Рішення № 25798551, 30.08.2012, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.08.12р. Справа № 25/5005/4996/2012

За позовом Прокурора Жовтневого району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетроовськ.

до Відповідача-1: Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

Відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Траверс", м. Кривий Ріг

Відповідача-3: Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Інтеркераміка", м. Дніпропетровськ

Відповідача-4: Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпропетровськ

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Мішула Тарас Степанович, м. Дніпропетровськ

про визнання недійсними рішення виконкому та договору купівлі-продажу, визнання права комунальної власності і витребування майна

Суддя Чередко А.Є.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від прокурора: Сухова М.П. - посв. №310 від 19.12.2011р.

Від позивача: Чижикова О.Ю. - дов. № 7/23-1211 від 22.06.2012р., Легенченко М.О. - дов. №7/23-1210 від 22.06.2012р.

Від відповідача-1: не з'явився

Від відповідача-2: Чернорот С.О. - дов. № б/н від 26.06.2012р.

Від відповідача-3: не з'явився

Від відповідача-4: не з'явився

Від третьої особи-1: не з'явився

Від третьої особи-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор Жовтневого району м. Дніпропетровська звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради з позовом до Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Траверс" та просить суд:

- визнати незаконним рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 78 від 18.01.1996р. "Про продаж приміщень будинку по пр. Гагаріна, 27 А-2 товариству з обмеженою відповідальністю фірмі "Інтеркераміка";

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового будинку (приміщення) № 271/н від 16.02.1996р., укладений між Представництвом Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську та товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Інтеркераміка", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В., з доповненням до вказаного договору купівлі-продажу, укладеним 11.02.1997р., посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В., зареєстрованим в реєстрі за № 327;

- витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Траверс" (вул. Халтуріна, буд. 3, м. Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 30643154) нерухоме майно, яке складається з: у житловому будинку літ. А-2 в підвалі приміщення І поз. 1-7, загальною площею 77,2 кв.м., на першому поверсі приміщення 1 поз. 1-6, загальною площею 180,6 кв.м., на другому поверсі приміщення 1 поз. 7-12, загальною площею 51,4 кв.м., мезонін приміщення 1 поз. 13-15, загальною площею 42,3 кв.м., вхід у підвал літ. а', ганок літ. а, споруди 1-7, мостіння літ. І, у загальному користуванні приміщення ІІ, ІІІ, ІV, V, загальною площею 42,2 кв.м., що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 27, на користь територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, та скасувати державну реєстрацію права власності на це майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Траверс" (вул. Халтуріна, буд. 3, м. Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 30643154);

- визнати за територіальною громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514) право власності на нерухоме майно, яке складається з: у житловому будинку літ. А-2 в підвалі приміщення І поз. 1-7, загальною площею 77,2 кв.м., на першому поверсі приміщення 1 поз. 1-6, загальною площею 180,6 кв.м., на другому поверсі приміщення 1 поз. 7-12, загальною площею 51,4 кв.м., мезонін приміщення 1 поз. 13-15, загальною площею 42,3 кв.м., вхід у підвал літ. а', ганок літ. а, споруди 1-7, мостіння літ. І, у загальному користуванні приміщення ІІ, ІІІ, ІV, V, загальною площею 42,2 кв.м., що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 27.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2012р. залучено до участі у справі інших відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Інтеркераміка" та Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради, виключивши останніх зі складу третіх осіб, а також залучено до участі у справі в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Мішулу Тараса Степановича.

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника - територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради не з волі останнього, оскільки відповідне рішення приймалося не радою, а її виконкомом та з порушенням вимог чинного законодавства у не приватизаційний спосіб, що є підставою згідно з ст. 48 ЦК УРСР, ст.ст. 15, 16, 387, 380 ЦК України для визнання незаконним відповідного рішення виконкому, визнання недійсним договору купівлі-продажу, за яким спірне майно було відчужено, витребування цього майна від його набувача та на даний час зареєстрованого власника, а також визнання права власності на спірне майно за його законним власником.

Прокурор, також вказує, що довідався про порушення законодавства та прав територіальної громади м. Дніпропетровська внаслідок продажу спірного майна лише у травні 2012р. під час перевірки дотримання приватизаційного законодавства виконавчими органами міської ради. Дніпропетровська міська рада, також не володіла інформацією про продаж спірного об'єкту за рішенням виконавчого комітету міської ради, тому позов пред'явлено в межах строку позовної давності, який встановлювався, як раніше чинними нормами законодавства, так і чинним у даний час. Разом з цим, прокурор просить суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та захистити порушене право.

14.08.2012р. прокурором подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову у справі шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно, заборони відповідачу-2 здійснювати дії пов'язані з відчуженням спірного майна, заборони третій особі-1 здійснювати дії щодо переоформлення права власності на спірне майно.

Позивач підтримує позовні вимоги прокурора у повному обсягу та підтверджує вищенаведені прокурором обставини щодо вибуття спірного майна з власності територіальної громади м. Дніпропетровська за відсутності відповідного волевиявлення Дніпропетровської міської ради та без застосування обов'язкових приватизаційних процедур, про що міська рада довідалася лише у травні 2012р.

Відповідач-1 - виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради підтверджує факт відчуження спірного майна за відсутності рішення Дніпропетровської міської ради та просить суд прийняти рішення у відповідності до норм чинного законодавства України.

Відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Траверс" проти позову заперечує, посилаючись при цьому на те, що чинним на час продажу спірного об'єкту законодавством передбачалося відчуження майна міських рад їх виконавчими органами у поза- приватизаційний спосіб. ТОВ „Траверс" набуло право власності на спірний об'єкт нерухомості не за спірним рішенням виконкому та спірним договором купівлі-продажу, а за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.11.2008р., отже до спірним правовідносин не можуть застосовуватися норми ст. 388 ЦК України. На даний час спірне нерухоме майно зареєстровано на праві власності за ТОВ „Траверс", отже позивач не є його власником та не має право на витребування цього майна та визнання за собою права власності.

Також, відповідачем-2 подано клопотання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ „Траверс", яке обґрунтовано тим, що спір у цій частині є справою адміністративною юрисдикції, які не підвідомчі господарським судам.

Подано відповідачем-2 і клопотання про застосування до вимог прокурора позовної давності, термін якої сплив ще до набрання чинності ЦК України, оскільки з наявних у справі доказів, а також факту підписання спірного рішення головою міської ради вбачається, що Дніпропетровській міській раді, яка і є позивачем у справі, було достеменно відомо про продаж спірного нерухомого майна. Відтак позов пред'явлено за межами строку позовної давності, а поважні причини пропущення строку відсутні, що є підставою для відмови у позові.

Відповідач-4 - Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради зазначає, що він є правонаступником Представництва Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську, яке згідно з чинним на час продажу законодавством наділялося повноваженнями продажу комунального майна лише за рішеннями Дніпропетровської міської ради та за процедурою приватизації, що у даному випадку не мало місця. За наведених обставин відповідач-3 просить суд прийняти рішення у відповідності до фактичних обставин справи та норми матеріального права.

Третя особа-1 - Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, також просить суд прийняти рішення відповідно до чинного законодавства та зазначає, що є лише реєструючим органом, який здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно на підставі поданих документів.

Третя особа-2 - Мішула Тарас Степанович пояснив у судовому засіданні, що рішення про продаж спірного об'єкту приймалося у той час головою Дніпропетровської міської ради в порядку встановленому чинним на той час законодавством, про що було відомо позивачу, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідач-1,3,4 та треті особи-1,2 не забезпечили явку представників до судового засідання. Відповідачем-3 та третьою особою-2, також не надані витребувані судом матеріали. Третьою особою-2 надіслано до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою.

Враховуючи, що сторони та треті особи належним чином були повідомлені судом про час та місце судових засідань у справі, що підтверджується матеріалами справи, мали достатньо часу для надання письмових заперечень та доказів у справі, неодноразове не з'явлення представника відповідача-3 до судового засідання, тривалий розгляд справи та достатність матеріалів для прийняття рішення у справі, не надання відповідачами та третіми особами доказів на підтвердження існування поважних причин не з'явлення до судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідачів-1,3,4 та третіх осіб-1,2, за наявними у справі матеріалами, відхиливши при цьому клопотання третьої особи-2.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

18 січня 1996 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів було прийнято рішення № 78 «Про продаж приміщень будинку по пр. Гагаріна, 27 А-2 товариству з обмеженою відповідальністю фірмі «Інтеркераміка», відповідно до якого виконком вирішив відчужити приміщення першого поверху та підвалу будинку літ. А-2 загальною площею 354,7 кв.м., який розташовано за адресою м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 27, на користь приватної особи.

На підставі даного єдиного рішення виконкому Представництвом Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську (як органом приватизації міської Ради) було укладено договір купівлі-продажу нежитлового будинку (приміщення) № 271/н від 16.02.1996р., який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В., відповідно до п. 1.1 якого Продавець продав, а Покупець купив приміщення підвалу та першого поверху загальною площею 339,6 кв.м будинку за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 27 А-2.

Згідно з доповненням до вказаного договору купівлі-продажу, укладеним 11.02.1997р. між Представництвом Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську та товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «Інтеркераміка», посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В., зареєстрованим в реєстрі за № 327, пункт 1.1 договору викладено у наступній редакції: Продавець продав, а Покупець купив приміщення підвалу, першого поверху, другого поверху та мезоніну загальною площею 339,6 кв.м будинку А-2 за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 27.

Відповідно до умов такого договору купівлі-продажу ТОВ Фірма «Інтеркераміка»прийняло нерухоме майно за актом приймання-передачі від 29.03.1996р., отримало свідоцтво про право власності № 648 від 29.03.1996р. та стало власником даного нерухомого майна, яке на момент продажу було зареєстровано як власність місцевої ради, тобто комунальна власність, що підтверджується реєстраційним посвідченням, виданим міжміським бюро технічної інвентаризації 08.06.1990р., довідкою-характеритстикою, складеною БТІ у лютому 1996р., інвентарною справою станом на 1996р.

Господарський суд погоджується з прокурором та позивачем щодо того, що продаж вищенаведеного спірного майна, включаючи прийняття спірного рішення, відбувався з порушенням чинного у той час законодавства України та прав населення м. Дніпропетровська в особі органу місцевого самоврядування - Дніпропетровської міської ради народних депутатів.

Так, відповідно до ст.ст. 31, 32 Закону України „Про власність", норми якого були чинними на час виникнення спірних правовідносин, до державної власності в Україні належать загально-державна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України.

Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Згідно з ч. 1 ст. 35 зазначеного Закону, об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

Аналогічні за змістом норми містяться і у ст. 7 Закону України „Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", в редакції станом на 1996р.

Таким чином, до прийняття Конституції України (28.06.1996р.) та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(21.05.1997р.) комунальна власність не видокремлювалась як окрема форма власності, а була складовою державної власності. Відповідно законодавство України з питань приватизації державного майна в однаковій мірі стосується й комунального майна.

Так, в силу ч. 4 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна», відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування; а в силу п. 1 Указу Президента України № 56/94 від 19 лютого 1994 року «Про єдину систему органів приватизації в Україні»представництва Фонду державного майна України в містах складають єдину систему органів приватизації в Україні.

Згідно з Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, схваленою Верховною Радою України 31 жовтня 1991 року - продаж об'єктів за їх реальною вартістю забезпечується застосуванням форм приватизації, що передбачають конкуренцію покупців (п. 1.9). Так само, відповідно до ст. 7 Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування»(в редакції станом на 1996р.) органи місцевого самоврядування мають право продавати об'єкти комунальної власності підприємствам (об'єднанням), організаціям і установам, окремим громадянам та об'єднанням громадян відповідно до законів про приватизацію.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного майна», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, приватизація державного майна, що перебуває у власності адміністративно-територіальних одиниць, здійснюється на основі відповідних місцевих програм приватизації, затверджуваних місцевими Радами народних депутатів, а також на основі нормативних актів, що приймаються ними на виконання програм приватизації.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, управління комунальною власністю здійснюють від імені населення адміністративно-територіальних одиниць відповідні місцеві Ради народних депутатів та в межах, визначених Радами, уповноважені ними органи.

Згідно з п. 13 ч.2 ст.19 Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» питання затвердження планів приватизації об'єктів комунальної власності повинні вирішуватися виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів.

Аналогічне положення наведено у розділі 6 Постанови Верховної Ради України № 2545-ХІІ від 07 липня 1992 року «Про Державну програму приватизації майна державних підприємств», згідно з яким місцеві Ради народних депутатів зобов'язані затверджувати місцеві програми приватизації.

Відповідно до п. 9 Типового положення про органи приватизації адміністративно-територіальних одиниць, затвердженого Наказом ФДМУ № 465 від 02.11.1992р., органи приватизації адміністративно-територіальних одиниць відповідно до покладених на них завдань, зокрема, розробляють проекти програм приватизації комунального майна адміністративно-територіальних одиниць, подають їх на затвердження відповідним Радам народних депутатів.

Так само, відповідно до розділу 4 Положення про представництво Фонду державного майна України у районі, місті (що виступало продавцем у спірних правовідносинах), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 412 від 15 червня 1994р., представництво відповідно до покладених на нього завдань і в межах своїх повноважень розробляє пропозиції щодо приватизації майна, яке перебуває у комунальній власності міста, вносить їх до міської Ради народних депутатів для формування державної та місцевої програм приватизації, забезпечує виконання прийнятих програм.

Отже, затвердження планів приватизації, як початкового етапу відчуження комунального об'єкта, належить до виключної компетенції місцевих рад, і не може відбуватися за рішенням виконкому.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, підставою для продажу спірного майна по пр. Гагаріна, 27 стало рішення саме виконкому міської ради. Дніпропетровською міською радою народних депутатів рішення ні щодо включення спірного майна до плану приватизації, ні щодо відчуження майна іншим чином не приймалося.

До повноважень виконкому в силу п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» належить лише забезпечення виконання затверджених Радою планів приватизації об'єктів комунальної власності.

Виходячи з вищенаведених норм чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що приватизація комунального майна можлива лише за попереднього затвердження місцевою Радою народних депутатів переліку об'єктів, що підлягають приватизації.

За таких обставин положення п. 6 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», відповідно до якого виконком міської ради вповноважений вести облік нежилих приміщень на території Ради, продавати або здавати у користування на основі договору про оренду нежилі приміщення, що належать до комунальної власності, слід розцінювати як повноваження виконкому міської ради, зокрема продавати нежилі приміщення виключно в межах забезпечення реалізації плану приватизації, який, в свою чергу, попередньо затверджується міською радою.

Отже, відчуження комунального майна, яке до прийняття Конституції України визначалося як власність адміністративно-територіальних одиниць та входило до складу державної власності, мало здійснюватись виключно в порядку приватизаційної процедури та не могло відбуватися в обхід норм приватизаційного законодавства.

Відтак, продаж комунальних приміщень виконкомом на власний розсуд, поза межами плану приватизації, затвердженого рішенням сесії міської ради та без дотримання приватизаційних процедур є незаконним, а відповідні заперечення відповідача-2 є безпідставними.

З обставин же справи вбачається, що ТОВ Фірма «Інтеркераміка»отримало право на викуп спірного об'єкта нерухомості поза межами конкурсної (приватизаційної) процедури.

Розділом 2 Постанови Верховної Ради № 2545-ХІІ від 07.07.1992р. «Про Державну програму приватизації майна державних підприємств»(яку, відповідно до преамбули, було розроблено відповідно до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств») у процесі приватизації застосовуються такі способи приватизації: викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об'єктів; викуп державного майна підприємства за альтернативним планом приватизації; викуп державного майна, зданого в оренду з викупом; викуп державного майна зданого в оренду; продаж на аукціоні; продаж за некомерційним конкурсом; продаж за комерційним конкурсом; продаж з відстрочкою платежу; продаж акцій відкритих акціонерних товариств.

З наведеного вбачається, що такий спосіб приватизації, як викуп, міг застосовуватись, лише в чотирьох випадках. Однак, як вбачається з матеріалів справи при приватизації спірного майна Товариством з обмеженою відповідальністю фірма „Інтеркераміка" не мала місця жодна з цих обставин, адже: майно викуповувалось не товариством покупців, створеним працівниками об'єкта, а сторонньою юридичною особою; не створювалось товариство покупців, і воно не розробляло плану, альтернативного до запропонованого комісією з приватизації; викуп спірного майна ТОВ Фірма Інтеркераміка»як орендарем (з правом або без права викупу) не міг мати місце, через внесення змін до Закону України «Про оренду державного майна».

Так, відповідно до ст. 25 Закону України «Про оренду державного майна»(в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) було зазначено, що орендар має право на викуп орендованого майна відповідно до чинного законодавства з питань приватизації. Натомість, така редакція статті була змінена Законом України від 15.09.1995р. № 326/95-ВР (який набув чинності з дати публікації - 28.09.1995р.), після прийняття якого стаття 25 Закону України «Про оренду державного майна»виключила вищезазначене положення про наявність у орендаря права на викуп орендованого майна, натомість було встановлено, що приватизація об'єкта оренди здійснюється відпоівдно до чинного законодавства. В свою чергу, чинне приватизаційне законодавство на момент існування спірних правовідносин не містило положень про можливість такого способу приватизації як викуп орендарями, поза межами конкурсних процедур.

ТОВ фірма Інтеркераміка»було зареєстровано 29.09.1995р. (тобто після внесення змін до Закону України «Про оренду державного майна»), що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ст. 25 Закону України «Про оренду державного майна», які в попередній редакції дозволяли орендарям викуп орендованого майна. До того-ж, у справі відсутні докази, які б свідчили про використання спірного майна відповідачем-3 на умовах оренди до його відчуження.

Крім іншого, спірний об'єкт нерухомості попередньо не виставлявся на конкурс, натомість рішенням виконкому його вирішено продати одразу шляхом викупу визначеній самим виконкомом особі.

Постановою Верховної Ради України № 149/94-ВР від 29 липня 1994 року «Про вдоскона лення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її проведенням»встановлено пріоритетність конкурентних способів приватизації для підприємств груп "А", "Д".

Відповідно до п. 2.1. Постанови Верховної Ради України №3876-ХІ 26 січня 1994 року «Про Державну програму приватизації»до об'єктів групи А відносяться об'єкти, вартість яких у цінах на 1 серпня 1993 року не перевищує 700 млн крб (крім підприємств групи Г).

Згідно з Указом Президента України № 468/95 від 23 червня 1995 року встановлено класифікацію об'єктів приватизації за групами, згідно з якою до об'єктів групи А належать об'єкти, вартість основних фондів яких у цінах на 1 січня 1995 року не перевищувала 33600 мільйонів карбованців (крім підприємств групи Г - підприємства-монополісти).

Згідно з Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, схваленою Верховною Радою України 31 жовтня 1991 року (п.4.2.) формами приватизації є: купівля-продаж неподільних майнових комплексів за конкурсом або на аукціоні; купівля-продаж часток (акцій, паїв) у капіталі підприємств за конкурсом, на аукціоні, на фондовій біржі, за передплатою та іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців; викуп майна, зданого в оренду з викупом; викуп майна трудовим колективом, безоплатна передача окремих підприємств, частини їх майна, надання інших пільг; ліквідація підприємств відповідно до законодавства України і продаж їх майна за конкурсом, на аукціоні, на біржах або через магазини оптової чи роздрібної мережі.

Отже, відповідно до принципів приватизації в Україні відчуження об'єктів комунальної власності можливо виключно на умовах конкурсу, за винятками продажу даних об'єктів їх трудовим колективам або орендарям (в умовах договорів яких є положення про викуп). Між тим, ТОВ фірма «Інтеркераміка»не було а ні створено трудовим колективом приватизованого житлового будинку, а ні не виступало орендарем з правом викупу - адже положення про викуп були викреслені з закону про оренду 28.09.1995р., а Товариство було зареєстровано 29.09.1995р.

Про виключну можливість застосування викупу як способу приватизації щодо об'єктів групи А тільки у разі надходження лише однієї заявки від покупців в місячний термін після опублікування переліку об'єктів, що пропонуються до приватизації, йдеться у п. 1.1.2. Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств, затвердженого на виконання Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств»наказом Фонду державного майна України № 56 від 4 лютого 1993р.

Але у спірних правовідносинах не мало місця: а ні затвердження переліку об'єктів приватизації, а ні їх опублікування у встановленому порядку, а ні приймання заявок від потенційних покупців, а ні визначення, як наслідок, саме викупу як способу приватизації.

Отже, всупереч вимогам приватизаційного законодавства виконком міської ради поза межами своєї компетенції розпорядився продати комунальне майно визначеній фірмі в обхід конкурсної процедури.

Наведене свідчить про порушення виконкомом Дніпропетровської міської ради народних депутатів норм закону та вирішення питання щодо відчуження комунального майна поза межами своєї компетенції, що зумовлює незаконність такого рішення і неможливість виникнення прав та обов'язків за ним.

Необхідність застосування до спірних правовідносин норм приватизаційного законодавства обґрунтовується також наступним.

Спірний договір купівлі-продажу № 271/н від 16.02.1996р. було укладено Представництвом Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську, який виступив Продавцем комунального майна.

Відповідно до п. 1 Положення про представництво Фонду державного майна України у районі, місті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994р. № 412, в питаннях приватизації майна, що перебуває у комунальній власності району і міста, представництво підзвітне відповідно районній та міській Раді народних депутатів.

Представництво в межах повноважень, визначених Фондом державного майна (далі -Фонд), і повноважень, делегованих районною і міською Радою народних депутатів, здійснює державну політику у сфері приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності, комунальній власності району і міста (далі - державна власність) і є орендодавцем цілісних майнових комплексів державної власності.

Пункт 2 Положення передбачає, що Представництво у межах своєї компетенції забезпечує виконання зокрема рішень міської Ради народних депутатів, і водночас не передбачає, що Представництво у своїй діяльності може керуватися рішеннями виконкому міської ради.

Відповідно до п. 3 Положення основними завданнями представництва є: організація та проведення приватизації майна, яке перебуває у державній власності; продаж об'єктів приватизації; забезпечення роботи єдиної комп'ютерної мережі органів приватизації; здійснення повноважень орендодавця державного майна; здійснення повноважень власника щодо майна, яке приватизується відповідно до прийнятих ним рішень.

З п. 4 Положення, також вбачається, що Представництво відповідно до покладених на нього завдань і в межах своїх повноважень виконує функції лише, пов'язані з приватизацією майна, та виступає орендодавцем майна.

З наведеного вбачається, що Представництво ФДМУ у м. Дніпропетровську могло виступати продавцем за договором купівлі-продажу комунального майна виключно за одночасної наявності двох необхідних умов: 1. наявності рішення міської ради про відчуження об'єкта нерухомого майна; 2. продажу нерухомого майна саме як об'єкту приватизації (за нормами приватизаційного законодавства).

Тобто, навіть за умови існування, передбачених законодавством підстав здійснювати продаж комунального майна на підставі рішення виконкому та поза межами приватизаційної процедури, Представництво ФДМУ у місті в такому разі не є особою, уповноваженою представляти власника майна при укладанні договору купівлі-продажу.

В подальшому представництво ФДМУ в м. Дніпропетровську було ліквідовано за наказом РВ ФДМУ по Дніпропетровській області «Про ліквідацію представництв ФДМУ» від 11.03.1998 року. Рішенням Дніпропетровської міської ради № 11 «Про утворення комітету комунального майна міста»на базі представництва ФДМУ в м.Дніпропетровську (п.1. рішення) шляхом реорганізації утворено Комітет комунального майна міста Дніпропетровська, який визнано правонаступником Представництва Фонду майна України в м. Дніпропетровськ (п.5 рішення).

23.12.1998 року рішенням Дніпропетровської міської ради № 35 «Про виконання рішення міськради від 29.04.1998 року № 17 та затвердження Положення про комітет комунальної власності міської ради»затверджується положення про Комітет комунального майна міста Дніпропетровська, згідно з розділом IV якого, комітет уповноважується міською радою здійснювати права та виконувати обов'язки ліквідованого представництва ФДМУ в м. Дніпропетровську та комітету комунального майна як його правонаступника.

Надалі, 16.02.2000 року рішенням Дніпропетровської міської ради № 5/11 «Про реорганізацію структури виконавчих органів, апарату міської ради та її виконавчого комітету»: Комітет комунального майна міста Дніпропетровська ліквідовується (п.8. рішення) а на його базі та базі відділу з координації робіт щодо використання міської комунальної власності виконавчого комітету утворюється Комітет по управлінню комунальною власністю міської ради.

19.04.2000 року Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення № 29/13 «Про зміни та доповнення до рішення міської ради від 16.02.2000 року № 5/11 «Про реорганізацію структури виконавчих органів, апарату міської ради та її виконавчого комітету», яким п. 9.1 рішення міської ради від 16.02.2000 року № 5/11 викладено в нові редакції: Комітет комунальної власності міської ради на базі ліквідованих комітету комунальної власності міської ради та відділу з координації робіт щодо використання міської комунальної власності виконавчого комітету.

18.05.2000 року рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 991 «Про комітет комунальної власності міської ради»визначається правонаступництво Комітету комунальної власності міської ради створений рішенням міської ради від 19.04.2000 року № 29/13 після ліквідованого Комітету комунальної власності міської ради.

Також рішенням міської ради від 05.07.2000 року № 27/14 "Про положення про комітет комунальної власності міської ради" вирішено уповноважити комітет комунальної власності міської ради, створений рішенням міської ради від 19.04.2000 року № 29/13, здійснювати права та виконувати обов'язки ліквідованого Комітету комунальної власності міської ради.

25.04.2007 року рішенням Дніпропетровської міської ради № 27/14 «Про зміну найменування комітету комунальної власності міської ради»назва Комітету комунальної власності міської ради змінюється на Управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради.

Дніпропетровською міської радою було прийнято рішення від 01.12.2010 № 3/3 «Про структуру виконавчих органів міської ради, граничну чисельність працівників міської ради та її виконавчих органів і кількісний та персональний склад виконкому міської ради», яким затверджено утворити з 01.01.11р. Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради, який визначити правонаступником управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради.

Вищенаведене відображено у п. 1.1. Положення про Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради, затверджене рішенням Дніпропетровської міської ради від 15.12.10 №12/5.

Таким чином, на теперішній час усі права та обов'язки Представництва Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську, Комітету комунальної власності міської ради, управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради виконує їх правонаступник - Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради, який є належним відповідачем у справі.

З огляду на усе вищевикладене, слід прийти до висновку, що всупереч діючому на той час законодавству україни, спірний об'єкт нерухомого майна було продано поза межами процедури приватизації не уповноваженою особою (Представництвом ФДМУ у м. Дніпропетровську).

Окрім цього, суд враховує, що відповідно до п. 2 рішення виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 78 від 18.01.1996р., виконком вирішив «Представництву Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську укласти з товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «Інтеркераміка»договір купівлі-продажу приміщень першого поверху та підвалу загальною площею 354,7 кв.м. будинку №27 А-2 по пр. Гагаріна».

За договором купівлі-продажу № 271/н, укладеним 16.02.1996р. ТОВ Фірма «Інтеркераміка»(Покупець) купило приміщення підвалу та першого поверху загальною площею 339,6 кв. будинку за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 27 А-2.

В подальшому за зверненням ТОВ Фірми «Інтеркераміка»(лист від 06.02.1997р. вих. №13) Представництвом Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську було видано наказ № 33-п від 11.02.1997р. про доповнення предмету договору купівлі-продажу №271/н від 16.02.1996 р., включивши приміщення другого поверху та мезоніну, про що і було укладено доповнення до вказаного договору купівлі-продажу від 11.02.1997р., посвідчене приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В., зареєстроване в реєстрі за №327, відповідно до якого пункт 1.1 викладено у наступній редакції: Продавець продав, а Покупець купив приміщення підвалу, першого поверху, другого поверху та мезоніну загальною площею 339,6 кв.м будинку А-2 за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 27.

Натомість, виконкомом рішення про відчуження приміщень другого поверху та мезоніну не приймалося.

При цьому, приймання приміщень другого поверху та мезоніну за актом приймання-передачі після укладання доповнення до договору не відбулося. Оскільки як вбачається з акту приймання-передачі нежитлового будинку від 29.03.1996р. та свідоцтва про право власності № 648 від 29.03.1996р., приміщення другого поверху та мезоніну зазначено (шляхом внесення правок написом «від руки»у надрукованому документі) ще 29.03.1996р., тобто до внесення змін до договору у нотаріальній формі.

Більш того, ще до видання 11.02.1997 року наказу № 33-п та укладання доповнення до договору купівлі-продажу Представництво ФДМУ в м. Дніпропетровську 10.02.1997р. надало лист начальникові МБТІ (вих. №5/8/209 від 10.02.1997р.) про те, що не заперечує проти реєстрації за ТОВ Фірмою «Інтеркераміка»частини приміщень другого поверху та мезоніну.

Таким чином, для укладення доповнення до спірного договору купівлі-продажу та набуття права власності відповідачем-3 на приміщення другого поверху та мезоніну не було жодних правових підстав, оскільки виконкомом Дніпропетровської міської ради, як органом, що був ініціатором продажу спірного об'єкту нерухомості не приймалося рішення про відчуження частини приміщень другого поверху та мезоніну спірного об'єкту.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги прокурора про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 78 від 18.01.1996р. "Про продаж приміщень будинку по пр. Гагаріна, 27 А-2 товариству з обмеженою відповідальністю фірмі "Інтеркераміка" обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому суд враховує, що згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, передбачений ст. 16 ЦК України.

Стаття 16 ЦК України при цьому визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема у такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування, визнання правочину недійсним.

Так, відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, норми якого були чинними на час укладення спірного договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Насамперед, укладання договору купівлі-продажу майна відбулося з порушенням ст. 225 ЦК УРСР, відповідно до якої право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Натомість, уповноважений орган власника (міська рада) рішення про продаж спірного майна не приймала.

Невідповідність договору купівлі-продажу № 271/н від 16.02.1996р. нормам закону також полягає у порушенні норм приватизаційного законодавства, які встановлюють виключно приватизаційний порядок відчуження комунального майна та чітку процедуру його проведення, а саме: п. 4.2.Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду; ч. 3 ст. 7, п. 13 ч. 2 ст. 19, п. 3 ч. 1 ст. 35, п. 6 ч. 1 ст.38 Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування»; ч.4 ст.4 Закону України «Про приватизацію державного майна»; розділів 2, 6 Постанови Верховної Ради України № 2545-ХП від 07 липня 1992 року «Про Державну програму приватизації майна державних підприємств»; п. 9 Типового положення про органи приватизації адміністративно-територіальних одиниць; розділу 4 Положення про представництво Фонду державного майна України у районі, місті; п. 1.1.2. Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств.

За наведених обставин підлягають задоволенню і вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового будинку (приміщення) № 271/н від 16.02.1996р., укладеного між Представництвом Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську та товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Інтеркераміка", посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В., з доповненням до вказаного договору купівлі-продажу, укладеним 11.02.1997р., посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В., зареєстрованим в реєстрі за № 327.

Згідно з інформаційною довідкою КП ДМБТІ № 3992 від 23.03.2012р. власником спірного нерухомого майна, яке було відчужено за спірним договором, на сьогоднішній час є ТОВ «Траверс».

Враховуючи, незаконність рішення про продаж спірного майна, недійсність спірного договору, а також приписи ч. 1 ст. 59 ЦК УРСР, ст. 216, ч. 1 ст. 236 ЦК України, згідно з якими недійсна угода є недійсною з моменту її укладення та не створює юридичних наслідків, отже будинок по пр. Гагаріна, 27 не вибував з комунальної власності у належний спосіб, а відтак залишився у комунальній власності територіальної громади міста, підлягають задоволенню і інші позовні вимоги прокурора,

Так, відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Враховуючи вищенаведені обставини справи щодо порушення процедури приватизації майна, що виразилося у прийнятті рішення виконкомом поза межами своєї компетенції та продаж такого майна без проведення конкурсу, вибуття спірного майна з комунальної власності відбулось не з волі власника цього майна.

За змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння, або викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, чи вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Таким чином, у разі придбання майна у особи, яка не мала права його відчужувати, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація), що і є належним способом захисту порушеного права у даному випадку.

Також, згідно з ст. 1212 Глави 83 ЦК України , особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються, зокрема до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В силу ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, передбачений ст. 16 ЦК України, яким зокрема є визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення, припинення дії яка порушує право.

Як вбачається з довідки Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради від 15.08.2012р. № 12/3-344, в реєстрі об'єктів права комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська станом на 15.08.2012р. по пр. Гагаріна, 27 значиться житловий будинок літ. А-2, що перебуває на балансі КЖРЕП Жовтневого району та належить до комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська.

З огляду на вищенаведені приписи чинного законодавства та обставини справи, з яких вбачається вибуття спірного майна з володіння власника по-за його волею, а також реєстрація права власності на спірне майно за відповідачем-2, що порушує право власності позивача у справі, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги прокурора про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю "Траверс" нерухомого майна, яке складається з: у житловому будинку літ. А-2 в підвалі приміщення І поз. 1-7, загальною площею 77,2 кв.м., на першому поверсі приміщення 1 поз. 1-6, загальною площею 180,6 кв.м., на другому поверсі приміщення 1 поз. 7-12, загальною площею 51,4 кв.м., мезонін приміщення 1 поз. 13-15, загальною площею 42,3 кв.м., вхід у підвал літ. а', ганок літ. а, споруди 1-7, мостіння літ. І, у загальному користуванні приміщення ІІ, ІІІ, ІV, V, загальною площею 42,2 кв.м., що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 27, на користь територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, та скасувати державну реєстрацію права власності на це майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Траверс", а також про визнання за територіальною громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради права власності на вищенаведене нерухоме майно.

При цьому, суд ввважає безпідставними заперечення проти позову відповідачпа-2, які грунтуються на тому, що ТОВ „Траверс" набуло право власності на спірний об'єкт нерухомості не за спірним рішенням виконкому та спірним договором купівлі-продажу, а за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.11.2008р., оскільки як вбачається з матеріалів справи відповідач-1 набув право власності на спірний обєкт на підставі договору купівлі-продажу, укладеному з третьою особою-2, який в свою чергу придбав його у відповідача-3. У справі ж Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська № 2-о-368/08, за якою 21.11.2008р. було прийнято рішення, фактично не розглядався спір про право власності на спірне майно, а справа розглядалася в порядку окремого провадження, результатом розгляду якої було визнання факту права власності відовідача-2 на будівлю літ. А-2 за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 27 в цілому на підставі документів поданих лише останнім.

За наведених обставин вищезазначене рішення не має значення та преюдиціального характеру для вирішення даного спору, а його наявність ніяким чином не впливає на зміст спірних правовідносин та застосування до них ст. 388 ЦК України.

Також, виходячи з природи спірних правовідносин, причин виникнення спору та обраного способу захисту цивільного права не має юридичного значення для вирішення спору і обставини реєстрації спірного майна на праві власності за ТОВ „Траверс". Як вже зазначалось вище позивач фактично є неволодіючим власником спірного майна, яке у даний час безпідставно зареєстровано на праві власності за відповідачем-3.

Так, згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Неправомірність набуття відповідачем-2 права власності на спірне майно і встановлена судом під час розгляду даної справи.

Виходячи зі змісту позовних вимог, предмету спору, суб'єктного складу сторін справи, приписів ст. 12 ГПК України, а також того, що вимога прокурора про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ „Траверс" має похідний характер від вимоги про визнання права власності на спірне майно, відсутні у суду і підстави для задоволення відповідного клопотання відповідача-2 та припинення провадження у справі.

Відхиляється судом і клопотання відповідача-2 про застосування до вимог прокурора позовної давності, виходячи з наступного.

Згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР (1963 р.), загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно зі ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, яке в свою чергу виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Виходячи з обставин справі та наявних у справі доказів, зокрема щодо оформлення землекористування земельною ділянкою, на якій розташоване спірне майно, Дніпропетровська міська рада, яка саме і є позивачем у даній справі, повинна була дізнатися про вибуття з комунальної власності спірного об'єкту та про порушення свого права ще до набрання чинності ЦК України (01.01.2004р.). Відтак до даного позову мають бути застосовані норми про позовну давність, встановлені ЦК УРСР.

Відповідно до ст. 83 ЦК УРСР, позовна давність не поширюється, зокрема на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян.

З огляду на прийняття ЦК УРСР у 1963р. та відсутність на той час інших учасників господарських відносин, появу комунальної власності в Україні, як окремого виду права власності лише внаслідок прийняття Конституції України та Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", встановлення ч. 4 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна»поширення приватизаційного законодавства стосовно державного майна також і на відчуження майна, що є у комунальній власності, суд вважає, що дія ст. 83 ЦК УРСР щодо непоширення строків позовної давності на вимоги про повернення державного майна з незаконного володіння в однаковій мірі стосується, як державного, так і комунального майна, в тому числі і щодо повернення такого майна від з'явившихся після 1991р. інших суб'єктів господарських відносин.

Суд, також вважає, що позовні вимоги прокурора в частині визнання незаконним спірного рішення, визнання недійсним спірного договору, визнання права власності на майно охоплюються змістом вимоги про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння, як загального і реального способу захисту порушеного права у даному випадку, та є невід'ємними складовими такої вимоги, без задоволення яких є неможливим судовий захист порушеного права позивача.

За наведених обставин, позовна давність на вимоги прокурора у даній справі не поширюється.

Таким чином позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсягу.

З огляду на задоволення судом позовних вимог, приписи ст.ст. 66, 67 ГПК України, а також не наведення прокурором обгрунтованих обставин та відповідних доказів, які-б свідчили про можливе утруднення або неможливість виконання рішення у справі, суд не вбачає достатніх підстав для задоволення заяви прокурора про вжиття заходів до забезпечення позову. Тому відповідна заява прокуророа судом відхиляється.

Судові витрати за розгляд даної справи згідно з ст. 49 ГПК України слід віднести на відповідача-1, оскільки спір виник внаслідок саме неправильних дій останнього.

При цьому, оскільки сторонами не надано доказів, які б встановлювали вартість спірного майна на час розгляду справи, для визначення розміру судового збору за майновими вимогами суд використовує вартість майна, що визначена у договорі купівлі-продажу спірного майна від 18.11.2004р., укладеному між відповідачем-2 та третьою особою-2, та становить 869 240,00грн., тобто останньою відомою з матеріалів справи вартістю майна.

Отже, з відповідача-1 на користь державного бюджету слід стягнути судовий збір за майновими вимогами у сумі 17 384,80грн. та за немайновоими вимогами у сумі 1073,00грн., а всього 18457,80грн.

З підстав вищенаведеного та керуючись ст.ст. 1, 12, 29, 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсягу.

Визнати незаконним рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 78 від 18.01.1996р. "Про продаж приміщень будинку по пр. Гагаріна, 27 А-2 товариству з обмеженою відповідальністю фірмі "Інтеркераміка".

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового будинку (приміщення) № 271/н від 16.02.1996р., укладений між Представництвом Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську та товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Інтеркераміка", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В., з доповненням до вказаного договору купівлі-продажу, укладеним 11.02.1997р., посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В., зареєстрованим в реєстрі за № 327.

Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Траверс" (вул. Халтуріна, буд. 3, м. Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 30643154) нерухоме майно, яке складається з: у житловому будинку літ. А-2 в підвалі приміщення І поз. 1-7, загальною площею 77,2 кв.м., на першому поверсі приміщення 1 поз. 1-6, загальною площею 180,6 кв.м., на другому поверсі приміщення 1 поз. 7-12, загальною площею 51,4 кв.м., мезонін приміщення 1 поз. 13-15, загальною площею 42,3 кв.м., вхід у підвал літ. а', ганок літ. а, споруди 1-7, мостіння літ. І, у загальному користуванні приміщення ІІ, ІІІ, ІV, V, загальною площею 42,2 кв.м., що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 27, на користь територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради (49000, м. Дніпропетровськ, пр. К.Маркса, 75, код ЄДРПОУ 26510514) та скасувати державну реєстрацію права власності на це майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Траверс" (вул. Халтуріна, буд. 3, м. Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 30643154).

Визнати за територіальною громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514) право власності на нерухоме майно, яке складається з: у житловому будинку літ. А-2 в підвалі приміщення І поз. 1-7, загальною площею 77,2 кв.м., на першому поверсі приміщення 1 поз. 1-6, загальною площею 180,6 кв.м., на другому поверсі приміщення 1 поз. 7-12, загальною площею 51,4 кв.м., мезонін приміщення 1 поз. 13-15, загальною площею 42,3 кв.м., вхід у підвал літ. а', ганок літ. а, споруди 1-7, мостіння літ. І, у загальному користуванні приміщення ІІ, ІІІ, ІV, V, загальною площею 42,2 кв.м., що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 27.

Стягнути з Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради (49000, м. Дніпропетровськ, пр. К.Маркса, 75, код ЄДРПОУ 04052092) 18457,80грн. судового збору в доход держбюджету (Управління державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 37989269, банк ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, п/р 31214206783005).

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Є. Чередко Рішення підписано 28.08.2012р.