Ухвала суду № 25795268, 22.08.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12202/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"22" серпня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Маслія В.І., Файдюка В.В.,

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.11.2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кейсінг Груп»до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кейсінг Груп»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва про скасування, визнання недійсними та нечинними податкових повідомлень - рішень № 0004152302/0/50586 від 29.12.2010 року та № 0004162302/0/50587 від 29.12.2010 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 03.11.2011 року закрив провадження у справі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу на постанову, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

У період з 22.11.2010 року по 03.12.2010 року та з 06.12.2010 року по 17.12.2010 року Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі міста Києва на підставі направлень № 1163 від 19.11.2010 року та № 1217 від 03.12.2010 року та відповідно до постанови СВ ПМ у Житомирської області судді Богунського районного суду міста Житомира в рамках розслідування кримінальної справи № 10/249001 проведена виїзна перевірка TOB «Кейсінг Груп»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 30.06.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.06.2010 року.

В ході перевірки встановлено порушення вимог пункту 1.32 статті 1, підпункту 5.3.9, пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 580590 грн., а також підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.5, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 460471,56 грн.

За результатами перевірки відповідачем було складено акт від 22.12.2010 року № 9209/2302/33632318, на підставі якого було прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.12.2010 року № 0004152302/0/50586 та № 0004162302/0/50587, якими позивачу було нараховане зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 690877,34 грн., у тому числі штрафні санкції у сумі 230405,78 грн. та зобов'язань з податку на прибуток підприємств у сумі 812996,00 грн., у тому числі штрафні санкції 232406,00 грн.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість»передбачено тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

У відповідності п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що під терміном "валові витрати виробництва та обігу" - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Соланж трейд»було укладено два договори: № 99/09 від 08.10.2009 року на виконання робіт по переробці давальницької сировини, предметом якого є виконання робіт та/або надання послуг в сфері розфасовки, упаковки, дизайна, поліграфічного виконання друкованих матеріалів, а також послуг, пов'язаних з поліграфічним виконанням; № 111/09 від 23.11.2009 року, відповідно до якого TOB «Соланж трейд»зобов'язується передати у власність TOB «Кейсінг Груп»оболонки та інгредієнти для м'ясної промисловості, ціна на товар є договірною і формується у відповідності до прайс-листа та кон'юнктури ринку, діючої на момент відвантаження товару та узгоджується сторонами.

У подальшому виконанні TOB «Соланж трейд»роботи та поставлена продукція по договорах № 99/09 від 08.10.2009 року та № 111/09 від 23.11.2009 року були використані позивачем у власній господарській діяльності, а саме, були здійснені поставки товару, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, видатковими накладними.

За договором № 99/09 від 08.10.2009 року TOB «Соланж трейд»виконувало роботи по переробці давальницької сировини, а саме, виконувало роботи та надавало послуги в сфері розфасовки, упаковки, дизайна, поліграфічного виконання друкованих матеріалів, також послуг, пов'язаних з поліграфічним виконанням. Факт виконання зазначеного договору підтверджується актами здачі-прийняття робіт б/н від 09.10.2009 року на загальну суму 52650,00 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 10530,00 грн. та б/н від 06.11.2009 року на загальну суму 43106,60 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 8621,32 грн.

За договором № 111/09 від 23.11.2009 року TOB «Соланж трейд»передало у власність TOB «Кейсінг груп»оболонки та інгредієнти для м'ясної промисловості. Факт виконання зазначеного договору підтверджується видатковими накладними № 2311- 06 від 23.11.2009 року на загальну суму 579 821,19 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 115 964,24 грн., № 2412-01 від 24.12.2009 року на загальну суму 1626780,00 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 325356,00 грн. та № 310311 від 31.03.2011 року на загальну суму 1020000,00 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 204000,00 грн. та розрахунком коригування № 5/310311 від 01.04.2010 року на загальну суму - 1020000,00 грн., у тому числі ПДВ у розмірі - 204000,00 грн.

Факт здійснення оплати за договорами № 99/09 від 08.10.2009 року та № 111/09 від 23.11.2009 року підтверджується платіжними дорученнями № 1050 від 16.11.2009 року на суму 63180,00 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 10530,00 грн. та № 1126 від 09.12.2009 року на суму 51727,92 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 8 621,32 грн. та на картці рахунку 631 позивача по контрагенту TOB «Соланж трейд»обліковується кредиторська заборгованість у розмірі 2 647 921,43 грн.

Колегія суддів вважає, що позивачем доведено факт реального виконання умов договорів, що надає йому право на формування податкового кредиту.

Що стосується посилання відповідача на матеріали кримінальних справ № 249001/10 від 29.06.2010 року та кримінальної справи, порушеної по окремому епізоду від 21.09.2010 року за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, протокол допиту ОСОБА_2, та порушену щодо нього кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27 та ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, колегія суддів апеляційної інстанції вважає їх не обгрунтованими, оскільки відповідно до положень частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, належним доказом для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду в кримінальній справі, ухвалений щодо цієї особи. У зв'язку з тим, що в матеріалах справи відсутні докази того, що за результатами розгляду вище перерахованих кримінальних справ є вироки, то посилання на матеріали цих справ не є належним та допустимим доказом у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Також є необгрунтованими посилання відповідача на те, що місцезнаходження TOB «Соланж -трейд»не встановлено, оскільки відповідно до витягу ЄДРЮОФОП від 11.08.2011 року, місцезнаходженням TOB «Соланж трейд»є м. Київ, Кловській узвіз, буд. 11.

Що стосується нікчемності правочинів, то колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що при укладені позивачем договорів зі своїм контрагентом додержані вимоги ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, … (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»№ 509-XII від 04.121990 року).

З наведеного чітко видно, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року. Також колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Таким чином, перевіряючими відповідача було зроблено хибний висновок, що укладені між позивачем та контрагентом правочини, не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, є такими, що укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, а тому є нікчемними.

З наведеного, суд дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та TOB «Соланж -трейд»за договорами від № 99/09 від 08.10.2009 та № 111/09 від 23.11.2009 мали реальний товарний характер, а правочини були безпідставно визнанні відповідачем нікчемними.

Реальність та товарність господарських операцій між позивачем та TOB «Соланж трейд»за договорами № 99/09 від 08.10.2009 року та № 111/09 від 23.11.2009 року було встановлено в ході судового розгляду, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивача було право на декларування валових витрат та на податковий кредит по операціях з TOB «Соланж трейд»за вказаними договорами.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції -без змін.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 197, 198, 200, 205 та 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.11.2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Маслій В.І.

Файдюк В.В.