Постанова № 25807600, 17.08.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 серпня 2012 року № 2а-17050/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про скасування повідомлення - рішення № 0007264210 від 25.10.2011року ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.10.2011 №0007264210.

Також, Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.10.2011 №0007274210.

Ухвалою від 16.01.2012 вказані справи об'єднано до спільного розгляду і вирішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірні податкові повідомлення-рішення винесено неправомірно, оскільки формування податкового кредиту та віднесення до валових витрат вартості товарів за господарськими операціями з ТОВ "Інтер Ресурс Трейд" підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними. Крім того позивач зазначає, що акт перевірки не містить посилань на вирок в кримінальній справі, а лише на дані досудового слідства по кримінальній справі стосовно директора ТОВ "Інтер Ресурс Трейд", що не можу бути доказом фіктивності договорів.

Відповідач -Окружна державна податкова служба -Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби -заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та зазначив, що позивач не мав права формувати податковий кредит з ПДВ та відносити до складу валових витрат витрати у зв'язку з проведенням нікчемних правочинів.

Ухвалою від 09.02.2012 зупинено провадження у справі №2а-17050/11/2670 до прийняття рішення у кримінальній справі по обвинуваченню директора та головного бухгалтера ТОВ "Інтер Ресурс Трейд" ОСОБА_1 у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України та набрання рішенням законної сили.

13.07.2012 ухвалою суду поновлено провадження у справі та призначено судове засідання.

Відповідач в судове засідання не прибув, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового розгляду справи.

13.08.2012 в судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання стосовно доцільності розгляду справи в порядку письмового провадження, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача. Представники позивача проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечували.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що відповідач будучи належним чином повідомленими про час, дату та місце судового розгляду справи, не прибули в судове засідання, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи а порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд,

ВСТАНОВИВ:

Спеціалізованою Державіною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків проведено документальну позапланову виїзну перевірку Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету на прибуток підприємства та податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ "Інтер Ресурс Трейд" за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, за результатом якої складено акт від 07.10.2011 №856/42-10/19014832 (далі -акт перевірки).

Яке вбачається з акту перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог:

- пп. 5.3.9 п. 5.3 ст 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 9 520 738,0 грн.

- пп. 7.4.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачем завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за вересень 2010 року -в сумі 4 493 922,0 грн., за жовтень 2010 року -в сумі 1 621 409,0 грн., за листопад 2010 року в сумі 1 578 685,0 грн.; занижено податок на додану вартість на загальну суму 7 616 590,0 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 25.10.2011 №0007264210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 11 424 885,0 грн. (за основним платежем 7 616 590,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 3 808 295,0 грн.);

- податкове повідомлення-рішення від 25.10.2011 №0007274210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 14 281 107,0 грн. (за основним платежем 9 520 738,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4 760 369,0 грн.).

За результатом адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, скарги залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Щодо посилання позивача на п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами документальну позапланову виїзну перевірку позивача проведено на підставі постанови слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА в Черкаській області в рамках кримінальної справи, порушеної стосовно директора та головного бухгалтера ТОВ "Інтер Ресурс Трейд", за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст 358 КК України (т. 3 а.с. 54-55).

Відповідно до вимог гін. 54.3.2. пп. 54.3.4 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених ПКУ або іншим законодавством: якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків.

Згідно з вимогами п. 58.4 ст. 58 ПКУ у разі, коли судом за результатами розгляд) кримінальної справи про злочини, предметом якої о податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених ПКУ.

Відповідно до вимог п. 86.9 ст. 86 ПКУ у разі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Таким чином, за результатами перевірок платників податків, призначених в рамках порушеної кримінальної справи про злочини, предметом-якої є податки, збори (ст. 212 Кримінального кодексу України), контролюючий орган визначає суми грошових зобов'язань, але податкове повідомлення-рішення не приймає. В інших випадках (за результатами перевірок платників податків відносно яких га/ або їх посадових осіб кримінальну справу не порушено або порушено кримінальну справу, предметом якої не є податки, збори грошові зобов'язання визначаються та, відповідно, приймається податкове повідомлення-рішення, щодо платників податків в загальновстановленому порядку (п. 58.1 ст. 58 ПКУ). Аналогічна правова позиція міститься в листі Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 №1754/7/23-8017. Враховуючи, що податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом за результатом перевірки призначеної в рамках кримінальної справи про злочин, предметом якого не є податки та збори, суд дійшов висновку податкове повідомлення-рішення щодо платників податків приймається в загальновстановленому порядку (п. 58.1 ст. 58 ПКУ), а тому посилання позивача на порушення відповідачем п. 86.9 ст.86 податкового кодексу України, суд вважає безпідставним. Як вбачається з Акту перевірки, порушення податкового законодавства з боку позивача обґрунтовується нікчемністю господарських договорів з ТОВ "Інтер Ресурс Трейд".

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, які відображені в акті, а саме: в ході перевірки згідно матеріалів, отриманих від ОВС СВ ПМ ДПА в Черкаській області встановлено, що проти посадових осіб ТОВ "Інтер Ресурс Трейд" порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, який надав копії листів №106/13 від 24.01.2011р. та №106/10 від 19.10.2010, завірених відтиском печатки підприємства та підписом ОСОБА_1, нібито направлених прокуратурою Харківської області на адресу ТОВ "Інтер Ресурс Трейд", згідно яких первинні бухгалтерські документи ТОВ "Інтер Ресурс Трейд" за період з 01.07.2010 по 31.12.2010 вилучені прокуратурою Харківської області в рамках розслідування кримінальної справи №2309043, порушеної відносно посадових осіб ЗАТ "ХТЗ" за фактом розтрати майна в особливо великих розмірах ст. 191 ч.5, ст.364 ч.2 КК України. В подальшому встановлено, що прокуратурою Харківської області вказані листи не направлялись, документи фінансово-господарської діяльності ТОВ "Інтер Ресурс Трейд" не вилучались та вказана кримінальна справа в провадженні слідчого відділу прокуратури Харківської області не перебувала.

Крім того встановлено, що ТОВ "Інтер Ресурс Трейд" з позивачем 21.09.2010 укладено договір №ЦХП-07-02510-01 на поставку радіостанцій та комплектуючих до них. На виконання умов вказаного договору. ДП "Укрзалізничпостач" протягом вересня-листопада 2010р. перерахувало на розрахунковий рахунок ТОВ "Інтер Ресурс Трейд" грошові кошти в сумі 40 999 092 грн. за поставку вказаних ТМЦ. В свою чергу, ТОВ "Інтер Ресурс Трейд" протягом жовтня-грудня 2010р. перераховувало кошти в сумі 32 668 860,57 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ "Медіа Трейн" за нібито поставлені радіостанції для подальшої поставки на ДП "Укрзалізничпостач". В подальшому, представник ТОВ "Медіа Трейн" отримував з розрахункового рахунку підприємства готівкові кошти та передавав їх директору ТОВ "Інтер Ресурс Трейд" ОСОБА_1 за винагороду. В ході дослідної перевірки встановлено, що радіостанції та комплектуючі до них до складів ДП "Укрзалізничпостач" фактично постачались ТОВ "Арком", з яким згідно податкової звітності ТОВ "Інтер Ресурс Трейд" взаємовідносин за вказаний період не мало.

Також, відповідачем встановлено, що відповідно до Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та відповідно до поданої податкової звітності ТОВ "Інтер Ресурс Трейд", встановлено відсутність: трудових ресурсів, основних фондів - виробничого та торгівельного обладнання, запасів, транспортних засобів, що ставить під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання задекларованого явного виду діяльності. Вищенаведене, на думку відповідача, свідчить про неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій ТОВ "Інтер Ресурс Трейд" та ведення ним господарської діяльності.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на докази, зібрані в межах розслідування кримінальної справи порушеної стосовно директора та головного бухгалтера ТОВ "Інтер Ресурс Трейд"за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст.358 КК України, оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Доказів існування вироку у кримінальній справі, який відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України був би обов'язковий для суду під час розгляду даної адміністративної справи, відповідачем не надано.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Інтер Ресурс Трейд" укладено договори поставок: №ЦХП-07-04209-01 від 31.12.2009, №ЦХП-07-04309-01 від 31.12.2009, №ЦХП-07-02510-01 від 21.09.2010, №ЦХП-07-06910-01 від 30.12.2010, копії яких долучено до матеріалів справи.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10).

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та фактичні обставини даної справи, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності господарських операцій за договорами поставки, укладеними між Позивачем та ТОВ "Інтер Ресурс Трейд".

Крім того, визначальною ознакою оподатковуваної податком на додану вартість господарської операції є місце надання товару покупцю, з фактом якого поставка вважається виконаною (Оглядовий лист Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2009 року № 982/13/13-09).

Як вбачається зі змісту вищевказаних договорів поставки постачальник здійснює поставку продукції автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (перевезення сплачено до…) пункт призначення -матеріальний склад ДП "Укрзалізничпостач"м. Фастів вул. Шевченка, 48 (відповідно до вимог "Інкотермс"ред. 2000).

Суд звертає увагу, що відповідно до поданої податкової звітності ТОВ "Інтер Ресурс Трейд"встановлено відсутність, зокрема, транспортних засобів (п. 5.1 спірних договорів).

Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" від 15 квітня 2010 року, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Відтак, враховуючи викладене, доказове значення для підтвердження факту реальності поставки та отримання (оплати) товару за вказаними договорами поставки має не лише наявність податкових накладних, а й документи, які засвідчують факт транспортування та передачі Товару.

При цьому, вказані обставини повинні аналізуватися і досліджуватися з урахуванням конкретних умов договірних відносин, які були визначені сторонами (Позивачем та його контрагентом) у вищенаведених договорах поставки.

Як вбачається зі змісту спірних договорів, прийом кожної партії продукції здійснюється замовником при наявності товаросупроводжувальних документів:

- рахунки-фактури,

- видаткової накладної або акту прийому-передачі,

- податкової накладної,

- документів, що підтверджують якість продукції, зазначених в п. 2.2. договору, (сертифікати відповідності на бланку Держспоживстандарту),

- пакувальних аркушів.

Відвантажувальні і платіжні документи повинні надаватися замовнику протягом 5 днів з моменту відвантаження продукції, але не пізніше другого числа місяця. Наступного за місяцем в якому відбувалось відвантаження продукції (п. 7.1 Договору).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов вказаних договорів сторонами укладено та підписано наступні документи:

- податкові накладні,

- видаткові накладні,

- платіжні доручення про сплату коштів ТОВ "Інтер Ресурс Трейд",

- реєстри документів,

- сповіщення,

- договори поставки, відповідно до яких позивачем було продано продукцію виробничо-технічного призначення.

За нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-ХІУ (далі -Закон України № 996-ХІУ), бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій.

Згідно визначення, яке наведено у статті 1 Закону України № 996-ХІУ, із змінами і доповненнями, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В статті 9 даного Закону зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), код форми, дату і місце складання; зміст господарської операції, вимірювачі господарської операції (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Вищевказані накладні та рахунки фактури, в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ та "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704, є первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій, факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Проте, відповідно до вимог чинного, станом на час виникнення спірних правовідносин, податкового законодавства, включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами)

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права -придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як визначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Позивачем не надано суду сертифікатів відповідності на бланку Держспоживстандарту, наявність яких є необхідною умовою спірних договорів, також позивачем не надано товарно-транспортних документів та доказів оприбуткування ТМЦ на склад.

З аналізу викладеного, суд дійшов висновку, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій відповідно до спірних договорів.

Оскільки, в матеріалах справи відсутні належні докази виконання спірних договорів, тобто у Позивача не відбулось зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, враховуючи відсутність актів прийому-передачі Товару, довіреностей на передачу Товару та сертифікатів якості, наявність яких є обов'язковою умовою виконання спірних договорів, суд дійшов висновку, що сторони не могли не усвідомлювати протиправність дій при укладанні вищевказаних спірних договорів і їх суперечність мети та інтересам держави і суспільства.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, вважається правочином.

Згідно з п. 5 статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вимоги закону щодо необхідності вчинення правочинів у певній формі спрямовані сприяти фіксації волевиявлення суб'єкта правочину з метою забезпечення доказовості реального існування між сторонами відповідного право відношення та дійсність їх взаємних обов'язків та вимог.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, правочини не відповідають моральним засадам суспільства, оскільки дії сторін спрямовані не на реальне виконання умов договору, а на настання наслідків у вигляді протиправного занижено суму податку.

Також, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно, дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочинів, а саме ч. 1 та 3 ст. 203 Цивільного кодексу України і згідно ст. 215 даного Кодексу і є нікчемними, оскільки їх недійсність встановлена законом та визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. І ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи вищевикладене, зазначені спірні договори є нікчемними, а право позивача на податковий кредит з податку на додану вартість та бюджетне відшкодування податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих на виконання таких угод, не виникає. Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного договору не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість. Виконання господарських зобов'язань за зазначеними договорами спрямоване не на реальне настання правових наслідків, що обумовлено договором, а саме договір укладений з метою незаконного відшкодування податку на додану вартість та отримання податкової вигоди по зазначеним операціям.

Враховуючи вищевикладене, зазначені спірні договори є нікчемними, а право позивача на податковий кредит з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих на виконання таких угод, не виникає. Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного договору не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість. Виконання господарських зобов'язань за зазначеними договорами спрямоване не на реальне настання правових наслідків, що обумовлено договором, а саме договір укладений з метою незаконного відшкодування податку на додану вартість та отримання податкової вигоди по зазначеним операціям.

Відтак з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в акті перевірки висновок податкового органу про порушення п.п. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону №168/97-ВР є обґрунтованим та таким, що відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення №0007264210 від 25.10.2011 є правомірним.

За таких обставин, доведеність відповідачем правомірності та законності підстав донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вищевказані правопорушення як наслідок прямо впливає та вказує на правомірність висновку відповідача про порушення позивачем пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР та про заниження позивачем податку на прибуток і визначення податковим органом податкового зобов'язання та штрафних санкцій позивачу по цьому податку, що є підставою для відмови в задоволенні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.10.2011 №0007274210.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідачі, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність податкових повідомлень-рішень від 25.10.2011 №0007274210, №0007264210.

Зважаючи на викладене, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, про відмову в задоволені позовних вимог, оскільки позивач не надав суду належних доказів, які б свідчили про неправомірність та незаконність прийнятих податкових повідомлень -рішень.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя В.І. Келеберда