дослідити у судовому засіданні докази, якими ці обставини підтверджуються.

Суд зазначає, що доведення факту існування нікчемного правочину повинно здійснюватись певними засобами доказування. Тобто, наявність доказів, на які посилаються податкові органи під час проведення перевірок, повинні міститися в актах перевірки, та лише в цьому випадку можуть бути підставою для встановлення факту нікчемності (удаваності) правочину та звернення до суду з позовом про стягнення з платника податків коштів, отриманих за нікчемними угодами, проте вказане документальне дослідження передбачає аналіз усіх документів, необхідних для документування господарських операцій, зокрема, передбачених нормативно-правовими актами (Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність» та ін.), зокрема: наявність контрактів (договорів), пов'язаних з реалізацією, поставкою, купівлею-продажем товарів, тощо та додатки до них; документи, які підтверджують виконання договору або наявність яких є обов'язковою згідно змісту контракту (договору) (такі як - акт прийому-передачі товару, акт виконаних робіт, рахунки-фактури, тощо), а також податкові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей), інші дані, що свідчать про реальність здійснюваних операцій; фінансово-господарські документи, що підтверджують сплату коштів (платіжні доручення, виписки банківських установ тощо); реєстри отриманих та виданих податкових накладних.

Податкове законодавство не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку - покупця товару (послуг) за ненадання первинних документів або правильність визначення платником податку - продавцем об'єктів оподаткування та не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника.

Вказана позиція також узгоджується з висновками Верховного суду України, викладених у постанові від 31.01.2011 року по справі № 21-47а10, в якій зазначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Більш того вказана позиція співпадає із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

При цьому суд звертає увагу, що вказана позиція стосується не лише адміністрування податку на додану вартість, а й впливає на загальні принципи ведення податкового обліку з усіх видів податку.

Таким чином, суд вважає, що не знайшли свого підтвердження висновки відповідача щодо недійсності правочинів, тобто їх укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування валових витрат та податкового кредиту. Більш того, суд вважає, що ці висновки податкового органу ґрунтуються на сумнівах, які не можуть бути доказами.

Крім того, з метою однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 звернув увагу на таке.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції також кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції,установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку тощо.

На підставі наданих позивачем первинних документів суд з'ясував зміст зазначених господарських операцій, який також знайшов своє відображення в бухгалтерському обліку.

Позивач надав до суду первинні документи, що підтверджують використання отриманих послуг/придбаних товарів у подальшій господарській діяльності шляхом використання у виробництві або її реалізації іншим суб'єктам господарювання ТОВ «СНЭК ЭКСПОРТ», ПАТ «Луганський ливарно-механічний завод», ТОВ «Завод Автоштамп», ТОВ Промислова група «Укрфільтрсервіс» завод «Фільтр»

Таким чином, фактично позивач надав суду документи, які надають можливість дійти до висновків про рух активів у процесі здійснення зазначених вище господарських операцій, наявності спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та існуванню зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку тощо.

За змістом частин 4, 5 ст. 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що поданих позивачем доказів достатньо для встановлення обставин справи та для ухвалення судового рішення.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 КАС України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 КАС України, полягає в наступному: суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86,128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Бітіес - Груп» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення форми «Р» від 15.02.2012 року №0000342350 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби форми «Р» від 15.02.2012 року №0000342350.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя /підпис/ Потоцька Н.В.

10 вересня 2012 року.

.