Постанова № 25842145, 31.07.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2012 року справа № 2а-1599/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М.. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової службипро визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0001771704 від 12.09.2011 повністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі -позивач, ФОП) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м Києва Державної податкової служби (далі -відповідач, податковий орган) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято з порушення вимог чинного законодавства, оскільки господарські правідносини між позивачем та ТОВ «ЛОУ Консалт», ТОВ «Софтлайн Інтернешнл», ТОВ «Розетка.УА»є реальними правочинами, а висновки податкового органу щодо їх нікчемності є хибними.

В судовому засіданні позивачем підтримано позв у повному обсязі та заявлено про визнання нечинним оскаржуваного рішення.

Представником відповідача позов не визнано та надано суду письмові заперечення по справі зі змісту яких вбачається, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено з дотримання вимог чинного законодавства та на підставі вчинення позивачем порушень, зазначених в акті перевірки.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 КАС України, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

На підставі наказу № 3089 від 05.08.2011, направлення № 1312/17-4 від 16.08.2011 податковим органом проведено позапланову виїзну перевірку суб'єкта господарювання -фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань правомірності формування податкового кредиту з ПДВ при взаємовідносинах з ТОВ «ЛОУ Консалт», ТОВ «Софтлайн Інтернешнл», ТОВ «Розетка.УА»за січень 2011 року.

Вищезазначеним актом встановлено порушення п.п. 7.2.3 п 7.2, п.п. 7.2.6 п. 7.2., п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено ПДВ на загальну 93 839,0 грн.

На підставі акту перевірки, податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0001771704 від 12.09.2011, яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з ПДВ на загальну суму 117 288,0 грн, з яких 93 839,0 грн -основний платіж та 23 438,0 грн -штрафні санкції.

Позивачем оскаржено вищезазначена податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку,проте за результатами розгляду скарг, рішення податкового органу залишено без змін.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи акту перевірки, підставою для винесення податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали матеріали перевірки, проведеної ДПІ у Солом'янському районі м. Києва (акт перевірки від 30.08.2011 №9579/17-4-3029117780); за результатами якої визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 117 277,00 грн. та винесено податкове повідомлення-рішення від 12.09.2011 №0001771704. Проте, за даними «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України»протягом грудня 2010 року платником податків задекларованої податковий кредит з контрагентом з ТОВ «ЛОУ Консалт»у сумі 86 000,00 грн., ТОВ «Софтлайн Інтернешнл»у сумі 7748,43 грн., протягом січня 2011р. платником податків задекларовано податковий кредит з контрагентом з ТОВ «Розетка. УА»у сумі 90,56 грн.

Судом встановлено, що між ТОВ «ЛОУ Консалт»та ФОП укладено договір №10/06-10 про надання послуг від 10.06.2010, предметом якого було те, що клієнт надає посередницькі та консультаційні послуги щодо пошуку фірм клієнтів для участі в тендерах та укладення договорів. Вартість послуг фірми за цим договором складає 516 000,00грн, в т. ч. ПДВ 86 000,0 грн.

На виконання вищезазначеного договору ТОВ «ЛОУ Консалт»виписано позивачеві податкову накладну, а суму ПДВ, включену до вартості договору віднесено позивачем до податкового кредиту з ПДВ відповідного звітного періоду.

З акту Бориспільської ОДПІ від 30.03.2011 № 261/7/23-1/36429084 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Лоу Консалт»з питань достовірності визначення показників декларацій з ПДВ за грудень 2010 року встановлено, що у ТОВ «Лоу Консалт»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні трудові ресурси, основні фонди, складські, торгівельної, виробничі приміщення, транспортні засоби, згідно до частини 1, 5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, зазначена угода має ознаки нікчемності, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

ТОВ «Софтлайн Інтернешнл»позивачеві виписано податкову накладну № 3515 від 28.12.2010 на виконання угоди поставки продукції (програмного забезпечення) на загальну суму 46 490,57 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 7 748,43 грн. на підставі якої позивачем збільшено податковий кредит в грудні 2010 року на суму 7 748,43 грн.

Проте, з акту перевірки ДПІ у Печерському районі міста Києва № 197/23-9/31991602 від 14.03.2011 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Софтлайн Інтернешнл», де встановлено, що ТОВ «Софтлайн Інтернешнл», жодних первинних документів бухгалтерського обліку щодо своєї фінансово-господарської діяльності за перевіряємий період до перевірки не надано. Крім того, операції позивача не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних і фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим посадові особи позивача не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості, контрагентів один від одного. Перевіркою також встановлено факт передачі товарів (послуг) від позивача до контрагентів-покупців, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки ) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів перевірки ) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Перевіркою не підтверджено реальність поставок товарів (послуг) від ТОВ «Софтлайн Інтернешнл, а тому зазначені правочини відповідно до п.п. 1, 2 ст.215, п.п.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

ТОВ «Розетка.УА»на адресу ФОП виписано податкову накладну 19.01.2011 №1859 на поставку товару на загальну суму 543,37 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 90,56 грн. на підставі ФОП збільшено податковий кредит в січні 2011 року на суму 90,56 грн.

З акту перевірки ТОВ «РозеткаУА»з питань дотримання податкового та іншого законодавства № 517/23-2/37193071 від 16.05.2011, проведеної ДПІ у Печерському районі м. Києва, вбачається відсутність будь-якої інформації про наявність у ТОВ «Розетка.УА»необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутні устаткування, складські приміщення, транспортні засоби, згідно і до ч.5 ст.203, п.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, зазначена угода має ознаки нікчемності , і в силу ст. .216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Положеннями ст. 551 Господарського кодексу України визначено ознаки фіктивної діяльності суб'єкта господарювання , а саме: підприємство зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи; підприємство не зареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством; підприємство зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким; особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження; підприємство зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Відповідно до п. 2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.99р. №996-XIV, із змінами та доповненнями, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством .

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відповідно до п.2.4, п. 2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, первинні документи для надання ним юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити і бути підписані посадовою особою, відповідальною за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей і та іншого! майна, порушують договірну та фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані головному бухгалтеру підприємства, установи для прийняття рішення.

Положеннями ст. 203 Цивільного кодексу України взначено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. (Дієздатність юридичних осіб може обмежуватися законом або засновниками юридичних осіб відповідно до установчих документів. Відсутність в учасника правочину достатньої дієздатності перешкоджає настанню за правочином очікуваного правового результату, в тому числі зумовлює його недійсність); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вимоги закону щодо необхідності вчинення правочинів у певній формі спрямовані сприяти фіксації волевиявлення суб'єкта правочину з метою забезпечення доказовості; реального існування між сторонами відповідного правовідношення та дійсність їх;взаємних обов'язків та вимог.

Спеціальні вимоги встановлені статтею 207 Цивільного кодексу для письмових правочинів юридичних осіб, а саме вони мають бути підписані особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплені печаткою.

Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою ст. 215 ЦК є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, і а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів» від 08.10.2004 №15 визначено, що ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів може бути вчинене як шляхом неподання документів, із їх обчисленням та сплатою до бюджетів чи державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо), так і шляхом приховування об'єктів оподаткування, а також шляхом заниження об'єктів оподаткування та іншими способами.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Відповідно до п.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. А згідно ч. 2 тієї ж статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, оскільки встановлено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно вимог п.2.16 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Мінфіну України №88, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам".

Відповідно до ч.1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 ст. 228 ЦК України встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до вимог п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(із змінами та доповненнями) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.2.6. п.7.2. ст.. 7 зазначеного Закону передбачено що, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5. п.7.4. ст.. 7 зазначеного Закону передбачено що, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підсумовуючи викладене, податкове повідомлення-рішення №0001771704 від 12.09.2012 року винесене правомірно та згідно чинного законодавства України.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи акту перевірки, підставою для винесення податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стало те, що позивачем завищено суму податкового кредиту, що підлягає відшкодуванню по взаємовідносинам з ПП «Аллюр-2009», виходячи з наступного.

З акту перевірки вбачається, що актом № 1472/23/36448510 від 14.12.2010 документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ПП «Аллюр-2009»до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, а також встановлено відсутність у ПП «Аллюр-2009» трудових ресурсів (форма 1-ДФ, загальна чисельність працюючих складає 1 особа; встановлено відсутність виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання; свідоцтво платника ПДВ від 01.04.2010, анульовано 26.01.2011. На підставі викладених обставин, податковим органом здійснено висновки, що угоди, укладені ПП «Аллюр»не спричиняють реального настання правових наслідків, відповідно до ч. 1,2 ст. 215, ч. 5 ст. 203, ст. 216 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що між ПП «Аллюр-2009»(постачальник) та ТОВ «Компанія В.К.С.»(покупець) укладено договір № 01/07-10 від 01.07.2010 на поставку матеріалів для будівництва, в асортименті та кількості, відповідно до рахунків та видаткових накладних.

Згідно зазначеного договору ПП «Аллюр-2009»протягом серпня 2010 року видано відповідні податкові накладні, а суму ПДВ, включену до вартості поставленої продукції за вказаними податковими накладними віднесено позивачем до податкового кредиту відповідного періоду.

Положеннями до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань (п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.п.7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Згідно з п.п. 7.2.4 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, відповідно до якої особи, що підпадають під визначення платників податку згідно із статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість», зобов'язані зареєструватися як платники податку на додану вартість.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд вважає необхідним зазначити, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Крім того суд звертає увагу на необхідність доведення реальності здійснення господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання позивачем договорів, контрагентами виписані податкові накладні, суми зазначені в яких включені позивачем до податкового кредиту у податковій звітності відповідного періоду, проте у контрагентів відсутні матеріально-технічні засоби для виконання умов договорів, крім того суд звертає увагу на необхідність доведення реальності здійснення господарської операції.

Зважаючи на викладене, проаналізувавши наявні у справі матеріали та норми податкового законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, натомість позивач не надав суду обґрунтованих пояснень та допустимих доказів в їх підтвердження, щодо протиправності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, зважаючи на що, суд дійшов висновку, про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Н.М. Клименчук