Постанова № 25783531, 28.08.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 серпня 2012 року № 2а-4445/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С. при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Український Аграрний Ресурс»доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києвапровизнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 05.03.2012 № 0000342302 та № 0000332302,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 05.03.2012 № 0000342302 та № 0000332302.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

21.08.2012 в судовому засіданні за згодою представників сторін ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження в порядку ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

16.02.2012 за результатами невиїзної документальної перевірки ТОВ «Український Аграрний Ресурс»з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Алексгрупп»за травень 2011 року та з ТОВ «СП Меркурі-Телеком»за червень 2011 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва було складено Акт № 119/23-02/36790154 (далі -Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України і ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на 405303 грн., а також порушення п.п. 198.1, 198.2 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України і ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на 352437 грн.

05.03.2012 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0000342302, яким у зв'язку з порушенням пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України і ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 405303 грн.

№ 0000332302, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.1, 198.2 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України і ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 352437 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн.

Як встановлено судом, позивачу на підставі договору про надання послуг від 16.03.2011 № 16/03-11/1, агентського договору від 16.03.2011 № 16/03-11/2 з ПП «Алексгрупп», договору про надання послуг від 01.06.2011 № 01/06-11/1, агентського договору від 01.06.2011 № 01/06-11/2 з ТОВ «СП Меркурі-Телеком»(далі -Договори) надано відповідні послуги (змішування сировинних компонентів для отримання готової продукції, сприяння реалізації продукції) на загальну суму 2315563,50 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 385927,25 грн., зокрема, за травень та червень 2011 року), що підтверджується належним чином оформленими специфікаціями, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними, копії яких залучені до матеріалів справи. Позивач надані послуги оплатив частково у сумі 1845186 грн., в тому числі сплативши у їх ціні податок на додану вартість у розмірі 290684,34 грн., що підтверджується платіжними дорученнями з відмітками банку про їх виконання.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України і ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на 405303 грн., а також порушення п.п. 198.1, 198.2 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України і ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на 352437 грн., стала встановлена ним нікчемність вказаних Договорів внаслідок:

отримання ДПІ у Оболонському районі м. Києва акту ДПІ у м. Херсоні від 20.09.2011 № 33/15-2/31652704 про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «СП Меркурі-Телеком»щодо підтвердження господарських відносин із платникам податків у червні, липні 2011 року, в якому встановлено, що ГВПМ ДПІ у м. Херсоні надано висновок від 20.09.2011 №2847/26-606 в якому встановлено, що ПП «Алексгрупп»не знаходиться за місцем реєстрації, опитуванням директора ПП «Алексгрупп»та ТОВ «СП Меркурі-Телеком»ОСОБА_1 встановлено, що найманих працівників на ТОВ «СП Меркурі-Телеком»не має, складських приміщень, транспортних засобів та інших офісних приміщень також, постійних офісних, виробничих та складських приміщень ПП «Алексгрупп»не має, а наймаються вони у разі необхідності;

отримання ДПІ у Оболонському районі м. Києва довідки від ДПІ у м. Херсоні від 21.07.2011 № 219/15-2/35788359 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ПП «Алексгрупп»щодо підтвердження господарських відносин із платником податків, зокрема, ТОВ «Український аграрний ресурс»за травень 2011 року, в якій зазначено: «Остання податкова звітність: Декларація з ПДВ за травень 2011 -має статус визнана недійсною. В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг)»(арк. 6 Акту перевірки).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договорами між ТОВ «Український Аграрний Ресурс»та ПП «Алексгрупп», ТОВ «СП Меркурі-Телеком»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними специфікаціями, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:

- договорами поставки, договорами купівлі-продажу та специфікаціями до них, накладними, довіреностями на отримання ТМЦ, товарно-транспортною накладною, видатковими накладними, які були складені внаслідок посередництва комерційних агентів ПП «Алексгрупп»та ТОВ «СП Меркурі-Телеком»під час реалізації позивачем товарів, поставлених ПП «Алексгрупп»та ТОВ «СП Меркурі-Телеком», на користь третіх осіб;

- свідоцтвами про право власності від 17.03.2011 на будівлю корівника з прибудовою (нежитлова будівля) та від 14.07.2011 на виробничий будинок будівля насосної, які підтверджують, зокрема, наявність у позивача необхідних умов для ведення відповідної господарської діяльності.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на отримання акту ДПІ у м. Херсоні від 20.09.2011 № 33/15-2/31652704 про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «СП Меркурі-Телеком»щодо підтвердження господарських відносин із платникам податків у червні, липні 2011 року, в якому встановлено, що ГВПМ ДПІ у м. Херсоні надано висновок від 20.09.2011 №2847/26-606 в якому встановлено, що ПП «Алексгрупп»не знаходиться за місцем реєстрації, опитуванням директора ПП «Алексгрупп»та ТОВ «СП Меркурі-Телеком»ОСОБА_1 встановлено, що найманих працівників на ТОВ «СП Меркурі-Телеком»не має, складських приміщень, транспортних засобів та інших офісних приміщень також, постійних офісних, виробничих та складських приміщень ПП «Алексгрупп»не має, а наймаються вони у разі необхідності, а також на отримання довідки від ДПІ у м. Херсоні від 21.07.2011 № 219/15-2/35788359 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ПП «Алексгрупп»щодо підтвердження господарських відносин із платником податків, зокрема, ТОВ «Український аграрний ресурс»за травень 2011 року, в якій зазначено: «Остання податкова звітність: Декларація з ПДВ за травень 2011 -має статус визнана недійсною. В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг)», оскільки, по-перше, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-друге, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-третє, відповідачем всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано жодних доказів на підтвердження існування вказаних обставин, по-четверте, сам по собі акт не є беззаперечним, належним та допустимим доказом даних фактів.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних специфікацій, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних, юридичні особи ПП «Алексгрупп»та ТОВ «СП Меркурі-Телеком»не були припинені, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що правочини між ТОВ «Український Аграрний Ресурс»та ПП «Алексгрупп», ТОВ «СП Меркурі-Телеком»були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Український Аграрний Ресурс»та ПП «Алексгрупп», ТОВ «СП Меркурі-Телеком»умислу на укладення вказаних домовленостей з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 N 1379, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за N 1333/20071 (далі -Порядок № 1379), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 352437 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ПП «Алексгрупп»та ТОВ «СП Меркурі-Телеком». На момент складання вказаних податкових накладних ПП «Алексгрупп»та ТОВ «СП Меркурі-Телеком»було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також зареєстровані платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у них права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 352437 грн., віднесена ТОВ «Український Аграрний Ресурс»до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 1379.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та Вищого адміністративного суду, викладених в ухвалах від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ПП «Алексгрупп»та ТОВ «СП Меркурі-Телеком»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Оболонському районі м. Києва про порушення ТОВ «Український Аграрний Ресурс»п.п. 198.1, 198.2 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України і ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 05.03.2012 № 0000332302 -безпідставним та неправомірним.

Водночас, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на вищевказане, витрати позивача за Договорами з ПП «Алексгрупп»та ТОВ «СП Меркурі-Телеком»підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, реальність вказаних господарських операцій та їх пов'язаність підтверджується також залученими до матеріалів справи договорами поставки, договорами купівлі-продажу та специфікаціями до них, накладними, довіреностями на отримання ТМЦ, товарно-транспортною накладною, видатковими накладними.

Враховуючи викладене, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України і ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 05.03.2012 № 0000342302 -безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Водночас, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ч. 4 ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.03.2012 № 0000342302 та № 0000332302, прийнятих Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Аграрний Ресурс»(04114, м. Київ, а/с 37; код ЄДРПОУ 36790154) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.03.2012 № 0000342302 та № 0000332302, прийняті Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 2146 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Аграрний Ресурс»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (04050, м. Київ, вул. Багговутівська, 26) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.С. Пащенко