Рішення № 25723807, 15.08.2012, Ленінський районний суд міста Севастополя

Справа № 2703/4299/2012

Категорія 19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" серпня 2012 р. Ленінський районний суд міста Севастополя в складі: головуючого судді - Гаркуші О.М.

при секретарі - Грищенко Ю.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-особи яки не заявляють самостійних вимог на предмет спору - приватні нотаріуси ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсними правочинів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів та просить визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 14.10.2008 р., який було посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий номер 1996, а також довіреність, видану від ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1 25.03.2009 р. на право розпорядження вищезгаданою квартирою, посвідчену приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстровий номер 274 та договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 від імені якої на підставі довіреності від 25.03.2009 р. діяла ОСОБА_1, та ОСОБА_3, посвідчений 04.04.2009 року приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий номер 257, повернувши сторони зазначених угод в первісне положення шляхом скасування їх реєстрації у КП «БТІтаДРОНІ» СМР.

Позовні вимоги мотивовано тім, що ще до укладання договору дарування квартири від 14.10.2008 р. відповідач ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 домовились, що ОСОБА_2 буде здійснювати догляд за останньою, за що у якості подяки після смерті ОСОБА_1 її квартира перейде у власність ОСОБА_2 Позивачу була необхідна стороння допомога в силу похилого віку та важкого стану здоров'я, зі ОСОБА_2 вона була знайома через однакові релігійні погляди тому, з огляду на попередні домовленості про утримання, ОСОБА_1 вважала що 14.10.2008 р. вона підписує документи, необхідні для вирішення питань догляду за нею. Оскільки позивач є особою похилого віку, не володіє українською мовою, а також має стійку втрату зору та слуху, вона ретельної уваги на зміст підписуємого документу не звертала, покладаючись у цьому на відповідача ОСОБА_2 Деякий час після укладення цієї угоди ОСОБА_1 отримувала певне піклування від ОСОБА_2, а коли це стало неможливим - за нею стала доглядати інша особа - відповідач ОСОБА_3 При цьому позивач ОСОБА_1 вважала що до нотаріуса 04.04.2009 р. ходила саме для того, щоб підтвердити своїм підписом що замість ОСОБА_2 догляд за нею має право здійснювати ОСОБА_3 Як і у попередньому випадку ця обставина напередодні оговорювалась між нею та ОСОБА_3, якого вона також знала як релігійну людину у зв'язку з чим, а також з огляду на стан свого здоров'я та незнання української мови, ретельної уваги на зміст підписуємих 04.04.2009 р. документів не звертала. До літку 2011 року позивач ОСОБА_1 продовжувала безперешкодно проживати у АДРЕСА_1, у серпні 2011 року відповідач ОСОБА_3 розпочав ремонт у її квартирі, відселив ОСОБА_1 до кухні, змінив вхідні двері до квартири. На її заперечення щодо таких дій ОСОБА_3 пояснив, що він є власником спірного житла та надав на підтвердження цих слів копію договору купівлі-продажу від 04.04.2009 р. Саме після цього позивачу і стало зрозуміло що вона за життя безоплатно позбавилася будь-яких прав на своє єдине житло у зв'язку з чим і була вимушена звернутися із скаргою до прокуратури м. Севастополя, а потім і до суду за захистом свого порушеного права.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги з урахуванням уточнень до них підтримала у повному обсязі з вказаних вище підстав та просила їх задовольнити повністю посилаючись на положення ст. ст. 203 ч.1,3,5, 215 ч.1 ЦК України, вказує, що під час укладення договору дарування та договору купівлі-продажу не було вільного волевиявлення з боку позивача, відсутня спрямованість на настання наслідків саме цих правочинів. З огляду на те, що позивач ОСОБА_1 яка є особою похилого віку 1926 р.н., втратила своє єдине житло вважає вищезгадані правочини такими, що протиричать моральним засадам суспільства.

Відповідач ОСОБА_2, сповіщена належним чином про місце та час розгляду справи, до судового засідання не з'явилась, надала заперечення на позовну заяву у яких у задоволені позову просить відмовити оскільки позивач ОСОБА_1 з власної ініціативи подарувала їй свою квартиру. Вказує, що цей дарунок було здійснено взамін на догляд за позивачем, який ОСОБА_2 і здійснювала до березня 2009 року. Після того, як такий догляд став неможливим через хворобу чоловіка відповідача, ОСОБА_2 добровільно повернула подарунок на користь ОСОБА_1, оформив це видачею відповідної довіреності на ім'я ОСОБА_1 від 25.03.2009 р., пізніше, у травні 2009 року їй зі слів позивача стало відомо, що квартиру вона переоформила на ОСОБА_3, котрий буде доглядати за нею.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, вказував, що саме позивач наполягала на укладанні договору купівлі-продажу, мови про укладання іншого договору, у тому числі довічного утримання не було, ОСОБА_1 розуміла наслідки укладання цього договору і бажала їхнього настання. Отримала від нього вартість квартири, визначену у договорі. Не заперечував, що ця вартість є багато нижчою від ринкової вартості. Підтвердив, що знав ОСОБА_1 ще до укладення договору купівлі-продажу, оскільки певний час піклувався за нею. Йому було відомо, що ОСОБА_1 не має іншого житла, але де вона має намір мешкати після продажу квартири він не замислювався бо не збирався виселяти ОСОБА_1 із спірної квартири. Чому ОСОБА_1 при укладанні договору купівлі-продажу діяла як повірений від імені ОСОБА_2 та при яких обставинах остання стала власником житла ОСОБА_1, йому не було відомо. Підтвердив, що у літку 2011 року розпочав ремонт у спірної квартирі, але вказував, що до кухні позивач переселилася з власної ініціативи. Договори з надання комунальних послуг він на своє ім'я не переоформлював через брак часу, до квартири не заселявся, але повідомив РЄП-17 о зміні власника квартири.

Представник відповідача ОСОБА_3 підтримала вищевикладені доводи ОСОБА_3, у задоволені позову просила відмовити повністю, оскільки як вбачається із змісту оспорюваних угод (окремих їх пунктів) позивач повністю розуміла зміст здійснюваних правочинів, бажала настання передбачених ними наслідків про що також підписувала відповідні заяви на ім'я нотаріусів.

Треті особи по справі - приватні нотаріуси ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином, до судового засідання не з'явилися. Приватними нотаріусами ОСОБА_4 та ОСОБА_6 надані письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності. Позовні вимоги ними не визнаються через відповідність посвідчених ними угод усім приписам діючого законодавства.

Вислухав пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_3 та його представника, свідка ОСОБА_7, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, суд вважає за необхідним задовольнити позовні вимоги виходячи з таких обставин.

Судом встановлено, що 14 жовтня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий номер 1996, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 \а.с.152\. .

Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона передає чи зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні безкоштовно майно (дар) у власність.

Згідно вимог ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору.

Приймаючи до уваги заперечення відповідача ОСОБА_2 у суду не викликає сумніву що при укладанні договору дарування від 14.10.2008 р. позивач вважала, що укладається договір, пов'язаний з організацією її утримання з подальшою передачею її квартири на користь відповідача ОСОБА_2 після смерті позивача. Відповідач ОСОБА_2 після підписання документів у нотаріуса приймала участь у утриманні ОСОБА_1, зокрема, допомагала у організації лікування останньої, приносила продукти харчування та т.і. Тобто жодна з сторін не вважала укладений договір безоплатним. До того ж відповідач ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_1 не заселялася, обов'язків власника по утриманню житла не здійснювала, а після того, як не змогла піклуватися про ОСОБА_1 будь-яких вимог щодо спірного житла не заявляла. Ці обставини повністю визнано відповідачем ОСОБА_2, що підтверджує той факт , що фактично наміру на безоплатне відчуження квартири позивач не мала .

Крім того, як встановлено судом та визнається сторонами, спірна квартира є єдиним місцем проживання ОСОБА_1 іншого житла вона не має. З пояснень сторін, а також свідка ОСОБА_7 слідує , що ОСОБА_1 постійно шукала людину, яка б доглядала за нею в обмін на передачу квартири після її смерті такої людині і тісне знайомство відповідачів з ОСОБА_1 починалось саме з догляду за нею. Наміру за життя безоплатно позбавитися свого житла позивач ОСОБА_1 не висловлювала.

Таким чином суд виходить з того, що позивач ОСОБА_1 при даруванні спірної квартири мала на меті вчинення договору довічного утримання і при цьому неправильно сприймала істотні умови укладеного договору, що вплинуло на її волевиявлення.

Крім того, суд приймає до уваги, що, укладаючи договір дарування, позивач ОСОБА_1, яка є особою похилого віку, позбавила себе права власності на житло, іншого житла вона не має, стан її здоров'я є вкрай тяжким (а.с.7-9 )

Також суд зазначає, що в силу ч.1 ст. 722 ЦК України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття, однак у спірній квартирі постійно проживає позивач ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2 після укладання договору дарування ніколи у цієї квартирі не проживала.

Як встановлено ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилися щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використування за цільовим призначенням.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги у цієї частині та визнати недійсним з моменту укладення договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 14.10.2008 р., який було посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий номер 1996.

Як встановлено у судовому засіданні, відповідач ОСОБА_2 видала довіреність від 25.03.2009 р. на ім'я ОСОБА_1 з метою повернути спірну квартиру на користь ОСОБА_1 у зв'язку із неможливістю подальшого догляду за нею (а.с.60-62,158). Вказана мета протиричить правової природі представництва, встановленої приписами ст. 237 Цивільного кодексу України. Це безперечно свідчить про те, що вказаний правочин був укладений із пороком волі, тобто внаслідок помилки, що є істотною умовою при укладанні угод, оскільки відповідач ОСОБА_2 не мала жодного наміру щодо настання юридичних наслідків, притаманних договору доручення.

Ця обставина узгоджується із доводами свідка , яка вказує, що позивач є особою вкрай похилого віку (понад 80 років), має низку невиліковних захворювань, окрім того має стійку втрату зору та слуху у зв'язку з чим вона шукала сторонньої допомоги в організації свого життя взамін на спадкування її квартири, тому у суду не викликає сумнівів , що у такому фізичному стані вона не мала наміру та не могла бути представником у справах будь-якої особи, у тому числі відповідача ОСОБА_2

Відповідно до приписів пункту 3 статті 215 Цивільного кодексу України недійсність правочину може бути визнана як за заявою сторони такого правочину, так і за позовом іншої зацікавленої особи, яка заперечує його дійсність.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст. 203 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилися щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість ви користування за цільовим призначенням.

З огляду на вищевикладене, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги у цієї частині та визнати недійсною з моменту видачи довіреність, надану ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1 25.03.2009 р., посвідчену приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстровий номер 274.

В ході судового розгляду справи судом також встановлено, що 04 квітня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений 04.04.2009 року приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий номер 257, предметом якого є квартира АДРЕСА_1

ОСОБА_1 при укладанні цього правочину вважала що діє у власних інтересах з метою отримання гідного догляду у якому мала нагальну потребу через стан здоров'я, похилий вік та скрутне матеріальне становище. При цьому вважала, що мова фактично йдеться про заміну ОСОБА_2 на ОСОБА_3 у раніше укладеному договорі утримання. Грошових коштів за договором від ОСОБА_3 не отримувала.

З пояснень відповідача ОСОБА_3 вбачається, що він був знайомий із позивачем ОСОБА_1 тривалий час, оскільки піклувався про неї на її прохання. Робив це безкоштовно а згодом, на її прохання купив в неї спірну квартиру за ціною, встановленою КП «БТІтаГРОНІ» СМР, але до цього житла не вселявся і не пропонував ОСОБА_1 звільнити квартиру, комунальні послуги на своє ім'я не переоформлював, до РЄП-17 повідомив про придбання квартири але місце реєстрації не змінював. Іноді приносив її їжу, медикаменти, але робив це з власної ініціативи без всякого зв'язку із придбанням квартири у позивача. Наполягав, що передав ОСОБА_1 грошові кошті у сумі вартості квартири,але не надав пояснень де, коли і при яких обставинах така передача відбувалась.

З пояснень відповідача ОСОБА_2 наданих у запереченнях на позов, вбачається що вона не мала жодного наміру на укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_3 або з іншою особою, оскільки довіреність на ім'я ОСОБА_1 від 25.03.2009 р. їй було видано виключно з метою повернення спірної квартири позивачу.

З пояснень свідка ОСОБА_7 вбачається, що вона, позивач та відповідачі мають однакові релігійні погляди, навідують одну церкву тому їй відомо, що позивач ОСОБА_1 постійно шукала серед прихожан людину, яка б здійснювала за нею догляд. Усім, у зв'язку з їй, пропонувала свою квартиру. Через свідка ОСОБА_1 познайомилася з ОСОБА_3, котрий певний час піклувався про позивачем. Згодом ОСОБА_1 продала свою квартиру ОСОБА_3, котрий зробив для неї стільки добра. Спірна квартира була єдиним житлом позивача, але відповідач ОСОБА_3 не мав наміру вимагати від ОСОБА_1 звільнити житло. Вважає звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом невдячністю до людини, яка піклувалась за нею.

З медичної карти, яку оглянуто у судовому засіданні та медичних довідок, долучених до матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 має ряд хронічних захворювань, деякі з яких є невиліковними (а.с.7-9). Окрім того, має певне погіршення стану органів зору та слуху.

З наданих відповідачем ОСОБА_3 квитанцій про сплату комунальних послуг щодо квартири АДРЕСА_1, усі особисті рахунки відкрити на ім'я позивача. З довідок РЄП-17, наданих як позивачем так и відповідачем ОСОБА_3 (а.с.145) вбачається, що з 2000 року єдиною зареєстрованою у квартирі особою була позивач.

Як встановлено ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилися щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість ви користування за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсні правочини не утворюють жодних юридичних наслідків. Згідно до вимог ст. 17, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація недійсних правочинів підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, а також з огляду на визнання недійсними договору дарування квартири АДРЕСА_1 та довіреності від 25.03.2009 р. на ім'я ОСОБА_1, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги у цієї частині та визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2, від імені якої на підставі довіреності від 25.03.2009 р. діяла ОСОБА_1, та ОСОБА_3, посвідчений 04.04.2009 року приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий номер 257.

Згідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати у разі задоволення позову підлягають стягненню з відповідачів

На підставі ст. ст. 202, 203, 204, 215, 229, 717, 722, 1000 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 84, 86, 88, 179, 212, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений 14.10.2008 року приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий номер 1996 з поверненням сторін у первісний стан шляхом скасування реєстрації цього правочину у КП «БТІ та ДРОНМ» СМР.

Визнати недійсною довіреність, надану ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1 25.03.2009 р., посвідчену приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстровий номер 274.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 04.04.2009 року приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий номер 257 з поверненням сторін у первісний стан шляхом скасування реєстрації цього правочину у КП «БТІтаДРОНІ» СМР.

Стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 300грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Севастополя, шляхом подачі апеляційної скарги в Ленінський районний суд міста Севастополя протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя - підпис

З оригіналом згідно

Суддя Ленінського районного

суду м.Севастополя О.М.Гаркуша