Ухвала суду № 25796327, 15.08.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2012 р.Справа № 2а-1872/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2012р. по справі № 2а-1872/12/2070

за позовом Фізичної особа-підприємця ОСОБА_1

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова, в якому просить визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення начальника ДПІ у Ленінському районі м. Харкова № 0000191720 від 02.02.2012 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2012 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова від 02.02.2012 року № 0000191720, прийняте відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Цивільного кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2012 року замінено відповідача по справі Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Харкова на Західну міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в період з 19.01.2012 року по 25.01.2012 року уповноваженими особами Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФО-П ОСОБА_1 з питання правомірності формування податкового кредиту з ПДВ за період грудень 2010 року по взаємовідносинах з ТОВ "Промтехноопт".

За результатами проведеної перевірки складено акт перевірки № 80/17-221/НОМЕР_2 від 25.01.2012 року, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого, на думку податкового органу, позивачем було завищено суму податкового кредиту ПДВ на 12523,00 грн. (а.с. 5-16).

02.02.2012 року, на підставі зазначеного акту перевірки, ДПІ у Ленінському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення-рішення № 000191720, яким збільшено ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, на суму 15 653,75 грн. (а.с. 20).

Не погодившись з рішенням відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для його скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як вбачається з акту перевірки № 80/17-221/НОМЕР_2 від 25.01.2012 року, фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували відображені в акті перевірки висновки відповідача про порушення позивачем - ФОП ОСОБА_1 ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_1; вимог пп.7.4.1., п.п. 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 12523 грн.

У відповідності до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач - ФО-П ОСОБА_1 мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Промтехноопт", а саме: 03.12.2010 року позивач придбав у ТОВ "Промтехноопт" запасні частини для вантажного автомобіля на суму 75137,56 грн., у зв'язку з чим, останнім були виписані відповідні видаткова та податкова накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит. (а.с. 22, 23)

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тощо.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 7.2.6 цього пункту). При цьому датою виникнення такого права на податковий кредит є дата сплати позивачем коштів за товари (роботи, послуги), або дата отримання від постачальника податкової накладної, а не дата сплати зазначених коштів продавцем товарів (послуг) безпосередньо до бюджету (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону).

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

З наведених положень п. 7.4 ст. 7 Закону випливає, що право на податковий кредит у позивача виникло у зв'язку зі сплатою ним ПДВ у складі ціни товару (послуг), що підтверджується наданими позивачем до суду первинними документами.

З огляду на фактичні обставини у справі та з урахуванням наведеної норми права, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські зобов'язання як ФОП ОСОБА_1, так і ТОВ "Промтехноопт" були виконані в повному обсязі та належним чином: поставлено певний обсяг товару, за який позивачем в повному обсязі сплачено грошові кошти, що є підставою вважати такий договір укладеним, та таким, що має реальні правові наслідки.

Колегія суддів зазначає, що правочин був укладений право- і дієздатними юридичними особами, ні предмет цих правочинів, ні зміст прав та обов'язків їх сторін положенням чинного законодавства не суперечать.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків (в даному випадку, ФОП ОСОБА_1) права на віднесення сум до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні замовлених та фактично виконаних робіт) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Виходячи з наведених норм законодавства та досліджених матеріалів справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що ФОП ОСОБА_1 виконав вимоги законодавства, сплативши податок на додану вартість в ціні товару ТОВ "Промтехноопт" який, в свою чергу, виконав вимоги діючого законодавства, видавши ФОП ОСОБА_1 належним чином оформлені податкові накладні на сплачені суми податку.

Також колегія суддів зауважує, що частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Слід відмітити, що притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Згідно п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону, а в п. 10.4 цієї норми встановлено, що контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету здійснюється відповідним податковим органом.

Тобто, обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ відповідно до Закону, як вірно встановлено судом першої інстанції, покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому безпідставність формування позивачем податкового кредиту за грудень 2010 року податковий орган обґрунтовує на підставі акту № 721/23-03-05/37092055 від 20.04.2011 року про результати планової невиїзної перевірки ТОВ "Промтехноопт" з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15.07.2010 року по 31.12.2010 року, складеного ДПІ у Жовтневого району м. Харкова, зокрема, щодо відсутності за місцем реєстрації ТОВ "Промтехноопт" та його посадових осіб, відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги такі доводи податкового органу, оскільки відомості про відсутність ТОВ "Промтехноопт" за своїм місцезнаходженням, відсутність у штаті ТОВ "Промтехноопт" відповідної кількості працівників для виконання укладених угод не підтверджена належними доказами; невідображення ТОВ "Промтехноопт" або його контрагентами у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства тягне негативні наслідки тільки для таких платників податків.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення від 25.01.2012 № 80/17-221/НОМЕР_2 про збільшення суми грошового зобов'язання, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, по податку на додану вартість в розмірі 15 653,75 грн. належним чином не довів.

Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки в вищезазначеній частині, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України..

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення від 25.01.2012 р. № 80/17-221/НОМЕР_2, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про податок на додану вартість", а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування такого податкового повідомлення-рішення є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2012р. по справі № 2а-1872/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.