Рішення № 25824602, 30.08.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.12 Справа № 5015/2797/12

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.

при секретарі Іваночко В.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Провімі», Львівська область, Яворівський район, с.Жорниська,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1,

про: стягнення 268 600 грн. 29 коп. та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: не з'явився,

Від відповідача: не з'явився;

Суть спору: розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Провімі»до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 268 600 грн. 29 коп. та стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.07.2012 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 14.08.2012 року, про що сторони належним чином повідомлені під розписку: позивач -11.07.2012 року рекомендованою поштою №79005 0571654 6 та 17.07.2012 року рекомендованою поштою №81070 0017283 7, відповідач -12.07.2012 року рекомендованою поштою №81032 0000442 9 (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).

Судове засідання 14.08.2012 року відкладено на 30.08.2012 року з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду по справі.

Представник позивача в судове засідання 30.08.2012 року не з'явився, 28.08.2012 року подав Клопотання (вх. №18878/12), у якому просить суд розглянути справу за наявними матеріалами без участі в судовому засіданні повноважного представника позивача.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах, затвердженою Наказом ВГСУ від 25.10.2004 року № 64.

Враховуючи повторну неявку відповідача та невиконання ним вимог ухвал суду, справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними в ній матеріалами.

В ході судового розгляду встановлено:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Провімі» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 32730400, знаходиться за адресою: 81083, Львівська область, Яворівський район, с. Жорниська, комплекс «Ямельня-1», що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №405065, Витягом з ЄДРПОУ серії АЖ №380342, Витягом з ЄДРПОУ серії АЖ №913617 та Довідкою Головного управління статистики у Львівській області з ЄДРПОУ серії АА №501806 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи, їй присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (докази в матеріалах справи).

16.01.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Провімі»(надалі -позивач, постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - відповідач, покупець) укладено Договір Поставки №078С (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язувався поставити у власність покупця, а покупець -прийняти і оплатити товари в тому числі, але не виключно комбікорми, кормові додатки, премікси, білкові та вітамінно-мінеральні добавки (надалі -товар) асортимент, кількість та ціна якого визначається у видаткових накладних або актах прийому-передачі.

Зазначений договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками двох сторін за договором, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

Доказів розірвання та/або визнання недійсним договору від 16.01.2012 року №078С станом на час розгляду справи в суді сторонами не заявлено та не подано.

За своєю правовою природою, основними та неосновними (другорядними) ознаками зазначений контракт є договором поставки, відповідно до статті 712 ЦК України.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Основною і визначальною ознакою договору поставки є правовий статус постачальника товару.

Розділом договору визначено умови поставки.

Так, відповідно до пункту 2.1. договору поставка товару постачальником покупцю здійснюється транспортом покупця зі складу постачальника в асортименті, комплектності та кількості згідно попереднього замовлення.

Пунктами 2.3. та 2.4. договору сторони погодили, що реалізація товару постачальником покупцю здійснюється на підставі видаткових накладних або актів прийому-передачі. Датою переходу права власності на товар від постачальника до покупця за асортиментом, комплектністю, найменуванням та ціною вважається дата оформлення та підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних або актів прийому-передачі.

Розділом 3 договору встановлено порядок прийому товару, розділом 5 -обов'язки сторін.

Так, згідно пункту 5.1.1. постачальник зобов'язаний поставити товар покупцю у встановленому за асортиментом, комплектністю, кількістю, найменуванням та ціною згідно замовлень покупця.

Відповідно до пункту 5.2. договору покупець, серед іншого, зобов'язаний прийняти поставлений товар від постачальника у встановленому асортиментом, комплектністю, кількістю, найменуванням та ціною згідно замовлень покупця, а також своєчасно та у повному обсязі здійснювати оплату за товарна умовах, визначених договором.

Розділом 6 договору сторони погодили ціну товару та умови розрахунків.

Так, відповідно до пункту 6.1. договору товар відвантажується покупцю за договірними цінами, зазначеними у видаткових накладних або актах прийому-передачі по кожному виду продукції на день отримання товару покупцем.

Відповідно до пункту 6.3. договору оплата за товар покупцем здійснюється на договірною ціною шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника з відстрочкою платежу на тридцять календарних днів з дати переходу права власності на товар від постачальника до покупця. При цьому загальна сума відтермінування платежів не повинна перевищувати 250 000 грн. 00 коп.

Розділом 7 договору передбачено відповідальність сторін за порушення договору, розділом 9 -порядок вирішення спорів.

Так, відповідно до пункту 7.1. договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з договору, винна сторона несе відповідальність, визначену договором та/або чинним законодавством.

Пунктом 7.3. договору визначено, що у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань покупцем, він сплачує суму боргу з урахуванням індексу інфляції, штрафу у розмірі 3 відсотків з суми простроченого платежу та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Згідно пункту 9.1. договору усі спори, що виникають з договору або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами.

Пунктом 9.2. договору встановлено, що у випадку, коли відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він підлягає вирішенню в судовому порядку на підставі чинного законодавства України.

Згідно пункту 10.1. договору він вступає в законну силу з дати підписання його сторонами і діє протягом одного року.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, згідно Видаткових накладних від 30.01.2012 року №162, від 02.02.2012 року №192, від 06.02.2012 року №210 та №212, від 08.08.2012 року №228, від 09.02.2012 року №241, від 24.02.2012 року №305, від 03.03.2012 року №241, від 05.03.2012 року №352 та від 07.03.2012 року №361 передав, а відповідач отримав товар на суму 272 732 грн. 80 коп. (належним чином завірені копії видаткових накладних долучено до матеріалів справи).

Відповідач своїх зобов'язань з оплати поставленого за договором товару належним чином не виконав, сплатив 22 904 грн. 60 коп., внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 249 828 грн. 20 коп., що підтверджується долученим до матеріалів справи Актом звірки взаємних розрахунків за червень 2012 року. Вказаний Акт підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток сторін за договором.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача Вимогою від 04.05.2012 року вих. №1314, у якій просив погасити існуючу заборгованість за поставку товару за договором, яку відповідачем залишено без реагування та відповіді.

Таким чином, станом на час розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем за договором становить 249 828 грн. 20 коп., доказів її погашення сторонами суду не заявлено та не подано.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті визначено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання, а частиною 3, що сторони можуть за взаємною згодою конкретизу вати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановле но інше.

В даному випадку господарське зобов'язання виникло з господарського Договору поставки від 16.01.2012 року №078С, що відповідає вимогам частини 1 статті 174 ГК України.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти -юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком петенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і негосподарюючими суб'єкта ми -юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор, а частиною 4 цієї статті визначено, що суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 217 ГК України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частиною 2 цієї статті, що у сфері господарювання застосовуються такі ви ди господарських санкцій: відшкодування збитків; штраф ні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (частина 1 цієї статті), а частиною 2 зазначеної статті визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, а виходячи з вимог ст. 219 ГК України, за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 2 цієї статті визначено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування зби тків учасникам господарських відносин, завданих внас лідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є різновидом неустойки, яка може встановлюватися за будь-яке порушення зобов'язання та як різновид неустойки, є відмінним від штрафу, оскільки штраф є сталою величиною, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 10.01.2002 року №2921-111, передбачено, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищенаведеного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 статті 343 ГК України чітко визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до частини 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зміст частини третьої статті 6 ЦК України полягає у законодавчому закріпленні співвідношення між диспозитивними та імперативними нормами: імперативна норма встановлює правила, які не можуть бути змінені сторонами в договорі, а диспозитивна норма дозволяє таку зміну.

Постановою Верховного суду України від 22.11.2010 року у справі № 14/80-09/2056 визначено, що право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено ЦК України види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 ЦК України, що узгоджується із свободою договору встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності -договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань, яка не суперечать вимогам законодавства.

У відповідності до приписів статті 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Окрім стягнення основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 10 527 грн. 76 коп. за період з 07.04.2012 року по 04.07.2012 року та 7 494 грн. 85 коп. трьох відсотків штрафу, які нараховані відповідно до пункту 7.3. договору (розрахунок в матеріалах справи).

Судом перераховано розмір пені та штрафу, які слід стягнути з відповідача на користь позивача і вони становлять:

Пеня: 249 828 грн. 20 коп. х 7,75% х 2 х 89 / 365 = 9 442 грн. 14 коп.

Штраф: 249 828 грн. 20 коп. х 3% = 7 494 грн. 85 коп.

Таким чином, загальна сума пені, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача становить 9 442 грн. 14 коп., штрафу -7 494 грн. 85 коп.

Окрім цього позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 749 грн. 48 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період з 07.04.2012 року по 04.07.2012 року у відповідності до статті 625 ЦК України (розрахунок інфляційних втрат в матеріалах справи).

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перераховано розмір інфляційних втрат, які слід стягнути з відповідача на користь позивача і вони становлять: 249 828 грн. 20 коп. х 100,3% = 749 грн. 48 коп.

Оглянувши та дослідивши подані сторонами документи та оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до висновку, що позов є документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення частково.

Судові витрати покласти на сторони відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 20, 22, 32 -34, 43, 44, 49, 75, 77, 82 -85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з боржника: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь стягувача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Провімі»(юридична адреса: 81083, Львівська область, Яворівський район, с.Жорниська, комплекс «Ямельня-1», поштова адреса: 79005, Львівська область м.Львів-05, п/с 6656; код ЄДРПОУ 32730400) 249 828 грн. 20 коп. суми основної заборгованості за договором, 9 442 грн. 14 коп. пені, 7 494 грн. 85 коп. трьох відсотків штрафу, 749 грн. 48 коп. інфляційних втрат та 5 350 грн. 29 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.

30.08.2012 року підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Мотивувальна частина рішення оформлена та підписана відповідно до статті 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.