Постанова № 25782865, 23.08.2012, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" серпня 2012 р. 15 год.00 хв.Справа № 2-а-1162/12/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Морської Г.М.,

при секретарі: Грицай Л.В.,

за участю:

представників позивача - Довбиш Г.В., Таранішиної Н.В., Череватова Д.В.,

представників відповідача - Гончарова С.С., Бондаренка Б.Л., Липай Л.Ф., Балан Г.І., Панової О.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Тім"

до Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Грін Тім" (далі - позивач, ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Каховської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач, ОДПІ) у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 29.03.2012р.:

№ 0000222301, яким збільшені грошові зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 160700,0 грн.;

№ 0000231500, яким застосовано штрафну санкцію з податку на прибуток підприємств у сумі 510,0 грн.;

№ 0000212301, яким збільшені грошові зобов'язання із земельного податку на 41435,19 грн.;

№ 0000322301, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 4 кв. 2011р. на 826737,0 грн.;

№ 0000272301, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 4 кв. 2011р. на 2383363,0 грн.;

№ 0000282301, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2011р. у розмірі 588387,0 грн.;

№ 0000312301, яким зменшено заявлену до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість за окремі перевірені податкові періоди на 25393557,0 грн.;

№ 0000292301, яким збільшено заявлену до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість за окремі перевірені податкові періоди на 9132710,0 грн.

Позивач просить скасувати спірні податкові повідомлення - рішення, вважає їх незаконними, прийнятими на підставі акту перевірки, що не містить опису порушення із відповідним посиланням на первинні бухгалтерські документи. На думку позивача, відповідач, при визначенні права на бюджетне відшкодування, неправомірно виключає із складу бюджетного відшкодування суми ПДВ, сплачені у вартості будівельних робіт з реконструкції будівлі овочесховища, що здійснило ТОВ "Олеся". Позивач стверджує, що більшість висновків відповідача не підтверджені даними бухгалтерського та податкового обліків та не містять повної інформації про всі обставини господарської діяльності платника податків і тому не можуть бути використані для додаткового визначення грошових зобов'язань. З цих підстав позивач просить скасувати спірні податкові повідомлення - рішення.

Відповідач проти позову заперечує і стверджує що висновки акту перевірки підтверджені належними доказами та базуються на вимогах чинного податкового законодавства України і просить відмовити позивачеві у задоволені його позовних вимог.

Розглянувши матеріали позову, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступні обставини.

Спірні податкові повідомлення - рішення складені на підставі висновків акту планової, виїзної перевірки позивача від 15.03.2012р. №213/22/37249019 (далі - акт № 213).

Враховуючи об'ємність акту перевірки та значну кількість епізодів господарської діяльності підприємства, описані у акті перевірки, для з'ясування як та які із виявлених порушень оподаткування позивача мали вплив на визначення зобов'язань за спірними ППР, суд витребував від податкового органу розрахунок сум, визначених у спірних податкових повідомлення-рішеннях в розрізі порушень. Податковий орган надав такі розрахунки, тому суд, встановлюючи правомірність оскаржених ППР, досліджує саме ті порушення, за наслідками яких ДПІ переглянуті податкові зобов'язання позивача за спірними ППР.

За актом перевірки № 213 та податковим повідомленням рішенням № 0000222301 відповідач збільшив грошові зобов'язання позивача з податку на прибуток з іноземних юридичних осіб за основним платежем на 160700,0 грн. через те, що позивач здійснив виплати на користь компанії "Laack Consulting" за розробку стратегії розвиту позивача та компанії "Team Green Holdings Limited" за погашення процентів за користування кредитами для потреб господарської діяльності позивача. Отримувачі коштів є нерезидентами України, надали позивачеві довідки податкових органів своїх країн про те, що вони є резидентами країн, з якими Україною укладено міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування.

ДПІ стверджує, що надані іноземними контрагентами позивача документи не перекладені українською мовою та на них відсутній апостиль (ст. 92 акту перевірки). На думку відповідача, ці документи не легалізовані в Україні належним чином і тому не можуть бути підставою для не утримання позивачем з виплат нерезидентам податку на прибуток та не сплати його до бюджету. У зв'язку з тим, що позивач при проведені виплат іноземним партнерам не утримав податок на прибуток та не надав з цього податку звітність за ті періоди, у яких здійснено виплати ( І, ІІ та ІV квартали 2011 року), відповідачем за податковим повідомленням - рішенням № 0000231500 застосовано штрафні санкції у сумі 510,0 грн.

Позивач вважає, що надання під час перевірки копій довідок контрагентів про їх нерезидентність, що не перекладені українською мовою, є підставою для звільнення від оподаткування. У випадку сумніву, ДПІ повинна була звернутись до відповідного органу про з'ясування справжності наданих довідок.

Оцінюючи позицію сторін, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.160.1 ст.160 ПК України будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), зобов'язані утримувати податок з таких доходів, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

За ст.103 ПК України застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України. Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента. Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України. Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

Як вбачається судом із норм статті 103 ПК України для застосування міжнародних угод для уникнення подвійного оподаткування податковий агент (позивач) під час здійснення виплати на користь іноземної особи зобов'язаний був отримати від іноземного партнера відповідну довідку, легалізовану в Україні. За наданими суду документами довідку для отримання пільг від компаній "Laack Consulting" та "Team Green Holdings Limited" позивачем було отримано у лютому 2012 року а легалізовано у березні 2012 року. Отже на момент виплат, здійснених у І, ІІ та ІУ кварталі 2011 року, позивач не довів наявність у нього документів про надання пільг з оподаткування доходів виплачених компаніям "Laack Consulting" та " Team Green Holdings Limited", а тому суд не вбачає підстав для скасування спірних податкових повідомлень рішень №№ 0000222301, 0000231500.

За актом перевірки № 213 та податковим повідомленням рішенням № 0000212301 позивачеві збільшено грошові зобов'язання з земельного податку на 41436,19 грн., у тому числі за основним платежем на 41435,19 грн. та за штрафними санкціями на 1 грн. Підставою для такого висновку відповідача було те, що позивач земельний податок із земельної ділянки, на якій знаходиться придбаний у грудні 2010 року торгівельний комплекс, сплатив з квітня 2011 року, виходячи із дати придбання земельної ділянки у власність, а не з моменту фактичного використання земельної ділянки, який визначається датою придбання майна, що розташоване на цій земельній ділянці.

За наданими суду документами відповідно до договору купівлі продажу від 09.12.2010 року позивач придбав у ТОВ "Укрексімінвестпром" рухоме та нерухоме майно (майновий комплекс) за адресою Чаплинське шосе 7, м. Каховка, Херсонська область. Акт приймання - передачі майна складений 09.12.2010 року. Договір купівлі продажу зареєстровано в КП "Каховське бюро технічної інвентаризації " Херсонської обл. ради 10.12.2010р. Земельна ділянка, на якій розташоване придбане за договором від 09.12.2010 року нерухоме майно, у власність позивачем була придбана 11.03.2011р., державний акт на право власності на земельну ділянку видано 07.04.2011 року.

Відповідно до розділу ХІІІ ПК України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. За вимогами п. 287.6. ст.287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Суд не приймає до уваги твердження позивача, що земельний податок за січень -березень 2011 сплачувався до бюджету колишнім власником майна через те, що відповідно до Конституції України податкові зобов'язання кожного платника податків носять виключно індивідуальний характер, тобто виконання цих обов'язків іншими особами виключається.

Таким чином суд вважає правомірним залучення позивача до сплати земельного податку за земельну ділянку за адресою Чаплинське шосе 7, м. Каховки з січня 2011 року, тобто з дати реєстрації права на нерухоме майно за договором купівлі продажу від 09.12.2010 року та не вбачає підстав для скасування спірного податкового повідомлення - рішення №0000212301.

За актом перевірки № 213 за результатами перевірки формування позивачем об'єктів оподаткування з податку на прибуток відповідач за податковим повідомленням - рішення № 000272301 зменшив від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за ІУ квартал 2011 року на 2383363,0 грн., а за податковим повідомленням - рішенням № 000322301 зменшив від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток (далі -від'ємне значення) за ІУ квартал 2011 року на 826737,0 грн.

За наданими поясненнями представників відповідача та описом акту перевірки № 213 зменшення від'ємного значення за ІУ квартал 2011 року на 826737,0 грн. проведено через те, що позивач у ІУ кварталі 2011 року здійснив реалізацію автомобілів за цінами, нижчими ніж звичайна ціна (ціна придбання) та не задекларував у складі валових доходів декларації з податку на прибуток цей продаж основних засобів, а відповідно і відхилення від звичайної ціни у сумі 826737,0 грн., чим, на думку відповідача, порушив вимоги п. 146.14 ст.146 ПКУ.

Суд не може погодитись із висновками відповідача з цього питання через те, що у складі валових доходів декларації з податку на прибуток відображаються результати від продажу товарів (послуг), які були придбані для такого продажу, або для використання у виробничому процесі цього платника податку та підлягали включенню до складу валових витрат такого платника податку на прибуток. Відповідно до Податкового кодексу України вартість придбаних основних фондів до складу валових витрат не відноситься, а переноситься на собівартість у вигляді нарахованої амортизації.

За вимогами п.146.14 ст.146 ПКУ дохід від продажу або іншого відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів для цілей застосування цієї статті визначається згідно з договором про продаж або інше відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, але не нижче звичайної ціни такого об'єкта (активу). При цьому відповідач не приймає до уваги те, що при відчужені (продажу) основний фондів до складу валових доходів, або валових витрат відносяться саме наслідки порівняння отриманих доходів з балансною вартістю цих фондів.

За приписами п.146.13 ст.146 ПКУ сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження над балансовою вартістю окремих об'єктів основних засобів та нематеріальних активів включається до доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

Як з'ясовано судом, позивач під час складання декларацій з податку на прибуток вартість проданих основних фондів та збиток від їх продажу до складу валових витрат не включав і тому цей продаж не вплинув на розмір оподатковуваного прибутку позивача за ІУ квартал 2011 року.

За таких обставин суд вважає неправомірним зменшення відповідачем від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за ІУ квартал 2011 року та повністю скасовує податкове повідомлення - рішення від 29.03.2012р. № 000322301.

За наданими відповідачем поясненнями та описом акту перевірки №213 за податковим повідомленням - рішенням № 0000272301 зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за ІУ квартал 2011 року на 2383363,0 грн. відбулось у зв'язку із збільшенням валових доходів та у зв'язку із зменшенням валових витрат за відповідні періоди 2011 року.

Валові доходи позивача збільшено на 46250,0 грн. через те що позивач до їх складу не включив отримані доходи від ПАТ "Дніпровська Перлина" у якості плати за оренду (лізинг) основних фондів.

За п.135.1.ст.135 ПКУ доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються з доходу від операційної діяльності, та інших доходів. Інші доходи включають доходи від операцій оренди/лізингу. У зв'язку цим суд вважає правомірним збільшення валового доходу та об'єкту оподаткування податком на прибуток на 46250,0 грн.

Разом з цим відповідач вважає неправомірним збільшення валових витрат позивачем у розмірі 78456,0 грн. на суму нарахованої амортизації на основні фонди, які передані в оренду ПАТ "Дніпровська перлина" у зв'язку з тим, що ці основні фонди не використовуються у господарській діяльності позивача. Такими діями позивач, на думку відповідача, порушив вимоги ст.144,146 ПКУ.

При розгляді даного питання суд вбачає суперечність та непослідовність висновків ДПІ щодо оподаткування доходів від оренди майна та не включення до складу валових витрат платника податку витрат на придбання об'єкту оренди.

Відповідно до п.п. 14.1.3, 14.1.36, 14.1.27. ст.14 ПКУ господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами; витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником); амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

За п.144.1ст.144 ПКУ амортизації підлягають витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності.

На думку суду, нарахована амортизація є складовою частиною валових витрат платника податку у разі, коли така амортизація нарахована на основні фонди, які приймали участь в отримані оподатковуваного доходу (прибутку) платника податку, при цьому не має значення вид та розмір отриманого доходу з використанням цих основних фондів.

За таких обставин суд вважає неправомірним виключення із складу валових витрат нарахованої амортизація у сумі 78456,0 грн. на передані в оренду основні фонди.

За наслідками перевірки відповідач зменшив валові витрати позивача за 1 квартал 2011 року на 425091,0 грн. та ІІ-ІУ кварталу 2011 року на 601477,0 грн. у зв'язку з тим, що за його даними це сума відсотків за користування позикою, отриманою від засновника компанії "Team Green Holding Limited", а дозволений розмір включення до складу валових витрат перевищує обмеження встановлені пп.5.5.2 п.5.5 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.21994р. №334/94-ВР та п141.2 ст.141 ПКУ.

Відповідач стверджує, що позивач у ІІ-ІУ кварталі 2011 відсотки за користування коштами засновника включив до складу "Плати за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків", додатку "АВ" декларації з податку на прибуток.

Як з'ясовано судом компанія "Team Green Holding limited" стала засновником позивача у травні 2011 року, а плата за розрахунково-касове обслуговування позивача додатку "АВ" декларації з податку на прибуток складається з комісії банку у сумі 856196,39 грн. у зв'язку з продажем валюти та 209323,16 грн. - плати банку за розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку.

Документальне підтвердження власної позиції, викладеної у акті перевірки, про витрати позивача на сплату відсотків засновникові включених до декларації з податку на прибуток за ІУ квартал 2011 року відповідач не надав.

За тих обставин суд не вбачає перешкод у віднесені позивачем до складу валових витрат відсотків за користування коштами компанії "Team Green Holding limited" та вважає непідтвердженими дані про таке віднесення відсотків у ІІ-ІУ кварталі 2011 року.

За аналогічних обставин суд вважає протиправними висновки відповідача про безпідставне включення до складу валових витрат позивача витрат на послуги з обслуговування пасажирів в залі VIP, придбання продуктів харчування, послуги з обслуговування бізнес ланчу на загальну сумі 295365,0 грн., витрат на попередню сплату послуг ПАТ "КПМГ Аудит" у сумі 230245,0 грн., оплати винагород та заохочень працівникам апарату позивача у сумі 292000,0 грн. та внесків на соціальні заходи, нараховані на таку оплату у сумі 99200,0 грн., через відсутність підтверджуючих документів, а також включення документально непідтверджених витрат у сумі 53919,0 грн.

Під час розгляду справи позивач спростував зазначені висновки відповідача з тих підстав, що ці висновки не мають документального підтвердження ні за змістом ні за вартісними показниками. За наданими суду доказами, сума витрат позивача 970729,0 грн. пов'язана з веденням оподатковуваної господарської діяльності позивача у 2011 році та за своєю суттю не відповідає витратам, визначеним відповідачем.

Так позивач стверджує, що попередня оплата коштів ПАТ "КПМГ Аудит" у сумі 230245,0 грн. не включалась до складу витрат на винагороду за консультативні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, а загальна сума задекларованих витрат 838240,0 грн. включає у себе фактично надані послуги інших СПД. Аналогічно сума витрат 295365,0 грн. складається з витрат на оренду легкового автотранспорту, послуг охорони, послуг перевезення, придбання МШП та не має нічого спільного з витратами на оплату послуг з обслуговування пасажирів в залі VIP, придбання продуктів харчування, послуг з обслуговування бізнес ланчу.

За документами позивача витрати на заохочення працівників у сумі 391200,0 грн (292000+99200) до складу валових витрат не включались.

Сума витрат 539109,0 грн. - це витрати на придбання ПММ, МШП та канцтоварів та підтверджуються первинними документами позивача.

Відповідно до приписів п.83.1. ст.83 ПКУ для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Під час складення акту перевірки №213 та під час розгляду справи відповідач не надав суду доказів, які були використані для складення висновків про неправомірне віднесення до складу валових витрат позивачем витрат на обслуговування пасажирів в залі VIP, придбання продуктів харчування, послуг з обслуговування бізнес ланчу, оплати винагород та заохочень працівникам апарату позивача, попередню сплату послуг ПАТ "КПМГ Аудит" та включення документально не підтверджених витрат.

За приписами Податкового кодексу України платник податків не має право включати до податкового обліку та звітності документально не підтверджені показники, а тому, на думку суду, відповідно податковий орган не має права нараховувати додаткові податкові зобов'язання на підставі документально не підтвердженої інформації. Для забезпечення правомірності своїх висновків податковий орган під час проведення контрольно-перевірочної роботи зобов'язаний вжити всіх заходів для належного документування та підтвердження своїх висновків, без документального підтвердження висновків перевірки перегляд грошових зобов'язань платника податків неможливий.

За таких обставин суд вважає неправомірним зменшення валових витрат позивача на 970729,0 грн. та врахування цього висновку для зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за ІУ квартал 2011 року.

За актом перевірки № 213 відповідач збільшив валові доходи позивача на 102547,0 грн. у зв'язку з тим, що, на думку ДПІ, до їх складу слід було віднести вартість послуг інжинірингу, отриманих від нерезидента України, компанії "Laack Consulting" за актом виконання робіт від 21.10.2011р., оплачених платіжним дорученням від 03.11.2011р. №2. Включення цих послуг до складу валових доходів, на думку відповідача, передбачена ст.135.137 ПКУ.

Разом з цим на підставі документів, наданих позивачем, судом з'ясовано, що операції з компанією "Laack Consulting" є витратами позивача у зв'язку з веденням господарської діяльності, які передбачали грошову компенсацію їх вартості, ця обставина не спростована відповідачам під час перевірки та розгляду справи.

Під час перевірки та при розгляді справи відповідачем не доведено обставин, які б дозволили витрати позивача на придбання інжинірингових послуг вважати його валовими доходами, а тому, приймаючи до уваги приписи ст.135.137 ПКУ, суд вважає, що ці витрати не можуть вважатись валовими доходами позивача та враховуватись при зменшенні його від'ємного значення за ІУ квартал 2011 року.

За наслідками перевірки відповідач збільшив валові доходи позивача на 106122,0 грн. через те, що вважає, що позивач у порушення пп. "В" 135.4.2 п.135.4 ст.135 ПКУ не включив до складу валових витрат належну неустойку за несвоєчасне виконання ПАТ "Дніпровська перлина" зобов'язань з продажу акцій позивачу.

Як встановлено відповідачем, за договором купівлі-продажу від 04.03.2011 р. ПАТ "Дніпровська перлина" протягом трьох днів мало передати позивачу акції власного статутного фонду на суму 1020000,0 грн., за невиконання зобов'язань передбачалась неустойка у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на момент прострочення. За даними відповідача, умови договору від 04.03.2011р. вчасно не виконані, акції не передані, розрахункова сама неустойки становить 10495800,0 грн. Дані про фактичне отримання цієї суми відповідачем не доведені, а позивачем спростовуються.

За приписами п.137.13. ст.137 ПКУ суми штрафів та/або неустойки чи пені, отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду, включаються до складу доходів платника податку за датою їх фактичного надходження, тому суд вважає безпідставними висновки відповідача про збільшення валових доходів та зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за ІУ квартал 2011 року на 106122,0 грн.

Відповідач стверджує, що позивач занизив валові доходи на 4415,0 грн. у зв'язку з реалізацією товару (розсади капусти) за цінам нижче, передбачених у договорі. Відповідач зазначає, що за договором №2202-К від 22.02.2011р. передбачались поставки розсади капусти ПАТ "Дніпровська перлина" за ціною 0,3137 за одиницю, фактична поставка здійснена за ціною 0,30920 за одиницю. Занизивши валовий дохід від такого продажу позивач, на думку відповідача, порушив вимоги ст.135, 137 ПКУ.

За п.137.1.ст.137 ПКУ дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Таким чином Податковий кодекс України передбачає визначення доходу від продажу товарів саме на підставі документу, що визначає дату переходу покупцеві права власності на товари, таким документом є бухгалтерська накладна. Відмінність цін у договорі та бухгалтерській накладній може свідчити про додаткову зміну умов поставки товару, або порушення умов договору з боку покупця. На думку суду, ці обставини підлягають додатковому врегулюванню між сторонами, а після такого врегулювання, можуть вплинути на розмір валового доходу позивача. У зв'язку з цим суд не вбачає підстав для збільшення валового доходу позивача на 4415,0 грн.

При проведені перевірки відповідач збільшив валові доходи позивача на 18196,0 грн., на вартість списаної у серпні 2011 року бракованої сільськогосподарської продукції. Відповідач вважає, що при списані придбаної сільськогосподарської продукції на брак, позивач у відповідності із ст.135.137 ПКУ мав збільшити власний валовий дохід на суму списаної продукції та використаної не у власній господарській діяльності. Позивач, на думку відповідача, зависив від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Суд не підтримує позицію відповідач з цього питання у зв'язку з тим, що приписами ст.135, 137 ПКУ не передбачається обов'язків платника податків збільшувати валових дохід у зв'язку із зміню напрямку використання придбаних товарів, тобто коли таке використання не пов'язане з отриманням оподатковуваного доходу.

Суд звертає увагу відповідача, що з 01.04.20011 року валові витрати платника податку на прибуток формуються виходячи з витрат, які поніс платник для отримання оподатковуваних доходів. При цьому сума таких витрат визначається, виходячи із собівартості проданих товарів та послуг та інших витрат господарської діяльності платника податку. Датою збільшення валових витрат є дата фактичного використання придбаних товарів (робіт, послуг) для отримання оподатковуваного доходу.

Під час перевірки та при розгляді справи відповідач не довів що списана у серпні бракована сільськогосподарська продукція була включена позивачем до складу валових витрат попередніх податкових періодів, тому суд вважає неправомірним зменшення валових витрат позивача на 18196,0 грн. у зв'язку із списанням сільськогосподарської продукції та врахування цього висновку при зменшені від'ємного значення за ІУ квартал 2011 року.

Таким чином суд частково задовольняє позовні вимоги позивача та скасовує податкове повідомлення - рішення від 29.03.2011р. № 0000272301 про зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за ІУ квартал 2011 року на 2337113,0 грн.

За актом перевірки № 213 та податковими повідомленнями - рішеннями №№ 00003122301, 0000282301, 0000292301 за результатами перевірки декларування та сплати грошових зобов'язань позивача з ПДВ відповідач: зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за декларацією позивача за грудень 2011 року на 588387,0 грн.; зменшив суму бюджетного відшкодування з ПДВ на загальну суму 25393557,0 грн. у тому числі за лютий 2011 року на 2483717,0 грн., за березень 2011 року на 136621,0 грн., за квітень 2011 року на 148561,0 грн., за травень 2011 року на 1936800,0 грн., за червень 2011 року на 4925585,0 грн. за липень 2011 року на 3443476,0 грн. за серпень 2011 року на 6584734,0 грн. за листопад 2011 року на 1394167,0 грн. за вересень 2011 року на 1474853,0 грн. та за жовтень 2011 року на 2865043,0 грн., застосував штрафні санкції у сумі 4471724,0 грн. за завищене декларування бюджетного відшкодування; збільшив суму бюджетного відшкодування на загальну суму 9132710,0 грн. у тому числі за лютий 2011 року на 249333,0 грн., за червень 2011 року на 1922948,0 грн., за липень 2011 року на 1517832,0 грн., за серпень 2011 року на 3225836,0 грн., за вересень 2011 року на 581031,0 грн. за листопад 2011 року на 529053,0грн. за грудень 2011 року на 1106677,0 грн.

За поясненнями відповідача та за описом акту перевірки № 213 податкове повідомлення - рішення від 29.03.2012р. № 0000282301 про зменшення від'ємного значення з ПДВ за грудень 2011 року складене у зв'язку із збільшенням податкового зобов'язання позивача на 7353,0 грн. та зменшенням податкового кредиту на 581034,0 грн.

Під час перевірки відповідач встановив, що позивач занизив податкові зобов'язання на 2987,69 грн. грн. у зв'язку з не включенням до їх складу доходів, отаманих від ПАТ "Дніпровська перлина" та ПП "Майстер - Клас", пов'язаних з орендою основних засобів. Крім того позивач, за даними відповідача, занизив податкові зобов'язання на 4365,31 грн. у зв'язку з не вірним визначенням бази оподаткування при продажі легкового автомобіля фізичній особі.

Відповідно до ст.185 ПКУ об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;. З цих підстав суд вважає обґрунтованим включення до податкових зобов'язань позивача доходів від надання основних фондів в оренду.

Як встановлено відповідачем та не спростовано позивачем під час розгляду справи у грудні 2011 року позивач здійснив продаж автомобіля TUCSON 207888 НОМЕР_1 за ціною 133333,33 грн., балансова (залишкова) вартість автомобіля складала 155159,87 грн., ПДВ з цього продажу обраховане з реалізаційної, а не з балансової вартості автомобіля. Відповідач стверджує, що під час продажу автомобіля позивач перевів його до складу невиробничих основних фондів у зв'язку з чим використовував його не у господарській діяльності. На думку ДПІ, наслідок такого переведення - основні фонди (автомобіль) вважається умовно проданим, а ПДВ визначається, виходячи з балансової (залишкової) вартості цих основних фондів.

Суд не може погодитись з такою оцінкою господарської операція позивача з продажу автомобіля фізичній особі з наступних підстав.

Відповідно до ст.198 ПКУ ПДВ з вартості придбаних товарів (робіт, послуг), у тому числі основних фондів, включається до складу податкового кредиту під час такого придбання незалежно від дати початку використання цих товарів в оподатковуваних господарських операціях платника податку. У разі продажу цих товарів, у тому числі основних засобів, збільшуються податкові зобов'язання платника податків на суму ПДВ, отриманого від такого продажу.

Суд вважає, що використання придбаних товарів у господарській діяльності платника податків полягає у їх використанні для отримання оподатковуваного доходу для визначення податкових зобов'язань, при цьому таке використання може полягати як у прямому використані цих товарів так і шляхом їх перетворення у процесі виробничої діяльності платника податків. Не виробниче використання товарів (основних фондів) полягає у тому, що ці товари використовуються для господарської діяльності, яка не спричиняє отримання оподатковуваного доходу (визначення податкових зобов'язань).

За спірним правовідносинам позивач здійснив продаж основних фондів при цьому не змінивши напрямок їх використання, тобто призначення основних фондів полягало у отримані оподатковуваного доходу позивача. За таких обставин суд вважає, що переведення основних фондів до складу основних фондів невиробничих фондів та продаж цих основних фондів не є тотожними поняттями.

На думку суду, перевівши автомобіль TUCSON 207888 НОМЕР_1 із складу основних фондів до складу товарів позивач не змінив головне призначення цих основних фондів, а тому податкове зобов'язання мав визначити не у момент переведення, а з доходу, отриманого від продажу автомобіля.

За таких обставин суд вважає неправомірним збільшення податкового зобов'язання позивача на 4365,31 грн. у зв'язку з продажем автомобіля TUCSON 207888 НОМЕР_1.

За актом перевірки № 213 відповідач зменшив податковий кредит позивача за грудень 2011 року на 491734,02 грн. у зв'язку з тим, що податкова накладна від 14.04.2011 року №5, складена ТОВ "БЕЛЕКС МЕТАЛЛ", у Єдиному реєстрі реєстрації податкових накладних не зареєстрована. Крім того відповідач виключив із податкового кредиту грудня 2011 року податкову накладну від 29.04.2011 року на суму ПДВ 42722,26 грн., складену ТОВ "БАЛЕКС МЕТАЛЛ", тому що податковий кредит не підтверджений жодною із подій (отримання товару чи сплатою коштів).

Позивач стверджує, що у квітні 2011 року мав господарські відносини з ТОВ "БЕЛЕКС МЕТАЛЛ" з придбання сандвіч панелей для потреб власної господарської діяльності. На підставі договорів 01.04.2011 року №01/04/11 та від 11.04.2011р. № 11/04/11 постачальникові платіжним дорученням № 535 від 14.04.2011 року були перераховані кошти у сумі 3206737,66 грн., як передплата у рахунок здійснення поставок сандвіч панелей. ПДВ з цієї передплати складає 534456,28 грн. Позивач стверджує, що на фактичну поставку товарів по договорам №№ 01/04/11, 11/04/11 було складено дві податкові та дві звичайні накладні, на загальну суму ПДВ 534456. грн. (491734+42722). Тобто подія з оплати коштів за поставлений товар та отримання цього товару припадають на один і той же податковий період (квітень 2011 року). Дані позивача підтверджено бухгалтерськими та податковими документами.

За приписами пп. 11. підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року. До платників податку, для яких на дату виписки накладної цим підрозділом не запроваджено обов'язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців восьмого і дев'ятого пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу.

За абзацами восьмим та дев'ятим пункту 201.10 статті 201 ПКУ відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період. Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

За приписами п 201.7.ст.201 ПКУ податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). З цих підстав суд вважає, що обов'язок постачальника товарів ( робіт, послуг) щодо реєстрації податкових накладних виникає у податковому періоді, який припадає на дату виникнення обов'язків із складання цієї податкової накладної. Виходячи з дати сплати коштів та фактичного постачання товарів податкові накладні мали бути складеними у квітні 2011 року, а розмір ПДВ по цим податковим накладним дозволяв формувати податковий кредит без обов'язкової реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі.

Суд вважає за можливе використання позивачем податкових накладних, які складені у квітні 2011 року для формування податкового кредиту грудня 2011 через те, що за п.198.6 ст.198 ПКУ у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної. Дотримання часового проміжку для формування податкового кредиту позивача по відносинам з ТОВ "БЕЛЕКС МЕТАЛЛ", на думку суду, свідчить що позивач правомірно включив ПДВ у сумах 491734,02 грн. та 42722,26 грн. до податкового кредиту грудня 2011 року.

За актом перевірки № 213 відповідач зменшив податковий кредит позивача на 37644,78 грн. по операціям позивача з ТОВ "Євро Лізинг" з оплати винагороди та за користування і поповнення паливних карток.

Позивач стверджує, що для потреб господарської діяльності отримував карки у ТОВ "Євро Лізинг" для заправки паливно-мастильними матеріалами власного автотранспорту. Вартість ПММ визначалася із вартості ПММ та комісійної винагороди, які встановлювались постачальником ПММ. Зауважень стосовно належного використання придбаного ПММ у оподатковуваній господарській діяльності позивача зі сторони відповідача у акті перевірки №213 не зазначалось.

Відповідно до ст.198-201 ПКУ до податкового кредиту платника податку відноситься підтверджена податковими накладними сплата (нарахування) ПДВ постачальниками товарів (робіт, послуг) що до товарів (робіт, послуг), які призначені для використання в оподатковуваній господарській діяльності платника податку. Інших, додаткових обмежень стосовно формування податкового кредиту платника ПДВ ПКУ не передбачено.

На думку суду, вартість придбаного позивачем ПММ у ТОВ "Євро Лізинг" визначається з вартості ПММ та винагороди постачальника за здійснення цієї господарської операції, така вартість є базою для розрахунку ПДВ постачальником ПММ.

З цих підстав суд вважає правомірним включення ПДВ у сумі 37644,78 грн. до податкового кредиту позивача з операцій з постачання ПММ ТОВ "Євро Лізинг" за паливними картками.

З підстав, наведених у ст.198-201 ПКУ, суд вважає неправомірним виключення відповідачем із складу податкового кредиту позивача ПДВ у сумі 8333,34 грн. по операціям з ПП "Будсервіс" та 600,0 грн. по операціям з ФОП ОСОБА_9

Відповідач стверджує що у податкових накладних від 23.12.2011р. №2 та від 27.12.2011р. №3, виписаних на суму авансових платежів, ПП "Будсервіс" не вказав номенклатуру товару, а ФОП "ОСОБА_9 податкову накладу від 23.11.2011р. №7985 на суму ПДВ 600,0 грн. із надання експедиційних послуг не відобразила у складі власних податкових зобов'язань.

На думку суду, авансова сплата коштів майбутньому постачальникові товарів (робіт, послуг) не засвідчує фактичне здійснення господарської операції, але дозволяє формування податкового кредиту покупця у зв'язку із сплатою коштів, через те визначення номенклатури можливої поставки товарів неможливе. За ст.198-201 ПКУ формування податкового кредиту покупця послуг не ставиться у залежність від сплати (декларування) податкових зобов'язань постачальника цих послуг і тому суд вважає, що недекларування зобов'язань з поставки послуг ФОП ОСОБА_9 свідчить про невиконання податкових обов'язків цього постачальника та не є перешкодою у формуванні податкового кредиту позивача.

Отже суд вважає протиправним зменшення від'ємного значення з ПДВ позивача за грудень 2011 року на 585399,31 грн. за податковим повідомленням - рішенням №0000282301.

За актом перевірки № 213 та податковими повідомленнями - рішенням №№ 0000292301, 0000312301 позивачеві за одні й ті ж податкові періоди 2011 року збільшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на 9132710,0 грн. та зменшено бюджетне відшкодування на 25393557,0 грн., а також застосовано штрафні санкції у сумі 4471724,0 грн. за виявлене завищення бюджетного відшкодування з ПДВ.

Виходячи з норм Податкового кодексу України зобов'язання платників податків із сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів можуть бути визначені самим платником податків або податковим органом на підставі податкової звітності чи за наслідками документальних перевірок цих платників податків. Платники податку у Декларації з ПДВ визначають розмір належних до сплати податкових зобов'язань з ПДВ чи суму від'ємного значення з цього податку; у залежності від наявності податкових зобов'язань наступних податкових періодів чи фактичної сплати ПДВ постачальникам визначається розмір бюджетного відшкодування з ПДВ чи розмір від'ємного значення з ПДВ який включається до складу податкового кредиту наступних податкових періодів. Враховуючи специфіку декларування, обчислення та сплати ПДВ, які передбачені у Податковому кодексу України та нормативних документах ДПС України із складання Декларації з ПДВ наслідком перевірки кожного показника декларації з ПДВ можуть бути збільшення (зменшення) або залишення без змін показників цієї податкової звітності. З цих підстав суд вважає некоректним складення висновків стосовно завищення та заниження бюджетного відшкодування з ПДВ за один і той же податковий період.

Як встановлено судом, у 2011 році позивач за уточнюючими деклараціями з ПДВ задекларував бюджетне відшкодування з ПДВ у сумі 25393557,0 грн., яке склалось із 9132710,0 грн. - суми ПДВ сплаченого ТОВ "Укрексімінвестпром" при придбані основних фондів, решта - 16260847,0 грн. сплачена ТОВ "Олеся" у зв'язку проведеними роботами по перебудові придбаних нежитлових приміщень у овочесховище потужністю 200 тис. тон.

Як платник ПДВ позивач зареєструвався у податковому органі 23.11.2010 року. Відповідач, посилаючись на абзац"А" п.200.4 п.200.6 ст.200 ПКУ, стверджує, що позивач при складані основних декларацій з ПДВ за січень - грудень 2011 року не задекларував бюджетне відшкодування з ПДВ у сумі 9132710,0 грн. від придбання основних фондів, а тому не мав права на таке декларування в уточнюючих деклараціях. Окрім того відповідач, посилаючись на п. 200.5 ст. 200 ПКУ стверджує, що позивач не мав право до закінчення річного терміну з моменту реєстрації декларувати бюджетне відшкодування з ПДВ у сумі 16260847,0 грн., яке виникло у зв'язку із сплатою ТОВ "Олеся" вартості робіт по реконструкції нежитлового приміщення у овочесховище потужністю 200 тис. тон. Відповідач стверджує, що без річного обмеження до бюджетного відшкодування відносяться витрати платника податку на сплату ПДВ у зв'язку з придбанням чи будівництвом основних фондів, а роботи з реконструкції приміщення не є тотожними з придбанням чи будівництвом основних фондів, а тому такі суми сплаченого ПДВ не підлягають бюджетному відшкодуванню. Відповідач, посилаючись на Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 18 "Будівельні контракти", затвердженого наказом Мінфіну України від 28.04.2001р. №205, стверджує, що будівництво - це спорудження нового об'єкту, а позивач замовив саме реконструкцію нежитлових приміщень під овочесховище, що не є новим об'єктом, а є лише перебудовою.

Позивач, посилаючись на п. 200.5 ст. 200.ПКУ вважає, що правомірно заявив бюджетне відшкодування, яке виникло у зв'язку з оплатою ПДВ постачальникові робіт ТОВ "Олеся" та оплатою ПДВ продавцеві основних фондів ТОВ "Укрсімінвестпром".

Позивач стверджує, що жодна норма Податкового кодексу України не забороняє платникові податку декларувати бюджетне відшкодування з ПДВ за уточнюючими декалараціями з ПДВ, а тому висновки відповідача про відсутність такого права є незаконними.

Позивач, посилаючись на Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 18 "Будівельні контракти", затвердженого наказом Мінфіну України від 28.04.2001р. № 205, стверджує, що будівництво - це спорудження нового об'єкта, реконструкція, розширення, добудова, реставрація і ремонт об'єктів, виконання монтажних робіт, а тому роботи, виконані ТОВ "Олеся" підпадають під дію П.200.5 ст.200 ПКУ, а ПДВ з цих робіт підлягає включенню до бюджетного відшкодування з ПДВ.

Таким чином судом вбачається, що з даного питання спірним є трактування сторонами положень п. 200.5 ст. 200 ПКУ та наявність у платника податків права на декларування бюджетного відшкодування з ПДВ на підставі уточнюючих декларацій з ПДВ.

Відповідно до п.200.5 ст.200 ПКУ не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які: були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Статтею 14 Податкового кодексу України передбачено поняття, які вживаються для визначення положень цього кодексу. Серед таких понять відсутнє визначення поняття придбання, спорудження та будівництва основних фондів, тому для їх застосування в оподаткуванні господарських процесів слід застосовувати визначення цих понять, що передбачені у інших нормативних документах України.

На думку суду, слід застосовувати визначення, яке передбачене у законодавстві України, що регламентує організацію бухгалтерського обліку. Суд погоджується із стронами щодо кваліфікації господарських відносин позивача з ТОВ "Олеся" з урахуванням П(С)БО № 18 "Будівельні контракти".

За цим Положенням будівництво - це спорудження нового об'єкта, реконструкція, розширення, добудова, реставрація і ремонт об'єктів, виконання монтажних робіт.

Отже при кваліфікації господарських відносин позивача з ТОВ "Олеся" відповідач використав не повне визначення поняття будівництва, що викладене у П(С)БО № 18 "Будівельні контракти", внаслідок чого був спотворений висновок відповідача про обґрунтованість включення до бюджетного відшкодування цієї операції.

На думку суду, головна економічна суть п. 200.5 ст. 200 ПКУ полягає у тому, що до бюджетного відшкодування з ПДВ незалежно від дати реєстрації та обсягів оподатковуваних операцій платника податку мають включатись всі витрати платника податку у зв'язку з придбанням основних фондів та у зв'язку з введенням цих основних фондів в експлуатацію. Саме тому до бюджетного відшкодування з ПДВ позивача за 2011 рік у зв'язку придбанням або спорудженням (будівництвом) основних фондів має включатись не тільки ПДВ, сплачене ТОВ "Укрсімінвестпром", а і ПДВ сплачене ТОВ "Олеся".

Отже суд вважає протиправним та скасовує податкове повідомлення - рішення № 0000312301.

Відповідно до п. 50.1. ст. 50 ПКУ у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім митної декларації або обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою, чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Таким чином ст. 50 ПКУ передбачено можливість платника податків на внесення виправлень до податкової звітності або шляхом надання уточнюючих декларацій або включення виправлених даних до поточної податкової звітності, при цьому показники декларацій будуть вважатись виправленими, якщо цей платник податків до перевірки податкового органу сплатить уточнене податкове зобов'язання та штраф у зв'язку з заниженням такого уточненого зобов'язання.

За своєю специфікою бюджетне відшкодування підлягає декларуванню безпосередньо у періоді його виникнення, платник ПДВ не має альтернативи щодо декларування або не декларування такого бюджетного відшкодування, використання права на бюджетне відшкодування у інших податкових періодах не допускається, саме тому виправлення помилок при декларуванні бюджетного відшкодування можливе виключно наданням уточнюючих декларацій з ПДВ за той податковий період, коли виник обов'язок з декларування цього відшкодування.

За своєю суттю бюджетне відшкодування - це сума коштів платника податків, які він сплатив іншим платникам податку у зв'язку з веденням власної господарської діяльності, повернення яких гарантує держава та які тимчасово перебувають у розпорядженні Державного бюджету України.

Тому суд вважає, що, при визначенні напрямку використання бюджетного відшкодування, платник податку має право визначати цей напрямок на власний розсуд протягом строку давності з моменту виникнення права на таке відшкодування. Зміна напрямку використання бюджетного відшкодування повинна відбуватись у порядку, передбаченому для уточнення показників податкової звітності, викладеному у ст. 50ПКУ.

З цих підстав суд вважає незаконним висновок відповідача, про неможливість декларування бюджетного відшкодування з ПДВ в уточнюючих деклараціях з ПДВ та скасовує податкове повідомлення рішення № 0000292301.

Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме визнає нечинними податкові повідомлення-рішення від 29.03.2012р. № 0000312301 повністю, № 0000292301 повністю, № 00003223,1 повністю, № 0000282301 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 585399,0 грн., № 0000272301 в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2337113,0 грн., відмовляє у скасуванні податкових повідомлень-рішень від 29.03.2012р. № 0000222301, № 0000231500, № 0000212301.

Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд, -

постановив:

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Тім" до Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 29.03.2012р. № 0000312301 повністю, № 0000292301 повністю, № 00003223,1 повністю, № 0000282301 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 585399,0 грн., № 0000272301 в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2337113,0 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 28 серпня 2012 р.

Суддя Морська Г.М.

кат. 8.2.1