Постанова № 25813504, 27.08.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2012 р. Справа № 5019/63/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Савченко Г.І. ,

суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Яремі Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнепастранс" на рішення господарського суду Рівненської області від 11.07.2012 р. у справі № 5019/63/11

за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнепастранс"

про стягнення в сумі 329 273 грн. 11 коп

за участю представників сторін:

позивача - Лукашина Є.В.;

відповідача - Бойкова О.Г.;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнепастранс" про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за кредитом 235327,02 грн., з яких: 98152,61 грн. заборгованість по прострочених відсотках за користування кредитними коштами, 137174,41 грн. пені.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 11.07.2012 року (суддя Мамченко Ю.А. ) з ТОВ "Рівнепастранс" на користь ПАТ комерційний банк "Приватбанк" стягнуто 98152,61 грн. заборгованості по прострочених відсотках за користування кредитними коштами, та зменшену судом пеню в розмірі 100000 грн., а також судові витрати.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції на підставі ст. 525, ст.526, ч.ч.1, 3 ст.1049, ч.2 ст.1050, ч.1 ст.1048 ЦК України дійшов висновку про наявність у відповідача заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами в період з 13.03.2008 року по 02.07.2012 року в сумі 98152,61 грн., а також на підставі ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217, ст. 230 ГК України, ст. 549, ч. 2 ст. 551, ст. 611 ЦК України, стягуючи пеню, врахував, що відповідач на момент розгляду справи повністю погасив суму отриманого кредиту, а також те, що порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, тому з врахуванням інтересів боржника зменшив розмір належної до сплати пені до 100000 грн..

Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просить його змінити, відмовивши в стягненні з відповідача пені в сумі 100000 грн..

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом вимог ст. 22 ГПК України щодо прийняття до розгляду позовної заяви та заяви про уточнення позовних вимог від 03.07.2012 року, надання відповідачу недостатньо часу для ознайомлення із заявою про уточнення позовних вимог. Апелянт зазначає, що суд не прийняв до уваги помилкове посилання позивача на договір №0803/03/А-1, який відсутній у матеріалах справи та наданий ним з посиланням на такий договір розрахунок, який до того ж не відображає домовленостей сторін щодо зменшення неустойки та відсотків за користування кредитом, які були досягнуті підписанням сторонами додаткової угоди від 25.05.2012 року. Стверджує, що наданий позивачем розрахунок боргу та пені є неправильним, а пеня в порушення вимог п. 6.4. кредитного договору нарахована за період більший, а ніж три роки. Стверджує, що суд безпідставно не застосував положення ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання внаслідок непереборної сили (фінансово-економічної кризи) та окрім того суд не достатньо зменшив суму пені, яка є непропорційно великою сумі заборгованості по кредиту.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 11.07.2012 року слід залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення, виходячи з наступного.

Апеляційним судом встановлено, що 06.03.2008 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк»(кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «Рівнепастранс»(позичальник) у відповідності до ст. 1046 ЦК України укладено кредитний договір №0803/03А, відповідно до п. 1.1 якого, в рамках програми мікрокредитування, за наявності вільних грошових коштів, банк зобов'язується надати позичальнику кредит в межах суми 451000 грн, на термін і на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов'язується повернути одержаний кредит і сплатити відсотки у встановлені цим договором терміни.

Відповідно до п.1.3 договору сторонами погоджено терміни повернення кредиту й відсотків згідно з графіком. (додаток №1 договору).

На виконання умов договору банк видав позичальнику кредит в розмірі 451000 грн..

Позичальник зобов'язався сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до п.п.4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.11, 4.13 цього договору, а також відповідно до графіку погашення кредиту і відсотків, вказаному в додатку №1 (п.2.2.2).

Відповідно до п.4.1 договору за користування кредитом в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно п.п 1.3, 2.2.3, 2.4.1, 4.13 цього договору, а також графіка погашення кредиту і відсотків, приведеного в додатку №1 до цього договору позичальник сплачує відсотки в розмірі 20 % річних.

За змістом п.4.3. договору, при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених п.п.1.3., 2.2.3., 2.3.3.3.,2.4.1.,4.13 позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 40 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Відповідно до п.6.1 договору при порушенні позичальником будь - якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, позичальник сплачує банку пеню за кожен випадок порушення в розмірі 0,2% від простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ в період за який сплачується пеня.

25.05.2012 року сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору №08/03/А від 06.03.2008 року, згідно з п. 1.1. якого, починаючи з 03.02.2009 року в п. 4.3. кредитного договору було внесено зміни щодо нарахування 20% річних від суми залишку непогашеної заборгованості, а в п. 6.1. кредитного договору було внесено зміни щодо розміру пені, який становить 0,056% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у виді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

Як вже було встановлено судом, обов'язок відповідача по оплаті пені визначено положеннями п.6.1 кредитного договору, згідно якого, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 25.05.2012 року, при порушенні позичальником будь - якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, позичальник сплачує банку пеню за кожен випадок порушення в розмірі 0,056% від простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ в період за який сплачується пеня.

Отже, максимальний розмір нарахування пені визначено сторонами подвійною обліковою ставкою НБУ за відповідний період, й таке положення п. 6.1. договору не було змінене внаслідок укладення сторонами додаткової угоди від 25.05.2012 року, тому твердження апелянта про неврахування судом першої інстанції положень зазначеної додаткової угоди з огляду на те, що нарахована позивачем пеня не перевищує такого розміру -не заслуговує на увагу.

У зв'язку із укладенням сторонами додаткової угоди до кредитного договору, позивачем 03.07.2012 року було подано заяву про уточнення позовних вимог та відповідний розрахунок, згідно якого за період з 13.03.2008 року по 02.07.2012 року прострочена заборгованість відповідача по сплаті відсотків за користування кредитними коштами становить 98152 грн. 61 коп., а заборгованість із пені становить 137174,41 грн..

Зазначений розрахунок перевірено судом та визнано арифметично вірним. Належних, достатніх та достовірних доказів у його спростування відповідачем не подано, власний розрахунок заборгованості у підтвердження неправомірності позовних вимог банку -не проведено. Аналіз змісту поданого банком розрахунку вказує на врахування позивачем внесених додатковою угодою від 25.05.2012 року змін до кредитного договору, тому судом першої інстанції на підставі аналізу змісту положень ст. 525, ст.526, ч.ч.1, 3 ст.1049, ч.2 ст.1050, ч.1 ст.1048 ЦК України вірно враховано відсутність доказів погашення відповідачем заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами в період з 13.03.2008 року по 02.07.2012 року в розмірі 98152,61 грн. та на підставі ч.2 ст.193, ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217, ст. 230 ГК України, пені в сумі 137174,02 грн..

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що вірно прийнявши до уваги те, що відповідачем на момент розгляду справи повністю погашено суму отриманого кредиту, а також те, що порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд з врахуванням інтересів боржника вірно реалізував своє право на зменшення розміру пені до 100000 грн..

Посилання апелянта на надання позивачем розрахунку боргу, що виконаний на підставі договору № 0803/03/А-1, а не на підставі наявного в матеріалах справи договору № 0803/03/А не заслуговує на увагу, оскільки апеляційним судом встановлено, що зазначений розрахунок проведено на підставі та у відповідності до положень саме договору № 0803/03/А, за яким з відповідача і проводилось стягнення боргу, а помилкова вказівка позивача на № 0803/03/А-1 не змінює суті спірних правовідносин сторін.

Твердження апелянта про невідповідність розрахунку наданого банком вимогам п. 6.4. договору щодо періоду нарахування пені не відповідає дійсності, оскільки як встановлено колегією суддів із наявного в справі розрахунку (а.с.156-157), період нарахування пені відповідно до п. 6.1. договору за кожен випадок порушення зобов'язання, як це передбачено п. 6.4. договору, не перевищує 36 місяців.

Апеляційний господарський суд вважає вірною оцінку, як неналежного доказу наданого суду відповідачем висновку торгово-промислової палати щодо виникнення з жовтня 2008 року світової фінансово-економічної кризи, як підстави звільнення від відповідальності у виді сплати неустойки, оскільки економічна криза в країні носила загальний характер та у повній мірі стосувалась обох договірних сторін, й така обставина не може бути оцінена, як підстава звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Вказівка апелянтом на інші порушення судом першої інстнції вимог ст. 22 ГПК України, в силу положення, що міститься в ч. 2 ст. 104 ГПК України не може бути підставою для зміни чи скасування рішення, оскільки не призвело до прийняття неправильного рішення.

Апеляційний господарський суд в чилу положення ч. 1 ст. 99 ГПК України не наділений правом щодо розстрочення виконання рішення суду першої інстнції на підставі п. 6 ст. 83 ГПК України, а тому таке клопотання апелянта не може бути задоволене.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 11.07.2012 р. у справі № 5019/63/11 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнепастранс" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Грязнов В.В.