Рішення № 25779933, 03.06.2011, Старобільський районний суд Луганської області

03.06.2011

Справа № 2-210

2011р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М УКРАЇНИ

(повний текст)

03 червня 2011 року. Старобільський районний суд

Луганської області

у складі: головуючого судді Озерова В.О.,

при секретарі Туловової А.С.,

представника позивача Рябоконь А.В.,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Старобільську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_2 про звернення стягнення,

встановив:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»звернулося до суду з позовом ОСОБА_2 про звернення стягнення. В обґрунтування свого позову позивач посилається на те, що відповідно до укладеного договору № LGY0AK13760076 від 27.12.2006 року, відповідач ОСОБА_2 28.12.2006 року отримав кредит у розмірі 45953,15 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,48 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 27.12.2011 року. Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. У порушення зазначених норм закону та умов договору, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав. Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 31.10.2010 року має заборгованість 52874,67 грн., яка складається з наступного: 27245,15 грн. - заборгованість за кредитом; 17236,09 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1011,60 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 7381,83 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк»і відповідач, 27.12.2006 року уклали договір застави рухомого майна (надалі - договір застави). Згідно з договором застави відповідач надав в заставу автомобіль ВАЗ, модель: 21214-20, рік випуску - 2006, тип ТЗ: легковий, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_3, що належить на праві власності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1). Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Договором застави передбачено, що у випадку порушення Заставодавцем/Позичальником зобов'язань за кредитним договором, або за договором застави, Заставодавець зобов'язаний передати предмет застави Заставодержателю в заклад. В порушення вищезазначених вимог закону та умов договору, відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконує. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано (ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про заставу». Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом, або договором застави (ч. б ст. 20 ЗУ «Про заставу»). Згідно з договором застави, звернення стягнення та реалізація предмету застави здійснюється відповідно до чинного законодавства та цього договору, у тому числі шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання Заставодержателем договору купівлі-продажу Предмету застави від імені Заставодавця. Приймаючи до уваги, що ПАТ КБ «Приватбанк»заявлено позов саме з підстав, вказаних у попередньому абзаці, цілком очевидно, що виконання рішення суду стосовно звернення стягнення на предмет застави шляхом надання права безпосереднього продажу конкретному покупцю, - неможливо без фактичного знаходження предмету застави у володінні ПАТ КБ «Приватбанк». Відповідно до ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів є примусове виконання зобов'язання в натурі. Примусове виконання зобов'язання в натурі, - це спосіб захисту, який випливає з загального принципу повного і належного виконання зобов'язання та полягає в зобов'язанні здійснити дію, або утриматися від її здійснення, незалежно від застосування до боржника інших заходів впливу. З огляду на те, що законом та умовами договору передбачено обов'язок відповідача передати предмет застави в заклад Заставодержателя (ПАТ КБ «Приватбанк»), позивач вважає свою вимогу стосовно зобов'язання відповідача виконати зобов'язання в натурі законною і обґрунтованою. Також, відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі, якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача (заклад). Відповідно до ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет застави в рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета застави ... із застосуванням однієї із процедур, передбачених ст. 26 цього Закону, яка передбачає і продаж предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем. Відповідно до ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду.

Представник позивача Рябоконь А.В. в судовому засіданні уточнив позовні вимоги, та просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № LGY0AK13760076 від 27.12.2006 року в сумі 52874,67 грн., звернути стягнення на предмет застави: автомобіль ВАЗ, модель: 21214-20, рік випуску: 2006, тип ТЗ: легковий, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_3, що належить на праві власності ОСОБА_2 шляхом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк»(49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк»всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, а також просив суд стягнути з відповідача судові витрати.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, пояснивши, що вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, то з 01.02.2009 року Банком самостійно було збільшено відсоткову ставку за користування кредитом з 16,08 відсотків річних до 27,48 відсотків річних. Йому стало відомо про це підвищення, лише під час судового розгляду справи, а позивач приймав цю відсоткову ставку підчас проведення розрахунку заборгованості. Згідно п. 1 ч. 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», який набрав чинності 09 січня 2009 року (на підставі п.2 цього Закону та публікації його в газеті «Урядовий кур'єр»від 30.12.2008 року) Цивільний Кодекс України був доповнений ст. 1056-1. Згідно п. п. 2, 3 цієї статті: п. 2. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку; п. 3. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно п. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно, ЦК України встановлено, що самостійне збільшення банком відсоткової ставки, не несе жодних юридичних наслідків, а тому й не може прийматися до уваги під час розгляду справи в суді. Відповідно, сума його заборгованості перед банком визначена невірно, а тому не може прийматися до уваги під час розгляду справи. Крім того, банком ставиться питання про продаж автомобіля саме банком. Така вимога банку не може бути задоволена, бо не ґрунтується на чинному законодавстві, а саме протиречить вимогам ст. 20 Закону України «Про заставу». Зокрема останньою встановлено, що «звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса , якщо інше не передбачене законом або договором застави. Реалізація заставленого майна, на яке звернуто стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачене цим законом або договором. Пункт 24 договору застави, передбачено порядок звернення стягнення на заставлене майно, проте в цьому договорі відсутнє посилання на повноваження банку у знятті спірного автомобіля з обліку в органах ДАІ, а тому повинні використовуватися вимоги ст. 20 Закону України «Про заставу». Таким чином, вимоги позивача є такими, що не відповідають чинному законодавству, і не можуть бути задоволені в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідача, дослідивши письмові заперечення відповідача та письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Факт укладення сторонами 27 грудня 2006 року договору застави в забезпечення договору кредиту № LGYOAK13760076 від 27 грудня 2006 року підтверджується завіреними копіями договорів (а.с. 6-9) та сторонами не оспорюється.

Факт наявності заборгованості на момент звернення до суду та її розмір в сумі 52874,67 грн. підтверджується розрахунком та визнаний відповідачем.

У відповідності до ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Випадки та підстави звернення стягнення на предмет застави урегульовані вимогами ст. 20 Закону України «Про заставу»та ст. 590 ЦК України.

Разом з тим, під час слухання справи, відповідач в повному обсязі сплатив позивачу суму заборгованості в розмірі 52875 грн. Виконання прийняте відповідачем, про що свідчать квитанції про зарахування вказаної грошової суми на рахунок № НОМЕР_4, який у відповідності до п.1.2 кредитного договору № LGYOAK13760076 від 27 грудня 2006 року, є рахунком для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості.

У відповідності до ст. 589 ЦК України, за рахунок предмета застави заставодержа тель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкоду вання збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання за ста вленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Так як, на час розгляду справи, відповідачем погашена заборгованість, що відповідає заявленим позовним вимогам, доказів того, що відповідач має інші зобов'язання перед відповідачем, суду не надано, то суд вважає що позовні вимоги позивача є необґрунтованими.

Судові витрати стягненню не підлягають у відповідності до ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, ст. ст. 572, 589, 590 ЦК України, ст. 20 Закону України «Про заставу», керуючись ст. ст. 60, 209, 212, 213, 215, 218, 294 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_2 про звернення стягнення -відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через Старобільський районний суд шляхом подачі скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.О. Озеров