Рішення № 25790786, 28.08.2012, Господарський суд Чернігівської області

28.08.12

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

м.Чернігів тел.67-28-47

просп.Миру,20 тел.678-853

=====

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

28 серпня 2012 року Справа №5028/8/41/2012

За позовом: Релігійної організації "Свято-Благовіщенський чоловічий монастир" Ніжинської єпархії УПЦ, вул. Яворського, 2, м. Ніжин, Чернігівська область,16600

до відповідача: Автомобільної школи Чернігівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, провул. Коцюбинського, 4/5, м. Чернігів, 14000

про виселення з нежитлового приміщення

Суддя Т.Г. Оленич

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: Литвиненко А.М. - директор, наказ №51-к від 28.07.2011р.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

С У Т Ь С П О Р У:

Позивачем подано позов про виселення відповідача з нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: м. Ніжин, вул. Яворського, 4.

Позов обґрунтований порушенням права власності позивача на спірну будівлю внаслідок безпідставного перебування у приміщенні цієї будівлі відповідача та відмовою останнього звільнити її на неодноразові вимоги позивача.

Відповідач письмового відзиву на позов не надіслав. В силу ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

В судовому засіданні, яке відбулось 28.08.2012р., прийняв участь представник відповідача.

Позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленнями про вручення йому ухвали суду від 21.08.2012р. про відкладення розгляду справи на 28.08.2012р., проте уповноваженого представника в засідання господарського суду не направив, незважаючи, на те, що його явка визнавалась господарським судом обов'язковою. Про поважність причин неявки суд не повідомлено. Клопотань процесуального характеру на час слухання справи від позивача не надходило.

Враховуючи неможливість відкладення розгляду справи в межах встановленого законом строку вирішення спору з дотриманням принципу незмінності складу суду, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника позивача в судовому засіданні за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні представником відповідача заявлено усне клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Вищим господарським судом України касаційної скарги Автомобільної школи Чернігівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2012р. у справі №5/257.

Вказане клопотання судом відхиляється виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Зі змісту вищевказаної норми господарського процесу вбачається, що підставами зупинення провадження у справі в даному випадку є: пов'язаність справ та неможливість розгляду справи до вирішення пов'язаної справи.

Враховуючи, що справа №5/257 розглянута, прийняте в ній рішення набрало законної сили, а тому визначені вищевказаною нормою господарського процесу підстави для зупинення провадження у справі відсутні. З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що клопотання відповідача про зупинення провадження у справі підлягає відхиленню.

У зв'язку із задоволенням клопотань сторін про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу, засідання господарського суду по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представника відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.12.2011р. у справі №5/257 за позовом Свято-Благовіщенського чоловічого монастиря Ніжинської єпархії Української православної церкви до Ніжинської міської ради Чернігівської області в особі Виконавчого комітету, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -Комунального підприємства «Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації»про визнання права власності, позов задоволено повністю та визнано право власності на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. С. Яворського, 4 за Свято-Благовіщенським чоловічим монастирем Ніжинської єпархії Української православної церкви.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2012р. (а.с.13-20) вищевказане рішення місцевого господарського суду у справі №5/257 залишено без змін.

Відповідно до ч.5 ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Згідно із ч.3 ст.105 Господарського процесуального кодексу України постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішення у справі №5/257 набрало законної сили 21 червня 2012 року.

Як вбачається із витягу про державну реєстрацію прав №33037503 від 01.02.2012р. (а.с.10) на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2011р. за Свято-Благовіщенським чоловічим монастирем Ніжинської єпархії Української Православної церкви зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: вул. Яворського, 4, м. Ніжин, Чернігівська область.

За змістом ст.54 Господарського процесуального кодексу України позивач в позовній заяві зазначає своє найменування.

В позовній заяві найменуванням позивача вказано: «Релігійна організація «Свято-Благовіщенський чоловічий монастир»Ніжинської єпархії УПЦ».

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.90 Цивільного кодексу України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційну-правову форму. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

Як вбачається із свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №333969 (а.с.8) 29.06.1999р. проведено державну реєстрацію юридичної особи - найменування: «Свято-Благовіщенський чоловічий монастир Ніжинської єпархії Української Православної церкви», ідентифікаційний код 25623481.

Відповідно до довідки АБ №314349, виданої управлінням статистики у Ніжинському районі (а.с.9), організаційно-правовою формою за КОПФГ юридичної особи Свято-Благовіщенський чоловічий монастир Ніжинської єпархії Української Православної церкви, ідентифікаційний код 25623481, є «релігійна організація».

Таким чином, суд приходить до висновку, що Релігійна організація «Свято-Благовіщенський чоловічий монастир»Ніжинської єпархії УПЦ (позивач у справі) та Свято-Благовіщенський чоловічий монастир Ніжинської єпархії Української Православної церкви є однією і тією ж юридичною особою.

Позивач стверджує, що фактично належну йому нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: вул. Яворського, 4, м. Ніжин, Чернігівська область, займає Автомобільна школа Чернігівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів (відповідач у справі). На неодноразові звернення позивача відповідач не звільняє займане приміщення, чим порушує його право власності на вказаний об'єкт нерухомості, що стало підставою для звернення позивач до господарського суду з даним позовом про виселення відповідача з нежитлового приміщення.

Відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В силу ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження свої майном.

За змістом ст.325 Цивільного кодексу України однією із форм права власності є право приватної власності, суб'єктами якого є фізичні та юридичні особи.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право на звернення до суду реалізується шляхом подання позовної заяви. Позовом у процесуальному значенні є звернена до суду вимога про захист порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу, що складається з двох елементів: предмету позову і підстав позову. Підставою позову є обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, тобто юридичні факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного правовідношення. Предметом позову як вимоги позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, є спосіб захисту права чи законного інтересу.

При цьому, потерпіла особа, звертаючись до суду за захистом свого порушеного або оспорюваного права, самостійно обирає визначений законом або договором саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу та сприяє його відновленню.

Статтею 16 Цивільного кодекс України визначено такі способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналогічний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів встановлено ст.20 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодекс України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Спеціальні способи захисту права власності визначенні в главі 29 (ст.ст.386-394) Цивільного кодексу України.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом як власник нежитлової будівлі, що знаходиться по вул. Яворського, 4 у м. Ніжині, заявляє вимогу про виселення відповідача з даної будівлі.

За своєю правовою природою даний позов є негаторним, право на подання якого закріплено в ст.391 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень користування та розпорядження належним йому майном.

Право користування - це юридично закріплена можливість власника щодо використання майна та вилучення з нього корисних властивостей.

Право розпорядження - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо (наприклад, продати, подарувати, передати за заповітом майно).

Таким чином, негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому реалізовувати інші правомочності щодо нього - такі як користування та розпорядження.

Даний спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов'язані з позбавленням права володіння майном.

В разі порушення прав власника на володіння належним йому майном цивільне законодавство передбачає інший спосіб захисту шляхом подання віндикаційного позову.

Так, відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без достатньої правової підстави заволоділа ним.

Визначений вказаною статтею спосіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактичного позбавлений можливості володіти належною йому річчю.

Право володіння означає юридично забезпечену можливість власника мати майно у своєму безпосередньому фізичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу.

Тобто, предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Як зазначає сам позивач у позовній заяві, належну йому на праві власності нежитлову будівлю, яка розташовано за адресою: м. Ніжин, вул. Яворського, 4, фактично займає відповідач, і саме володіння відповідачем майном позивача стало підставою для направлення йому позивачем листів з вимогами звільнити приміщення та в подальшому, у зв'язку з їх невиконанням, підставою для звернення з даним позовом до господарського суду.

З огляду на наведені факти, суд приходить до висновку, що фактично позивач не володіє спірним майном.

Оскільки позивач не володіє спірним майном, його право власності може бути захищено шляхом пред'явлення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння. Разом з тим, в порушення норм чинного законодавства позивач звертається до суду за захистом свого права шляхом пред'явлення негаторного позову.

Враховуючи, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, клопотання про вихід за межі позовних вимог не подано, а тому у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Крім того, необхідно зазначити, що заявлена позивачем вимога про виселення є некоректною, оскільки, поняття «виселення»вживається в Житловому кодексі Української РСР та Цивільному кодексу України (зокрема, ст.ст.311, 826) в розумінні примусового позбавлення житла фізичних осіб, у зв'язку з цим дане поняття не може бути застосовано щодо юридичних осіб, які займають нежитлові приміщення.

З огляду на вищевикладене в позові має бути відмовлено повністю.

В силу ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.20 Господарського кодексу України, ст.ст.15, 16, 90, 316, 317, 325, 387, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст.22, 49, 75, 82-85, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення підписано 29 серпня 2012 року.

Суддя Т.Г. Оленич