Ухвала суду № 25743867, 22.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2012 року м. Київ К-39842/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010

у справі № 2а-4487/10/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Люксембург" (далі -Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.03.2010 № 0001652312/0 з мотивів недоведеності податковим органом факту порушення позивачем податкового законодавства під час формування податкового кредиту в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Укрфінресурс-2004»(далі -ТОВ «Укрфінресурс-2004»).

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові, посилаючись на неналежну оцінку судами наявних у матеріалах справи доказів. За твердженням заявника, фіктивність реєстрації названого контрагента позивача без дійсного наміру провадити господарську діяльність є свідченням фіктивності спірних операцій з поставки товару та послуг позивачеві.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Укрфінресурс-2004»за період з 01.01.2005 по 11.05.2009, оформлену актом від 25.02.2012 № 302/23-12/35330925. В ході цієї перевірки було встановлено факт укладення позивачем та названим контрагентом ряду договорів, за якими ТОВ «Укрфінресурс-2004»зобов'язалося виконати поставку природного газу в адресу Товариства, надати послуги з оформлення документів, пов'язаних із заведенням природного газу в ОДУ ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України», а також послуги з пошуку для позивача покупців природного газу та із забезпечення укладення договорів купівлі-продажу між позивачем та покупцями. Підставою для висновку ДПІ про неправомірне віднесення Товариством до податкового кредиту сум ПДВ у рамках господарських правовідносин з ТОВ «Укрфінресурс-2004»стало порушення кримінальної справи щодо керівника ТОВ «Укрфінресурс-2004»- ОСОБА_1 по обвинуваченню у вчиненні злочинів, передбачених статтями 205, 209, 212, 366 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво, умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, службове підроблення), в ході якої було встановлено факт реєстрації цього товариства на підставну особу за ініціативою ОСОБА_2 без дійсного наміру провадити господарську діяльність. Внаслідок цих обставин позивачеві було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 353 613,40 грн. (у тому числі 235 742,25 грн. за основним платежем та 117 871,13 грн. за штрафними санкціями) за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Однак, як вірно зазначили суди, у розглядуваному випадку існування відповідних обставин податковим органом не доведено.

Як вбачається з установлених судами обставин справи та підтверджується наявними у ній доказами, факт придбання та оплати позивачем спірних товарів та послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами -договорами, актами виконаних робіт, актами прийому-передачі природного газу, податковими накладними, видатковими накладними, виписками з банківського рахунку Товариства.

А відтак слід погодитися з висновком судів про те, що позивач підтвердив факти реальної поставки спірних товарів та послуг та реальність понесених витрат у зв'язку з їх придбанням, у тому числі і по сплаті ПДВ.

Слід зазначити, що заперечення керівником постачальника господарських зв'язків з Товариством не може бути безпосереднім свідченням одержання платником необґрунтованої податкової вигоди без підтвердження факту відсутності реального здійснення господарських операцій. Доказів того, що позивач знав або повинен був знати, що директор ТОВ «Укрфінресурс-2004»ОСОБА_1 був номінальним керівником Товариства, податковим органом не подано. Платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Необхідно також наголосити, що належними доказами по справі щодо податкового правопорушення можуть бути визнані лише ті матеріали податкової перевірки, які отримані та досліджені податковим органом в рамках здійснення заходів податкового контролю відносно спірного податкового періоду.

Результати ж оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. А відтак отримані у ході досудового слідства про кримінальній справі показання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на які посилається ДПІ на обґрунтування своїх доводів про недобросовісність учасників спірних правочинів, не може слугувати належним підтвердженням фактів, зафіксованих в акті перевірки.

З урахуванням викладеного з огляду на відповідність наданої судами правової оцінки обставин справи нормам матеріального права та установленим фактичним даним зі спору підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010 у справі № 2а-4487/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько