Постанова № 25822562, 29.08.2012, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2012 року Справа № 2а/2370/2230/2012

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мишенка В.В.,

при секретарі - Ільченку С.М.,

за участю: представника позивача Биченка І.Я. - за ордером, представника відповідача Білоуса В.Ю. - за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Агросервіс»до державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Агросервіс»(далі-позивач) звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби (далі-відповідач), в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.03.2012 року № 0000992301 та від 08.05.2012 року № 000237231.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оскаржувані рішення суперечать вимогам законодавства України, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві та додаткових поясненнях по справі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував повністю з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив.

Приватне підприємство «Агросервіс»зареєстроване Черкаською районною державною адміністрацією Черкаської області 10.03.2000 року, ідентифікаційний код 30829259, свідоцтво платника податку на додану вартість № 32157731.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлення, виданого ДПІ у місті Черкаси від 25.01.2012 року № 65/23-0, працівниками ДПА у Черкаській області, згідно п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 та п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведена планова виїзна перевірка приватного підприємства «Агросервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт перевірки від 16.02.2012 року № 128/23-2/33018402 та встановлені наступні порушення:

1) вимог пп. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-Р (із змінами і доповненнями), п. 138.2 ст. 138, п. п. 139.1.9, п. 139.1, ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого ПП «Агросервіс»занизило податок на прибуток на загальну суму 652781 грн. 00 коп., в тому числі завищено за 4-й квартал 2010 року на суму 17866 грн. 00 коп., за 1-й квартал 2011 року на суму 73679 грн. 00 коп., за 2-й квартал 2011 року на суму 58573 грн. 00 коп. та за 3-й квартал 2011 року на суму 561236 грн. 00 коп.;

2) п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України № 2755-IV від 02.10.2010 року, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 503281 грн. 00 коп., в тому числі за травень 2011 року на суму 15250 грн. 00 коп., за червень 2011 року на суму 50933 грн. 00 коп., за липень 2011 року на суму 406764 грн. 00 коп. та за вересень 2011 року на суму 30333 грн. 00 коп.

На підставі встановлених порушень державною податковою інспекцією у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби винесено податкові повідомлення-рішення від 05.03.2012 року № 00001002301 та № 0000992301.

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням ДПС у Черкаській області, яке залишено без змін рішенням ДПС України скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.03.2012 року № 00001002301 в частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій по податку на додану вартість в сумі 218551 грн.

У зв'язку з частковим скасуванням вищезазначеного податкового повідомлення-рішення, ДПІ у м. Черкасах винесло нове податкове повідомлення-рішення на суму 503280 грн. 00 коп., вже без штрафних (фінансових) санкцій.

З акту перевірки вбачається, що відповідач зробив висновок про те, що правочини укладені між позивачем та його контрагентами є нікчемними, без реального здійснення господарських операцій.

Суд не може погодитись з наведеними висновками, викладеними в акті перевірки, з огляду на наступне.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що між позивачем та ПП "Фін" укладено договір купівлі-продажу пічного палива від 20.01.2011 року.

Виконання зазначених договорів підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, актами здачі-прийняття робіт, платіжними дорученнями про перерахування коштів за виконання договірних відносин.

На підтвердження факту виконання зобов'язань за вказаним договором позивачем з ПП «Фін»надані первинні документи, а саме: акти прийняття-передачі товарів від 08.02.2010 року на загальну вартість товару з ПДВ 99198 грн. 20 коп., від 20.02.2010 року на загальну вартість товару з ПДВ 24543 грн. 00 коп., від 25.02.2010 року на загальну вартість товару з ПДВ 149668 грн. 20 коп., від 28.02.2010 року на загальну вартість товару з ПДВ 65861 грн. 10 коп.; податкова накладна № 4 від 08.02.2011 року на суму 99198 грн. 20 коп., у т.ч. ПДВ 16533 грн. 03 коп., податкова накладна № 9 від 20.02.2011 року на суму 24543 грн. 00 коп., у т.ч. ПДВ 4090 грн. 50 коп., податкова накладна № 11 від 25.02.2011 року на суму 149668 грн. 20 коп., у т.ч. ПДВ 24944 грн. 70 коп. та податкова накладна № 13 від 28.02.2011 року на суму 65861 грн. 10 коп., у т.ч. ПДВ 10976 грн. 85 коп.; платіжне доручення від 03.06.2011 року № 922 на суму 75000 грн. 00 коп., платіжне доручення від 02.08.2011 року № 23 на суму 100000 грн. 00 коп., платіжне доручення від 05.08.2011 року № 39 на суму 45000 грн. 00 коп., платіжне доручення від 08.08.2011 року № 1015 на суму 100000 грн. 00 коп., платіжне доручення від 09.08.2011 року № 1021 на суму 30000 грн. 00 коп., платіжне доручення від 15.08.2011 року № 1027 на суму 1027 грн. 00 коп.

Суд критично ставиться до твердження відповідача щодо відсутності реального здійснення даних господарських операцій, оскільки позивачем не надано товарно-транспортних накладних, як підтвердження вчинення між позивачем та ПП «Фін»господарських операцій.

Суд наголошує, що відсутність товарно-транспортної накладної не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки, відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Також судом з'ясовано, що між що між позивачем та ТОВ «Полімер-Столиця»укладено договір поставки пічного палива від 19.05.2011 року.

Виконання зазначених договорів підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, книгою обліку довіреностей позивача про отримання ТММ від ТОВ «Полімер-Столиця»та платіжними дорученнями про перерахування коштів за виконання договірних відносин.

На підтвердження факту виконання зобов'язань за вказаним договором позивачем з ТОВ «Полімер-Столиця»надані первинні документи, а саме: рахунок фактура від 04.07.2011 року № СФ-0000415, рахунок фактура від 04.07.2011 року № СФ-0000415, рахунок фактура від 06.07.2011 року № СФ-0000416, рахунок фактура від 06.07.2011 року № СФ-0000417, рахунок фактура від 10.07.2011 року № СФ-0000418, рахунок фактура від 12.07.2011 року № СФ-0000419, рахунок фактура від 13.07.2011 року № СФ-0000420, рахунок фактура від 13.07.2011 року № СФ-0000421, рахунок фактура від 15.07.2011 року № СФ-0000422, рахунок фактура від 17.07.2011 року № СФ-0000423, рахунок фактура від 20.07.2011 року № СФ-0000424, рахунок фактура від 23.07.2011 року № СФ-0000425, рахунок фактура від 25.07.2011 року № СФ-0000426, рахунок фактура від 26.07.2011 року № СФ-0000427, рахунок фактура від 28.07.2011 року № СФ-0000428, рахунок фактура від 29.07.2011 року № СФ-0000429, рахунок фактура від 30.07.2011 року № СФ-0000430, рахунок фактура від 04.07.2011 року № СФ-0000415; податкова накладна № 415 від 04.07.2011 року на суму 130896 грн. 00 коп., у т.ч. ПДВ 21816 грн. 00 коп., податкова накладна № 416 від 06.07.2011 року на суму 93600 грн. 00 коп., у т.ч. ПДВ 15600 грн. 00 коп., податкова накладна № 417 від 06.07.2011 року на суму 176880 грн. 60 коп., у т.ч. ПДВ 29480 грн. 10 коп., податкова накладна № 418 від 10.07.2011 року на суму 170950 грн. 80 коп., у т.ч. ПДВ 28491 грн. 80 коп., податкова накладна № 419 від 12.07.2011 року на суму 90984 грн. 00 коп., у т.ч. ПДВ 15164 грн. 00 коп., податкова накладна № 420 від 13.07.2011 року на суму 200066 грн. 40 коп., у т.ч. ПДВ 33344 грн. 40 коп., податкова накладна № 421 від 13.07.2011 року на суму 117086 грн. 40 коп., у т.ч. ПДВ 19514 грн. 40 коп., податкова накладна № 422 від 15.07.2011 року на суму 146706 грн. 00 коп., у т.ч. ПДВ 224451 грн. 00 коп., податкова накладна № 423 від 17.07.2011 року на суму 63266 грн. 40 коп., у т.ч. ПДВ 10544 грн. 40 коп., податкова накладна № 424 від 20.07.2011 року на суму 263053 грн. 20 коп., у т.ч. ПДВ 43842 грн. 20 коп., податкова накладна № 425 від 23.07.2011 року на суму 204516 грн. 00 коп., у т.ч. ПДВ 34086 грн. 00 коп., податкова накладна № 426 від 25.07.2011 року на суму 45813 грн. 60 коп., у т.ч. ПДВ 7635 грн. 60 коп., податкова накладна № 427 від 26.07.2011 року на суму 40059 грн. 60 коп., у т.ч. ПДВ 6676 грн. 60 коп., податкова накладна № 428 від 28.07.2011 року на суму 179232 грн. 90 коп., у т.ч. ПДВ 29872 грн. 15 коп., податкова накладна № 429 від 29.07.2011 року на суму 319609 грн. 50 коп., у т.ч. ПДВ 53266 грн. 25 коп., податкова накладна № 430 від 30.07.2011 року на суму 87465 грн. 00 коп., у т.ч. ПДВ 14577 грн. 50 коп.

Окрім цього, оплата за договірними зобов'язаннями позивача та ТОВ «Полімер-Столиця»підтверджується: видаткова накладна від 04.07.2011 року № РН-0000415, видаткова накладна від 06.07.2011 року № РН-0000416, видаткова накладна від 06.07.2011 року № РН-0000417, видаткова накладна від 10.07.2011 року № РН-0000418, видаткова накладна від 12.07.2011 року № РНФ-0000419, видаткова накладна від 13.07.2011 року № РН-0000420, видаткова накладна від 13.07.2011 року № РН-0000421, видаткова накладна від 15.07.2011 року № РН-0000422, видаткова накладна від 17.07.2011 року № РН-0000423, видаткова накладна від 20.07.2011 року № РН-0000424, видаткова накладна від 23.07.2011 року № РН-0000425, видаткова накладна від 25.07.2011 року № РН-0000426, видаткова накладна від 26.07.2011 року № РН-0000427, видаткова накладна від 28.07.2011 року № РН-0000428, видаткова накладна від 29.07.2011 року № РН-0000429, видаткова накладна від 30.07.2011 року № РН-0000430 та платіжними доручення.

Як доказ транспортування вищезгаданого пічного палива, позивачем надані товарно-транспортні накладні, що надавались посадовим особам відповідача під час перевірки та наявні в матеріалах даної адміністративної справи.

Разом з цим, позивачем отримано від контрагента - ТОВ «Компанія Тегра»посередницько-експедиційні послуги, на підставі договору надання послуг від 01.06.2011 року № 01/06/11.

На підтвердження факту виконання зобов'язань за вказаним договором позивачем з ТОВ «Компанія Тегра»надані первинні документи, а саме: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг); податкові накладні; рахунки-фактура та як доказ оплати за договірними зобов'язаннями позивача та ТОВ «Компанія Тегра»- платіжні доручення, які складені сторонами у відповідності до вимог законодавства України.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Разом з цим, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11, визначено, що згідно з статтею 1 Закону України від 16.07.99 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, судом встановлено, що умови укладених між позивачем та його контрагентами (ПП «Фін», ТОВ «Полімер-Столиця»та ТОВ «Компанія Тегра») - виконані, про що свідчать первинні документи, які складені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Частинами 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно з п. 5.1 статті 5 Закону України № 334/94, валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснених як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) такими платниками податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України № 334/94 визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

У п.п.1.32 ст. 1 Закону України № 334/94 вказано, що господарська діяльність, це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст.3 Закону України № 334/94 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, оскільки здійснення поставки товару та надання послуг не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а відтак суд встановив, що платник податку-позивач надав належні підтверджуючі первинні документи, які свідчать про здійснення господарських операцій, і мав право на формування податкового кредиту згідно з податковими деклараціями. Порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість»відсутні.

01 січня 2011 року набув чинності Податковий Кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Податкового кодексу України з 01.01.2011 року Закон України «Про податок на додану вартість»- втратив чинність.

В свою чергу, планова виїзна перевірка приватного підприємства «Агросервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства здійснювалась контролюючим органом за період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року, тому тут слід застосовувати саме норми Податкового кодексу України.

Статтею 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Щодо висновків податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами (ПП «Фін», ТОВ «Полімер-Столиця»та ТОВ «Компанія Тегра»), то суд зазначає наступне.

Питання нікчемності правочинів регулюється Цивільним кодексом України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, основним критерієм для того, щоб вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абз. 1 ч. 2 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.

Згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, ... (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»№ 509-ХІІ від 04.121990 року).

З наведеного чітко видно, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також необхідно взяти до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, ;опущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою ля визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач, визнавши договори укладені між позивачем і його контрагентами, нікчемним, вийшов за межі своїх повноважень.

Доводи відповідача щодо неможливості здійснення контрагентами позивача господарської діяльності у зв'язку з відсутністю у підприємств основних засобів та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності, є необґрунтованими, оскільки чинним цивільним та господарським кодексами дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткових та податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Не зрозуміло, яким шляхом ревізорами здійснено розрахунок необхідної кількості працюючих та наявність яких саме основних засобів необхідна для здійснення вказаними господарюючими суб'єктами таких видів діяльності як посередництво в торгівлі та виготовлення зовнішньої реклами. Крім того, згідно діючого законодавства юридична особа не обмежена діючим законодавством щодо залучення додаткових працівників, підрядників, вибору засобу транспортування вантажу та інше, а перелічені факти не мають причинного зв'язку з укладенням та виконанням господарських договорів.

Суд наголошує, що акти податкових органів не є основою для визнання правочинів нікчемними.

Взаємовідносини позивача з контрагентами (ПП «Фін», ТОВ «Полімер-Столиця»та ТОВ «Компанія Тегра») - мають реальний характер та підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Суд, дослідивши зміст акту перевірки, наголошує на тому, що зазначений документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України - як ознак нікчемності спірних правочинів.

Окрім цього, суд звертає увагу, що позивач та його контрагенти - ПП «Фін», ТОВ «Полімер-Столиця»та ТОВ «Компанія Тегра»є належними суб'єктами господарювання України, які набули правоздатності та на момент здійснення господарських операцій були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У відповідності до п. 184.1. ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Отже, враховуючи положення п. 184.1 ст. 184 ПК України, судом встановлено, що під час укладання договору та в момент його виконання (жовтень 2010 року -вересень 2011 року) сторони за спірними договорами були зареєстрованими у встановленому законом порядку платниками податку на додану вартість і це не заперечується відповідачем.

Відповідно до ст. 47 Податкового кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органом, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи. Отже, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Приписи цієї статті кореспондують правила, закріплені у ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Відповідно до ч. 2 цієї статті, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України»зазначено, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

У постанові Верховного суду України від 13.01.2009 року по справі № 09/05 викладено, що покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем, ані за можливу недостовірність відомостей про продавця, що містяться у Єдиному реєстрі, за діяльності продавцем.

Крім того, у довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість»викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З аналізу вищезазначеного вбачається, що відповідач в супереч вимогам законодавства виніс оскаржувані рішення.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно п. 2. ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Інших доказів сторони суду не назвали та не надали.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, 86, 94, 97, 122, ст. ст. 158-163 КАС України, Черкаський окружний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкаси від 05.03.2012 року № 0000992301 та від 08.03.2012 року № 000237231.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Агросервіс»2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку, передбаченому ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Мишенко