Постанова № 25821417, 29.08.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2012 року 09:35 Справа № 0870/5379/12

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., при секретарі судового засідання Ісаєвій Н.С., за участю представника позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 22 серпня 2012 року), представника відповідача - Сілецького Д.Ю. (довіреність від 06 квітня 2012 року), розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

05 червня 2012 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі іменується - позивач) до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.05.2012 №0000781702.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, з урахуванням уточнень, позивач зазначає, що спірне податкове повідомлення-рішення суперечить приписам ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладає на платника податків додатковий обов'язок по сплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Так, позивач посилається на безпідставність висновків Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про непідтвердженість реальності господарських операцій позивача з контрагентом ПП «ТКФ «Юпітер», оскільки за даними операціями товар був поставлений та надані відповідні послуги, оплату здійснено в повному обсязі, господарські операції відображені в первинних документах бухгалтерського та податкового обліку, відбулись реально і спричинили зміни у стані та структурі активів учасників таких операцій, товар та результати робіт використовуються в межах господарської діяльності платника податків.

Ухвалою судді від 25.06.2012 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

29.08.2012 в судове засідання прибув представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

В судове засідання також прибув представник відповідача, підтримав, викладену в письмових запереченнях на адміністративний позов, правову позицію щодо предмета спору, та просив суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

На підставі ст. 160 КАС України вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 29.08.2012.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_3, пройшов процедуру державної реєстрації, отримав свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_5 від 16.07.2007, а відтак набув правового статусу суб'єкта господарювання в розумінні ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 15.05.2003 №755-IV, згідно з яким державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

На підставі наказу керівника від 10.04.2012 №83, фахівцями Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби проведено перевірку діяльності позивача, за результатами якої складено акт «Про результати невиїзної документальної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 р.н.к.о. НОМЕР_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період жовтень 2010 року» від 27.04.2012 №232\НОМЕР_6 (далі іменується - Акт перевірки) (а.с. 10).

Перевіркою встановлено порушення позивачем ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, 216 Цивільного Кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочину між позивачем та ПП «ТКФ «Юпітер» за жовтень 2010 року при придбанні товарів. Товар по вказаному правочину не був переданий в порушення ст.ст. 662, 665 та 656 Цивільного Кодексу України; відсутність об'єкта оподаткування при придбанні товару позивачем за період жовтень 2010 року, які підпадають під визначення ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині відображених податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість; пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2010 року на суму в розмірі 6228 грн. 67 коп.

На підставі Акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 14.05.2012 №0000781702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму в розмірі 7785 грн. 84 коп., в тому числі за основним платежем на суму в розмірі 6228 грн. 67 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму в розмірі 1557 грн. 17 коп. (а.с. 16).

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання його протиправним та скасування.

Дослідивши наявні в матеріалах справи допустимі та належні докази у їх сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, за наступних підстав.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в Акті перевірки від 27.04.2012 №232\НОМЕР_6, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд встановив наступне.

За усними договорами, укладеними між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та ПП «ТКФ «Юпітер», позивачу поставлено товар, а саме: «головка блока цилиндров в сборе (УМЗ-406-1003010), механизм рулевого управления (ОАОГаз 3302-3400014), редуктор (ОАОГаз 3302-2402010), шкив-демпфер со ступицей (ЗМЗ-406-1005050), рессора задняя МАЗ, амортизатор МАЗ» та надано послуги з ремонту автомобіля ГАЗ-3302.

Суд зауважує, що вказана форма укладення договорів не суперечить приписам ст.ст. 205, 206 Цивільного кодексу України. Згідно з положеннями ст.ст. 205, 206 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

На підтвердження виконання умов укладених правочинів, позивачем надано: видаткову накладну від 20.10.2010 №2010-020 на загальну суму в розмірі 9302 грн. 00 коп.; видаткову накладну від 25.10.2010 №2510-019 на суму в розмірі 19311 грн. 00 коп.; акт виконаних робіт від 27.10.2010 №2710-029 на суму в розмірі 8759 грн. 00 коп.; рахунок від 20.10.2010 №002010 на суму в розмірі 9302 грн. 00 коп.; рахунок на суму в розмірі 8759 грн. 00 коп.; рахунок на суму в розмірі 19311 грн. 00 коп. (а.с. 24-26).

За приписами п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (в редакції від 24.07.2010, що діяла на момент здійснення господарських операції) (далі іменується - Закон України №168/97-ВР) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

На виконання вказаних вище приписів закону позивачем під час проведення перевірки були надані контролюючому органу податкові накладні на виконання умов правочину з поставки товарів та, відповідно, з надання послуг з ремонту автомобіля, а саме: податкова накладна від 25.10.2010 №25100000029 на суму в розмірі 19311 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 3218 грн. 50 коп.; податкова накладна від 20.10.2010 №201000000020 на суму в розмірі 9302 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 1550 грн. 33 коп.; податкова накладна від 27.10.2010 №27100000029 на суму в розмірі 8759 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 1459 грн. 83 коп. (а.с. 21-23).

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи містять віс необхідні реквізити та виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд зазначає, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Досліджуючи питання руху активів у спірних правовідносинах, суд встановив, що об'єктом у спірних правовідносинах був відповідний товар та послуги з ремонту автомобіля, що передбачає приймання-передачу предметів у матеріальній формі. В підтвердження факту транспортування придбаного у контрагента товару позивачем надано суду копії товарно-транспортних накладних (а.с. 87-100).

Судом встановлено, що позивачка здійснює свою господарську діяльність на підставі ліцензії Міністерства транспорту та зв'язку України від 29.11.2007 №188Л, де зазначено вид господарської діяльності: надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі); дозволений вид робіт: внутрішні перевезення вантажів (а.с. 107).

Судом досліджені нотаріально-посвідчені договори оренди транспортних засобів від 05.10.2010, згідно яких позивачу передано у строкове платне користування (оренду) вантажний автомобіль марки МАЗ 437041, реєстраційний номер НОМЕР_2; вантажний бортовий автомобіль марки ГАЗ 3302 14 СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_3 та вантажний бортовий тентований автомобіль марки ГАЗ 3302 14 СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_4 (а.с. 108-119). Судом встановлено, що саме даними автомобілями було здійснено перевезення товарів, оскільки така інформація відображена в товарно-транспортних накладних, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Відтак, доводи відповідача про відсутність доказів транспортування товару у спірних правовідносинах з підстав неподання до перевірки товарно-транспортних накладних ніяким чином не являються доказом нереальності здійснених операцій та визнаються судом необґрунтованими.

Позивачем на виконання вказаних вище договорів здійснена оплата за придбаний товар та надані послуги, що підтверджується банківськими виписками з рахунків платника податків, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

За приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Оцінивши сказані правочини за правилами ст. 86 КАС України, суд відзначає, що вони укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, їх предметом є речі, що не обмежені в цивільному обороті, а сторони правочинів мають правовий статус платників ПДВ.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість».

За приписами п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкових кредит - це сума на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, що визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкових кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних фондів) для подальшого використання у межах господарської діяльності.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як зазначено у пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абз.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Суд зазначає, що вказана норма Закону містить імперативну норму, тобто у разі, якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише єдиний випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

При цьому абз. 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Як свідчать матеріали справи позивачем надані як до перевірки, так і до суду податкові накладні та всі без винятку документи у підтвердження оплати товару.

Будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних та порушень вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» акт перевірки не містить. Не міститяться в акті перевірки й зауваження щодо оплати товару.

Згідно з пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної не включення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. В акті перевірки не зафіксовано порушень з боку позивача наведених положень п. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідачем зроблені висновки про порушення позивачем приписів ст.ст. 203, 215, 655, 656, 662 Цивільного кодексу України.

Так, у відповідності до ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним (ст. 204).

Так, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст. 215); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст. 216).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналізуючи вище викладені норми ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зі змісту Акту вбачається, що відповідачем зроблений висновок про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України. Проте, відобразивши в Акті певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину.

В податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Не є обов'язковою передумовою для визнання контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладаються за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Відповідачем по справі не надано жодних доказів, які свідчили б про визнання укладених угод недійсними в судовому порядку.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Під час розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету України за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином. У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету перелічених правочинів з напрямом господарської діяльності позивача. Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд, оцінивши докази по справі у їх сукупності, приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставини встановлені в Акті перевірки та не спростовані докази позивача.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 7-12, 17, 94, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 14 травня 2012 року №0000781702.

Повернути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору в розмірі 107 (сто сім) грн. 30 (тридцять) коп.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.М.Недашківська