Ухвала суду № 25847944, 04.09.2012, Апеляційний суд Харківської області

04.09.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________

Провадження № 22ц/2090/5581/2012 Головуючий 1-ої інст.: Шестак О.І.

Справа № 2011/2040/2012

Категорія: договірні Доповідач: Маміна О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого -Маміної О.В.

суддів -Крилової Т.Г., Яцини В.Б.,

при секретарі -Ковач О.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 -ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 -ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 липня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, -

встановила:

ОСОБА_5 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_3 В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 14.12.2009 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики та договір про задоволення вимог іпотекодержателя, які були посвідчені приватним нотаріусом ОСОБА_1 Зазначав, що вказані договори є недійсними, оскільки суперечать вимогам діючого на час їх укладення законодавства. Тому просив визнати вказані договори, а також заборону відчуження нерухомого майна недійсними та зобов'язати відповідача повернути позивачеві правовстановлюючи документи на нерухоме майно.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 липня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено.

Визнано недійсними договір позики та договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 14.12.2012 року, посвідчені приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_1 Визнано недійсною заборону відчуження будинку літ. „Д" по АДРЕСА_1, накладену приватним нотаріусом ОСОБА_1 Зобов'язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_5 правовстановлюючи документи на вказане нерухоме майно. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 суму еквівалентну 49450 доларів США.

На вказане судове рішення представник відповідача ОСОБА_3 -ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій міститься прохання про скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з"ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

В апеляційній скарзі представника приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_1 -ОСОБА_2 мститься прохання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України -в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать про те, що 14.12.2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_5 валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 49450 доларів США, а останній зобов'язався повернути їх частинами у строки, визначені договором. (а.с.7).

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_1 в реєстрі за № 5043.

В той же день приватним нотаріусом ОСОБА_1 було посвідчено договір між сторонами про задоволення вимог іпотекодержателя, який згідно п. 1 Договору є засобом забезпечення виконання зобов'язання, що виникло у ОСОБА_5 за договором позики в розмірі 49450 доларів США.

Предметом цього договору є житловий будинок з прибудовами АДРЕСА_1.

На підставі вказаного договору приватним нотаріусом ОСОБА_1 накладено заборону відчуження зазначеного нерухомого майна.

Відповідно до ст. 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідним обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п"ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна з сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Визнаючи договір позики недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що його зміст суперечить закону, оскільки суду не надано доказів наявності у сторін права на здійснення між собою угод, а саме, позики, в іноземній валюті.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України -гривня.

Іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Декретом КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" регулюється режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функцій банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю та відповідальність за порушення валютного законодавства.

До валютних операцій Декрет відносить: операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані із використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності та операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та за її межі валютних цінностей.

Відповідно до ст. 5 Декрету передбачені операції, які можуть здійснюватись учасниками валютних правовідносин, але за наявності спеціальної ліцензії.

Здійснення валютної операції - позики валютних цінностей між фізичними особами не передбачено.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що зміст оспорюваного договору позики не відповідає закону, що є підставою для визнання його недійсним.

Надані представником відповідача численні копії судових рішень по інших справах про стягнення сум за договорами позики, не можуть бути прийняті судом, оскільки стосуються укладення таких договорів у еквіваленті до грошових одиниць інших держав, а не договорів позики валютних цінностей.

Оскільки договір позики обґрунтовано визнаний судом недійсним, то вірним є висновок суду про те, що недійсними мають бути визнані і похідні від нього договір про задоволення вимог іпотекодержателя та заборона відчуження нерухомого майна ( ч.2 ст. 548 ЦК України).

Крім того, судова колегія зазначає, що згідно ст. 36 ЗУ „Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Тому укладення такого договору без укладення договору іпотеки не відповідає закону.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з"ясував фактичні обставини справи, дав правильну оцінку наданим сторонами доказам, та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_5

Рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги виводи суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_3 -ОСОБА_4 та представника ОСОБА_1 -ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 липня 2012 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя -

Судді -