Постанова № 25859560, 08.08.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2012 р. Справа № 5019/227/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. -головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової службина постановувід 06.06.2012 р. Рівненського апеляційного господарського судуу справі№ 5019/227/12 господарського суду Рівненської областіза заявоюфізичної особи-підприємця Мельничука Володимира Володимировича, м. Рівнедо товариства з обмеженою відповідальністю "Стар- Т1", с. Нова Любомирка Рівненського району Рівненської областіпровизнання банкрутомліквідаторфізична особа-підприємець Мельничук В.В.

в судовому засіданні взяв участь представник:

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПСМакаревич О.С., довір.,ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 17.02.2012 року порушено провадження у справі № 5019/227/12 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Стар- Т1" (далі -Боржник, Товариство) за заявою фізичної особи-підприємця Мельничука Володимира Володимировича (далі -Кредитор, Підприємець) в порядку норм ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Рівненської області від 05.04.2012 року (суддя - М.В.Музика) Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначено ініціюючого кредитора - Підприємця, якого зобов'язано виконати дії у ліквідаційній процедурі відповідно до вимог Закону про банкрутство.

Не погодившись із цією постановою суду, Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва (далі -Інспекція, ДПІ) звернулася до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати постанову господарського суду Рівненської області від 05.04.2012 року та припинити провадження у справі.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.06.2012 року (головуючий суддя -Щепанська Г.А., судді: Бригинець Л.М., Демидюк О.О.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову господарського суду Рівненської області від 05.04.2012 року -без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням уточнень касаційних вимог, заявлених усно в судовому засіданні 08.08.2012 року, просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.06.2012 року, постанову господарського суду Рівненської області від 05.04.2012 року та припинити провадження у справі про банкрутство Товариства.

Касаційна скарга мотивована порушенням, зокрема, судом апеляційної інстанції ст. 129 Конституції України, норм матеріального права, зокрема, ст. 52 Закону про банкрутство, ст. 19 Закону України "Про порядок реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Нормами ст. 91 ГПК України передбачено, що сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Провадження у справах про банкрутство здійснюється в порядку, передбаченому ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (ч. 2 ст. 41 ГПК України).

Учасниками провадження у справі про банкрутство, згідно зі ст. 1 Закону про банкрутство, є сторони - зокрема, кредитори (представник комітету кредиторів) та боржник, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у проваджені у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.

Також, ст. 1 Закону про банкрутство передбачає, що кредитор -це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Пункт 1 ст. 14 Закону про банкрутство встановлює порядок пред'явлення кредиторами своїх вимог до боржника, який (порядок) включає також подання до господарського суду письмових заяв із вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують.

При цьому слід врахувати, що особливості та порядок заявлення кредиторами претензій до відсутнього боржника, що ліквідується в порядку ст. 52 Закону про банкрутство, визначені положеннями ч. 5 вказаної статті та передбачають направлення кредиторами ліквідатору заяв із вимогами до банкрута в місячний термін після отримання від ліквідатора відсутнього боржника повідомлення про визнання банкрутом.

Отже, у справі про банкрутство відсутнього боржника особа (що не є ініціюючим кредитором) може набути статусу кредитора -сторони у справі про банкрутство після прийняття постанови про визнання банкрутом та у разі звернення із кредиторськими вимогами до боржника.

У зв'язку із викладеним суд касаційної інстанції також наголошує, що визначені законом органи справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) користуються правами кредиторів щодо неплатоспроможних боржників. Ця норма міститься в ст. 210 Господарського кодексу України. Однак, вказана норма не встановлює автоматичного визнання цих органів кредиторами у всіх справах про банкрутство. Статус кредитора щодо неплатоспроможного боржника набувається, у тому числі і цими органами, через вказані вище певні процедури, які визначені спеціальною нормою законодавства -Законом про банкрутство.

В апеляційній скарзі (та в касаційній скарзі також) Інспекція жодним чином не посилається на наявність у Товариства заборгованості по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), та відповідно, будь-яких майнових (грошових) претензій до Боржника, розмір таких претензій (суму вимог), характер вимог (майнові або грошові). Окрім цього, в скаргах відсутнє посилання на будь-які докази, з їх наданням, що підтверджують такі вимоги. Крім цього, ні до апеляційної, ні до касаційної скарг не були додані докази на підтвердження доводів та обставин, наведених в апеляційній та касаційній скаргах -щодо здійснення та дати перереєстрації місцезнаходження Боржника за іншою адресою, за якою Боржник також був перереєстрований, як платник податків, до іншої податкової інспекції; не надані докази на підтвердження попередньої адреси Боржника, яку Інспекція також визначає, як фактичну адресу Товариства.

Що ж до посилання на мінімізацію Боржником сплати своїх податкових зобов'язань та завищення визначених ним сум податкового кредиту, слід звернути увагу на те, що у зв'язку із вказаними обставинами Інспекцією не було надано до судів апеляційної або касаційної інстанцій доказів на підтвердження встановлення цих обставин у передбачений податковим законодавством спосіб та порядок (накази щодо проведення перевірки стосовно Боржника, направлення на перевірку, вимоги до посадових осіб Боржника із вимогами надати для податкової перевірки відповідних документів податкової, бухгалтерської та іншої звітності та складення акту перевірки тощо).

При цьому слід додати, що виходячи з положень ч. 5 ст. 52 Закону про банкрутство, яким встановлений місячний термін для направлення кредиторами ліквідатору заяв із вимогами до банкрута з дня отримання від ліквідатора повідомлення про визнання боржника банкрутом, орган державної податкової служби у ліквідаційній процедурі боржника не позбавлений та має право здійснити податкову перевірку і після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. А у разі виявлення порушень вимог податкового законодавства та заборгованості Боржника по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) податковий орган має право заявити свої претензії до такого боржника шляхом подачі заяви із кредиторськими вимогами. Також, Інспекція, у разі незгоди з відмовою ліквідатора Товариства надати документи для перевірки, не позбавлена права оскаржити відповідні дії у встановленому законом порядку (в порядку адміністративного судочинства або у межах справи про банкрутство).

Отже, враховуючи викладені обставини та аналіз норм законодавства -щодо порядку визначення та визнання кредитором у справі про банкрутство, передбачений ст.ст. 1, 14, 15, а також ст. 52 Закону про банкрутство, касаційна інстанція дійшла висновку, що Інспекція не є кредитором Боржника, оскільки не має підтверджені належними доказами кредиторські вимоги до нього, у зв'язку з чим Інспекція не має статусу сторони, учасника чи іншої особи у справі про банкрутство, а оскаржувана нею в апеляційному порядку постанова про визнання Товариства банкрутом не стосується її прав та обов'язків, тому Інспекція не мала права подавати апеляційну скаргу на оскаржувану постанову суду першої інстанції саме в порядку, передбаченому положеннями ст. 91 ГПК України.

На вказане суд апеляційної інстанції увагу не звернув та не дав цьому відповідної правової оцінки, розглянувши апеляційну скаргу ДПІ по суті.

Згідно п. 1 частини першої ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Враховуючи наведене та виходячи із системного аналізу норм ГПК України, колегія суддів вважає, що спір згідно поданої Інспекцією апеляційної скарги на постанову господарського суду Рівненської області від 05.04.2012 року не підлягав вирішенню в господарському суді в порядку апеляційного провадження.

За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що здійснивши апеляційне провадження та розглянувши по суті апеляційну скаргу ДПІ на постанову господарського суду Рівненської області від 05.04.2012 року, суд апеляційної інстанції припустився порушень, зокрема, вимог ст. 91 ГПК України, у зв'язку з чим оскаржувана постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як незаконна, а апеляційне провадження за скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на згадану постанову господарського суду Рівненської області підлягає припиненню.

Дійшовши вказаного висновку, касаційні вимоги про скасування постанови суду першої інстанції від 05.04.2012 року та припинення провадження у справі задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 14, 15, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 210 Господарського кодексу України та п. 1 ст. 80, ст.ст. 91, 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.06.2012 р. у справі № 5019/227/12 скасувати.

3. Прийняти нове рішення (ухвалу), яким: "Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову господарського суду Рівненської області від 05.04.2012 р. припинити".

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 08.08.2012 року.