Ухвала суду № 25743788, 22.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2012 року м. Київ К/9991/43010/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий: Бухтіярова І.О.

Судді: Костенко М.І.

Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

розглянувши касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2012 року

у справі № 2а-1670/9358/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Кременчуцький сталеливарний завод»(далі -ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод», позивач) звернувся у листопаді 2011 року до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області (далі -Кременчуцька ОДПІ, відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.06.2011 року № 0005222301/90, № 0005232301/89, № 0005212301/1864 та від 18.09.2011 року № 0007452301/150.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2012 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області від 06.06.2011 року № 0005222301/90, № 0005232301/89, № 0005212301/1864 та від 18.08.2011 року № 0007452301/150.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю. Основним мотивом касаційних вимог скаржником зазначено порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 розділу 5 Податкового кодексу України, ст. ст. 9, 159 КАС України. Відповідач в касаційній скарзі зазначає, що контрагентами позивача -ТОВ «АСПГ-ГРУПП», ТОВ «Компанія Капітал-Трейд», ТОВ «Техноком», ТОВ «Ферроконтакт 77»та ТОВ «Інтер-Дім»надавалися видаткові та податкові накладні без реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування. У вказаних підприємств відсутні необхідні умови для виконання умов поставки, про що свідчить відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. До перевірки не надано товарно-транспортні накладні, паспорти на придбані товари, акти приймання-передачі товару, довіреності, документи, що засвідчують транспортування, зберігання товарів. Враховуючи зазначене, відповідач вважає, укладені позивачем угоди з вказаними підприємствами нікчемними.

В своїх запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення попередніх судових інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судами попередніх інстанцій ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області 13.03.1995 року (ідентифікаційний код 05756783), свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ № 100327584 від 17.03.2011 року. На даний час позивач перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ.

З 26.04.2011 року по 12.05.2011 року працівниками Кременчуцької ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку позивача по питанню взаємовідносин з ТОВ «Інтер-Дім», ТОВ «Компанія Капітал-Трейд», ТОВ «Альфа-метал-компані», ТОВ «Авангард-Інвест», ЗАТ «НВО «Аерокосмоекологія України», ТОВ «Ферроконтакт 77», ТОВ «Єврозв'язок», ТОВ «Техноком», ПП «Хім Торг Лайн», ТОВ Фірма «Унікон», ТОВ «Універсал Сервіс Україна», ТОВ «Енергоінвестпроект», ТОВ «Терція Плюс», ТОВ «Трігла», ТОВ «АСПГ-ГРУПП»за період з 01.01.2009 року по 28.02.2011 року, результати якої оформлено актом від 19.05.2011 року № 3060/23-308/05756783.

Висновками акту перевірки встановлено порушення підприємством:

пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ за червень 2010 року у сумі 34 877,00 грн.;

пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого зменшено бюджетне відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за червень 2010 року у сумі 3,00 грн.;

пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 розділу 5 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2010 року у сумі 60 659,00 грн. та січень 2011 року у сумі 173 946,00 грн.;

п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 розділу 5 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за лютий 2011 року у сумі 142 432,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ були винесені податкові повідомлення-рішення від 06.06.2011 року № 0005222301/90, яким ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у сумі 234 605,00 грн., від 06.06.2011 року № 0005232301/89, яким ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 3,00 грн., від 06.06.2011 року № 0005212301/1864, яким ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 43 596,25 грн. (34 877,00 грн. -за основним платежем, 8719,25 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями).

За наслідками адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишенні без змін, а скарги платника податків -без задоволення. Кременчуцьку ОДПІ зобов'язано прийняти податкове повідомлення-рішення на суму зменшення від'ємного значення ПДВ.

На підставі акту перевірки та рішення про результати розгляду скарги, Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 18.08.2011 року № 0007452301/150, яким ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 142 432,00 грн.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Компанія Капітал-Трейд», ТОВ «Техноком», ТОВ «Інтер-Дім», ТОВ «Ферроконтакт 77», ТОВ «АСПГ-ГРУПП».

Так, ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод»укладено наступні договори поставки: договір поставки № 0920-сн від 17.12.2010 року з ТОВ «Компанія Капітал-Трейд»; договір поставки № 0141-СН від 01.02.2010 року з ТОВ «Техноком»; договір поставки № 0169-СН від 04.02.2010 року з ТОВ «Інтер-Дім»; договір поставки № 0257-СН від 03.03.2010 року з ТОВ «Ферроконтакт 77»; договір поставки № 0719-СН від 30.06.2010 року з ТОВ «АСПГ-ГРУПП».

За умовами зазначених вище договорів постачальники зобов'язувались поставити та передати у власність позивачу товари (фероалюміній ФА-30 ТУ У 27.3-13533123-001-2004, пластини твердосплавних RPNX 1204 MOSN 29 Gm43+, ланцюг РС-160, каретка РС-160 05.17.03.00.00.00, палець до ланцюга РС-160, плавіковий шпат ФК-92, скоби кресл. 100.00.070-0 СБ, прокладки кресл. 100.00.027-0, планки фрикційної кресл. 100.00.008-3), а покупець (ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод») зобов'язувався прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату.

На підтвердження факту здійснення господарських операцій позивачем надано бухгалтерські та податкові документами, а саме: видаткові накладні, рахунки фактури (т. 1 а.с. 94-151, 185-230, т. 2 а.с. 26, 27, 47-149); прибуткові ордери (т. 3 а.с. 202-220, 147-169, 13-53); податкові накладні (т. 1 а.с. 152-167, 231-247, т. 2 а.с. 28, 150-218); журнали реєстрації довіреностей (т. 3 а.с. 192-201, 135-146, т. 4 а.с. 18-32, т. 3 а.с. 1-12), виписки із сертифікатів якості (т. 4 а.с. 3-27), специфікації (т. 1 а.с. 172-178), паспорти якості продукції (т. 3 а.с. 170-191), сертифікат якості (т. 3 а.с. 134), сертифікати відповідності (т. 3 а.с. 54-132).

Тобто, позивач повністю виконав свої зобов'язання перед його контрагентами, що підтверджено зазначеними вище документами та правомірно сформував податковий кредит, відповідно до вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування придбаних товарів з огляду на наступне.

Як вбачається з договорів, укладених позивачем з його контрагентами поставка товарів здійснюваласья на умовах СРТ.

Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) ІНКОТЕРМС визначено, що CPT CARRIAGE PAID TO (... named place of destination) фрахт/перевезення оплачено до (... назва місця призначення) означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб.

Таким чином, за умовами поставки СРТ позивач не зобов'язаний підтверджувати факт поставки саме товарно-транспортними накладними. Між тим, позивачем підтверджено прийняття отриманих за договорами товарів видатковими накладними після пред'явлення ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» довіреностей, видача яких зафіксована у журналі реєстрації довіреностей за 2010 рік, копії яких залучені до матеріалів справи (т. 3 а.с. 1-12, 135-146, 192-201, т. 4 а.с. 28-32).

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для зменшення сум бюджетного відшкодування та розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість через недекларування відповідних сум податкових зобов'язань контрагентами позивача, оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Також, колегія судів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відхилили доводи відповідача з приводу нікчемності угод, укладених позивачем з ТОВ «Компанія Капітал-Трейд», ТОВ «Техноком», ТОВ «Інтер-Дім», ТОВ «Ферроконтакт 77», ТОВ «АСПГ-ГРУПП» , враховуючи наступне.

Викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 року):

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Беручи до уваги викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків щодо підтвердження неправомірності дій податкового органу щодо прийняття ним податкових повідомлень-рішень від 06.06.2011 року № 0005222301/90, № 0005232301/89, № 0005212301/1864 та від 18.08.2011 року № 0007452301/150.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачем не підтверджено правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що прийняті за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222-224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби -залишити без задоволення.

2.Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2012 року у справі № 2а-1670/9358/11 -залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько