Постанова № 25855615, 05.09.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/2594/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2012 року

м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Іванова Е.А.

секретар Чиженко А.О.

за участю представників: позивача Шалімова Г.М. (за довіреністю)

відповідача Беліогло А.В. (за довіреністю)

третьої особи ОСОБА_3 (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління №17»до Державної податкової інспекції у м.Южному Одеської області ДПС, за участю третьої особи ТОВ «Ніагара»про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Будівельно-монтажне управління № 17»звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області ДПС, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Южному Одеської області № 0000092310 від 23 березня 2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами перевірки Державною податковою інспекцією у м. Южному Одеської області Приватного акціонерного товариства «БМУ № 17»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.02.2011 року по 31.08.2011 року стосовно встановлення правовідносин з ТОВ «Укрінвестбудцентр», ТОВ «Ніагара»та ТОВ «ТБС»був складений акт від 03.02.2012 року, згідно висновку якого ПАТ «БМУ № 17»були здійснені порушення ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у сумі 438478 грн. за період лютий-серпень 2011 року, а також порушення ЦК України в частині недодержання вимог ЦК в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків по право чинах, здійснених з ТОВ Укрінвестбудцентр», ТОВ «Ніагара»та ТОВ «ТБС». На підставі акту ДПІ у м. Южному було прийнято податкове повідомлення-рішення № 00000623110 від 20.02.2012 року про визначення суми грошового зобов'язання у розмірі 438478 грн. та фінансових санкцій у сумі 1 грн., яке було оскаржено позивачем у адміністративному порядку та за результатами розгляду скарги було винесено рішення ДПС в Одеської області, згідно якого скарга залишена без задоволення та була збільшена сума штрафних санкцій до 81425 грн. на підставі якого ДПІ у м. Южному було винесено нове податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем -438478 грн. та фінансових санкцій у сумі 81426,5 грн. Позивач не згоден в вказаним податковим повідомленням-рішенням та зазначає, що податковий орган не має повноважень встановлювати нікчемність правочинів та визнавати їх недійсними, оскільки це компетенція виключно суду, проте останнім не виносилося будь-яких рішень щодо визнання правочинів, укладених між ПАТ «БМУ № 17»та його контрагентами ТОВ «Укрінвестбудцентр», ТОВ «Ніагара»та ТОВ «ТБС»нікчемними. І ПАТ «БМУ № 17 і його контрагенти є платниками податку на додану вартість, всі договори між ними оформлені у письмовій формі, реальність вчинення правочинів підтверджено первинною документацією. За таких обставин позивач вважає, що договори між ним та його контрагентами спрямовані на настання реальних наслідків, а тому правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ по податковим накладним, виданим контрагентами позивача та просить задовольнити його позовні вимоги та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Представник позивача в судовому засідання позов підтримав, просив його задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні та надав до суду заперечення у письмовому вигляді, які мотивовані тим, що при проведенні перевірки матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів контрагентів позивача - ТОВ «Укрінвестбудцентр», ТОВ «Ніагара»та ТОВ «ТБС»встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів. Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями. Оскільки на ТОВ «Ніагара», ТОВ «ТБС», ТОВ «Укрінвестбудцентр»відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності , вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту не мають реального товарного характеру, тобто є недійсними. За таких обставин представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи та свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні суду повідомив, що працює юристом у ТОВ «Ніагара», яке укладало угоди з ПАТ «БМУ-17»з купівлі-продажу мастильних матеріалів. Вказані договори виконувалися належним чином, а саме до ПАТ «БМУ-17»поставлялося паливо за яке на рахунки ТОВ «Ніагара»надходили грошові кошти. ОСОБА_3 також зазначив, що первинна документація з приводу укладення угод з ТОВ «БМУ-17»оформлена належним чином. ОСОБА_3 зазначив, що навантаження палива ТОВ «Ніагара» для подальшого його продажу відбувалося з нафтобаз по Одеській області, проте з якої конкретно нафтобази йому не відомо. ОСОБА_3, зазначив, що за договором купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів здійснювався самовивіз товару, тобто покупець самостійно вивозив товар з нафтобаз та обов'язків з доставки товару до покупця на ТОВ «Ніагара»не покладено за договором та автомобіль, зазначений у товарно-транспортній накладній не належить ТОВ «Ніагара».

Свідок ОСОБА_4 суду повідомив, що працює директором ПАТ «БМУ-17»з 2011 року та підприємство, директором якого він є виконує будівельно-монтажні роботи, інжинірингові роботи, тобто всі роботи, пов'язані з будівництвом. Свідок повідомив, що на підприємстві є виробнича база, транспорт та необхідна техніка. Для забезпечення роботи транспорту та виробничої техніки підприємство закуповує у постачальників паливно-мастильні матеріали. Проект договору з ТОВ «Ніагара»ОСОБА_4 отримав від механіка та особисто з директором ТОВ «Ніагара» не зустрічався та не спілкувався та паливо у ТОВ «Ніагара»до того не придбавали. У ТОВ «Ніагара»ПАТ «БМУ-17»придбавало паливо, яке було поставлено ТОВ «Ніагара»на виробничу базу ПАТ «БМУ-17». З метою придбання палива ПАТ «БМУ-17»було укладено договір купівлі-продажу з ТОВ «Ніагара». Свідок зазначив, що постачання палива відбувалося на базу ПАТ «БМУ-17»транспортом ТОВ «Ніагара». Свідок зазначив, що на ПАТ «БМУ-17»є склад паливно-мастильних матеріалів де і збігається придбане паливо. Що стосується угод з ТОВ «ТБС»та ТОВ «Укрінвестбудцентр», то свідок зазначив, що ПАТ «БМУ-17»не може своїми силами охопити весь обсяг будівельних робіт, тому для провадження робіт вони залучають інші підприємства -субпідрядників. Також свідок ОСОБА_4 повідомив, що усі наявні документи, які підтверджують правовідносини з контрагентами надані суду.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, свідків, вивчивши обставини справи, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ДПІ у м. Южному Одеської області ДПС була проведена позапланова виїзна документальна перевірка приватного акціонерного товариства «БМУ-17»з питань дотримання вимог податкового законодавства, стосовно встановлення взаємовідносин з ТОВ «Укрінвестбудцентр», ТОВ «Ніагара»та ТОВ «ТБС»за період з 01.02.2011 року по 31.08.2011 року.

За результатами вказаної перевірки ДПІ у м. Южному був складений акт від 03.02.2012 року № 20/5/23-1007/05459306, яким встановлено порушення ПАТ «БМУ-17»п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього у сумі 438478 грн. за період лютий 2011 року, квітень -травень 2011 року, порушення ч. 1,5 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ТОВ «Укрінвестбудцентр», ТОВ «Ніагара»та ТОВ «ТБС»(Т. а.с.13-52).

На підставі вказаного акту ДПІ у м. Южному Одеської області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.02.2012 року № 0000062310, яким позивачу збільшено податок на додану вартість за основним платежем 438478 грн. та визначено суму штрафної санкції у розмірі 1 грн. (Т. 1 а.с.11).

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішення позивач оскаржив його до ДПС в Одеській області, подавши первинну скаргу, за результатами розгляду якої ДПС в Одеській області прийнято рішення про результати розгляду первинної скарги від 15.03.2012 року № 4904/10/10-2007, якою ДПС в Одеській області залишає без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Южному від 20.02.2012 року № 0000062310, а первинну скаргу директора ПАТ «БМУ-17»без задоволення та збільшує суму штрафних (фінансових) санкцій з ПДВ на 81425,5 грн. (Т. 1 а.с.58-61).

На підставі вказаного рішення ДПІ у м. Южному Одеської області прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 23.03.2012 року № 0000092310, яким позивачу збільшено грошового зобов'язання з ПДВ на суму 519904,50 грн. з яких 438478 грн. основного платежу та 81426,5 грн. - штрафних санкцій (а.с.12).

Судом встановлено, що у перевіряємий період контрагентами позивача були ТОВ «Ніагара», ТОВ «ТБС», ТОВ «Укрінвестбудцентр».

25.02.2011 року позивачем ПАТ «БМУ-17»(покупець) та ТОВ «Ніагара»(постачальник) було укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 25, відповідно до якого постачальник приймає на себе зобов'язання передавати покупцю газ (скраплений) та нафтопродукти , а покупець приймає на себе зобов'язання прийняти товар, сплативши за нього грошові кошти.

Згідно п. 1.2. договору від 25.02.2011 року № 25, якість товару, який передається у власність покупцю, повинна відповідати вимогам державних стандартів (ДСТУ) або технічних умов, які діють на території України, що підтверджується паспортом якості виробника та / або сертифікатом відповідності.

Відповідно до п. 1.3. цього договору, товар поставляється постачальником покупцю на умовах EXW -місце вказане постачальником (Т.1 а.с.134-135).

Відповідно до ч 1. ст.. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Судом встановлено, що в наступному ТОВ «Ніагара»були виписані позивачу рахунок-фактура № 00000020 від 25.02.2011 року на суму 173558 грн. з них ПДВ 28926,33 грн. на дизельне паливо підвищеної якості (Євро) марки Е, видаткова накладна № Н-00000044 від 25.02.2011 року на цю ж суму та податкова накладна № 29 від 25.02.2011 року на ту ж саму суму та на той же товар (Т.1 а.с.136-138).

Судом встановлено, що сума ПДВ -28935 грн., зазначена у податковій накладній № 29 від 25.02.2011 року на придбання дизельного палива підвищеної якості (Євро) марки Е була включена позивачем до складу податкового кредиту у лютому 2011 року.

Згідно платіжних доручень від 25.02.2011 року № 2341 та від 02.03.2011 року № 2352 кошти за придбане паливо позивачем перераховані на рахунок ТОВ «Ніагара»(Т.1 а.с.139).

Єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів встановлює Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємства і організаціях України, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року.

Порядок відпуску нафти та нафтопродуктів споживачам регулює розділ 7 Інструкції.

Відповідно до п. 7.1 Інструкції відпуск нафти споживачам здійснюється на підставі попередньо укладених договорів, а нафтопродуктів - на підставі договорів або за готівку.

Згідно п. 7.2 Інструкції відпуск нафти і нафтопродуктів здійснюється шляхом їх відвантаження споживачам магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, водним, залізничним і автомобільним транспортом.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5. Розділу 7 Інструкції встановлено, що нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання.

Підпунктом 7.5.4 п. 7.5. Розділу 7 Інструкції визначено, що нафтопродукти відпускаються у технічно справну та чисту тару відповідно до вимог ДСТУ 4454 після пред'явлення представником вантажоодержувача доручення і свідоцтва про повірку автоцистерни.

Згідно п.п. 7.5.6 п. 7.5. Розділу 7 Інструкції, відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.

Підпунктом 7.5.7 п. 7.5. Розділу 7 Інструкції встановлено, що ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства.

Відповідно до п.п. 7.5.8 п. 7.5 Розділу 7 Інструкції у ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Проте, як встановлено судом в ході розгляду справи та вбачається з Товарно-транспортної накладної № 1-000929 від 25.02.2011 року, вимоги вказаної інструкції були грубо порушені, зокрема товарно-транспортна накладна, що міститься в матеріалах справи не є тією накладною, форма, якої затверджена Інструкцією у Додатку № 3 до неї, а саме Форма N 1-ТТН (нафтопродукт), оскільки при перевезенні палива позивачем та його контрагентом ТОВ «Ніагара»була складена товарно-транспортна накладна типової форми № 1-ТН затверджена Наказом Мінтрансу, Мінстату України від 29.12.1995 року № 488/346.

Крім того, у наданій товарно-транспортній накладній, що надана до суду та міститься в матеріалах справи не зазначено номеру резервуару, з якого відпущено нафту, не зазначено підпису оператора, який відпускав нафтопродукти, не зазначена густина та температура, за якою визначалась густина нафтопродукту, а також не вказана дата виїзду автоцистерни з підприємства. Також при здійсненні відпуску нафти представником вантажоодержувача не пред'являлося свідоцтво про повірку автоцистерни.

Крім того, пунктом 1.2. договору купівлі-продажу нафтопродуктів зазначено, що якість товару, який передається у власність покупцю повинна відповідати вимогам державних стандартів або технічних умов, які діють на території України, що підтверджується паспортом якості виробника та/або сертифікатом відповідності.

Вказані документи не були надані ані перевіряючим під час перевірки, ані під час судового засідання та як встановлено судом зазначені документи у позивача відсутні, оскільки представник позивача у судовому засіданні зазначив, що всі первинні документи ним були надані та більше ніяких документів у нього немає.

Крім того, відповідно до п. 1.3. договору купівлі-продажу нафтопродуктів товар поставляється постачальником покупцю, проте представник третьої особи -ТОВ «Ніагара», яке поставляло позивачу нафтопродукти, зазначив, що постачання товару відбувалося власними силами покупця, в той час коли свідок по справі - ОСОБА_4, який є директором ПАТ «БМУ-17»зазначив, що паливо перевозилося транспортом ТОВ «Ніагара».

Вказані суперечливі показання свідків стосовно того, хто саме здійснював перевезення нафтопродуктів від продавця до покупця, дають суду підстави вважати, що укладення договору з купівлі-продажу нафтопродуктів не було спрямовано на настання реальних наслідків.

Також, як встановлено судом та вбачається з листа Управління Державтоінспекції ГУМВС України в Одеській області від 29.08.2012 року № 7/вх.9514, в лютому 2011 року матеріалів щодо узгодження маршруту перевезення дизпалива за адресою: Одеська область, м. Южне, Одесько-Миколаївське шосе, буд. 24 чи 28 від суб'єктів господарювання до УДАІ ГУМВС України в Одеській області не надходило.

Крім того, згідно акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 15.06.2011 року № 3763/23-5 у ТОВ «Ніагара» встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (Т.1 а.с.118-123).

Статтею 3 Господарського кодексу України визначено поняття господарської діяльності, відповідно до якої під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору або акту цивільного законодавства.

Обов'язок передати покупцеві нафтопродуктів технічний паспорт та сертифікат якості визначений також п. 1.2. договору купівлі-продажу нафтопродуктів.

Проте судом встановлено, що позивачем не виконано вимог ст. 662 ЦК України, Інструкції та договору, а саме нафтопродукти прийняті без наявності обов'язкових документів, що стосуються товару, факт перевезення нафтопродуктів не підтверджений належним чином оформленою товарно-транспортною накладною, а та товарно-транспортна накладна на перевезення нафтопродуктів, яка міститься в матеріалах справи не може вважатися належним первинним документом, що підтверджує факт перевезення нафтопродуктів, оскільки за формою та змістом не відповідає Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємства і організаціях України, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року.

Таким чином позивач не довів в судовому засіданні, що товар, зазначений в товарно-транспортній накладній, податковій накладній № 29 від 25.02.2011 року та видатковій накладній від 25.02.2011 року № Н-00000044 придбаний саме у ТОВ «Ніагара», а тому суд має всі підстави вважати, що договір купівлі-продажу нафтопродуктів від 25.02.2011 року № 25 не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Що стосується правових відносин між позивачем та його контрагентами ТОВ «ТБС»то слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що між позивачем ПАТ «БМУ-17»(замовник) та ТОВ «ТБС»(підрядник) були укладені договори на виконання підрядних робіт від 01.08.2011 року № 51-с, від 01.08.2011 року № 33-с, від 22.08.2011 року № 499-с, від 18.08.2011 року № 557-с, від 18.08.2011 року № 555-с, від 01.08.2011 року № 473-2с, від 01.08.2011 року № 517-1с, предметом яких є здійснення різного виду будівельних і монтажних робіт (Т.1 а.с.143, 148, 153, 158, 163, 168, 173).

В наступному були складені та підписані акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в № 7/10 від 31.08.2011 року, № 6/1 від 31.08.2011 року, № 5/9 від 31.08.2011 року, № 4/8 від 31.08.2011 року, № 3/7 від 31.08.2011 року, № 2/6 від 31.08.2011 року, № 1/2 від 31.08.2011 року у яких зазначений перелік нібито виконаних ТОВ «ТБС» робіт за договорами на виконання підрядних робіт (Т.1 а.с.144-145, 149-150, 154-155, 159-160, 164-165, 169-170, 174-175), та виписані податкові накладні від 31.08.2011 року № 105 на суму 9112,68 грн. з них ПДВ 1518,78 грн., № 104 на суму 21287,99 грн. з них ПДВ 3548 грн., № 103 на суму 73306,80 грн. з них ПДВ 12217,80 грн., № 102 на суму 5484 грн. з них ПДВ 914 грн., № 101 на суму 3057,60 грн., з них ПДВ 509 грн., № 100 на суму 66436,80 грн. з них ПДВ11072,80 грн., № 99 на суму 130646,40 грн. з них ПДВ 21774,40 грн. (Т.1 а.с.147, 152, 157, 162, 167, 172, 177).

Підрядні роботи за вищевказаними договорами були оплачені позивачем про свідчать відповідні платіжні доручення, що містяться в матеріалах справи (Т.1 а.с.146, 151, 156, 161, 166, 171, 176).

Судом встановлено, що суми ПДВ, зазначені у виданих ТОВ «ТБС»податкових накладних були включені позивачем до складу податкового кредиту.

Як вбачається з усіх договорів, укладених позивачем з ТОВ «ТБС» пунктом 4.1. визначені обов'язки підрядника - ТОВ «ТБС», зокрема підрядник зобов'язується своїми силами виконати всі роботи в обсязі та строки, передбачені договорами та передати роботи замовнику у стані, відповідному проектній документації, забезпечити виконання необхідних заходів з технік безпеки, охороні праці та пожежної безпеки на ділянці робіт.

З акту перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області від 16.01.2012 року «Про результати документальної невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «ТБС»вбачається, що дані податкової звітності, наданої підприємством до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області, свідчать про відсутність у підприємства ТОВ «ТБС»трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності. За даними податкової звітності основні засоби у ТОВ «ТБС»відсутні, відсутні власні, складські, торгівельні, виробничі та інші приміщення, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності. (Т.1 а.с.79-90).

Таким чином, враховуючи те, що у ТОВ «ТБС» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, ТОВ «ТБС»не має можливості власними силами виконувати будівельні та монтажні роботи, які є предметом укладених з ПАТ «БМУ-17» договорів, а доказів того, що ТОВ «ТБС»залучало до виконання договорів інших субпідрядників, позивачем суду не надано.

Крім того, як вбачається з акту перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області від 16.01.2012 року «Про результати документальної невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «ТБС», одним із видів діяльності останнього є будівництво будівель, а будівельна діяльність, відповідно до ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»підлягає ліцензуванню.

Проте позивачем не надано суду доказів наявності ліцензії на право зайняття ТОВ «ТБС»будівельною діяльністю та перелік видів робіт, якими має право займатися ТОВ «ТБС».

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Отже, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що правочини, вчинені позивачем та ТОВ «ТБС»не тягнуть за собою реального настання правових наслідків та вчинені без мети виникнення цивільних прав та обов'язків.

Це саме стосується і правових відносин між позивачем та ТОВ «Укрінвестбудентр», які також укладали між собою угоди на виконання будівельних робіт, на підставі яких в наступному були складені акти приймання виконаних будівельних робіт, виписані податкові накладні, суми ПДВ з яких включені позивачем до складу податкового кредиту та сплачена позивачем вартість проведених ТОВ «Укрінвестбудцентр»підрядних робіт з будівництва (Т,1 а.с.179-290).

Згідно довідки ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 08.09.2011 року № 9770/7/23/305-1 встановлено, що операції купівлі-продажу ТОВ «Укрінвестбудцентр»з контрагентами-покупцями не спричиняють реального настання правових наслідків по ланцюгу до вигодонабувача (Т.1 а.с.92-103).

Довідкою ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 15.11.2011 року № 618/23-6/31611704 «Про проведення аналізу діяльності ТОВ «Укрінвестбудцентр»щодо документального підтвердження правових відносин з контрагентами за період з 01.06.2011 року по 31.07.2011 року встановлено, що згідно даних реєстру 1-ДФ за ІІ квартал 2011 року на підприємстві обліковується 2 штатних працівника (Т,1 а.с.105-117).

За таких обставин ТОВ «Укрінвестстбудцентр»не має можливості виконувати будівельно-монтажні роботи за договорами, укладеними з ПАТ «БМУ-17»та доказів того, що ТОВ «Укрінвестбудцентр»залучало до виконання робіт інших субпідрядників суду не надано.

Крім того у ТОВ «Укрінвестбудцентр»відсутня ліцензія на здійснення будівельної діяльності з переліком будівельних робіт, якими воно має право займатися та доказів, що це спростовують позивачем суду не надано.

Також враховуючи види робіт, виконані нібито контрагентами за актами Форми КБ-2в судом було запропоновано надати документи, які підтверджують участь у вказаних роботах контрагентів, які передбачені ДБН А.3.1-5-96, а саме акти скритих робіт, підписані субпідрядником та форми обліку первинної документації, затвердженої Наказом Мінстата України від 13.06.1997 року № 149, а саме: рапорт про роботу будівельної машини (механізму) (форма № ЕБМ-3), рапорт-наряд про роботу будівельної машини (механізму) (форма № ЕБМ-4), картка обліку роботи будівельної машини (механізму) (форма № ЕБМ-5), журнал обліку роботи будівельних машин (механізмів) (форма № ЕБМ-6), довідка для розрахунків за виконані роботи (послуги) (форма № ЕБМ-7), проте вказані документи суду надані не були.

Крім того, судом ставилось питання свідку ОСОБА_4 про те, чому ПАТ «БМУ-17»не власними силами виконували підрядні роботи, а залучали субпідрядників при наявності власної матеріально-технічної бази та працівників, на що була дана відповідь, що в той час ПАТ «БМУ-17»здійснювало одночасно декілька будівництв, та судом було запропоновано надати документи, що це підтверджують, проте суду вони надані не були.

Також судом було запропоновано надати затверджений кошторис на проведення будівельних робіт контрагентами, який також наданий не був.

Отже, суд приходить до висновку, що правочини, вчинені позивачем та ТОВ «Укрінвестстбудцентр»не тягне за собою реального настання правових наслідків та вчинені без мети виникнення цивільних прав та обов'язків.

Аналогічну позицію висловив Вищий Адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, де зазначив, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції. При цьому в податкових відносинах не може застосовуватися ст.. 204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Водночас ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ -це документ, який місить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тому будь-які документи (в тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, якою відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Оскільки, як встановлено вище, укладені позивачем правочини з вищевказаними контрагентами не мають реального товарного характеру, а отже не підтверджено отримання позивачем товарів, послуг від вищевказаних контрагентів, що є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, тому всі первинні документи, зокрема податкові накладні, отримані позивачем від вказаних контрагентів не мають доказовості здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, а тому суми ПДВ зазначені у таких податкових накладних не можуть бути віднесені позивачем до складу податкового кредиту у період з лютого по серпень 2011 року.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, а так як встановлено судом цього не було, то позивач неправомірно збільшив суму податкового кредиту у період з лютого по серпень 2011 року на 438478 грн. та відповідно занизив податкове зобов'язання з ПДВ на цю суму.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені обставини, докази, що їх підтверджують та нормативно-правові акти, що регулюють дані відносини, суд прийшов до висновку, що позивач не довів суду обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, а тому вони є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись, ст. ст. 2, 71, 158, 160, 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління №17»до Державної податкової інспекції у м.Южному Одеської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10 лютого 2012р. №0000092310 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів після отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Повний текст постанови виготовлений 05 вересня 2012 року.

Суддя Е.А.Іванов

05 вересня 2012 року

.