Постанова № 25782089, 14.08.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2012 року 16:45 Справа № 0870/5544/12

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Максименко Л.Я.,

при секретарі судового засідання - Приймаку Є.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою:Приватного підприємства-фірми «Дарьял», м. Запоріжжя

до:Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби, м. Запоріжжя

про:визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю:

від позивача:Петров М.Ю., рішення від 12.06.2001

Щепілова Н.В., довіреність № 02-12 від 08.06.2012;

Пориченський П.В., довіреність № 01-12 від 08.06.2012;

Дашковська О.В., довіреність № 03-12 від 20.06.2012

від відповідача:Бібік С.В., довіреність № 2925/10/10-010 від 11.06.2012

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство-фірма «Дарьял» (далі - позивач) звернулась із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби № 0000152302 від 26.01.2012 про донарахування ППФ «Дарьял» суми грошового зобов'язання у розмірі 1 685 815,50 грн., № 0000592302 від 23.03.2012 про донарахування ППФ «Дарьял» суми грошового зобов'язання у розмірі 432 632,25 грн. та № 0000582302 від 26.03.2012 про донарахування ППФ «Дарьял» суми грошового зобов'язання у розмірі 37 746,00 грн.

В обґрунтування позову товариство посилається на те, що нараховані відповідачем податки на прибуток та на додану вартість за податковими повідомленнями-рішеннями не відповідають зробленим розрахункам в актах планової та позапланової перевірок, листу до акту позапланової перевірки. Зокрема, за ППР № 0000152302 від 26.01.2012 нараїховано податок на прибуток в сумі 1 525 423,00 грн., в той час як в акті позапланової перевірки зроблено висновок про заниження податку на суму 1 475 796,00 грн., в акті планової перевірки на суму 1 996 725,00 грн.; за ППР№ 0000132302 від 26.01.2012 нарахований податок на додану вартість в сумі 393 710,00 грн.,а за ППР від 23.03.2012 № 0000592302 та від 26.03.2012 № 0000582302 нарахування в загальній сумі склало 387 110,00 грн. в той час як за висновками планової та позапланової перевірок нарахування по ПДВ склали 431 329,00 грн.

По суті виявлених перевірками порушень позивач не погоджується з висновками податкового органу про завищення валових витрат та податкового кредиту по операціям з придбання транспортно-експедиційних послуг та зазначає, що вимоги відповідача щодо пред'явлення копій документів, які підтверджують суми фактичних витрат на залучення сторонніх перевізників є безпідставними, тому що з актів надання робіт експедиторами вбачається, що ПП Фірма «Дарьял» сплачувала експедиторам за послуги з організації автоперевезення, а не компенсувала їх витрати із залучення сторонніх перевізників. Вказує, що позивач не має відношення до договорів на перевезення, укладених експедитором з іншими перевізниками, оскільки вони укладені останнім від свого імені і є самостійними відносинами двох господарюючих суб'єктів.

Також позивач оспорює правомірність нарахування податковим органом податку на прибуток та ПДВ по нікчемним правочинам. Зазначає, що у податкового органу відсутні правові підстави та відповідні повноваження визнавати господарські операції по придбанню феросплавів у ПП ТК «Інвест Технологія», ПП «Союз-Екстраоіл» нікчемними.

Позивач не погоджується також з нарахуванням податковим органом податку на прибуток в сумі 112 976,00 грн. у зв'язку з невизнанням валових витрат та загальновиробничих витрат по страхуванню фінансових ризиків. Вказує, що податковий орган порушив вимоги п.п 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України.

Крім того, позивач не погоджується із здійсненим податковим органом нарахуванням податку на прибуток в сумі 51 554,00 грн. у зв'язку із невизнанням валових витрат по поліпшенню основних засобів. Вказує, що висновок інспекції про подвійне включення 206 219,00 грн. до валових витрат за 2010 рік не доведене відповідними розрахунками, а тому є безпідставним.

В судових засіданнях представники позивача підтримали вимоги з підстав, викладених вище, наполягають на задоволенні позову.

Відповідач позов не визнав, у письмових запереченнях від 25.06.2012 посилається на те, що за результатами проведених податковим органом перевірок позивача виявлено порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України. Вказує, що перевірками встановлено, що позивач на протязі перевіряємого періоду придбавав послуги по перевезенню вантажів згідно договорів транспортно-експедиційного обслуговування на загальну суму 1 658 577,95 грн. Зазначає, що при дослідженні взаємовідносин з ТОВ ЗРПТ «Альфа ЛТД» встановлено, що на міжнародних автодорожніх товарно-транспортних накладних зазначено лише прізвища водіїв та відсутня інформація, що взаємовідносин їх з ТОВ ЗРПТ «Альфа ЛТД», які в свою чергу не є працівниками вказаного перевізника та не отримували у нього заробітну плату. Крім того, до перевірки надані акти виконаних робіт по транспортно-експедиційним послугам в яких відсутня інформація про маршрут перевезення, не зазначений пункт навантаження та розвантаження товарів, а також відсутні документи, які підтверджують суми фактичних витрат на залучення сторонніх перевізників. Також перевіркою встановлено, що позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту віднесено вартість сировини, яка фактично підприємством не придбавалась по контрагентам ПП «ТК «Інвест Технологія», ПП «Союз-Екстраоіл» та ПП «Оріон-Трейдсервіс». Перевіркою також встановлено, що підприємство мало взаємовідносини з ЗАТ «СК Арсенал-Днепр» та ЗАТ «СК «Кремінь» на страхування комерційних ризиків, пов'язаних з порушенням строків постачання товару, наданням послуг тощо. По вказаним взаємовідносинам позивач занизив валові доходи на суми 198 507,00 грн., завищив валові витрати на суму 193 332,00 грн. внаслідок невірного ведення податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів, а також завищено «загальновиробничі витрати» на суму 65 288,23 грн. внаслідок не врахування витрат на страхування у складі первісної вартості запасів, які залишились не реалізовані на кінець податкового періоду. Також перевіркою встановлено, що позивач у 4 кварталі 2010 року включив до складу валових витрат, витрати на поліпшення основних фондів 1 групи у розмірі 206 218,68 грн., які не підтверджені первинними документами, а саме актами виконаних робіт у відповідному періоді. Зазначає, що ПП Фірма «Дарьял» завищено валові витрати за 4 квартал 2010 року на 206 219,00 грн. внаслідок безпідставного повторного включення до складу валових витрат, витрат на поліпшення основних фондів 1 групи, які були виведені з експлуатації 31.03.2009. Вказані витрати підприємством були відображені у складі валових витрат за період січня по червень 2010 року та зменшені по результатами попередньої планової перевірки (акт № 187/23-2/20496109 від 12.11.2010). На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити.

Під час розгляду справи по суті представник відповідача підтримав заперечення з підстав викладених вище.

В судовому засіданні 14.08.2012 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

На підставі направлень, згідно п. 77.4 ст. 77 ПК України та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання та наказу від 29.09.2011 № 1461 ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя проведена планова виїзна документальна перевірка ПП Фірма «Дарьял» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх податків та зборів, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.06.2011, про що складено акт від 25.11.2011 № 262/23-2/20496109.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог, зокрема:

- п. 1.31 ст.1, п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2, п. п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, п .п. 8.4.2, п. п. 8.4.5 п. 8.4, п. п. 8.7.1 п. 8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п.п. 138.6, п. 138.10, п.п. 138.8.1 ст. 138, п.п. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 1 996 725,00 грн.;

- п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 198.1, п.п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України, ч. 1,5 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.07.2010 по 30.07.2011 у сумі 352 462 грн.

Крім того, на підставі направлень, згідно п. 78.1.5 ст. 78 ПК України та відповідно до наказу від 12.12.2011 № 1987 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП Фірми «Дарьял» з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємства, податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб у зв'язку із з'ясуванням обставин, які не були досліджені під час документальної планової виїзної перевірки за період з 01.07.2010 по 30.06.2011, про що складено акт від 11.01.2012 № 3/23-2/20496109.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог, зокрема:

- п. 1.31 ст.1, п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2, п. п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, п .п. 8.4.2, п. п. 8.4.5 п. 8.4, п. п. 8.7.1 п. 8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п.п. 138.6, п. 138.10, п.п. 138.8.1 ст. 138, п.п. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 1 475 796,00 грн.;

- п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 198.2, п.п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України, ч. 1,5 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.07.2010 по 30.07.2011 у сумі 352 462 грн.

26.01.2012 на підставі актів планової та позапланової перевірок податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000152302 про визначення ПП Фірма «Дарьял» податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1 525 423,00 грн. та 160 392,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій, № 0000132302 про визначення ПП Фірма «Дарьял» податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 352 462,00 грн. та 88 115,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій, № 0000142302 про зменшення ПП Фірма «Дарьял» суми бюджетного відшкодування з ПДВ у квітні 2011 року на 41 248,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 1,00 грн.

За результатами здійсненого позивачем адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя від 26.01.2012 № 0000152302 залишене без змін, податкові повідомлення-рішення від 26.01.2012 № 0000132302 та № 0000142302 скасовані частково та прийняті нові податкові повідомлення-рішення від 23.03.2012 № 0000592302 та від 26.03.2012 № 0000582302.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями № 0000152302 від 26.01.2012 про донарахування ППФ «Дарьял» суми грошового зобов'язання у розмірі 1 685 815,50 грн., № 0000592302 від 23.03.2012 про донарахування ППФ «Дарьял» суми грошового зобов'язання у розмірі 432 632,25 грн. та № 0000582302 від 26.03.2012 про донарахування ППФ «Дарьял» суми грошового зобов'язання у розмірі 37 746,00 грн. ПП фірма «Дарьял» звернулась до суду.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

Щодо завищення валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентами ПП «ТК «Інвест Технологія», ПП «Союз-Екстраойл» та ПП «Оріон-Трейдсервіс»

Судом встановлено, що 01.09.2010 між ПП Фірма «Дарьял» та ПП «ТК «Інвест Технологія» укладено договір № 01-010910 на придбання продукції виробничо-технічного призначення. На виконання умов договору за видатковою накладною № ІТ-0000885 від 07.09.2010 ПП «ТК «Інвест Технологія» передало, а позивач прийняв товар фероніобій в кількості 6,5 тн. На поставку товару видана податкова накладна № 85 від 07.09.2010. Придбаний товар був перевезений від продавця до позивача автоперевізником - ППК «Трансбуд інжиніринг» (договір № 1 від 20.07.2009), що підтверджується товарно-транспортною накладною 01АА від 07.09.2010.

Придбаний у ПП «ТК «Інвест Технологія» товар був повністю оплачений, оприбуткований на підприємстві позивача, переданий на давальницьких умовах ТОВ «Світлана» (договір, видаткові та податкові накладні, а також ТТН долучені до справи) для виробництва проволоки порошкової з фероніобієм для подальшого постачання згідно договору № 0161-02/173 від 01.12.2009 на ВАТ «ММК «Азовсталь».

Також, між ПП Фірма «Дарьял» (покупець) та ПП «Союз-Екстраойл» (продавець) 01.03.2011 укладено договір № 010311, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець мав прийняти та оплатити її на умовах Договору.

На виконання умов договору ПП «Союз-Екстраойл» передало за видатковою накладною № РН-0000010 від 01.03.2011, а ПП Фірма «Дарьял» прийняло ферованадій в кількості 7 тн. та фероніобій в кількості 2,5 тн. Товар від продавця до покупця був перевезений ПП Компанією «Трансбуд інжиніринг» (договір № 1 від 20.07.2009), що підтверджується товарно-транспортною накладною від 01.03.2011. Товар був повністю оплачений, оприбуткований на підприємстві позивача, переданий на давальницьких умовах ТОВ «Світлана» (договір, видаткові та податкові накладні, а також ТТН долучені до справи) для виробництва проволоки порошкової з фероніобієм для подальшого постачання згідно договору № 0161-02/231 від 10.12.2010 на ВАТ «ММК «Азовсталь».

При цьому слід зазначити, що позивачем не було відображено податковий кредит по операції з придбання товару у ПП «Союз-Екстраойл» товару, оскільки контрагентом не була надана позивачу податкова накладна.

Також 01.06.2011 на підставі видаткової накладної № РН-0000283 позивач придбав у ПП «Оріон-Трейдсервіс» товар (розчинював 646 та гільзу обжину металеву діам.100мм), який був доставлений в офіс позивача за рахунок продавця. На поставку товару видана податкова накладна № 1 від 01.06.2011. Товар оплачений повністю та проданий ППК «Трансбуд Інжиніринг» за видатковою накладною № РН-0002514 від 30.06.2011 та транспортом позивача перевезений покупцю, що підтверджується подорожнім листом службового легкового автомобіля № 47/1 від 30.06.2011.

Таким чином, позивачем надано повний пакет документів, яким оформлені господарські операції та дійсно підтверджується реальність вчинених правочинів з ПП «ТК «Інвест Технологія», ПП «Союз-Екстраойл» та ПП «Оріон-Трейдсервіс».

Натомість, в актах планової та позапланової перевірок податковий орган робить висновок про те, що укладення договору на постачання продукції, виписування видаткової та податкової накладної здійснено контрагентами позивача у період за який відсутні об'єкти, що підпадають під визначення ст. 3, ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а отже відсутній факт поставки товарів покупцям, у яких відповідно відсутнє право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Однак, суд не погоджується із таким висновком та зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначалося вище, всі придбані ТМЦ були своєчасно та в повному обсязі оприбутковані ПП фірма «Дарьял» на підставі накладних, повністю оплачені, використані для виробництва продукції, яка в подальшому реалізована (а також придбання товару з подальшим його продажем), що в свою чергу призвело до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Взагалі в актах перевірки надається аналіз фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача, який фактично базується на припущеннях податкового органу про неможливість її здійснення за наявності таких виробничо-трудових ресурсів. Однак, будь-яких конкретних доказів (запити до реєструючи органів, БТІ, ДАЇ, Державних земельних ресурсів тощо) неможливості ведення діяльності суду не надано.

Також слід зазначити, що в актах перевірки відсутні відомості про встановлені в порядку кримінального судочинства факти незаконної діяльності посадових осіб ПП «ТК «Інвест Технологія», ПП «Союз-Екстраойл» та ПП «Оріон-Трейдсервіс».

Натомість судом встановлено, що всі контрагенти позивача на час здійснення господарських операцій були зареєстровані і мали статус платників ПДВ.

Тобто, фактично в актах перевірок відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов'язується податковим органом лише з обставинами діяльності інших осіб (контрагентів), що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

В свою чергу Податковий кодекс України, не ставить право платника податку на віднесення до складу валових витрат або податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податку, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на відображення витрат та податкового кредиту.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань…Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Також, в акті перевірки податковий орган з посиланням на положення ч. 1,5 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України приходить до висновку про те, що ПП фірма «Дарьял» перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат доходної частини Державного бюджету України, а укладені позивачем правочини суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними.

Проте, аналізуючи вищевикладені норми ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частина 1 ст. 203 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з положень ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Провочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо.

В акті перевірки податковий орган говорить про відсутність у контрагентів трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, з чого інспекція вбачає проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту не мають реального товарного характеру.

Однак суд зауважує, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства, правопорядку демократичної, правової держави.

При цьому, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів умислу позивача на порушення публічного порядку.

Статтею 207 ГК України встановлено: господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладений позивачем правочин є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Суд відмічає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочинів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Під час розгляду справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Натомість, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зокрема до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону).

Відповідно до п. п. 5.3.9 п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених положень Закону випливає, що обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність господарських операцій з придбання цих товарів (робіт, послуг) підкріплена належними документами та зв'язок цих витрат з господарською діяльністю платника.

Як зазначалося вище, первинні бухгалтерські документи в повному обсязі були надані позивачем та долучені судом до матеріалів справи, а тому правомірність формування витрат позивача підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі за текстом - Закон України № 168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Аналогічні положення містяться і у ст. 198 ПК України.

Отже, як Законом України «Про податок на додану вартість», так і Податковим кодексом встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача податкових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів були включені до податкового кредиту, приймаючи до уваги, що зазначені податкові накладні не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення цих податкових накладних вимогам Закону № 168/97-ВР та Податкового кодексу акт перевірки не містить, ПП фірма «Дарьял» цілком правомірно включило суми податку на додану вартість по отриманим товарам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказом.

З огляду на викладене, доводи відповідача про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «ТК «Інвест Технологія», ПП «Союз-Екстраойл» та ПП «Оріон-Трейдсервіс» спростовані дослідженими у судових засіданнях доказами.

Щодо завищення валових витрат та податкового кредиту за транспортно-експедиційними послугами

Судом встановлено, що між ТОВ ЗРПТ «Альфа ЛТД» (повірений) та ПП фірма «Дарьял» (довіритель) укладено договір № 515/1 від 15.01.2009, відповідно до умов якого довіритель доручає, а повірений зобов'язується діючи від імені та за рахунок довірителя, виконувати юридичні дії по організації міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема: організовувати перевезення вантажів автомобільним транспортом; організовувати перевезення зовнішньоторгових вантажів автомобільним транспортом по території України та за кордоном; проводити розрахунки з транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; забезпечувати залучення сторонніх транспортних засобів підприємств тощо.

Як доказ виконання повіреним послуг за вказаним договором позивачем надані, а судом досліджені та долучені до матеріалів справи вантажно-митні декларації, міжнародні товарно-транспортні накладні за формою СМR, акти виконаних робіт, платіжні документи тощо.

В актах перевірки податковий орган щодо взаємовідносин позивача з вказаним контрагентом зазначає, що при дослідженні вантажно-митних декларацій та міжнародних автодорожніх товарно-транспортних накладних за формою СМR встановлено, що на документах було зазначено лише прізвище перевізників та відсутня інформація щодо взаємовідносин їх з ТОВ ЗРПТ «Альфа ЛТД». З метою встановлення факту взаємозв'язку перевізників, зазначених у транспортних документах, податковим органом отримано відомості щодо нарахованих та виплачених доходів за формою 1 ДФ за період з 01.07.2010 по 30.06.2011 за результатами якої встановлено, що фізичні особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_6, ОСОБА_14 ,ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 не є працівниками та не отримували доходи на підприємстві ТОВ ЗРПТ «Альфа».

В судове засідання представниками позивача наданий лист-відповідь ТОВ ЗРПТ «Альфа» від 26.07.2012 вих. № 07/04, в якому товариство підтверджує взаємовідносини по запитаним міжнародним товарно-транспортним накладним згідно переліку. Зокрема, в ньому зазначено, що з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_6, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 товариство перебувало не в трудових, а в господарських відносинах, що узгоджується з відомостям, зазначеними в актах перевірки позивача.

Слід зазначити, що згідно п.2.2 та п. 2.6 Договору повірений - ТОВ ЗРПТ «Альфа» наділений правом від імені довірителя укладати угоди з іншими організаціями для виконання зобов'язань по договору, а також залучати третіх осіб для виконання зобов'язань за договором.

Тому, залучення до участі у перевезенні вантажів 3-х осіб не суперечить змісту укладеного між позивачем та контрагентом договору.

Також, в актах перевірки щодо інших суб'єктів господарювання, які надавали позивачу транспортно-експедиційні послуги, а саме ТОВ «Вітязь», ТОВ «Арко-Поло», ТОВ «Грифон-транс», ТОВ «Лев Транс Логістік», ТОВ «Ей ПІ ТІ», ТОВ «СТН Фрейд Форвардер» зазначено, що в результаті виконаних робіт виконавець повинен надати замовнику послуг, підтверджуючі документи, а саме копії документів, які підтверджують суми фактичних витрат на залучення сторонніх перевізників (субпідрядників). Проте до перевірки позивачем не надано документів на фактичні витрати (договори з субпідрядниками, копії рахунків з ними, кількісний обсяг понесених витрат, тощо).

Однак суд вважає, що такі документи позивач і не мав надавати виходячи з такого.

Відповідно до ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Частиною 1 ст. 932 ЦК України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.

Як зазначалось вище з приводу ТОВ ЗРПТ «Альфа» так і інших контрагентів у договорах укладених позивачем з ними, останнім надавалось право залучати до виконання 3-х осіб.

Згідно ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», у разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

Тобто, плата експедитора це є по суті вартістю транспортно-експедиційних послуг.

В той же час, ст. 9 вказаного Закону передбачає, що у плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування, які мають підтверджуватись рахунками, накладними тощо, виданими суб'єктами господарювання, що залучались до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

В актах перевірок податковий орган оперує поняттями «плата експедитора (вартість транспортно-експедиційних послуг)» та «витрати експедитора» як тотожними, хоча за змістом та правовою природою вони є різними.

Однак, виходячи з того, що податкова інспекція прийшла до висновку про неправомірність віднесення вартості транспортно-експедиційних послуг до складу валових витрат та формування податкового кредиту, суд вважає, що в даному випадку мова йде про правомірність віднесення ПП фірма «Дарьял» плати експедитора, а не витрат експедитора до складу валових витрат та формування податкового кредиту.

Якщо говорити про плату експедитору, то факт їх надання, згідно ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від

пункту його відправлення до пункту його призначення.

Позивачем в повному обсязі надані документи, що підтверджують факт надання експедиторських послуг контрагентами, а саме вантажно-митні декларації, міжнародні товарно-транспортні накладні за формою СМR, акти виконаних робіт, платіжні документи тощо.

Твердження податкового органу про те, що вантажно-митні декларації та міжнародні автодорожні товарно-транспортні накладні за формою СМR не містять всіх необхідних реквізитів, зокрема відсутня інформація в гр. 22 з прибуття/вибуття під завантаження, в гр.. 23 не визначені підприємства, які здійснювали перевезення, відсутній підпис та печатка авто перевізника, тощо під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження.

Судом оглянуто вантажно-митні декларації та міжнародні автодорожні товарно-транспортні накладні за формою СМR та встановлено, що вони мають всі необхідні відомості, визначені ст. 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, усі графи заповнені, печатки та підписи наявні. На запитання суду чи може податковий орган підтвердити той факт, що під час проведення перевірок позивача відповідні реквізити були відсутні, представники повідомили, що копії з документів не робились, тому будь-які докази з цього приводу надати вони не можуть.

Крім того, в запереченнях на позовну заяву представник відповідача зазначив, що надані до перевірки акти прийому-здачі виконаних транспортних робіт не містять інформацію про маршрут перевезення, не зазначений пункт навантаження та розвантаження товарів. З цього приводу суд зазначає, що чинним законодавством не визначено переліку обов'язкових реквізитів, що мають бути зазначені в таких актах. Виходячи із існуючої практики ділового обороту прийнято вважати достатнім наявність в актах виконаних робіт (наданих послуг) інформації про зміст виконаної роботи, її обсяг, вартість та реквізити осіб, між якими складаються такі акти.

Досліджені судом акти здачі-приймання виконаних робіт, які безпосередньо пов'язані із здійсненням перевезення містять в собі зазначення маршруту перевезення, ідентифікуючі ознаки транспортного засобу, що здійснював транспортування, вартість робіт та їх обсяг (взаємовідносини з ТОВ ЗРТП «Альфа ЛТД»). В решті акти здачі-приймання виконаних робіт, що стосувались надання експедиторських послуг контрагентами позивача містять лише інформацію про зміст наданої послуги, її обсяг, вартість тощо, що не суперечить вимогам чинного законодавства та не позбавляє такі акти доказової сили.

Також суд зазначає, що згідно довідки ПП фірма «Дарьял» від 31.07.2012 вих. № 596-3107 позивач за перевіряємий період включив до складу витрат транспортно-експедиційні послуги в загальній сумі 4 000 139 грн., та сформувало податковий кредит ПДВ в сумі 241 639 грн., в той час як податковий орган виявив порушення по витратам на суму 1 078 495 грн., а по ПДВ - 130 421 грн.

Тобто, роблячи в актах перевірок посилання на відсутність у вантажно-митних деклараціях та міжнародних автодорожніх товарно-транспортних накладних за формою СМR будь-яких реквізитів податковий орган не конкретизує в яких саме та не зазначив, за якими саме документами (актами наданих послуг) не прийняті витрати та зменшено податковий кредит.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не було допущено порушення вимог п. 5.1, п. п. 5.2.1, п. 5.2, п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки до перевірки надані усі первинні документи та податкові накладні, що оформлені належним чином, які надають ПП фірма «Дарьял» право на включення вартості послуг до складу валових витрат та формування податкового кредиту.

З аналогічних підстав суд вважає необґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем вимог п. 138.1, п. 138.2, п. п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п. 44.1 ст. 44 ПК України щодо включення до собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) вартості транспортно-експедиційних робіт, отриманих ПП фірма «Дарьял» на суму 449 662 грн.

Щодо заниження валового доходу за рахунок невірно відображеного приросту балансової вартості запасів, завищення валових витрат за рахунок невірного визначення убутку товарів та завищення «загальновиробничих витрат» на суму страхових виплат за 2 квартал 2011 року

Відповідно до п. 18 ст. 6 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР, страхування фінансових ризиків є одним із різновидів добровільного страхування.

Під фінансовим ризиком підприємства розуміється ймовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати доходу чи капіталу у ситуацій невизначеності умов здійснення його фінансової діяльності. Конкретними різновидами фінансових ризиків підприємства вважають: ризики неплатежу (невиконання зобов'язань згідно договорів, несплата платежів при продажі товарів в кредит та при лізингових операціях); неотримання прибутку при інвестиційних операціях; втрати або зменшення прибутку внаслідок непередбачуваних обставин; депозитний ризик (можливість неповернення депозитних вкладів (непогашення депозитних сертифікатів) зустрічається досить рідко і пов'язаний з неправильною оцінкою або невдалим вибором комерційного банку для здійснення депозитних операцій підприємства.

Позивачем надано до матеріалів справи копії договорів страхування, укладених ПП фірма «Дарьял» з ЗАТ СК «Кремінь» та ЗАТ СК «Арсенал-Днепр» (генеральний договір № 1000010-08-01-10 від 01.04.2010, генеральний договір № 019/07-ФР від 16.02.2007 з додатковими угодами). Відповідно до умов вказаних договорів, страховики зобов'язалися надати страхувальнику гарантію відшкодування збитків при настанні страхових випадків: порушення строків постачання товару, надання послуг, не поставки або недопоставки товару, порушення термінів оплати товару, а також неплатоспроможності, ліквідації чи банкрутства контрагентів страхувальника тощо.

Тобто, на думку суду, позивачем були укладені договори страхування саме фінансових ризиків підприємства.

Відповідно до п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.

Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат (10 відсотків - для суб'єктів кінематографії, які здійснюють виробництво національних фільмів) за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний податковий рік.

Згідно п.п. 140.1.6 ПК України, до складу загальновиробничих витрат включаються будь-які витрати із страхування фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.

Таким чином, витрати зі страхування правомірно були включені позивачем до складу валових (загальновиробничих) витрат.

Посилання ж податкового органу про порушення позивачем вимог п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 138.6, п. 138.10.1 п. 138.10 ст. 138, п. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 ПК України суд вважає необґрунтованим виходячи з такого.

Відповідно до ст. 9 ПсБУ «Запаси», первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів).

Ризик транспортування запасів, з урахуванням положень п. 9 ст. 6 Закону України «Про страхування», відповідає такому виду страхування як «страхування вантажів та багажу (вантажобагажу)».

Однак, як зазначалось вище, підприємство укладало договори з ЗАТ СК «Кремінь» та ЗАТ СК «Арсенал-Днепр» щодо страхування фінансових ризиків, що відповідає п. 18 ст. 6 Закону України «Про страхування» та відноситься до страхування ризиків понесення матеріальних збитків в результаті непостачання товару нерезидентами (невиконання угоди), а тому не має відношення до страхування ризиків транспортування запасів.

Таким чином, підстав для включення до складу первісної вартості запасів витрат на страхування фінансових ризиків підприємства, відсутні.

Крім того, відповідач посилаючись на те, що страхування фінансових ризиків по договорам поставок від нерезидентів повинно відноситись до вартості товару за цими поставками, то податковий орган мав у відповідності до тієї ж норми ст. 9 ПсБУ 9 «Запаси» провести розрахунки витрат по страхуванню саме до товару, фінансові ризики по поставці якого було застраховано, а не взагалі до всіх запасів, що рахуються на балансі підприємства.

Щодо завищення валових витрат за рахунок повторного віднесення сум поліпшення основних фондів на суму 206 219 грн.

В актах перевірок позивача щодо вказаного порушення зазначено, що ПП фірма «Дарьял» завищено валові витрати за 4 квартал 2010 року на суму 206 219,00 грн. внаслідок безпідставного повторного включення до складу валових витрат, витрат на поліпшення основних фондів 1 групи, які були виведені із експлуатації 31.03.2009 і які були відображені у складі валових витрат за період з січня по червень 2010 року та зменшені по результатам попередньої планової перевірки акт № 187/23-2/20496109 від 12.11.2010, а саме позивачем включено до складу валових витрат за 4 квартал 2010 року у рядку 04.10 Декларації витрати на поліпшення основних фондів 1 групи у розмірі 206 218,68 грн., які не підтверджені первинними документами - актами виконаних робіт у відповідному періоді.

Судом встановлено, що позивачем згідно акту від 31.03.2009 було виведено з експлуатації з 01.04.2009 основні фонди 1 групи, розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скворцова, 243 у зв'язку із необхідністю проведення поточного ремонту.

На ремонт вищевказаних основних фондів позивачем у період з 01.01.2010 по 30.06.2010 понесені витрати у сумі 206 218,68 грн., що підтверджується переліченими в актах перевірок актами виконаних робіт.

Вартість виконаних ремонтних робіт основних фондів 1 групи у податковому обліку вперше була відображена у складі валових витрат підприємства за перше півріччя 2010 року по рядку 04.10 Декларації «витрати на поліпшення основних фондів».

За результатами попередньої планової документальної перевірки (акт № 187/23-2/20496109 від 12.11.2010) податковим органом встановлено завищення валових витрат внаслідок безпідставного включення до складу валових витрат на поліпшення основних фондів 1 групи, які виведені з експлуатації актом від 31.03.2009, а введені в експлуатацію актом від 24.06.2010 року. Тобто, оскільки будинок № 4525 було зворотно введено в експлуатацію 25.06.2010, позивач отримав право на включення до валових витрат поліпшення в сумі 206 219 грн. лише у другому півріччі 2010 року.

Позивач з висновками акту № 187/23-2/20496109 від 12.11.2010 погодився та оплатив донараховану податковим органом суму податку на прибуток, що підтверджується долученими до справи платіжними документами та друком облікової картки платника податків.

З огляду на встановлені в акті перевірки № 187/23-2/20496109 від 12.11.2010 порушення, позивач включив до декларації на прибуток за 2010 рік поліпшення основних засобів в сумі 294 328 грн., в т.ч. витрати понесені в першому півріччі 2010 року в сумі 206 219 грн. та в другому півріччі в сумі 88 119 грн.

Відповідно до п. 11.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для цілей цього закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали та рік.

Згідно з п. 16.4 ст. 16 вказаного Закону, платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до п. 6.1 ст. 6 цього Закону. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну.

Право позивача на включення вартості поліпшень основних засобів у суму 206 219 грн., що зроблені у першому кварталі 2010 року по будинку складського призначення, введеному в експлуатацію 25.06.2010 підтверджується положенням п.п 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якої, платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Тобто, згідно п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону, позивач має право віднести до валових витрат поліпшення основних засобів, понесені у першому півріччі протягом податкового періоду - згідно п. 11.1 ст. 11 вказаного Закону - протягом календарного року.

Доводи відповідача про повторне включення витрат на поліпшення основних засобів 1 групи в сумі 206 219 грн. судом спростовуються, оскільки актом попередньої перевірки витрати на поліпшення в сумі 206 219 грн. було виключено з валових витрат декларації за перше півріччя 2010 року.

Таким чином, надана позивачем декларація на прибуток за 2010 рік у відповідності до вимог ст. ст. 11, 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» містить дані, нараховані наростаючим підсумком за весь 2010 рік, в тому числі містить суми валових витрат на поліпшення основних засобів у розмірі 311 895 грн., що була вирахувана відповідачем за актом попередньої планової перевірки № 187/23-2/20496109 від 12.11.2010.

Так, в декларації за 2010 рік зазначені витрати на поліпшення основних засобів у сумі 766 782 грн., з яких вирахувано за актом попередньої планової перевірки в сумі 311 895 грн., тобто фактично витрати на поліпшення складають 454 887 грн. (766 782 грн. - 311 895 грн.) при встановленому ліміті (визначеного актом перевірки № 187/23-2/20496109 від 12.11.2010) в розмірі 467 520 грн. Тобто, позивачем ліміт перевищено не було.

Отже, висновки податкового органу про допущене з боку позивача порушення вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 8.4.5 п. 8.4, п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не знайшли свого підтвердження .

На зауваження позивача відносно наявності розбіжностей між сумами зазначеними в актах перевірки та донарахованими сумами суд встановив, що розбіжності виникли за рахунок того, що за результатами розгляду скарги позивача ДПС у Запорізькій області було скасовано донарахування по акту позапланової перевірки у сумі податку 6 600,00 грн. А саме замість суми податку на додану вартість у розмірі 352 462 грн. прийнятому по ППР № 0000132302 від 26.01.2012, було прийнято ППР № 0000592302 від 23.03.2012 на суму податку 349 365,00 грн. А саме замість зменшення суми податку на додану вартість заявленого до бюджетного відшкодування у розмірі 41 248,00 грн. прийнятому по ППР № 0000142302 від 26.01.2012, було прийнято ППР № 0000582302 від 23.03.2012 на суму зменшення від'ємного значення по ПДВ у сумі 37 745,00 грн. А на суму зменшення р.26 Декларації з ПДВ за червень 2011 у сумі 37 621,00 грн. не передбачено винесення ППР.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що висновок податкового органу, викладений в актах перевірок від 25.11.2011 № 262/23-2/20496109 та від 11.01.2012 № 3/23-2/20496109, про порушення ПП фірма «Дарьял» вимог п. 1.31 ст.1, п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2, п. п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, п .п. 8.4.2, п. п. 8.4.5 п. 8.4, п. п. 8.7.1 п. 8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п.п. 138.6, п. 138.10, п.п. 138.8.1 ст. 138, п.п. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 ПК України, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 198.2, п.п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України, ч. 1,5 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК є помилковим та спростовується дослідженими під час розгляду справи доказами.

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя № 0000152302 від 26.01.2012, № 0000592302 від 23.03.2012 та № 0000582302 від 26.03.2012 слід визнати протиправним та скасувати.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства-фірми «Дарьял» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя № 0000152302 від 26.01.2012 про визначення Приватному підприємству-фірмі «Дарьял» податкового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 1 685 815,50 грн., № 0000592302 від 23.03.2012 про визначення Приватному підприємству-фірмі «Дарьял» податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 432 632,25 грн. та № 0000582302 від 26.03.2012 про зменшення Приватному підприємству-фірмі «Дарьял» суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 37 746,00 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства-фірми «Дарьял» 2 146,00 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя (підпис) Л.Я. Максименко