Рішення № 25715832, 21.08.2012, Київський районний суд м. Полтави

Справа № 1609/6254/12

21.08.2012

Р І Ш Е Н Н Я

іменем україни

21 серпня 2012 року Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді Яковенко Н.Л.,

при секретарі Шевченко А.В.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Відкритого акціонерного товариства «Полтавський автоагрегатний завод», Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор»про зміну договору ренти, визнання недійсною окремої його частини та переведення на співвласника прав і обов'язків покупця, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ВАТ «Полтавський автоагрегатний завод»про визнання недійсним договору безвідсоткової позики, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_4 10 грудня 2008 року звернулася в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_5, ВАТ «Полтавський автоагрегатний завод», ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор»про зміну договору ренти, визнання недійсною окремої його частини та переведення на співвласника прав і обов'язків покупця.

В поданій до суду позовній заяві вказувала, що 21 жовтня 2004 року між нею та ОСОБА_5 з однієї сторони та ВАТ «Полтавський автоагрегатний завод»з іншої сторони укладено договір ренти № 6172 строком на 3 роки про придбання частини нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 в рівних частках.

Вказувала, що загальна сума всіх платежів по договору склала 169 936,79 грн. та відповідає сумі рентних платежів, на виконання умов договору ОСОБА_4 і ОСОБА_5 внесли зазначену суму, але ОСОБА_5 сплатила всього 26 120,33 грн., що складає 15,38 % від суми 169 936,79 грн.

Вважає, що такі дії відповідача ОСОБА_5 є зміною умов договору, що допускається лише за згодою сторін.

Просила суд змінити договір ренти № 6172 від 21 жовтня 2004 року, що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з ВАТ «ПААЗ»та визнати недійсною окрему його частину, 2-й абзац 1-ї сторінки, змінивши його зміст.

Просила перевести на ОСОБА_4 права і обов'язки покупця частки частини нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, визнати за нею право власності на частину нежитлового приміщення за вказаною адресою, яка належить ОСОБА_5 і складає 85/100 від 121,9 кв.м., як на частку належного виконання нею зобов'язання по сплаті рентних платежів. Також просила суд визнати за нею право власності на інші 15/100 від 121,9 кв.м. нежитлового приміщення, що належить ОСОБА_5 та відповідає сумі сплачених ОСОБА_5 коштів по сплаті рентних платежів з поверненням зазначеної суми в розмірі 26120,33 грн. відповідачу.

Також просила суд зобов'язати ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор»зареєструвати за нею право власності на зазначені частини нежитлового приміщення кафе «У каміна»по АДРЕСА_1.

Крім того, позивачем ОСОБА_4 29 жовтня 2007 року до Київського районного суду м. Полтави було подано позовну заяву до відповідачів ОСОБА_6 та ВАТ «Полтавський турбомеханійний завод» про визнання недійсним договору безпроцентної позики.

В поданій до суду заяві та поданих 19 листопада 2007 року доповненнях ОСОБА_4 посилалася на те, що між відповідачами ОСОБА_6 та ВАТ «ПААЗ» 06 квітня 2006 року було укладено договір безпроцентної позики. Вказувала, що укладення такого договору вплинуло на її права та обов'язки, вважає його недійсним у зв'язку з недодержанням сторонами в момент його вчинення вимоги ст. 203 ЦК України.

Також вважає, що укладений між відповідачами договір не відповідає вимогами внутрішніх положень ВАТ «ПААЗ»щодо надання працівникам позик, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що були обумовлені договором.

Просила суд визнати недійсним договір безпроцентної позики від 06 квітня 2006 року, укладений між ВАТ «Полтавський автоагрегатний завод»та ОСОБА_6 як такий, що не відповідає вимогам внутрішніх положень ВАТ «ПААЗ»та не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 17 травня 2010 року зазначені позови об'єднані в одне провадження.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав подані до суду позовні заяви, посилаючись на викладені в них обставини.

Представник відповідача ОСОБА_5 позовні вимоги не визнавала, пояснила, що договір ренти було нотаріально посвідчено, умови договору його сторонами виконані в повному обсязі, істотні порушення умов договору відсутні, в задоволенні позовних вимог просила суд відмовити.

Представник ВАТ «ПААЗ»позовні вимоги не визнавала, посилаючись на те, що умови договору ренти від 21 жовтня 2004 року його сторонами виконані, а договір позики від 06 квітня 2006 року жодним чином не порушує права позивача.

Інші особи в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані в справі докази, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що рішенням правління ВАТ «ПААЗ»від 04.04.2005 року № 1 постановлено надати ОСОБА_6 безпроцентну позику у розмірі 60000 грн. на 10 років для придбання автомобіля.

На підставі вказаного рішення 06 квітня 2006 року між ВАТ «ПААЗ»та ОСОБА_6 укладено договір безпроцентної позики без номера, згідно якого позикодавець (ВАТ «ПААЗ») передає у власність позичальника грошові кошти в сумі 60000 грн., а позичальник зобов'язується повернути суму позики на умовах та в порядку, передбаченому вказаним договором.

Сторонами у вказаному договорі передбачені і інші суттєві умови вказаного договору, як то повернення позики протягом трьох років, сплату не пізніше 30-го числа кожного місяця не менше, ніж 1666 грн. 67 коп. (п.2.1. договору). Зазначено, що повернення коштів може відбуватися і шляхом утримання позикодавцем з заробітної плати позичальника мінімальних сум щомісячних виплат -по 1666 грн. 67 коп. (п.2.3. договору). Договір набирає чинності з моменту передачі грошей позичальнику та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.4.1. договору).

Звертаючись до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_6 та ВАТ «ПААЗ» позивач ОСОБА_4 як на підставу позовних вимог посилається на недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог ст. 203 ЦК України.

Згідно з нормами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, на яку посилається позивач в поданій до суду позовній заяві, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтями 1046, 1047 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Судом встановлено, що однією із сторін договору -ВАТ «ПААЗ»передано, а іншою стороною -ОСОБА_6 отримано за договором позики від 06 квітня 2006 року грошові кошти в розмірі 60 000 грн.

Обставина передання грошей за договором позики не оспорюється жодною із сторін договору, тому посилання представника відповідача в судовому засіданні на відсутністю доказів щодо передачі та отримання коштів за договором судом оцінюється критично, оскільки ОСОБА_4 не є стороною оспорюваного договору.

Судом встановлено, що договір позики від 06 квітня 2006 року укладений сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, які були ним обумовлені. Будь-які підстави вважати, що даний правочин суперечить ЦК України чи іншим актів цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, судом не встановлені.

Посилання позивача на те, що договір безпроцентної позики не відповідає вимогам внутрішній положень підприємства ВАТ «ПААЗ»не заслуговує на увагу.

Як встановлено судом, договір позики сторонами було укладено відповідно до рішення протоколу засідання правління ВАТ «ПААЗ».

Твердження позивача про те, що кошти за договором позики не були використані за цільовим призначенням не є в розумінні ст. ст. 203, 215 ЦК України підставою для визнання договору позики недійсним.

При цьому судом враховується, що в оскаржуваному договорі позики сторонами не передбачено цільове використання коштів, а саме -на придбання автомобіля, тому не є порушенням його умов використання відповідачем ОСОБА_6 коштів позики на свій розсуд. При цьому суд звертає увагу, що згідно договору вказані кошти позичальнику надавались позикодавцем у власність, обмежень щодо їх використання договором передбачено не було.

Наявність чи відсутність рішення правління щодо виділення ОСОБА_6 позики саме для придбання автомобіля не позбавляло можливості сторони в договорі вказану умову не оговорювати, або видати позику для інших цілей.

Встановивши дані обставини, суд приходить до висновку, про відсутність підстав, встановлених нормами Цивільного кодексу України для визнання недійсним договору безпроцентної позики від 06 квітня 2006 року, що був укладений між ВАТ «ПААЗ»та ОСОБА_6, тому в цій частині вимоги ОСОБА_4 є безпідставними та не підлягають задоволенню в повному обсязі.

При вирішенні зазначених позовних вимог ОСОБА_4 судом враховується, що спосіб виконання договору позики згідно з нормами ст. 1046 ЦК України не має значення, а перелік доказів щодо виконання умов договору законом не визначено.

Тому висновки судово-економічної експертизи № 872 від 16 грудня 2009 року, за якими ОСОБА_6 повернуто позики ВАТ «ПААЗ»в сумі 27 331,07 грн. не можуть бути прийняті судом до уваги як підстава для визнання договору позики недійсним.

Крім того, невиконання чи неналежне виконання умов договору позики щодо повернення грошових коштів в повному обсязі не є підставою для визнання такого договору недійсним згідно з нормами цивільного законодавства та загальних положень про зобов'язання, а є підставою для звернення позикодавця з вимогами до позичальника щодо повернення суми позики та застосування наслідків порушення договору позичальником, передбачених ст. 1050 ЦК України.

При вирішенні зазначених позовних вимог ОСОБА_4 суд, враховуючи принципи цивільного судочинства, розгляд справи виключно в межах заявлених позовних вимог, а також належність та допустимість доказів, встановлену ст. ст. 58, 59 ЦПК України, вважає, що заявлене в судовому засіданні 21 серпня 2012 року клопотання представника позивача про призначення в справі судово-економічної експертизи з вирішенням питань щодо документального підтвердження платіжними документами виконання ОСОБА_6 договору позики є таким, що знаходиться поза заявлених позовних вимог та предмета судового дослідження, оскільки не може бути підставою для визнання договору недійним.

Наявність чи відсутність підстав для визнання договору позики недійсним, належне чи неналежне виконання такого договору його сторонами -ВАТ «ПААЗ»та ОСОБА_6, не можуть бути в судовому засіданні встановлені показаннями свідків, на що посилався представник позивача в судовому засіданні.

Крім того, суд при вирішенні даних позовних вимог ОСОБА_4 звертає увагу на те, що відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право у встановленому порядку звернутися до суду за захистом саме своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З поданої до суду ОСОБА_4 позовної заяви, а також з наданих позивачем та її представником доказів суд не вбачає порушення права позивача ОСОБА_4 укладенням договору позики між іншими особами -ВАТ «ПААЗ»та ОСОБА_6

Судом встановлено, що жодна із сторін укладеного договору (ОСОБА_6 чи ВАТ «ПААЗ») за захистом своїх прав, які виникли в результаті укладеного договору позики не зверталися.

На підставі викладеного, враховуючи, що укладенням 06 квітня 2006 року договору позики жодні права позивача ОСОБА_4 порушені не були, суд вважає дану обставину окремою, самостійною та головною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання договору недійсним за їх безпідставністю.

Також судом встановлено, що 21 жовтня 2004 року між Відкритим акціонерним товариством «Полтавський автоагрегатний завод»(одержувач ренти) з однієї сторони та ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з іншої сторони (платники ренти) укладено договір ренти строком на 3 роки.

Відповідно до п. 1 договору його предметом є передача одержувачем ренти у власність платників ренти в рівних частках у власність 21/500 частин нежитлової будівлі (гуртожитку) в м. Полтаві по вул. Вільямса, 1, яке належить одержувачу ренти на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 травня 2004 року.

Зазначений договір його сторонами було нотаріально посвідчено, договір пройшов державну реєстрацію.

Статтею 731 ЦК України передбачено, що за договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

Під час укладення договору ренти сторони в розділі 3 передбачили, що рента виплачується в грошовій формі в розмірах відповідно до договору шляхом внесення ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в рівних частках кожним грошових сум готівкою в касу ВАТ «ПААЗ» або перерахуванням на розрахунковий рахунок підприємства, загальна сума платежів складає 169 936 грн. 79 коп.

Також судом встановлено та визнавалося сторонами договору, що сума рентних платежів в розмірі 169 936,79 грн. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 сплачена в повному обсязі.

В поданій до суду позовній заяві ОСОБА_4 посилається на те, що відповідачем ОСОБА_5 грошові кошти за договором в повному обсязі сплачені не були.

В той же час, як встановлено судом, на виконання умов договору ренти ОСОБА_4 і ОСОБА_5 внесли в рівних частках кожна в касу ВАТ «Полтавський автоагрегатний завод»кошти в сумі по 26 120 грн. 33 коп., що підтверджено квитанціями до прибуткових касових ордерів та не заперечується сторонами.

Також дослідженими в справі доказами встановлено, та не заперечувалося сторонами, що сума рентних платежів в розмірі 169 936,79 грн. платником ренти, яким є ОСОБА_4 та ОСОБА_5, сплачена в повному обсязі, а отримувачем ренти ВАТ «ПААЗ»отримана відповідно також в повному обсязі.

Тому посилання позивача на неналежне виконання умов договору ренти не заслуговує на увагу.

Статтею 651 ЦК України, на яку посилається позивач в поданій до суду позовній заяві встановлені підстави для зміни або розірвання договору. Зокрема, ч. 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до вимог ст. 731 ЦК України сторонами договору ренти є одержувач ренти, в даному випадку -ВАТ «ПААЗ», та платник ренти -ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Судом встановлено та визнано сторонами договору, що ВАТ «ПААЗ»з однієї сторони та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з іншої сторони умови договору виконали, будь-які порушення умов договорі його сторонами не встановлені, правові підстави для зміни договору ренти від 21 жовтня 2004 року, встановлені ст. ст. 651, 652 ЦК України, відсутні.

Твердження позивача ОСОБА_4 про те, що мала місце одностороння відмова ОСОБА_5 від договору не заслуговує на увагу.

Як встановлено судом, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є однією стороною договору, а не різними. Відповідно до п. 6.2. договору ренти платники ренти (ОСОБА_4 та ОСОБА_5.) взяли на себе солідарну відповідальність за прострочення її виплати.

У зв'язку із встановленою в договорі солідарною відповідальністю ОСОБА_4 і ОСОБА_5 згідно з вимогами ЦК України в разі невиконання обов'язків ОСОБА_5 та повного виконання таких обов'язків за договором ОСОБА_4, остання мала б право на зворотну вимогу до іншого солідарного боржника (ОСОБА_5.) в порядку, встановленому ст. 544 ЦК України, а не право на визнання недійсним окремої частини договору, про що ОСОБА_4 заявлено вимоги.

Тому будь-які правові підстави для зміни договору ренти від 21 жовтня 2004 року та визнання недійсною окремої її частини відсутні, а позовні вимоги ОСОБА_4 в цій частині є безпідставними та не підлягають задоволенню.

В поданій до суду позовній заяві позивач просить також суд перевести на неї як співвласника права і обов'язки покупця частки частини нежитлового приміщення, яким є кафе «У каміна»по АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_5 і складає 85/100 від 121,9 кв.м.

Згідно з нормами ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Як встановлено судом, будь-які договірні зобов'язання між сторонами щодо переходу права власності на частину нежитлового приміщенні по АДРЕСА_1 від ОСОБА_5 до ОСОБА_4 відсутні.

Законодавець в ст. 362 ЦК України передбачив можливість переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності.

Як встановлено судом, між сторонами по справі не виникали правовідносини щодо продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі.

Іншими актами цивільного законодавства не передбачено можливість переведення прав і обов'язків покупця, відсутні посилання на норми законодавства в цій частині позовних вимог ОСОБА_4 і в поданій до суду позовній заяві.

Встановивши дані обставини та відповідні правовідносини, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_4 щодо переведення прав і обов'язків покупця на частину нежитлового приміщення є безпідставними та не можуть бути задоволені.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, на яку посилається позивач в поданій до суду позовній заяві, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 вказує, що після укладення договору ренти відповідач ОСОБА_5 отримала лише права володіння та користування майном, а право розпорядження мала б отримати після сплати коштів, що не відбулося.

Разом з тим дослідженими в справі доказами встановлено, що 12 вересня 2005 року в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 5855309 за ОСОБА_5 та за ОСОБА_4 було зареєстровано за кожним на праві приватної спільної часткової власності право власності по 21/1000 частини об'єкту по АДРЕСА_1 відповідно до договору ренти від 21 жовтня 2004 року.

Подальше розпорядження (відчуження) ОСОБА_5 чи ОСОБА_4 належними їм на праві власності частинами нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 знаходиться поза межами предмету судового дослідження.

Крім того, дослідженими в справі доказами в повній мірі спростовується твердження позивача щодо внесення відповідачем ОСОБА_7 коштів за рентними платежами не в повному обсязі.

Як встановлено судом, на виконання умов договору ренти кошти в сумі по 26 120 грн. 33 коп. внесені ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в касу ВАТ «Полтавський автоагрегатний завод», що підтверджено квитанціями до прибуткових касових ордерів та не заперечується сторонами.

Решта суми ОСОБА_5 за договором ренти внесена станом на 06 квітня 2006 року та складає загальну суму 84 968,40 грн., що є 50 % суми рентних платежів.

Позивачем ОСОБА_4 решта суми рентних платежів внесена відповідно станом на 11 квітня 2006 року.

Внесення відповідачем ОСОБА_5 суми рентних платежів в повному обсязі підтверджується довідками ВАТ «ПААЗ», який є отримувачем ренти та не оспорювалося представником юридичної особи в судовому засіданні.

Посилання представника позивача в судовому засіданні на відсутність платіжних документів, які б підтверджували внесення суми коштів ОСОБА_5, не заслуговує на увагу.

Враховуючи вимоги ст. ст. 731, 526 ЦК України довідки отримувача ренти є належним доказом, оскільки законодавець не обмежив сторони договору ренти в шляхах погашення рентних платежів, відсутні такі обмеженні і в укладеному між сторонами договорі, де сторони в розділі 3 передбачили, що рента виплачується шляхом внесення грошових кошів в касу або перерахуванням на рахунок.

В той же час показаннями свідків, на виклику яких наполягав представник позивача в судовому засіданні, обставина сплати коштів за договором ренти підтверджена бути не може.

Висновок судової економічної експертизи № 872 від 16 грудня 2006 року жодним чином не спростовує обставину сплати ОСОБА_5 коштів в повному обсязі, оскільки висновком даної експертизи лише встановлено обставину відсутності розрахункових документів по сплаті ОСОБА_5 відповідної суми.

Твердження ОСОБА_4 в поданій до суду позовній заяві про те, що нею сплачено суму рентних платежів в розмірі 143 816,57 грн. є безпідставним.

Як встановлено судом, своїм листом від 20 квітня 2006 року № 3063/02 отримувач ренти ВАТ «ПААЗ»повідомив ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про те, що ними достроково в повному обсязі виконані умови договору від 21 жовтня 2004 року та сплачено належні рентні платежі, повідомлено позивачу про повернення зайво сплачених нею коштів в сумі 58484,08 грн. А згідно з платіжним дорученням № 2263 від 29 травня 2006 року ВАТ «ПААЗ» повернув ОСОБА_4 зазначені надмірно сплачені кошти в сумі 58848,17 грн.

Обставина отримання коштів в сумі 58 848,17 грн. згідно з платіжним дорученням від 29 травня 2006 року не заперечувалася представником позивача в судовому засіданні.

Подальше повернення ОСОБА_4 коштів в сумі 58 848,17 грн. на рахунок ВАТ «ПААЗ»за платіжним дорученням № 37 від 30 травня 2006 року не спростовує належне виконання умов договору ОСОБА_7 та за умови, коли позивачу було достовірно відомо про повне виконання умов договору, є безпідставним перерахуванням.

Встановивши дані обставини, враховуючи, що дослідженими в справі доказами встановлено належне виконання договору ренти від 21 жовтня 2004 року його сторонами, факт порушення прав покупця за договором не знайшов свого підтвердження, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4, є безпідставними в повному обсязі та не підлягають задоволенню.

При вирішенні позовних вимог судом також враховується, що відповідач ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор»жодні права позивача ОСОБА_4 не порушував, будь-які неправомірні дії даної особи в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження, відсутні посилання на них і в поданій до суду позовній заяві.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог понесені позивачем ОСОБА_4 судові витрати не підлягають їй відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Відкритого акціонерного товариства «Полтавський автоагрегатний завод», Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор»про зміну договору ренти, визнання недійсною окремої його частини та переведення на співвласника прав і обов'язків покупця, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ВАТ «Полтавський автоагрегатний завод»про визнання недійсним договору безвідсоткової позики відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя Н.Л.Яковенко