Постанова № 25893047, 06.09.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2012 р. Справа № 2а/0470/4122/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняШрамко Я.В.за участю представників сторін: від позивача Аверянова Є.В., Василенко В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біотрейд»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.02.2012р., -

ВСТАНОВИВ:

03.04.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Біотрейд» звернулося з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби та, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 27.08.2012р., просить визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення відповідача від 22.02.2012р. №0000098814, від 22.02.2012р. № 0000108814.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі акту перевірки від 29.11.2011р. та за результатами розгляду скарги позивача згідно рішення ДПС у Дніпропетровській області від 16.02.2012р. за якими позивачеві були збільшені суми грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 134689,00 грн. та з податку на додану вартість у розмірі 153 302,13 грн. Позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню у зв'язку з перевищенням податковими інспекторами у ході здійснення позапланової перевірки своїх повноважень, які безпідставно здійснили перевірку повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету позивачем податку на прибуток; податкові повідомлення-рішення були прийняті з порушенням норм п. 86.9 Податкового кодексу України; висновки, викладені в акті перевірки не відповідають фактичним обставинам справи, базуються лише на матеріалах досудового слідства по кримінальній справі, не містять посилань на судове рішення, яким договір № 17/38 укладений між позивачем та ТОВ «Аквалайн-Еко» визнаний судом недійсним з урахуванням того, що у відповідності до ст.ст. 203,215, 228 ЦК України правочин визнається недійсним лише судом. Також позивач зазначає, що акт перевірки не містить і доказів вини як посадових осіб позивача, так і контрагента позивача - ТОВ «Аквалайн Еко», підтвердженої обвинувальним вироком, відповідачем не встановлено наміру у позивача отримати за вказаним договором інший результат, ніж організація перевезення вантажів та їх фактичне перевезення; акт перевірки не містить доказів, які б свідчили про те, що при укладенні та виконанні вказаного договору між позивачем та його контрагентом існували взаємоузгоджені зловмисні дії у зв'язку з чим позивач вважає, що зазначення в акті перевірки про нікчемність договору базується лише на припущеннях. Факт здійснення господарської операції позивачем підтверджений первинними бухгалтерськими документами, які оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», надані послуги відображалися позивачем в актах приймання-передачі наданих послуг, факт перевезення товару підтверджується товарно-транспортними накладними та іншими документами фінансової звітності, в тому числі і у податкових накладних та деклараціях з податку на додану вартість, які подавалися до податкової інспекції. Отримання прибутку у вказаний у акті період підтверджується відповідними деклараціями з податку на прибуток. Зазначені обставини на думку позивача свідчать про відсутність порушення норм чинного законодавства позивачем, а тому відсутні були і підстави у податкового органу для збільшення позивачеві сум грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємства та з податку на додану вартість.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 29.08.2012р. не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений особисто під підпис, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою представника відповідача від 11.06.2012р. (а.с.49 том 5). У судовому засіданні, яке відбулося 11.06.2012р., представник відповідача був присутнім та проти позовних вимог позивача заперечував, на вимогу суду письмових заперечень не надав.

У відповідності до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи наведене, належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, строки розгляду і вирішення справи, встановлені ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності відповідача за наявними у справі доказами у відповідності до вимог ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням наданих усних пояснень представника відповідача в судовому засіданні 11.06.2012р.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 29.08.2012р.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Біотрейд» зареєстроване 13.08.1999р. виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради як юридична особи та є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 24.06.2010р., копією довідки з ЄДРПОУ від 25.06.2010р., відомостями, наведеними в акті перевірки про те, що позивач є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 18.07.2010р. № 100292384 та іншими наявними в матеріалах справи документами (а.с.13-15, 28 том 1).

З 17.11.2011р. по 23.11.2011р. СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Біотрейд» з питань щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Аквалайн Еко» за період з 01.01.2008р. по 30.09.2009р.

За результатами вказаної перевірки ДПІ було складено акт від 29.11.2011р. №1672/08-02/4-30502509 за висновками якого встановлено наступні порушення:

- підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.2.1, пункту 5.2, пункту 5.1 статті 5, підпункт 4.1.6 пункт 4.1 пункту 1.32 статті1 Закону № 334 в результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 493195,0 грн., в т.ч. у 2 кварталі 2008 року на суму 58085,0 грн., у 3 кварталі 2008 року на суму 198064 грн., у 4 кварталі 2008 року на суму 92120 грн., у 1 кварталі 2009 року на суму 101200,0 грн., у 2 кварталі 2009 року на суму 43725 грн.;

- підпунктів 7.4.5, 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 179343,73 грн., в т.ч. у червні 2008 року у сумі 5616,68 грн., у липні 2008 року у сумі 25305 грн., у серпні 2008 року у сумі 22933,34 грн., у вересні 2008 року у сумі 22790,01 грн., у жовтні 2008 року у сумі 16500,01 грн., у листопаді 2008 року у сумі 16436,67 грн., у грудні 2008 року у сумі 9561,67 грн., у січні 2009р. у сумі 7500,33 грн., у лютому 2009 року у сумі 5060,02 грн., у березнів 2009 року у сумі 19440,0 грн., у квітні 2009 року у сумі 12300,0 грн., у травні 2009 року у сумі 15900,0 грн. (а.с.27-56 том 1).

Позивач не погодився з висновками, викладеними в акті перевірки та подав заперечення на вказаний акт перевірки (а.с.57-63том 1).

В подальшому, 14.12.2011р. податковим органом на підставі вищевказаного акту перевірки від 29.11.2011р. були прийняті два податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0000368814, №0000378814 за якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток приватних підприємств на суму 422 806 грн.00 коп. та збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість в сумі 224179 грн. 66 коп.(а.с. 77,80 том 1).

Позивач не погодився з вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями від 14.12.2011р. та подав скаргу до ДПА у Дніпропетровській області за результатами розгляду якої було прийнято рішення від 16.02.2012р. за яким скасовано податкове повідомлення-рішення податкового органу від 14.12.2011р. № 0000368814 в частині збільшення ТОВ «Біотрейд» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 70877,52 грн., а також скасовано і податкове повідомлення-рішення від 14.12.2011р. № 0000378814 в частині збільшення ТОВ «Біотрейд» суми грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 288121,00 грн. (а.с.97-102 том 1).

На підставі рішення ДПА у Дніпропетровській області від 16.02.2012р. податковим органом було прийнято 22.02.2012р. податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0000098814 за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у розмірі 153302,13 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000108814 за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 134 685, 00 грн. (а.с.103, 106 том 1).

Позивач направив скаргу на вищезазначені податкові повідомлення-рішення від 22.02.2012р. та від 14.12.2011р. до ДПА України за результатами розгляду якої рішенням від 22.03.2012р.податкові повідомлення-рішення від 14.12.2011р. та від 22.02.2012р. були залишені без змін, а скарга позивача без задоволення (а.с.123-125 том 1).

Заслухавши представників позивача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин, тобто Закон України «Про податок на додану вартість» (чинного в редакції станом на 2008-2009р.р.) та норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного станом на 2008-2009р., виходячи з того, що спірні правовідносини по податку на додану вартість та з податку на прибуток приватних підприємств виникли за період з 01.01.2008р. по 30.09.2009р.

Згідно підпункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податків від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній, або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку - п.5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного до 01.01.2011р.) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість ( чинного станом на момент виникнення правовідносин), якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з підпунктами 7.2.1 і 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про додану вартість» податкова накладна, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках ( оригінал надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) та повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань ( абзаци 1, 3, 4 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість передбачено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Так, із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що між ТОВ «Біотрейд» (Замовником) та ТОВ «Аквалайн Еко» (Еспедитор) було укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування № 17/38 від 01.04.2008р. за умовами п.1.1 якого ТОВ «Аквалайн Еко як Експедитор за дорученням ТОВ «Біотрейд - Замовника, зобов'язувався організувати перевезення його вантажу автомобільним транспортом по території України, а Замовник - ТОВ «Біотрейд» - зобов'язаний був оплатити транспортні послуги. При цьому, за умовами п.4.2 договору Експедитор зобов'язаний був також забезпечити своєчасне надання транспортних засобів в пункти відвантаження у строки, зазначені в заявці (а.с. 127-128 том 1).

У відповідності до наявних в матеріалах справи копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи - ТОВ «Аквалайн Еко» було зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Одеської міської ради 22.08.2007р., а згідно копії свідоцтва №100063432 з 07.09.2007р. дане підприємство є платником податку на додану вартість та має ліцензію Міністерства транспорту на зв'язку України від 22.02.2008р. № 37Л строком дії з 23.02.2008р. по 22.02.2013р. щодо надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (а.с.129- 131 том 1).

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором також підтверджується наданими суду первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією вищевказаного договору, копіями податкових накладних, копією реєстру отриманих податкових накладних від ТОВ «Аквалайн Еко» за період з травня 2008р. по травень 2009р., копіями платіжних доручень, які свідчать про оплату наданих послуг позивачем на користь ТОВ «Аквалайн Еко», копіями товарно-транспортних накладних., копіями актів здачі-приймання робіт, копією аналізу рахунку 79 за 01.01.2009р. по 31.05.2009р., копіями видаткових накладних, копіями карток рахунку 281, (а.с. 141-258 том 1, а.с. 1- 250 том 2, а.с.1-250 том 3, а.с.1-250 том 4, а.с.1-250 том 5, а.с.1-250 том 6, а.с.1-250 том 7, а.с.1-250 том 8, а.с.1-250 том 9, а.с.1-133 том 10).

На підтвердження отримання прибутку у вказаному періоді позивачем надані копії відповідних податкових декларацій за 2008р., 3 квартал 2009р. та 2009 рік (а.с.137-140 том10).

Також, факт реальності здійснення позивачем вказаних господарських операцій за вказаним вище договором підтверджено і податковою інспекцією в акті перевірки від 29.11.2011р. шляхом дослідження умов договору та первинних документів, а окрім того, факт сплати позивачем сум податку на додану вартість у складі оплати за надані послуги податковим інспектором був досліджений у ході перевірки (а.с. 27-56 том 1, а.с.134-136 том10).

При цьому, зі змісту вказаного акту перевірки вбачається, що висновки податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток та про заниження податку на додану вартість ґрунтуються на матеріалах кримінальної справи порушеної відносно ОСОБА_1 та невстановлених осіб за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 27 ч.3, ст. 205, ч.27 ч.3, 212 ч.3 КК України в ході досудового слідства якої встановлено, що вказаний громадянин протягом 2006-2007 років з метою надання реально діючим підприємствам можливість ухилятися від сплати податків, створив фіктивні підприємства, які ввійшли до складу «конвертаційного центру», куди входило і ТОВ «Аквалайн Еко» у зв'язку з чим податкові інспектори у ході перевірки ТОВ «Біотрейд», який мав відносини з вказаним підприємством, дійшли до висновків про те, що договір на транспортно-експедиційне обслуговування № 17/38, укладений між позивачем та ТОВ «Аквалайн Еко» 01.04.2008р. мають ознаки нікчемності.

Однак, такі висновки не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначені функції податкових органів, а саме: державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме : запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків); під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Однак, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 29.11.2011р. зроблено висновок про те, що укладений між позивачем та ТОВ «Аквалайн Еко» договір № 17/38 від 01.04.2008р. згідно до ч.1,5 ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст. 228 ЦК України має ознаки нікчемності.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори транспортно-експедиційного обслуговування не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 29.11.2011р. не тільки не містить посилань про наявність вини позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу ТОВ «Біотрейд» на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 29.11.2011р. про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, що цей правочин очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання його таким або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

При цьому, у ході судового розгляду справи з пояснень як представника позивача, так і представника відповідача встановлено, що податковий орган після проведення відповідної перевірки та маючи сумнів у реальності виконання сторонами вищевказаного договору до органів податкової міліції з відповідними службовими документами не зверталися, кримінальної справи щодо посадових осіб позивача не порушувалося.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судове рішення про визнання правочину недійсним (нікчемним), який укладено між позивачем та ТОВ «Аквалайн Еко» відсутнє. Не надано суду також і вироку відносно посадових осіб як ТОВ «Аквалайн Еко», так і посадових осіб позивача.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. Зі змісту акту перевірки вбачається, що в ньому дано оцінку господарської діяльності ТОВ «Аквалайн Еко».

При цьому, на вимогу суду, податковим органом не надано доказів порушення саме позивачем норм податкового законодавства України, посилання відповідача на відсутність у ТОВ «Аквалайн Еко» транспортних засобів, які б могли здійснювати перевезення вантажу позивача за вказаним договором не підтверджені жодними доказами та спростовуються копіями наявних в матеріалах справи ліцензії від 23.02.2008р., копіями товарно-транспортними накладними, які свідчать про те, що саме ТОВ «Аквалайн Еко» здійснювало перевезення вантажу за замовленням позивача.

Отже, актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту у перевіряємий період.

Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження сплати податку на додану вартість його контрагентами.

З наведеного, суд приходить до висновку, що посилання відповідача у акті перевірки на відсутність права у позивача формувати податковий кредит по правовідносинах з ТОВ «Аквалайн Еко» у зв'язку з несплатою ПДВ контрагентом позивача - ТОВ «Аквалайн Еко» та заниження в тому числі і податку на прибуток є безпідставними та неправомірними, прийнятими з порушеннями норм Конституції України та норм Податкового кодексу України, є такими, що спростовуються вищенаведеними дослідженими судом первинними документами, які свідчать про реальність здійснення позивачем господарських операцій за вищевказаним договором з контрагентом позивача - ТОВ «Аквалайн Еко».

Не можуть бути покладені в основу цієї постанови і посилання відповідача, наведені в акті перевірки про те, що право на відшкодування виникає лише при наявності фактичної сплати податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті такого податку згідно з положеннями Податкового кодексу України та Бюджетного кодексу України, оскільки відповідачем не підтверджені у ході судового розгляду справи факти несплати позивачем суми ПДВ у складі сплати позивачем на користь ТОВ «Аквалайн Еко» за надані ним автопослуги, навпаки, дослідженими у ході перевірки первинними бухгалтерськими документами та платіжними документами встановлено факти, які свідчать про сплату позивачем податку на додану вартість у складі отриманих позивачем послуг, що виключає факт порушення вимог податкового законодавства позивачем.

При цьому, слід зазначити, що ні чинний Податковий кодекс України, ні Бюджетний кодекс України не ставлять в залежність право платника податку на податковий кредит, формування податкового кредиту від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання товару/послуг.

Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09 та постанові від 10.01.2012р. № К/9991/81953/11.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ»стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідач в ході судового розгляду справи не зміг надати жодних доказів та не навів жодних підстав, які б свідчили про законність та обґрунтованість прийнятих податковою інспекцією податкових повідомлень-рішень від 22.02.2012р. за №0000098814 та від 22.02.2012р. № 0000108814 або спростовували надані докази та твердження позивача.

За викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 22.09.2012р. не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначені вище податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 032288 від 29.03.2012р. позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2146 грн.(а.с. 12 том 1), а тому зазначені судові витрати підлягають відшкодуванню позивачу із Державного бюджету України з урахуванням ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Біотрейд» Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.02.2012р. - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську від 22.02.2012р. №0000098814, від 22.02.2012р. №0000108814.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Біотрейд» (49021, м. Дніпропетровськ, вул. Берегова, 135, ЄДРПОУ 30502509)- судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2146 грн. 00 коп.( дві тисячі сто сорок шість грн. 00 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 03.09.2012р.

Суддя С.О. Конєва