Постанова № 25742309, 15.08.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 серпня 2012 року № 2а-3361/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С. при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши адміністративну справуза позовомПриватного підприємства «Дубекспо»доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києвапровизнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.02.2012 № 00000490720/0,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить, з урахуванням уточнення позовних вимог, визнати протиправними дії посадових осіб ДПІ Голосіївського району м. Києва щодо встановлення завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість в Акті перевірки 164/1-07-20-36203336 від 15.02.2012 та прийняття на підставі даного акта відповідного податкового повідомлення-рішення від 28.02.2012 № 00000490720/0, а також визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення від 28.02.2012 № 00000490720/0 прийняте на підставі акту перевірки 164/1-07-20-36203336 від 15.02.2012, яким було встановлено завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 296021,00 грн. та штрафні санкції у сумі 74005,25 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

Крім того, під час судового розгляду було допитано в якості свідка з попередженням про кримінальну відповідальність за порушення ст.ст. 384, 385 КК України менеджера ПрАТ «Глазер-Юн»ОСОБА_1.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 15.08.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 20.08.2012, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15.02.2012 за результатами документальної невиїзної позапланової перевірки ПП «Дубекспо»ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було складено Акт № 164/1-07-20-36203336 (далі -Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4, пп.пп. 7.7.2, п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, завищено суму бюджетного відшкодування в розмірі 296021 грн.

28.02.2012 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 00000490720/0, яким у зв'язку з порушенням пп. 7.4.5 п. 7.4, пп.пп. 7.7.2, п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 296021 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 74005,25 грн.

Як встановлено судом, позивачу на підставі договору поставки з ПрАТ «Глазер-Юн»від 10.09.2009 № 10 було поставлено товари (заготовки із дерева), що підтверджується належним чином оформленими актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунком-фактурою, видатковими та податковими накладними. За результатами відповідних господарських операцій з ПрАТ «Глазер-Юн»у березні, квітні, травні, червні та липні 2010 року ПП «Дубекспо»було сформовано податковий кредит на загальну суму у розмірі 301921 грн. Позивач надані товари оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні податок на додану вартість, що підтверджується платіжними дорученнями з відмітками банку про їх виконання.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4, пп.пп. 7.7.2, п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, завищено суму бюджетного відшкодування в розмірі 296021 грн., стало встановлення ним:

не декларування податкових зобов'язань контрагента позивача - ПрАТ «Глазер-Юн»;

наявність ознак фіктивності контрагента постачальника позивача -ПП «Охторг»внаслідок отримання інформації від ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва (службова записка від 26.01.2012 № 378/26-1/51), що слідчим відділом Охтирського MB УМВС України в Сумській області 18.11.2010 був допитаний у якості свідка ОСОБА_2, який повідомив, що ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності ПП «Охторг»не має, документи бухгалтерської та податкової звітності не підписував, взаємовідносин з ПрАТ «Глазер-Юн»не мав, ТМЦ не постачав, крім того, ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва наданий висновок спеціаліста від 19.03.2011 №435, відповідно якого встановлено, що підписи в фінансово-господарських документах від імені ОСОБА_2 виконані умовною особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, правочини між позивачем та ПрАТ «Глазер-Юн»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунком-фактурою, видатковими та податковими накладними, а також платіжними дорученнями з відмітками банку про їх виконання.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:

контрактами, ВМД, актами виконаних робіт, які були складені під час реалізації позивачем поставлених ПрАТ «Глазер-Юн»товарів;

сертифікатами про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експортних операцій, фототаблицею з фотографіями товарів (заготовок із дерева) під час їх поставки третім особам - нерезидентам;

договорами доручення (про надання послуг з митного декларування), які підтверджують надання позивачу відповідних послуг для поставки товару третім особам -нерезидентам;

договором оренди об'єкта нерухомості - виробничої бази (виробничий цех, паркетний цех, генераторна, сушки, природна сушка), фототаблицею цієї виробничої бази, що підтверджує наявність у ПрАТ «Глазер-Юн»виробничих потужностей для виготовлення товарів, які було поставлено позивачу, що також підтверджується показами допитаного в якості свідка менеджера ПрАТ «Глазер-Юн»ОСОБА_1 в судовому засіданні, який здійснював фотографування виробничої бази при її огляді та опитуванні працівників вказаної бази співробітником Святошинського ГВПМ м. Києва ОСОБА_3, підтвердивши наявність на виробничій базі необхідних потужностей, матеріалів, іншого устаткування, а також персоналу для здійснення відповідної господарської діяльності;

договором про постачання електричної енергії, актом розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, розрахунками, які підтверджують спроможність виробничої бази ПрАТ «Глазер-Юн»працювати та виготовляти реалізовані позивачу товари;

договором підряду, актом приймання-передачі наданих послуг до нього, видатковими та податковими накладними, за якими було укладено асфальтове покриття у складському приміщенні виробничої бази, що підтверджує наявність необхідних приміщень відповідного стану для зберігання поставлених позивачу товарів.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на не декларування податкових зобов'язань контрагента позивача - ПрАТ «Глазер-Юн», оскільки, по-перше, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-друге, з матеріалів справи видно, що ПрАТ «Глазер-Юн»було задекларовано всі податкові зобов'язання належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача на наявність ознак фіктивності контрагента постачальника позивача -ПП «Охторг»внаслідок отримання інформації від ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва (службова записка від 26.01.2012 № 378/26-1/51), що слідчим відділом Охтирського MB УМВС України в Сумській області 18.11.2010 був допитаний у якості свідка ОСОБА_2, який повідомив, що ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності ПП «Охторг»не має, документи бухгалтерської та податкової звітності не підписував, взаємовідносин з ПрАТ «Глазер-Юн»не мав, ТМЦ не постачав, крім того, ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва наданий висновок спеціаліста від 19.03.2011 № 435, відповідно якого встановлено, що підписи в фінансово-господарських документах від імені ОСОБА_2 виконані умовною особою, оскільки, по-перше, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробки документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-друге, оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, тобто лише з ПрАТ «Глазер-Юн», по-третє, до висновку спеціаліста не пред'являються вимоги, які забезпечують незалежність судового експерта та правильність його висновку, зокрема, спеціаліст не попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, а відтак висновок спеціаліста не має статусу висновку експерта.

Крім того, як встановлено судом, директором ПрАТ «Глазер-Юн»Пасічником І.Ю., який також є директором ПП «Дубекспо», було подано уточнюючу податкову декларацію з податку на додану вартість, в якій виправлено помилку щодо декларування даних по взаємовідносинах між ПрАТ «Глазер-Юн»та ПП «Охторг».

Як видно з матеріалів справи, на момент укладення відповідних правочинів, підписання актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунку-фактури, видаткових та податкових накладних, юридична особа ПрАТ «Глазер-Юн»не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що правочини між позивачем та ПрАТ «Глазер-Юн»були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. 1.7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 296021 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ПрАТ «Глазер-Юн». На момент складання вказаних податкових накладних ПрАТ «Глазер-Юн»було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 296021 грн., віднесена позивачем до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду, викладеної в ухвалі від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ПрАТ «Глазер-Юн»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про порушення ПП «Дубекспо» пп. 7.4.5 п. 7.4, пп.пп. 7.7.2, п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 28.02.2012 № 00000490720/0 -безпідставним та неправомірним.

Водночас, вимога позивача про визнання протиправними дій посадових осіб ДПІ Голосіївського району м. Києва щодо встановлення завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість в Акті перевірки 164/1-07-20-36203336 від 15.02.2012 та прийняття на підставі даного акта відповідного податкового повідомлення-рішення від 28.02.2012 № 00000490720/0 не підлягає задоволенню, оскільки, як видно з матеріалів справи дії щодо встановлення завищення бюджетного відшкодування податку на додану та щодо прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення були вчинені відповідачем з дотриманням порядку, встановленого ст. 86 ПК України та Порядком направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України №985 від 22.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України №1440/18735 від 30.12.2010.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково.

Водночас, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ч. 4 ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.02.2012 № 00000490720/0, прийнятого Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва.

З огляду на викладене, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються на користь позивача з Державного бюджету України згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України пропорційно до задоволених вимог.

Водночас, судом встановлено, що позивачем сплачено державне мито у розмірі 2146 грн., що фактично є сплатою тільки за майнову вимогу щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, тобто позивачем не сплачено судовий збір у розмірі 32,19 грн. за немайнову вимогу щодо визнання протиправними дій посадових осіб.

Таким чином, враховуючи викладене, а також те, що позивачу відмовлено у задоволенні позову в частині вимоги немайнового характеру, несплачена сума державного мита підлягає стягненню з позивача, а відтак, сума судових витрат, здійснених позивачем, присуджуються на його користь у розмірі 2113,81 грн.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Приватного підприємства «Дубекспо»(03164, м. Київ, вул. Г.Наумова, 33, кв. 2) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.02.2012 № 00000490720/0, прийняте Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 2113,81 грн. на користь Приватного підприємства «Дубекспо»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 23) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.С. Пащенко