Постанова № 25899271, 03.09.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2012 року Справа №5023/1306/12

Колегія суддів у складі:

головуючого судді - Могилєвкіна Ю.О. суддів - Плужник О.В., Шевель О.В.

при секретарі - Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Прядка В.О., Болотова Е.І.

1-го відповідача - Мучак І. В., Кроль М.Б.

2-го відповідача - не з'явився.

третьої особи - не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх. №2143Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 29.05.2012 року у справі №5023/1306/12

за позовом - Державного підприємства "Південна залізниця", м. Харків

до - 1. Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого структурного підрозділу Зміївської теплової електричної станції, смт. Комсомольське

2. Публічного акціонерного товариства "Центренерго", м. Київ

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ДП "Вугілля Україна", м. Київ

про стягнення 33936037,61 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

28 жовтня 2009 року Статутне територіально - галузеве об'єднання "Південна залізниця", м. Харків звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" в особі відокремленого структурного підрозділу Зміївської теплової електричної станції, смт. Комсомольське про стягнення суми належних до сплати платежів, яка, з урахуванням уточнень, складає 33936037,61 грн. (т. 7 а.с. 38-40, т. 11 а.с. 1-3, т. 22 а.с. 1-2).

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.07.2010 р. у справі №33/236-09 (головуючий суддя: Савченко А.А., судді Кононова О.В., Смірнова О.В.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" в особі відокремленого структурного підрозділу Зміївської ТЕС на користь СТГО "Південна залізниця" 33936252,89 грн. належних до сплати платежів, витрати по сплаті державного мита у розмірі 25500,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.01.2011 р. рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2010 р. у справі №33/236-09 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2011 р. касаційну скаргу ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" в особі відокремленого структурного підрозділу Зміївської ТЕС задоволено, рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2010 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.01.2011 р. у справі №33/236-09 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Під час нового розгляду ухвалою господарського суду Харківської області від 04.08.2011 р. у справі №5023/4074/11 (н.р.33/236-09) прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог та залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Публічне акціонерне товариство "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго".

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.08.2011 р. у справі №5023/4074/11 (н.р.33/236-09) (головуючий суддя: Ковальчук Л.В., судді Жиляєв Є.М., Сальнікова Г.І.) стягнуто з ПАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" на користь СТГО "Південна залізниця" 33936037,61 грн. належних до сплати платежів, витрати по сплаті державного мита у розмірі 25500,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2012 р. (головуючий суддя: Дроботова Т.Б., судді Волковицька Н.О., Рогач Л.І.) касаційну скаргу ПАТ "Центренерго" задоволено, рішення господарського суду Харківської області від 08.08.2011 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.11.2011 р. у справі №5023/4074/11 (н.р.33/236-09) скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

У вищезгаданій постанові Вищого господарського суду України, окрім іншого, зазначено, що ні суд першої, ні апеляційної інстанції не встановили строк, з якого боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання. Судами також не досліджені претензії № НЮ 21/650, № М-08/502 та № ДН-2-06-02/301, їх зміст, докази направлення, а також періоди та суми вимог, викладені в них. Крім того, судами не досліджувались заперечення відповідача щодо перевищення позивачем максимальної переробної спроможності Зміївської ТЕС, яка складає 253 напіввагони.

Відповідно до частини 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.03.2012 р. по справі №5023/1306/12 (н.р.5023/4074/11) задоволено клопотання відповідачів про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ДП "Вугілля Україна", м. Київ.

В процесі розгляду справи №5023/1306/12 (н.р.5023/4074/11) Статутне територіально - галузеве об'єднання "Південна залізниця" з метою приведення у відповідність до вимог чинного законодавства України найменування та статуту, у квітні 2012 року змінило своє найменування зі Статутного територіально - галузевого об'єднання "Південна залізниця" на Державне підприємство "Південна залізниця". При цьому, ідентифікаційний код та інші реквізити позивача залишено без змін (61052, м. Харків, вул. Червоноармійська, 7, код ЄДРПОУ 01072609) (т. 25 а.с. 72-77).

Під час розгляду справи Відкрите акціонерне товариство "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" у зв`язку з приведенням статуту товариства у відповідність до вимог Закону України "Про акціонерні товариства", у березні 2011 року змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Центренерго" (скорочена назва ПАТ "Центренерго"). При цьому ідентифікаційний код та інші реквізити відповідачів залишено без змін (докази в матеріалах справи, т. 22, а.с. 102 - 108).

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.05.2012 р. позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого структурного підрозділу Зміївської теплової електричної станції на користь Державного підприємства "Південна залізниця" 33936037,61 грн. належних до сплати платежів, 25500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване з тих підстав, що надання позивачем послуг та сума боргу підтверджені наданими до матеріалів справи доказами.

ПАТ "Центренерго" - 1-й відповідач, з обставинами, викладеними в рішенні не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Як зазначає 1-й відповідач у своїй скарзі, судом першої інстанції внаслідок незастосування та неправильного застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 530 ЦК України, п. 2 Правил видачі вантажів, п. 2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів, п. З Правил складання актів, п. З, п. 4 Правил користування вагонами та контейнерами, п. 8 Правил зберігання вантажів, п. 2.10 Правил планування перевезень вантажів, ст. 29 Статуту залізниць, ст.13, ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України), з порушенням норм процесуального права України (ст. 43 ГПК України, ст. 112-12 ГПК), і підлягають скасуванню з наступних підстав:

Оскаржуване рішення прийнято без врахування положень ст. 112-12 ГПК України, що призвело до не дослідження обставин та доказів, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, згідно ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до Постанови Вищого господарського суду України від 28.02.2012р. по справі № 5023/4074/11 підставою для скасування попередніх рішень суду та повернення справи на новий розгляд до суду першої інстанції було те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції не враховані приписи ст. 530 ЦК України в частині не встановлення строку, з якого боржник (Відповідач) вважається таким, що прострочив виконання своїх зобов'язань, не досліджено претензії Позивача № НЮ 21/650 від 23.06.2009 р., № М-08/502 від 13.07.2009 р. та № ДН-2-06-02/301 від 18.07.2011 р., їх змісту, доказів направлення Відповідачу, а також періодів та сум викладених у них, а саме, не встановлено строку платежу щодо розрахунків за виконані роботи, надані послуги, що є предметом позову.

Нормами діючого законодавства (ст. 1 ГПК України) передбачено, що звернення до господарського суду має відбуватись не в будь-який момент, і не з будь-якого приводу, а лише в чітко встановлених законодавством випадках, а саме у разі порушення чи оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів суб'єктів господарської діяльності.

Порушення права кредитора при виконанні зобов'язання, строк якого не визначений у договорі або визначений моментом пред'явлення вимоги, виникає, з огляду на статтю 530 ЦК України, через сім днів з моменту отримання такої вимоги.

В оскаржуваному рішенні, на думку 1-го відповідача, судом першої інстанції не було враховано, що у позивача по справі відсутнє право на звернення до суду з відповідним позовом, зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази пред'явлення 1-му відповідачу вимоги в порядку ст. 530 ЦК України та не визначено у відповідних договорах строку виконання зобов'язання.

Виходячи з положень ст.ст. 1, 2, 4-1, 54 ГПК України, звернення з позовом є зверненням до суду, а не зверненням кредитора до боржника, зважаючи на те, що звернення до суду - це процесуальна дія, яка тягне за собою процесуально-правові наслідки, зокрема, ініціює діяльність суду і пред'явлення вимоги до боржника в порядку ст. 530 ЦК України тягне матеріально-правові наслідки, а саме визначає строк виконання зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, на думку 1-го відповідача, рішення суду першої інстанції прийнято з невірним застосуванням ст. 530 ЦК та порушенням ст. 1 ГПК України, ст. 111-12 та 43 ГПК України в частині ненадання належної оцінки доказам щодо пред'явлення позову до настання строку платежу за заборгованістю, що є предметом позову, а саме:

- позивач, на думку 1-го відповідача, в порушення ч. 1 ст. 1 ГПК України, звернувся до господарського суду за захистом прав, які не були порушені товариством;

- ані договором про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги №021016 від 23.03.2001 р., ані договором про експлуатацію залізничної під'їзної колії №2/219/22-12/06 від 18.12.2006 р. не встановлений строк розрахунків за виконані роботи, надані послуги, а також нараховані штрафи;

- суд першої інстанції, на думку 1-го відповідача, не дослідив претензії позивача № НЮ 21/650 від 23.06.2009 р., № М-08/502 від 13.07.2009 р. та № ДН-2-06-02/301 від 18.07.2011 р., їх зміст, докази направлення, а також періоди та суми, які були зазначені у цих претензіях. В матеріалах справи відсутні докази направлення вищевказаних претензій на адресу відповідача, що свідчить про відсутність вимоги про сплату вартості наданих послуг.

Згідно Постанови ВГСУ від 28.02.2012 р. по справі №5023/4074/11, господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, не перевірено всебічно, повно і об'єктивно всіх фактичних обставин справи, не визначені правильно норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Під час розгляду справи господарський суд, в порушення ст. ст. 32, 43, 111-12 ГПК України, не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, зокрема, у частині невідповідності розміру нарахованої Позивачем суми платежів вимогам діючого законодавства.

Так, зокрема, в оскаржуваному рішенні, судом першої інстанції не було надано належної оцінки контрозрахунку заявлених позовних вимог Відповідача, при якому було встановлено, що первинні документи, складені Позивачем не відповідають матеріалам справи та нормам чинного законодавства, зважаючи на наступне:

В накопичувальних картках, наданих Позивачем на підтвердження нарахування плати за користування вагонами та Висновку експертизи невірно розрахована плата за користування, зокрема, при підготовці розрахунку Позивачем та експертом не враховано п. 4 Правил користування вагонами та контейнерами та п. 4 Правил видачі вантажів в частині відсутності повідомлення Зміївської ТЕС про прибуття вантажу, невірно визначено час, який вагони перебували в користуванні ТЕС, що підтверджується розрахунком плати за користування Зміївської ТЕС.

Відповідно до абз. 9 п. 5.3 Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»від 29.05.2002 р. № 04-5/601, якщо залізниця не повідомить про прибуття вантажу, одержувач звільняється від внесення плати за користування вагонами (контейнерами) і за зберігання вантажу до того часу, як буде надіслано повідомлення.

З письмових пояснень Відповідача та доданих до них контррозрахунків, у документах, на підставі яких Позивачем здійснювалося нарахування суми платежів, відсутні докази здійснення таких повідомлень, або нарахування плати за користування вагонами та зберігання вантажів здійснювалося не беручи до уваги дату та час надсилання такого повідомлення.

Наприклад, відповідно до накопичувальної картки №23061033 від 23.06.2009р. та доданих до неї документів (акт про затримку вагонів, акт загальної форми, повідомлення про затримку вагонів) сума платежу за користування вагонами УЗ на під'їзних коліях ГУ-45 при користуванні вагонами з експортно-імпортними та внутрішніми вантажами становить 129456,80 грн. Відповідно до акту про затримку вагонів від 10.06.2009 р., який доданий до накопичувальної картки №23061033 від 23.06.2009 р., вищезазначена сума була нарахована за період часу з 20 годин 20 хвилин 10.06.2009 р. по 20 годин 00 хвилин 19.06.2009 р. Але повідомлення про затримку вагонів було отримано одержувачем вантажу (Зміївською ТЕС) тільки у 16 годин 30 хвилин 11.06.2009 р. (час здійснення повідомлення зазначений на самому повідомленні про затримку вагонів). Таким чином, плата за користування вагонами повинна бути нарахована з моменту повідомлення залізницею про затримку вагонів Зміївської ТЕС, а саме з 16 годин 30 хвилин 11.06.2009 р. по 19 годин 56 хвилин 19.06.2009 р., що становить 114672,80 грн. (різниця 14784,00 грн.).

В накопичувальних картках, наданих Позивачем на підтвердження нарахування збору за зберігання та Висновку експертизи невірно розраховано збір за зберігання вантажів у вагонах, зокрема, при підготовці розрахунку Позивачем та експертом не враховано п. 4 Правил видачі вантажів та п. 8 Правил зберігання вантажів в частині відсутності повідомлення Зміївської ТЕС про прибуття вантажу, та неврахувано безкоштовний термін зберігання вантажів у вагонах; невірно визначено час, який вагони перебували в користуванні ТЕС, що підтверджується розрахунком збору за зберігання вантажів у вагонах Зміївської ТЕС.

Як зазначає 1-й відповідач у своїй скарзі відповідно до накопичувальної картки № 25050865 від 25.05.2009 р. та доданих до неї документів (акт загальної форми, повідомлення про затримку вагонів) сума збору за зберігання вантажів в вагонах (контейнерах) становить 90524,00 грн. Відповідно до акту загальної форми від 20.05.2009р., який доданий до накопичувальної картки №25050865 від 25.05.2009р., вищезазначена сума була нарахована за період часу з 22 годин 10 хвилин 13.05.2009 р. по 04 годин 04 хвилин 20.05.2009 р., тобто за 7 (сім) діб. Але, якщо врахувати приписи вищезазначених законодавчих норм, та застосувати термін безоплатного зберігання, який повинен обчислюватися з моменту повідомлення про затримку вагонів (16:21 14.05.2009 р.), то збір за зберігання вантажів повинен нараховуватися за період з 00 годин 00 хвилин 16.05.2009 р. по 04 годин 04 хвилин 20.05.2009 р., що становить 64660,00 грн. (різниця 25864,00 грн.).

Відповідно до накопичувальної картки № 24091547 від 24.09.2009 р. збір за зберігання вантажів при перевезенні експортно-імпортних та внутрішніх вантажів становить 133400,00 грн. за 10 діб та 173656,00 за 14 діб. При здійсненні розрахунку Залізницею приймалися до уваги акти про затримку вагонів від 12.09.2009 р. та від 14.09.2009 р. відповідно, які були додані до накопичувальної картки. Однак, при цьому, Залізниця не врахувала час та дату повідомлення Зміївської ТЕС про затримку вагонів та не застосувала термін безоплатного зберігання (безкоштовну добу) у відповідності до ст. 46 Статуту залізниць та п. 8 Правил зберігання вантажів. Але, якщо прийняти до уваги приписи вищезазначених законодавчих норм, то збір за зберігання вантажів повинен нараховуватися з дати отримання повідомлення, враховуючи термін безоплатного зберігання, тобто період, за який повинен бути нарахований збір за зберігання вантажів, становить з 00 годин 00 хвилин 16.09.2009 р. по 05 годин 00 хвилин 24.092009 р. (9 діб) на суму 129060,00 грн. (різниця 4340,00 грн.), з 00 годин 00 хвилин 14.09.2009 р. по 07 годин 35 хвилин 24.09.2009 р. (11 діб) на суму 136444,00 грн. (різниця 37212,00 грн.).

В накопичувальних картках, наданих Позивачем на підтвердження нарахування збору за зберігання та плати за користування, працівниками залізниці допущено розрахункові помилки.

Так, наприклад, відповідно до накопичувальної картки №25050867 від 25.05.2009 р. та доданих до неї документів (акти загальної форми) залізницею нарахований збір за користування вагонами УЗ на під'їзних коліях ТУ-45 при користуванні вагонами з експортно-імпортними та внутрішніми вантажами в сумі 42186,00 грн. Як зазначено в акті загальної форми від 19.05.2009 р. час, за який нарахована ця сума, становить 119 годин 35 хвилин, (період з 20:45 15.05.2009 р. по 20:20 19.05.2009 р.), що є розрахунковою помилкою, оскільки фактичний загальний час за цей період повинен становити 95 годин 35 хвилин, в зв'язку з чим сума збору за користування повинна складати 30666,00 грн. (різниця 11520,00 грн.).

Таким чином, на думку 1-го відповідача, судом першої інстанції не було надано належної оцінки вищезазначеним доказам по справі та контррозрахунку позовних вимог 1-го відповідача в частині правильності нарахування суми, що є предметом позову, а саме: Актам про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актам загальної форми ГУ-23, повідомленнь Зміївської ТЕС про подачу вантажу, час на який були затримані вагони, Пам'яткам про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток 2), Пам'яткам про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток 8), Повідомленням про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток 12), що призвело до порушення та неправильно застосування судом норм матеріального і процесуального права та прийняття неправильного по суті рішення.

Оскаржуваним рішенням, на думку 1-го відповідача, в порушення ст. 43 ГПК України, задоволено позовну заяву залізниці за відсутності підтвердження заборгованості підприємства відповідача у сумі 33936037,61 грн. відповідними первинними документами та ненадання оцінки доказам щодо порушення Позивачем по справі порядку складання первинних документів.

Так, на думку 1-го відповідача, матеріалами справи підтверджено, що Позивачем по справі не доведено належними доказами наявність заборгованості Відповідача, що є предметом позову, а саме:

Як зазначає 1-й відповідач у своїй скарзі, згідно п. 1 Правил видачі вантажів, про прибуття вантажу на станцію призначення залізниця зобов'язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу, але не пізніше 12-ї години наступного дня, із зазначенням найменування та кількості вантажу, а також роду й кількості вагонів (контейнерів). Згідно п. 2 Правил видачі вантажів, крім повідомлення про прибуття вантажу, начальник станції зобов'язаний повідомити одержувача про час подачі вагонів під вивантаження не пізніше ніж за 2 години до подачі.

Підтвердженням виконання залізницею п.1, 2 Правил є книга повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження. У цій книзі зазначаються: одержувач, назва вантажу, номер вагона (контейнера); дата й час передачі та прийняття інформації, прізвища тих працівників вантажовласників і станції, які передали та прийняли повідомлення, а також час, на який планується подача вагонів під вивантаження.

Судом першої та апеляційної інстанції, на думку 1-го відповідача, не було надано оцінки тому факту, що журнал повідомлень, наданий Позивачем по справі на підтвердження повідомлення відповідача про подання вагонів, не відповідає вимогам, що ставляться до нього Правилами, а саме, в ньому відсутні прізвища тих працівників вантажовласників і станції, які передали та прийняли повідомлення, а також час, на який планується подача вагонів під вивантаження.

Згідно п. 4 Правил видачі вантажів, якщо залізниця не повідомить про прибуття вантажу, то одержувач звільняється від внесення плати за користування вагонами (контейнерами) і за зберігання вантажу до того часу, як буде надіслано повідомлення.

При винесенні оскаржуваного рішення, на думку 1-го відповідача, судом першої інстанції не було надано оцінки, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення Відповідача про прибуття вантажу, що призвело до незастосування п. 4 Правил видачі вантажів до даних правовідносин.

Відповідно до п. 2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. N644 списування грошей з рахунку проводиться на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами контейнерами. Ці відомості підтверджуються підписами працівників станції і платника.

Відповідно до п. 5.1 Розділу 5 Роз'яснення Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»N04-5/601 від 29.05.2002 р., перевізні документи, відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки мають бути підписані уповноваженим працівником платника.

Отже, як зазначає 1-й відповідач у своїй скарзі, усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (якщо вони не були включені у відомості плати за користування вагонами і контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і платника.

Як зазначає 1-й відповідач у своїй скарзі, при ознайомленні з матеріалами справи ним було встановлено, що документи, якими Позивач підтверджує свої позовні вимоги, або не підписані взагалі, або підписані з порушеннями вищезазначених норм діючого законодавства, а саме:

- накопичувальні картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, які складені на підтвердження нарахування заборгованості, не підписані уповноваженою особою, зокрема, відомості плати за користування вагонами т. 2 а.с. 20-25, 40-41, 62-65, 112-113, 118, 124, т. З а.с. 2, 4, 47, 103, 107, 111, 114, 128, 140, т. 4 а.с. 4, 41, 58, 96, 97, 113, т. 5 а.с. 2, 22, 25, 28, т. 7 а.с. 164-168, 178-181, 188, т. 8 а.с. 20, 90, 95, 129, 135-140, 152-158, т. 12 а.с. 69, 122, 144-148, т. 12 а.с. 27, 52. на накопичувальних картках т. 1 а.с. 7-52, 55, 58, 60, 62, 64, 66, 67, 69, 70, 71, 72, 77, 79, 90, 95, 101, 105, 120 126, 127, 133, 137, 145, 148, т. 7 а.с. 53, 55, 64, 77, 81, 82, 84, 89, 90, т. 11 а.с. 4, 5, 10, 13, 15, 19, 20, 22, 23, 28, 29, 30, 31, 35, 42, 47, 51-53, 56, 58 замість підпису працівників ТЕС стоїть підпис працівників залізниці.

Згідно п. З «Правил складання актів», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 р. N 334, в разі відмови вантажовласника від підписання накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами) працівники станції складають акт загальної форми.

У той же час, в матеріалах справи відсутні акти загальної форми, що підтверджують пред'явлення даних відомостей для підписання та відмови ПАТ «Центренерго»в особі Зміївської ТЕС у підписанні:

- накопичувальні картки т.1 а.с. 33-46, 52-54, 56, 59, 61, 63, 65, 68, 73, 74, 75, 78, 80, 81,82, 83, 85, 86, 87, 88, 92, 93, 94, 96, 99, 100, 103, 104, 106, 107, 111, 112, 113, 115, 117, 118,122, 123, 125, 129, 130, 131, 132, 135, 136, 138, 140, 142, 144, 146, 147, т.7 а.с. 41-52, 54, 56-63, 65-76, 78-80, 83, 85-88, 91, т.11 а.с. 6-9,12,14,16-18, 21, 25, 27, 32-34, 36-39, 43-46, 48-50, 57 не підписані уповноваженою особою, у той же час, в матеріалах справи відсутні акти загальної форми, які підтверджують пред'явлення даних накопичувальних карток для підписання та відмови ПАТ «Центренерго»в особі Зміївської ТЕС у підписанні.

Крім того, у матеріалах справи взагалі відсутні документи, які повинні використовуватися Позивачем як підстава для здійснення відповідних розрахунків.

Відповідно до п. З «Правил користування вагонами та контейнерами», затвердженими наказом Мінтрансу України від 25.02.1999 р. № 113, облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46 (додаток 1), Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к (додаток 11), які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток 2), Пам'яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток 8), Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток 12), Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а (додаток 3), Актів загальної форми ГУ-23 (додаток 6).

Відповідно до п. 4 «Правил користування вагонами та контейнерами», час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі вантажовласникові до моменту їх фактичного прийняття від вантажовласника. Час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у Пам'ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операцій.

Облік часу користування вагонами здійснюється за Пам'ятками про видачу /приймання контейнерів форми ГУ-45. Термін користування вагонами, що подаються залізницею, обчислюється не раніше часу, зазначеного у Повідомленні.

У той же час, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження нарахування Відповідачу плати за користування вагонами, збору за зберігання вантажів у вагонах, що входить до предмету позову, а саме:

В матеріалах справи відсутні Акти про затримку вагонів форми ГУ-23а (додаток 3), Акти загальної форми ГУ-23 (додаток 6), Пам'ятки про подавання/забирання вагонів, яки оформляються після закінчення приймально-здавальних операцій, Пам'ятки про користування вагонами (контейнерами), Пам'ятками про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к;

В накопичувальних картках, які надані позивачем на підтвердження часу зберігання в томі 1 (а.с. 33-44, 59, 60) зазначена інша кількість вагонів, ніж зазначена в актах загальної форми, а також не врахована безкоштовна доба.

В накопичувальний картках, складених на підтвердження нарахування плати за користування та збору за зберігання на підходах до станції Лиман невірно визначено час перебування вагонів в безпосередньому віданні (користування, зберігання) Відповідача.

Як зазначає 1-й відповідач у своїй скарзі, судом першої інстанції в порушення ст. 43 ГПК України не було надано належної оцінки доказам наявним в матеріалах справи, що призвело до невірного застосування п. 2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів, п. З Правил складання актів, п. З, п. 4 Правил користування вагонами та контейнерами.

Під час розгляду справи та прийнятті рішення господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, стосовно наявності вини з боку Третьої особи (ДП «Вугілля України») у нарахуванні Позивачем зайвої суми платежів, що є предметом позову, в зв'язку з чим були порушені норми матеріального права, що призвели до прийняття неправильного рішення.

Згідно аналізу обсягів відвантаження вугілля встановлено, що ДП «Вугілля України»систематично порушувалися умови Договору на постачання вугільної продукції № 01-09/1-ЕН від 17.02.2009 р., укладеного з ПАТ «Центренерго»(далі Договір), що призвело до скупчення на станції Відповідача, а також на інших близько розташованих станціях великої кількості вагонів та, як наслідок, нарахування Залізницею додаткових платежів, що є предметом спору по справі 5023/1306/12.

Відповідно до п. 2.1 цього договору, вугілля постачається рівномірно добовими обсягами протягом періоду поставки залізничним транспортом у відкритих напіввагонах вантажною швидкістю на умовах ББР (залізнична станція призначення) згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс»в редакції 2000 року, з урахуванням особливостей, передбачених цим договором, та за реквізитами покупця, вказаними в додатках до договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору терміни поставки, максимальний добовий обсяг відвантаження вугілля на кожну ТЕС визначаються в Додатках до Договору.

Відповідно до п. 8.5 Договору, у випадку неспроможності Покупця (ПАТ «Центренерго») вчасно прийняти вугілля, яке йому адресоване, через відвантаження Постачальником до ТЕС (Вантажоотримувача) вугілля в кількості, що перевищує визначений в додатках до Договору максимальний добовий обсяг відвантаження, Постачальник (ДП «Вугілля України») несе відповідальність перед Покупцем (ПАТ «Центренерго») у вигляді відшкодування його збитків, пов'язаних з оплатою Залізниці вартості користування вагонами і зберігання вантажів за час їх простою на під'їзних коліях в очікуванні звільнення фронтів вивантаження.

Згідно п. 2 Додаткових угод до Договору ДП «Вугілля України»за період з травня 2009 року по грудень 2009 року повинно було поставляти вугілля рівномірно на протязі періоду поставки, при цьому сумарний добовий обсяг відвантаження не повинен перевищувати від 5,0 до 11,0 тис. тонн, а саме:

- 5,0 тис. тонн, в травні, згідно додатку № 05/09-3 від 29.04.2009 р. до Договору;

- 5,0 тис. тонн, в червні, згідно додатку № 3-06/09-3-3 від 01.06.2009 р. до Договору;

- 5,0 тис. тонн, в липні, згідно додатку № 07/09-3 від 30.06.2009 р. до Договору;

- 7,0 тис. тонн, в серпні, згідно додатку № 08/09-3 від 30.06.2009 р. до Договору;

- 7,5 тис. тонн, в вересні, згідно додатку № 09/09-3 від 31.08.2009 р. до Договору;

- 7,5 тис. тонн, в жовтні, згідно додатку № 10/09-3 від 30.09.2009 р. до Договору;

-10,0 тис. тонн, в листопаді, згідно додатку № 11/09-3 від 30.10.2009 р. до Договору;

-11,0 тис. тонн, в грудні, згідно додатку № 12/09-3 від 30.11.2009 р. до Договору.

У додатках до клопотання про залучення третіх осіб №25/261 від 10.04.2012 р., яке було надано Відповідачем до матеріалів справи у судовому засіданні, яке відбулося 11.04.2012 р., було зазначено у який період, в якій кількості та на підставі якого документу, були перевищені обсяги відвантаження вугільної продукції Третьою особою (ДП «Вугілля України»).

Але, незважаючи на умови вищезазначеного договору, фактичні обсяги відвантаження та постачання вугілля були нерівномірними, з перевищенням сумарного добового обсягу відвантаження, що свідчить про порушення умов договору з боку ДП «Вугілля України»та наявність вини останнього у нарахуванні плати за зберігання вантажів саме Вантажовідправника (ДП «Вугілля України»).

Як зазначає 1-й відповідач у своїй скарзі згідно наданої таблиці, а також у відповідності до п. 8.5 договору поставки вугілля №01-09/1-ЕН від 17.02.2009 р., загальна сума збитків завданих Відповідачу (ПАТ «Центренерго») з боку Третьої особи (ДП «Вугілля України»), що є сумою платежів, які Позивач вимагає сплатити за перевезення вантажів, становить:

1. 5 813 788,68 гри. - збитки, завдані із-за безпосередньої поставки вугілля в обсягах, що перевищують обсяги встановлені договором.

2. 28 122 248,93 грн. - збитки, які зазнав Відповідач із-за неможливості здійснювати своєчасне розвантаження вагонів, в зв'язку із скупченням на під'їзних коліях та на підходах до них вагонів, що перевищують добову максимальну переробну спроможність технічних засобів Відповідача.

Як зазначає 1-й відповідач у своїй скарзі, ним неодноразово надсилалися телеграми та листи ДП «Вугілля України»щодо обмеження постачання вугільної продукції на його адресу.

Але, незважаючи на неодноразові звернення Відповідача до Постачальника (ДП «Вугілля України»), обсяги відвантаження вугільної продукції зменшені не були.

Як зазначає 1-й відповідач у своїй скарзі, відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Також, матеріалами справи підтверджено, що ПАТ «Центренерго», крім Постачальника, неодноразово зверталась до Позивача, ДП «Донецька Залізниця»та ДП «Укрзалізниця»з вимогами щодо обмеження постачання вугільної продукції (підтверджено листами, які є в матеріалах справи).

На думку 1-го відповідача в матеріалах справи є достатні та необхідні докази того, що він вжив всіх належних йому заходів щодо недопущення затримки вагонів, своєчасно і неодноразово попереджував Позивача та інших осіб про неможливість прийняття вугільної продукції у певному обсязі, тому є всі підстави вважати, що затримка вагонів і нарахування плати за користування та збору за зберігання вантажів, виникли не з його вини.

Також на думку 1-го відповідача господарським судом першої інстанції безпідставно незадоволено його клопотання про призначення повторної судово-економічної експертизи.

Як зазначає 1-й відповідач у своїй скарзі відповідно до наданих ним до матеріалів справи доказів, зокрема, контррозрахунків, який було зроблено на підставі первинних документів, було встановлено, що висновок судово-економічної експертизи №7304 від 17.11.2010 р. (далі - Висновок) не відповідає дійсним обставинам справи, документам, які були надані для проведення експертизи та нормам чинного законодавства, зважаючи на наступне.

У висновку експертизи невірно розрахована плата за користування вагонами та збір за зберігання вантажів, оскільки експертом не були враховані приписи діючого законодавства щодо наявності підстав для нарахування платежів, а саме ст. 34, 42, 46 Статуту залізниць України, п. 4 Правил користування вагонами та контейнерами, п. 4 Правил видачі вантажів, п. 8 Правил зберігання вантажів в частині відсутності повідомлення про прибуття вантажу, визначення часу, на протязі якого вагони перебували в користуванні Відповідача за накопичувальними картками, вказаними в розрахунку плати за користування вагонами, застосування терміну безоплатного зберігання вантажів.

При проведенні експертизи експерт не досліджував питання наявності розрахункових помилок, які були припущені працівниками залізниці при нарахуванні платежів та зборів за роботи, які пов'язані з перевезенням вантажів.

Також, на думку 1-го відповідача, експертом не досліджувалося питання, чи відповідають перевізні документи (накладні), відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки, повідомлення, пам'ятки, накази нормативним вимогам діючого законодавства щодо їх оформлення (правильності їх заповнення, наявність підписів відповідальних осіб тощо).

Крім того, на розгляд експерта не було поставлено питання про перевищення ДП «Вугілля України»об'ємів поставки, який визначений договором на поставку вугільної продукції, в зв'язку з чим Залізницею нараховані Зміївській ТЕС платежі, що були предметом розгляду попередніх справ та є предметом розгляду справи № 5023/1306/12.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 ГПК України, висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання.

На думку 1-го відповідача, висновок експертизи не відповідає вимогам ст. 42 ГПК України та ст. З ЗУ «Про судову експертизу», оскільки експертиза проведена експертом формально, а саме, у висновку експертизи експертом не досліджувались акти про затримку вагонів форми ГУ-23 а, акти загальної форми ГУ-23, повідомлення Зміївської ТЕС про подачу вантажу, час на який були затримані вагони, пам'ятки про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток 2), пам'ятки про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток 8), повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток 12), що призвело до невірного надання відповіді на поставлені експерту питання. Зокрема, за розрахунками Зміївської ТЕС, за якими враховані час подачі вагонів, час перебування вагонів у безпосередньому віданні Зміївської ТЕС, безкоштовна доба за зберігання, розбіжності по сумі з висновком експертизи становлять З 836 601,10 грн.

На підставі викладеного, в апеляційній скарзі 1-й відповідач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в позові в повному обсязі.

Позивач з обставинами, викладеними в апеляційній скарзі не погоджується, подав заперечення на апеляційну скаргу, вважає рішення суду обґрунтованим, законним, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

До початку судового засідання представниками 1-го відповідача заявлено клопотання про призначення повторної судово-економічної експертизи.

Представники позивача заперечують проти клопотання 1-го відповідача про призначення повторної судово-економічної експертизи, посилаючись на те, що питання, котрі просить встановити 1-й відповідач при призначенні повторної судово-економічної експертизи були сумлінно розглянуті судом першої інстанції і на думку представників позивача, зазначене клопотання є навмисними діями, котрі безпідставно затягують розгляд справи по безспірному позову.

Розглянувши клопотання 1-го відповідача про призначення повторної судово-економічної експертизи, судова колегія вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки, як правомірно зазначають представники позивача, питання котрі намагається встановити 1-й відповідач при повторній експертизі були розглянуті судом першої інстанції і відповідно до вимог ст. 42 ГПК України, висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими ст. 43 цього Кодексу.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст.101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, предметом даного позову є розрахунки за перевезення вантажів та експлуатації залізничної колії за договорами № 021016 від 23.03.2001 р. та №2/219//22-12/06 від 18.12.2006 року, укладеними між позивачем СТГО "Південна залізниця" (залізниця) та відповідачем, Зміївською ТЕС ВАТ "Центренерго", за період з 18.05.2009 р. по 31.01.2010 р.

Судом встановлено, що 23 березня 2001 року між Статутним територіально - галузевим об'єднанням "Південна залізниця" (залізниця) та Зміївською ТЕС ВАТ "Центренерго" (вантажовласник) укладено Договір №021016 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, предметом якого є надання залізницею вантажовласнику (Зміївській ТЕС) послуг, пов'язаних з перевезенням та проведення розрахунків за ці послуги (т. 1 а.с. 26-28).

В п. 2.1. Договору сторони передбачили, що вантажовласник (Зміївська ТЕС) зобов'язується здійснювати вивантаження вантажів, що прибувають на його адресу.

Пунктом 2.4. Договору встановлено, що вантажовласник (Зміївська ТЕС) зобов'язується здійснювати попередню оплату за перевезення вантажів та додаткові послуги шляхом перерахування коштів у сумах, відповідних до обсягу перевезення та вагонообігу на під'їзній колії на рахунок залізниці, визначений в договорі.

У відповідності до п. 3.1 Договору, розмір попередньої оплати та періодичність її внесення визначається вантажовласником (Зміївською ТЕС), виходячи із очікуваного обсягу перевезень та послуг на підставі діючих тарифів.

Згідно з п. 3.2 Договору у міру виконання перевезень та надання послуг, залізниця (позивач) списує відповідні суми (провізну плату, додаткові збори, штрафи) з особового рахунку вантажовласника (Зміївської ТЕС) на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами, контейнерами і т. ін. Строк дії договору пролонговано на 2010 рік у відповідності до п.7.4 Договору.

18 грудня 2006 року між СТГО "Південна залізниця" (залізниця) та Зміївською ТЕС ВАТ "Центренерго" (власник колії) укладено Договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії №2/219/22-12/06 (т. 1 а.с. 28-29).

Згідно з п. 16 Договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії №2/219/22-12/06, власник колії (вантажовласник, 1-й відповідач) за Договором від 23.03.2001 р. №021016) сплачує залізниці (позивачу):

- плату за користування вагонами згідно з правилами користування вагонами та контейнерами;

- інші збори і плати згідно Тарифного керівництва №1 та Договору про організацію перевезення вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.

Збори та плати вносяться шляхом 100 % попередньої оплати.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судова колегія вважає, що посилання 1-го відповідача на те, що у Позивача по справі відсутнє право на звернення до суду з відповідним позовом, оскільки в матеріалах справи відсутні докази пред'явлення 1-му відповідачу вимоги в порядку ст. 530 ЦК України та не визначено у відповідних договорах строку виконання зобов'язання, є безпідставним та суперечить положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України, а також рішенню Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року у справі №15-рп/2002 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Даний висновок співпадає з правовою позицією Верховного суду України (справа №43/308-10 від 28.11.2011 року)

Окрім того, Позивач звертався до Відповідачів з претензіями №НЮ-21/650 від 23.06.2009, М-08/502 від 13.07.2009, в яких вимагав сплатити заборгованість за надані послуги за період з 18.05.2009 по 30.06.2009, а також з вимогою щодо погашення заборгованості на суму 33936037,61 грн. №ДН-2-06-02/311 від 18.07.2011.

Тож, з огляду на наведене, вбачається, що ДП «Південна залізниця»було обрано певний спосіб пред'явлення вимоги до ПАТ «Центренерго»- пред'явлення позову, а будь-які інші передумови не є обов'язковими, так як обмежують Позивача у праві на судовий захист.

Згідно з частиною 5 ст. 306 Господарького кодексу України, загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин, тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Cтаттею 137 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету України від 06.04.1998 року №457, встановлено 6-місячний строк для заявлення залізницею позову до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів. Обчислення шестимісячного терміну починається з дня настання події, що стала підставою для подання позову. Порядок розрахунків за перевезення і послуги встановлюється Укрзалізницею згідно з чинним законодавством (ст. 62 Статуту).

Пунктами 1.1 і 1.2 Правил розрахунків за перевезення вантажів встановлено, що плата за перевезення вантажу вноситься відправником під час оформлення перевезення як готівкою, чеками, безготівково, так і передоплатою. Облік належних залізниці платежів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати. Один примірник накопичувальної картки та відомості надається вантажовласнику.

Відповідно до пункту 2.7. цих Правил, на кожного платника розрахунковий підрозділ складає перелік документів, які включені до розрахунку на звітну добу щодо відправлення, видачі вантажів і додаткових зборів у двох примірниках. Перший примірник переліку після прийняття вантажу до перевезення (або видачі) надається платнику через залізничну станцію.

Розділом 3 Договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги сторони узгодили порядок проведення розрахунків, згідно з яким відповідач вносить попередню оплату, розмір та періодичність якої визначається, виходячи з очікуваного обсягу перевезень та послуг на підставі діючих тарифів. Плата за перевезення та плата за додаткові послуги за регульованими тарифами визначається відповідно до Тарифного керівництва. Пунктами 3.1., 3.2 Договору визначено, що розмір плати за користування вагонами, наданими на під`їзні колії, вантажовласник сплачує згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами. У міру виконання перевезень та надання послуг залізниця списує відповідні суми з особового рахунку вантажовласника на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами, контейнерами.

Пунктом 3.3. Договору встановлено, що по закінченню кожного місяця залізниця надає вантажовласнику витяг з його особового рахунку і податкову накладну. Таким чином розмір заборгованості за поточний місяць (або розмір наданих залізницею і оплачених вантажоодержувачем послуг) визначається тільки по закінченню звітного періоду - місяця.

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про те, що в даних правовідносинах обов`язок відповідача провести остаточний розрахунок за надані послуги виникає з моменту отримання відповідачем документів, якими визначено розмір його заборгованості за звітний період - місяць.

Даний висновок співпадає з правовою позицією судової колегії Вищого господарського суду України (головуючий суддя: Дроботова Т.Б., судді Волковицька Н.О., Рогач Л.І.), висловленою в постанові від 08.07.2011 року за наслідками касаційного перегляду аналогічної справи №15/282-10 за позовом СТГО "Південна залізниця" до ВАТ "ДЕК "Центренерго" про стягнення плати за перевезення вантажів та експлуатації залізничної колії, здійснених позивачем на підставі тих самих договорів №021016 від 23.03.2001 року та № 221922-1206 від 18.12.2006 року, але за інший період часу.

В постанові Вищого господарського суду України, зокрема, зазначено, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність у даних правовідносинах моменту вимоги, передбаченого ст. 530 Цивільного кодексу України, є помилковими, оскільки згідно частини 5 ст. 306 Господарського кодексу України, загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

При цьому судом касаційної інстанції залишено в силі рішення місцевого суду, зі змісту якого вбачається, що строк виконання зобов`язання визначено моментом передачі відповідачеві документів, що підтверджують обсяг платежів за надані послуги. Це означає, що перебіг строку, з якого відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, враховуючи положення статей 251-253 Цивільного кодексу України, розпочався після отримання відповідачем таких документів.

З досліджених матеріалів справи колегією суддів встановлено, що Позивач виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договорами, але оплату за надані послуги від Відповідача не отримав.

Сума не отриманих позивачем платежів за період з 18.05.2009 р. по 31.01.2010 р. становить 33936037,61 грн. та підтверджується наданими позивачем документами (відомостями плати за користування вагонами, накопичувальними картками). Тому посилання 1-го відповідача на те, що у Позивача відсутнє право на звернення до суду із позовом для захисту своїх порушених прав (витребування заборгованості за надані послуги), також є безпідставним.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, відомості плати за користування вагонами, контейнерами згідно з пунктом 4 Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 року №113, складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження на під`їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами. Відомість плати за користування вагонами (контейнерами) складається у трьох примірниках - два для залізниці і один для вантажовласника, окремо для вагонів і для контейнерів.

Пунктом 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року №644, усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника.

Позивачем до матеріалів справи надано також акти загальної форми, які складені станцією Шебелинка для засвідчення обставин, які пов'язані з нарахуванням належних платежів та зборів за перевезення вантажів у спірний період. За змістом цих актів зафіксовано відмову Зміївської ТЕС від підпису у відомостях за користування вагонами та накопичувальних картках, та наявність певних зауважень в частині перевищення обсягів постачання.

Пунктом 3 Правил складання актів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 року №334, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 р. за №567/6855, передбачено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності. Акт підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше, ніж двома особами. Один примірник акта загальної форми, складеного під час перевезення, додається до перевізних документів, другий залишається на станції, яка його склала.

Вищевикладені норми свідчать про те, що чинним законодавством не передбачено обов`язку Позивача (залізниці) надавати копії акту загальної форми вантажоотримувачеві, тому твердження відповідачів про невиконання позивачем такого обов'язку є безпідставним та необґрунтованим.

З приводу тверджень відповідачів щодо непідписання первинних розрахункових документів (відомостей плати за користування вагонами, накопичувальних карток, актів загальної форми) колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, в наявних матеріалах справи міститься ціла низка накопичувальних карток та відомостей плати, які є непідписаними з боку Зміївської ТЕС.

Колегія суддів вважає, що сам факт непідписання вищевказаних документів з підстав, зазначених у запереченнях, не свідчить про невиконання позивачем умов Договору перевезення та відсутність обов'язку Зміївської ТЕС по оплаті отриманих послуг.

Посилання Зміївської ТЕС на неотримання нею, як вантажоотримувачем, від позивача накопичувальних карток, спростовуються наявними у справі накопичувальними картками, підписаними відповідачем, а також актами загальної форми, складеними з додержанням всіх вимог чинного законодавства, про відмову від підпису частини накопичувальних карток.

Твердження відповідачів про те, що відомості плати за користування вагонами та накопичувальні картки, підписані не уповноваженими особами, спростовуються також змістом наказу Директора Зміївської ТЕС від 23.11.2009 р. №452 про делегування повноважень, що діяв у період виникнення заборгованості.

До того ж, чинне законодавство України визначає лише один спосіб надання зауважень і відмови від підпису відомостей плати за користування вагонами та накопичувальних карток безпосередньо на станції призначення. Доказів надсилання та подання відповідних заперечень у відповідності до встановленого порядку відповідач до суду не надав.

Відповідачі заперечують проти позовних вимог з посиланням на відсутність в матеріалах справи документів, які підтверджують повідомлення відповідача про прибуття вантажу.

Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні, згідно з пунктом 4.1. Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644, подача та забирання вагонів на під`їзні колії виконується повідомленнями або через установлені інтервали часу. Пунктом 5 договору про експлуатацію залізничної під`їзної колії від 18.12.2006 р. № 2/219/22-12/06 визначено, що повідомлення про подачу вагонів на під`їзну колію передаються ДСП (черговим по станції) Шебелинка по прямому зв'язку ДСП (черговому по станції) Лиман або по телефону через комутатор Зміївської ТЕС 5-22-47.

В матеріалах справи міститься наданий Позивачем витяг з книги повідомлення отримувачів вантажів, який суд першої інстанції правомірно визнав належним доказом повідомлення відповідача про прибуття вантажу у порядку, встановленому договором та Правилами видачі вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644, які регулюють порядок такого повідомлення (т. 19 а.с. 2-39).

Таким чином, судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що Позивач належним чином виконав зобов'язання за Договорами в період з 18.05.2009 р. по 31.01.2010 р., надав першому відповідачеві послуги з перевезення вантажів залізничним транспортом. Крім того, судом встановлено, що Позивачем на підтвердження надання послуг першому відповідачу за Договорами надані первинні розрахункові документи, в тому числі відомості плати за користування вагонами, накопичувальні картки, перевізні документи за період з 18.05.2009 р. по 31.01.2010 р. включно. Відповідні документи складені та оформлені згідно з вимогами вищевказаних нормативних актів, які регулюють питання перевезення, складення та оформлення документів, що підтверджують певні обставини та є підставою для нарахування та стягнення платежів з відповідача.

В матеріалах справи містяться також копії актів звірки взаємних розрахунків, підписаних представниками сторін по закінченню звітного місяця (т. 15 а.с. 24, 25, 68, 69, т.17 а.с.2, 3, 107, т. 18 а.с.45-47, т.16 а.с.107)

Розрахунок належних до сплати платежів, здійснений позивачем, узгоджується з висновком судово-економічної експертизи від 11.11.2010 року №7304, проведеної в межах даної справи Харківським НДІСЕ ім. заслуженого професора М.С. Бокаріуса, яким встановлено, що нарахування СТГО "Південна залізниця" ВАТ "ДЕК "Центренерго" боргу в сумі 33 947 679, 44 грн. за період з 18.05.2009 року по 31.01.2010 року підтверджується документально накопичувальними картками, відомостями плати за користування вагонами, актами загальної форми, складеними з урахуванням вимог Правил розрахунків за перевезення вантажів та Правил користування вагонами і контейнерами (затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року №113).

З матеріалів справи також вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензіями № НЮ 21/650 від 23.06.2009 року на суму 2780673,91 грн. та № М-08/502 від 13.07.2009 року на суму 5300841,16 грн., в яких посилаючись на ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, вимагав сплатити на його користь заборгованість за надані послуги за період з 18.05.2009 року по 31.05.2009 року та з 01.06.2009 року по 30.06.2009 року відповідно (докази отримання т. 5 а.с. 65).

З приводу заперечень відповідача про перевищення позивачем максимальної переробної спроможності під'їзної колії Зміївської ТЕС, яка складає 253 напіввагони, суд першої інстанції правомірно визнав їх безпідставними, виходячи з наступного.

Дослідивши зміст договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, судова колегія першої інстанції обґрунтовано дійшла до висновку про те, що Зміївська ТЕС безпідставно посилається на відсутність її вини у неналежному виконанні зобов'язання через великі обсяги постачання продукції та її неспроможність прийняти вантаж внаслідок перевантаження вугільного складу, оскільки визначення та коригування обсягів перевезень вантажів не є умовою цього договору.

Дана умова є предметом договору поставки вугілля від 17.02.2009 року №01-09/1-КН, укладеного між відправником (ВАТ "ДЕК "Центренерго") та одержувачем (ДП "Вугілля України"), без участі позивача (т. 24 а.с. 5-9). До того ж, договір про організацію перевезень, укладений між сторонами, не містить будь-яких обмежень щодо обсягів перевезень. Будь-яких змін та доповнень до цього договору сторони не вносили, договір є чинним та має виконуватись сторонами у відповідності до визначених в ньому умов.

Посилання відповідача на наявність підстав для звільнення від оплати за отримані послуги, мотивовані його зверненням до керівництва ДП "Донецька залізниця" та СТГО "Південна залізниця" з проханням обмежити або припинити подачу вагонів під навантаження вугілля на адресу Зміївської теплової електричної станції, судом першої інстанції обгрунтовано відхилено у зв'язку з тим, що, відповідно до статті 29 Статуту залізниць України, лише Укрзалізниця має право запроваджувати, за погодженням з Міністерством транспорту та зв'язку України, тимчасові обмеження щодо перевезень в окремі райони під час стихійного лиха, виникнення інших надзвичайних обставин, скупчення нерозвантажених транспортних засобів у пунктах призначення. Обов'язковість таких дій з боку Укрзалізниці жодним нормативним актом не передбачена.

Факт звернення Відповідача до Позивача з вимогами про зменшення обсягів подавання вагонів не звільняє його від відповідальності за неналежне виконання обов'язку по сплаті вартості наданих Позивачем послуг. Таким чином, посилання відповідача на те, що діями третьої особи ДП "Вугілля України" шляхом великих обсягів постачання продукції та його неспроможністю прийняти вантаж внаслідок перевантаження вугільного складу, Відповідачу були завданні певні збитки, не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог позивача про стягнення вартості наданих послуг.

До того ж, відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, або відсутність у боржника необхідних коштів.

Натомість пунктом 8.5 Договору поставки вугілля №01-09/1-КН від 17.02.2009 р., укладеного між другим відповідачем та ДП "Вугілля України" без участі або погодження позивача, чітко визначено, що у випадку неспроможності покупця вчасно прийняти вугілля, яке йому адресовано, через відвантаження постачальником до ТЕС вантажоотримувача вугілля в кількості, що перевищує визначений в додатках до Договору максимальний добовий обсяг відвантаження, постачальник несе відповідальність перед покупцем у вигляді відшкодування його збитків, пов'язаних з оплатою залізниці вартості користування вагонами і зберігання вантажів за час їх простоювання.

З огляду на це, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку, що Відповідач мав можливість та правові підстави для звернення до контрагента за Договором поставки вугілля №01-09/1-КН від 17.02.2009 р. ДП "Вугілля України" з пропозицією про внесення до Договору постачання змін, пов'язаних зі зменшенням обсягів поставки. Доказів на підтвердження відповідного звернення та зменшення обсягів або вирішення цього питання в судовому порядку шляхом внесення до Договору змін або доповнень, Відповідачем до суду не надано.

Відповідачі у своїх запереченнях посилаються також на норми пункту 16 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року №113, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 р. за №165/3458, згідно з якими вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами: а) якщо затримка вагонів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під'їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи, б) у разі подання залізницею вагонів і контейнерів у кількості, що перевищує максимальну переробну спроможність навантажувальних і розвантажувальних пунктів відправника й одержувача, і на те, що мали місце випадки подачі вагонів позивачем в кількості, більшій, ніж максимальна переробна спроможність під'їзної колії Зміївської ТЕС - 231 вагон.

Колегією суддів встановлено, що згідно з підпунктом б. пункту 16 Правил користування вагонами та контейнерами (затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року №113) вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами у разі подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність. Вказана максимальна переробна спроможність визначається за договором між залізницею і вантажовласником. Причина звільнення від плати за користування вагонами і контейнерами зазначається у графі "Примітки" відомості плати за користування вагонами (контейнерами).

Згідно з умовами договору від 18.12.2006 р. за №2/219 (22-12/06) про експлуатацію під'їзної колії, яка належить відповідачу (Додаток №1 до Договору №2/219 (22-12/06), максимальна середньодобова переробна спроможність вантажних фронтів Зміївської ТЕС при вивантаженні вугілля становить 231 вагон в добу (при вивантаженні вагоноперекидачем) та 22 вагони (при вивантаженні краном), всього - 253 вагони.

До того ж пункти 6.1 та 6.2 приведених вище Правил визначають, що за погодженням залізниці і власника (користувача) під'їзної колії може розроблятися єдиний технологічний процес роботи під'їзної колії та станції примикання, розробка ЄТП виконується комісією у складі працівників залізниці та підприємства.

Позивачем наданий витяг з Єдиного технологічного процесу (далі ЄТП) роботи під'їзної колії Зміївської ТЕС, що примикає до станції Шебелинка Південної залізниці (який діяв також протягом 2009-2010 років, затверджений 15.12.2006 р. директором Зміївської ТЕС О.В. Павленко та першим заступником начальника Південної залізниці В.О. Кузьменко), в розділі 2 якого визначено, що подавання вагонів на фронти навантаження та вивантаження і їх забирання з фронтів на приймально-здавальні колії проводиться локомотивом Зміївської ТЕС, а відповідно до таблиці 5.1 ЄТП максимальна переробна спроможність вантажних фронтів Зміївської ТЕС №13 та 14, які використовуються для вивантаження вугілля, становить 231 вагон в добу (при вивантаженні вагоноперекидачем) та 22 вагони (при вивантаженні краном), всього 253 вагони (аналогічно умовам укладеного договору).

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правомірно визнав, що заперечення Відповідачів про перевищення Позивачем максимальної переробної спроможності під'їзної колії Зміївської ТЕС є необгрунтованими.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 29.05.2012 р. року по справі №5023/1306/12 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526, 617, 909 Цивільного Кодексу України, Статутом залізниць України, Правилами користування вагонами і контейнерами, ст.ст. 33, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст.ст. 104-105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 29.05.2012 р. року у справі №5023/1306/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 03.09.2012 року.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

судді Плужник О.В.

Шевель О.В.