Рішення № 25715067, 14.08.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-9/940-2012 14.08.12

За позовом Першого заступника прокурора Деснянського району м. Києва

в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України

До 1) Київської міської ради

2) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова

Україна"

Третя особа, яка не заявляє Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу

самостійних вимог на Київської міської ради (Київської міської державної

предмет спору на стороні адміністрації)

позивача

про визнання договору недійсним

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

Від прокуратури Холявінська І.В. (посв. №70 від 26.03.2009р.)

Від позивача не з'явився

Від відповідача 1) Козак А.Л. (дов. №225-КР-865 від 25.05.2012р.)

2) не з'явився

Від третьої особи Колодрубський О.О. (дов. №06-34/30435 від 21.10.2010р.)

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 14 серпня 2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Перший заступник прокурора Деснянського району м. Києва звернувся в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України (далі по тексту - позивач) до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Київської міської ради (далі по тексту -відповідач-1 та до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" (далі по тексту -відповідач-2), у відповідності до якої просить суд:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки укладений між Київською міською радою та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Україна", що зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 16.01.06 за №62-6-00296 в Книзі записів державної реєстрації договорів, загальною площею земельної ділянки 2,6403га., вартістю 172 112,49 гривень, що розташована в межах Деснянського району м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:013:0017);

- визнати відсутність права користування Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" земельною ділянкою площею 2,6403га., що розташована в межах Деснянського району м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:013:0017);

- зобов'язати Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 2,6403га., вартістю 172 112,49 гривень, що розташована в межах Деснянського району м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:013:0017).

В обґрунтування позовних вимог прокуратура посилається на те, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2011р. у справі №2а-4190/11/2670 позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до Київської міської ради за участю третьої особи СТОВ "Нова Українапро визнання нечинним рішення Київської міської ради від 21.10.2004 №655/2065 задоволено в повному обсязі, а саме визнано нечинним та скасовано рішення Київської міської ради від 21.10.2004р. №655/2065 "Про оформлення сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" права користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у межах Деснянського району м. Києва". Тобто, скасовано рішення на підставі якого укладено договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" від 25.06.2005р. Позовні вимоги вмотивовано положенням ст. ст. 203, 215, 648 ЦК України, ст. ст. 1, 15, 118, 123, 124, 125, 187, 188 Земельного кодексу України, ст. ст. 2, 6, 15, 16, 18, 20 Закону України "Про оренду землі".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2012 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №5011-9/940-2012, розгляд справи призначено на 21.02.2012 року, в порядку ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту -третя особа).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2012 року судом зупинено провадження у даній справі в порядку ст. 79 ГПК України до набрання постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №2а-4190/11/2670 законної сили.

02.07.2012 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва від прокуратури Деснянського району м. Києва надійшло клопотання про поновлення провадження у справі вих. №2938 разом з належним чином засвідченою копією ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012р. у справі №2-4190/11/2670, якою залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2011р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2012 року поновлено провадження та призначено розгляд справи на 31.07.2012 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 року розгляд справи відкладено на 14.08.2012 року, у зв'язку з неявкою відповідача-2 та третьої особи в судове засідання, необхідністю надання сторонами додаткових матеріалів та пояснень по справі.

В судове засідання 14.08.2012 року представники відповідача-2 та третьої особи не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Представником прокуратури надано усні та письмові пояснення по справі, підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представником третьої особи надано усні пояснення по справі.

Представником відповідача-1 в усних поясненнях заперечено проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані учасниками судового процесу матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради № 655/2065 від 21.10.2004 р. "Про оформлення сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" права користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Деснянського району м. Києва" вирішено оформити Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" право довгострокової оренди на 15 років земельних ділянок загальною площею 486,50 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Деснянського району м. Києва за рахунок частини земель, закріплених за радгоспом ім. Кірова згідно з державним актом на право користування землею від 1981 р., з них: ділянка № 1 - площею 2,64 га; ділянка № 2 - площею 6,79 га; ділянка № 3 - площею 13,04 га; ділянка № 4 - площею 34,91 га; ділянка № 5 - площею 20,36 га; ділянка № 6 - площею 90,28 га; ділянка № 7 - площею 51,95 га; ділянка № 8 - площею 17,67 га; ділянка № 9 - площею 59,97 га; ділянка № 10 - площею 93,09 га; ділянка № 11 - площею 95,80 га.

25 червня 2005 року між Київською міською радою (далі по тексту -Відповідач-1; Орендодавець за Договором) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" (далі по тексту -Відповідач-2; Орендар за Договором) укладено Договір оренди земельної ділянки б/н (далі по тексту -Договір).

У відповідності до п. 1.1. Договору, Орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 21.10.2004 року №655/2065 "Про оформлення сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Українаправа користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Деснянського району м. Києва", за Актом приймання передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі -об'єкт оренди або Земельна ділянка), визначену цим Договором.

Згідно п. 2.1. Договору, об'єктом оренди відповідно до цього Договору є Земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування -в межах Деснянського району м. Києва; розмір -26403 (двадцять шість тисяч чотириста три) кв.м.; цільове призначення -для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; кадастровий номер -8000000000:62:013:0017; площа та характеристика сільськогосподарських земель за видами угідь: загальна площа сільськогосподарських земель становить: 25558 кв.м., з них: площа сільськогосподарських угідь -сіножатей -складає 25558 кв.м.

Договір укладено на 15 (п'ятнадцять) років (п. 3.1. Договору).

У 2011 році заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради за участю третьої особи Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" про визнання нечинним рішення № 655/2065 від 21.10.2004 р., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням земельного та водного законодавства, оскільки Київська міська рада діяла не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, так як оформила право довгострокової оренди СТОВ "Нова Україна" на земельні ділянки, що розташовані поза межами міста Києва.

Постановою Окружного адміністративного суду від 19.12.2011р. у справі №2а-4190/11/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 р., було визнано нечинним та скасовано рішення Київської міської ради №655/2065 від 21.10.2004 р. "Про оформлення сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" права користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у межах Деснянського району м. Києва".

В обґрунтування позовних вимог, прокуратура зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2011р. у справі №2а-4190/11/2670 позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до Київської міської ради за участю третьої особи СТОВ "Нова Україна" про визнання нечинним рішення Київської міської ради від 21.10.2004 №655/2065 задоволено в повному обсязі, а саме визнано нечинним та скасовано рішення Київської міської ради від 21.10.2004р. №655/2065 "Про оформлення сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" права користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у межах Деснянського району м. Києва". Тобто, скасовано рішення на підставі якого укладено договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" від 25.06.2005р.

Відповідач-1 заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначає про те, що рішення Київської міської ради від 21.10.2004р. №655/2065 виконане в повному обсязі, а тому є підстави вважати його законним.

Також, відповідачем-1 та відповідачем-2 зазначається про помилковість обрання прокуратурою позивача, в інтересах якого подано позовну заяву, оскільки на момент розгляду спору судом права та охоронювані законом інтереси не порушені.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені прокуратурою в інтересах Державного агентства земельних ресурсів України позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

За змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або державою.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч. 2 ст. 5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до Указу Президента України №445/2011 від 08.04.2011р. (в редакції станом на 27.01.2012р. -дата подання до суду позовної заяви), яким затверджено положення "Про Державне агентство земельних ресурсів України", було визначено, що Державне агентство земельних ресурсів України є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Стаття 15 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент звернення прокурора до суду з розглядуваним позовом) закріпляла, зокрема, наступне повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері земельних відносин: здійснення землеустрою, моніторингу земель і державного контролю за використанням та охороною земель.

Основними завданнями Держземагентства України положеннями п. 3 Указу Президенту України №445/2011 від 08.04.2011р. визначено реалізацію державної політики у сфері земельних відносин; внесення Міністрові пропозицій щодо формування державної політики у сфері земельних відносин.

Відповідно до п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 08.04.99р. № 3-рп/99 прокурори подають позови до господарського суду саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам», господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

За таких обставин, при подання позову прокуратурою було правильно визначено Державне агентство земельних ресурсів України як особу, в інтересах якої подано позовну заяву.

Однак, на момент розгляду справи по суті Державне агентство земельних ресурсів було позбавлено повноважень щодо здійснення контролю за землями сільськогосподарського призначення, які є предметом оскаржуваного договору.

Вказане підтверджується, зокрема, п. 1 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N459/2011, Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

У відповідності до п. 4 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, Держсільгоспінспекція України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.

Отже, на момент розгляду справи по суті саме Державна інспекція сільського господарства України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, згідно Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N459/2011, а отже саме охоронювані законом інтереси цього органу можуть порушуватися у разі незаконної передачі в оренду земель сільськогосподарського призначення, а також інтереси власника земельної ділянки, яким є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.

Своїм процесуальним правом, наданим ст. 25 ГПК України, на заміну позивача, прокурор не скористався, заяви з цього приводу в матеріалах справи відсутні, не зважаючи на надання судом можливості подати з приводу визначення особи позивача відповідні пояснення та відповідну заяву.

З урахуванням викладених обставин, суд не погоджується з твердженнями прокурора про порушення прав та охоронюваних законом інтересів Державного агентства земельних ресурсів України на момент вирішення спору по суті, а отже суд приходить до висновку про недоведеність прокуратурою порушення прав та інтересів позивача (Державного агентства земельних ресурсів України) на момент розгляду справи, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Суд також звертає увагу на те, що позовні вимоги в частині зобов'язання Сільськогосподарського товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 2,6403га., вартістю 172 112,49 гривень, що розташована в межах Деснянського району м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:013:0017) є безпідставними та необґрунтованими з урахування того, що викладені позовні вимоги фактично заявлені в інтересах Київської міської ради, яка є відповідачем-1 по справі, а не позивачем. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України по справі №51/202.

З огляду на викладене, заявлені прокурором вимоги про визнання у відповідача-2 відсутнім права користування земельною ділянкою та зобов'язання відповідача-2 повернути відповідачу-1 земельну ділянку є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Разом з тим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Крім того, у п. 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 зазначено, якщо вирішуючи господарський спір господарський суд встановить, що зміст договору суперечить чинному законодавству, він, керуючись ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині.

Наведене право суду не порушує принципу диспозитивності сторін у господарському процесі, оскільки як виняток передбачено положеннями ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.1999 р.).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

За змістом п. п. 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009р. відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків недійсного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою стороною, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, яка діяла станом на момент виникнення між відповідачами орендних відносин) територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, що була чинною станом на 25.06.2005 р.) орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі, відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі", це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як встановлено ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 6 зазначеного Закону України "Про оренду землі", орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

За змістом ст. 16 Закону України "Про оренду землі" особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання). Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України. У разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону. Передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення. У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, встановленому законом. У разі надходження двох або більше заяв (клопотань) на оренду однієї і тієї самої земельної ділянки, що перебуває в державній або комунальній власності, відповідні органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування проводять аукціон або конкурс щодо набуття права оренди земельної ділянки, якщо законом не встановлено інший порядок.

Відповідно до статті 648 ЦК України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ЗК України в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваного договору, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 9 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міської ради віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За приписами ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Згідно із ст. 59 Закону України вказаного нормативно-правового акту Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище норми законодавства, підставою для набуття особою права користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, є відповідний договір оренди, укладений на підставі рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого належить вирішення зазначених питань.

З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин, Пленумом Вищого господарського суду України винесено постанову № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", пунктом 2.24 якої визначено, що судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Відповідно до п. 2.26 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Висновки про те, що однією з підстав для визнання договору оренди земельної ділянки комунальної форми власності недійсним є нечинність рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки в оренду, викладені у постанові Вищого господарського суду України №51/465 від 11.04.2012р.

Судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду від 19.12.2011 р. у справі №2а-4190/11/2670 було визнано нечинним та скасовано рішення Київської міської ради №655/2065 від 21.10.2004 р. "Про оформлення сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" права користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у межах Деснянського району м. Києва".

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 р. апеляційні скарги Київської міської ради та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна", яка відповідно до п. 3 резолютивної частини вказаного процесуального документу набула законної сили з моменту проголошення, залишено без задоволення, постанову від 19.12.2011р. Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-4190/11/2670 без змін.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

За таких обставин, враховуючи, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки є відповідне рішення Київської міської ради, приймаючи до уваги, що рішення Київської міської ради №655/2065 від 21.10.2004р., на підставі якого було укладено договір оренди від 25.06.2005р., скасовано та визнано нечинним, суд вважає за необхідне застосувати положення ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та за власною ініціативою визнати недійсним договір оренди земельної ділянки укладений між Київською міською радою та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Україна", що зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 16.01.06р. за №62-6-00296 в Книзі записів державної реєстрації договорів, загальною площею земельної ділянки 2,6403га., вартістю 172 112,49 гривень, що розташована в межах Деснянського району м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:013:0017) та їх задоволення.

Разом з тим, суд зазначає, що у випадку касаційного оскарження та скасування Вищим адміністративним судом України постанови та ухвали судів попередніх інстанцій у справі №2а-4190/11/2670 відповідачі не позбавлені права та можливості звернутися до суду з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судий збір стягується з вдповідачів пропорційно задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Першого заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Україна", що зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 16.01.06 за №62-6-00296 в Книзі записів державної реєстрації договорів.

3. В задоволенні інших позовних вимог прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України - відмовити.

4. . Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" (07415, Київська область, Броварський район, с. Зазим'є; ЄДРПОУ 32831851) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 178 (сто сімдесят вісім) грн. 83 коп.

5. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ЄДРПОУ 22883141) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 178 (сто сімдесят вісім) грн. 83 коп.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.08.2012р.

Суддя Г.П. Бондаренко