Рішення № 25790784, 29.08.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.08.12 Справа№ 5015/2782/12

За позовом:Державного територіально - галузевого об'єднання "Львівська залізниця", м.Львів до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю „Корпорація Колійні ремонтні технології", с.Зубра Пустомитівського району Львівської області третя особа, яка позивача: не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України „Укрзалізничпостач", м.Київ про:стягнення 231 642,40 грн. Суддя Король М.Р.

За участю представників:

від позивача: Яремко П.С.- представник (довіреність № НЮ-33 від 01.01.12р.), Скрипчук Х.М. (довіреність № НЮ-391 від 18.04.12р.), Карсанов С.В. (довіреність № НЮ -691 від 29.08.12р.)

від відповідача : Костур Р.В.- представник (довіреність від 16.07.12р.)

від третьої особи: Булій Т.В.- юрисконсульт (довіреність №цхп-18/606 від 06.04.2012 р.)

В судовому засіданні 29.08.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

позов заявлено Державним територіально - галузевим об'єднанням "Львівська залізниця" (м.Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Корпорація Колійні ремонтні технології" (с.Зубра Пустомитівського району Львівської області) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України „Укрзалізничпостач" (м.Київ) про стягнення 231 642,40 грн.

Позовні вимоги обгрунтовуються понесеннням позивачем витрат, що становлять вартість робіт із заміни неякісної продукції в сумі 231 642,40 грн, яка була поставлена третьою особою по договорах, укладених протягом 2007, 2008 та 2009 року і в подальшому встановлена на ділянках колії. Позивач стверджує, що встановлена продукція була неякісною, під час спостереження було встановлено угон плітей за межами допустимої норми, у зв'язку із чим виникла необхідність у заміні продукції. Так відповідачем було замінено продукцію у відповідній кількості, що підтверджується актами приймання-передачі. Позивач заявляє до стягнення суму збитків, що становлять витрати, понесені у зв'язку із роботами по заміні продукції - підрейкових прокладок типу ПРП -2.1 проміжного пружного скріплення типу КПП-5 у кількості 30545 одиниць.

Ухвалою суду від 09.07.2012 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 01.08.2012 р. Судове засідання відкладено із підстав, викладених в ухвалі суду від 01.08.2012 року.

Розгляд справи відкладався з підстав, вказаних в ухвалах суду.

Представники позивача в судове засідання 29.08.2012р. з'явились. Від представників позивача поступила заява (вх.18995/12 від 29.08.12р.) про зменшення розміру позовних вимог, яка не прийнята судом до розгляду в зв'язку з наступним.

Передбачені частиною четвертою ст. 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Згідно з ч.3 ст. 55 ГПК України, ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК. (Постанова пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції").

Згідно п.2 ч.1 ст. 57 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Вказана заява про зменшення розміру позовних вимог подана представником позивача без додержання правил вчинення відповідної процесуальної дії, а саме без надіслання копії заяви та доданих до неї документів відповідачу та третій особі.

Представники позивача позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві, просили позов задоволити повністю, представили додаткові докази, які долучені судом до матеріалів справи.

Представник відповідача позовні вимоги заперечив з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву (вх. № 17716/12 від 13.08.2012 р.). Свої заперечення обгрунтовує, зокрема тим, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, вина. Відповідач стверджує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, як це передбачено ст. 22 ЦК України. Зокрема, зазначає, що в матеріалах справи відсутній доказ поставки неякісної продукції. Крім того, відповідач наголошує на тому, що до даних правовідносин обов'язковим є застосування положень Інструкції „Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості" № П-7 від 25.04.1966 року, зокрема в частині фіксування факту поставки продукції неналежної якості. Зсилається на п. п. 7.3, 9 зазначеної Інструкції, які передбачають складення Актів про приховані недоліки, чого зроблено позивачем не було. Також зазначає, що не може нести відповідальність перед позивачем у даних правовідносинах, оскільки між сторонами не існує жодних договірних зобов'язань, відтак відповідач не є відповідальною особою для позивача. З наведених відстав відповідач просить в задоволенні позову відмовити повінстю.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, явку повноважного представника в судове засідання забезпечила, позовні вимоги заперечила з мотивів, наведених у письмових поясненнях по предмету спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Між позивачем та третьою особою по справі укладено наступні договори поставки: № Л/НХ-072276/НЮ від 20.11.2007 р. (ЦХП-60108), № Л/НХ-0929/НЮ від 26.12.2008 року (ЦХП-60109) та № Л/НХ-1017/НЮ від 04.01.2010 року (ЦХП-60110), згідно з якими третя особа зобов'язувалася поставити на умовах договорів та передати у власність, а позивач прийняти та оплатити продукцію виробничо - технічного призначення, найменування та кількість яких вказується у специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору.

Третьою особою на виконання умов договорів було поставлено продукцію, обумовлену договором, - 30545 одиниць підрейкових прокладок типу ПРП -2.1, проміжного пружного скріплення типу КПП-5 та 4615 одиниць підрейкових прокладок типу ПРП 3.2 проміжного пружного скріплення типу КПП-5М, що були встановлені у колію під час вкладання рейко - шпальної решітки на залізобетонних шпалах протягом 2008-2010 років. Позивач стверджує, що саме зазначена продукція, була встановлена протягом 2008-2010 років. Актів введення в експлуатацію зазначеної продукції позивачем не подано.

28.12.2011 року, 30.12.2011 року, 04.01.2012 року та 05.01.2012 року комісією за участю представників позивача та відповідача обстежено продукцію вилучену із колії на ділянці Тернопільської дистанції колії, про що складено Акти. У зв'язку із цим, відповідачем було здійснено заміну вилучених деталей. Зазначена обставина не заперечувалася представником відповідача. Позивач обґрунтовує розмір позовних вимог калькуляціями, наданими відокремленим підрозділом „Тернопільська дистанція колії" ДТГО „Львівська залізниця", згідно з якими витрати понесені у зв'язку із заміною підрейкових прокладок типу ПРП-2.1 та типу ПРП-3.2., а також по розрядці температурних напружень у плітях колії становить загалом 231 642,40 грн. При цьому, позивач зсилається на рішення господарського суду Львівської області від 13.03.2012 року у аналогічній справі № 5015/7572/11, що набрало законної сили, де судом було встановлено, що за стягненням суми збитків в судовому порядку може звертатися лише та особа, яка їх фактично понесла. У згаданій справі № 5015/7572/12, до суду із позовом про стягнення збитків зверталось Державне підприємство матеріально технічного забезпечення залізничного транспорту України „Укрзалізничпостач" до відповідача по даній справі. Відтак, судом було встановлено, що збитки відшкодовуються суб'єкту, який їх поніс, а таким суб'єктом, на думку позивача, є ДТГО „Львівська залізниця".

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку

діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю

господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема: витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема: додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

У відповідності до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме:

- протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання;

- наявність збитків;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, з чого слідує, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб;

- вина боржника.

Суд вважає підставними доводи відповідача щодо відсутності між позивачем та відповідачем договірних зобов'язань, а відтак, відповідач не є боржником для позивача, а останній не є кредитором відносно відповідача, відповідно відповідач не може бути відповідальною особою у даному спорі. Крім цього, позивачем не доведено факт порушення відповідачем зобов'язання та наявності всього складу цивільного правопорушення щодо стягнення збитків. Зокрема, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази поставки продукції неналежної якості.

Кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести всі умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків, причинний зв'язок та вину. На думку суду, до даних правовідносин застосування Інструкції „Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості" № П-7 від 25.04.1966 року (надалі по тексту Інструкція П-7) є обов'язковим.

Так, відповідно до п.9 Інструкції № П-7, акт про приховані недоліки продукції повинен бути складений протягом 5 днів після виявлення недоліків, однак не пізніше чотирьох місяців з дня надходження продукції на склад одержувача, що знайшов приховані недоліки, якщо інші терміни не встановлені обов'язковими для сторін правилами. Прихованими недоліками визнаються такі недоліки, які не могли бути виявлені при звичайній для даного виду продукції перевірці і виявлені лише в процесі обробки, підготовки до монтажу, у процесі монтажу, випробування, використання і збереження продукції.

В матеріалах справи відсутні Акти про прийняття в експлуатацію спірної продукції, відповідно неможливим є встановлення факту, чи недоліки продукції виникли в період гарантійного строку. Також, встановлено, що Акти про приховані недоліки сторонами не складалися, а отже, суд приходить до висновку, що не можна вважати доведеною обставину поставки продукції неналежної якості, а відтак і порушення відповідачем свого зобов'язання за договором поставки.

Розмір збитків, факт порушення зобов'язання доводиться кредитором, що також визначено положенням процесуального законодавства, зокрема ч. 1 ст. 60 ЦПК і ст. 33 ГПК, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, якщо кредитор пред'являє вимогу про відшкодування реальної шкоди, він має надати докази наявності таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують витрати).

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи. (Роз'яснення, Вищий арбітражний суд, від 01.04.1994, № 02-5/215 „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди").

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що витрати позивача понесені у зв'язку із заміною продукції не перебувають у причинному зв'язку з поведінкою відповідача.

Позивачем не надано доказів того, що понесені витрати спричинені неправомірними діями відповідача або порушенням його цивільного права. Крім того, в матеріалах справи відсутні платіжні документи, які б підтверджували оплату робіт, згідно з поданим розрахунком позовних вимог.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано до суду належних доказів в обгрунтування своїх позовних вимог, у зв'язку чим суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1, 4, 28, 33, 34, 35, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Повне рішення складено 30.08.2012 р.

Суддя Король М.Р.