Рішення № 25714876, 10.07.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.07.12 р. Справа № 5006/13/58/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Тотал”, м. Дніпропетровськ

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Продукт України”, м. Донецьк

про: стягнення 5218грн.00коп.

За участю представників сторін

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Тотал”, м. Дніпропетровськ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “Продукт України”, м. Донецьк про стягнення 5218грн.00коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов’язання за договором поставки щодо повної оплати поставленого постачальником товару.

В обґрунтування своїх вимог позивач надав договір поставки № 0111/09-1В від 01.11.2009р., протокол розбіжностей від 01.11.2009р. до договору поставки № 011/09-1В від 01.11.2009р. та видаткові накладні № РН-0001001 від 09.11.2011р., № РН – 0001071 від 17.11.2011р., № РН – 0001165 від 30.11.2011р.

13.06.2012р. позивач звернувся до суду з уточненнями позовної заяви, якими зазначив, що станом на 12.06.2012р. заборгованість відповідача перед позивачем відсутня, у зв’язку з повною оплатою відповідачем заявленої суми боргу, у підтвердження позивач додав платіжні доручення.

Поясненнями б/н від 18.06.2012р., які надійшли до канцелярії суду 22.06.2012р., позивач повідомив суд, що у позовній заяві була допущена помилка в нумерації договору поставки, поставка товару була здійснена за договором поставки № 0111/09-1В від 01.11.2009р., який і був доданий до матеріалів позовної заяви.

Розглянувши надані пояснення б/н від 18.06.2012р., враховуючи, що позивачем до матеріалів позовної заяви в обґрунтування заявлених вимог був доданий саме договір № 0111/09-1В від 01.11.2009р., суд приймає їх до уваги та розглядає справу з їх урахуванням.

У зв’язку з неявкою відповідача, з метою надання йому права на захист, справа слуханням відкладалась, в останнє на 10.07.2012р., але відповідач у судові засідання не з’явився, витребуваних документів не надав, про поважність відсутності суд не повідомлений.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідань. Факт обізнаності відповідача про розгляд справи підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про отримання ухвал господарського суду ТОВ “Продукт України”, м. Донецьк.

В судове засідання 10.07.2012р. сторони не забезпечили участь своїх представників.

Суд вважає за можливе, в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, розглянути спір за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Тотал”, м. Дніпропетровськ (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Продукт України”, м. Донецьк (покупець) з протоколом розбіжностей був укладений договір поставки № 0111/09-1В від 01.11.2009р., відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов’язується передати у власність покупцю товар, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору.

Згідно із п. 1.3 договору найменування товару, що постачається: наповнювачі смакові, плодово – ягідні , плодово – овочеві в асортименті.

Пунктом 1.4 договору сторони встановили, що найменування, асортимент, кількість, одиниця виміру, ціна, сума та ціна товару вказується сторонами у видаткових накладних, а також може бути вказана в додатках до цього Договору.

Відповідно до п. 3.1 договору ціни на товар, що поставляється, встановлюються у національній валюті України (гривнях) і вказуються у видаткових накладних згідно додатку до цього договору.

У відповідності з п. 3.3 договору покупець зобов’язується оплатити постачальнику повну вартість отриманого товару (конкретної партії товару) протягом 21 календарного дня з дати отримання цього товару (конкретної партії товару). Датою отримання товару (його конкретної партії) вважається дата виписки товарної накладної на цей товар (партію товару).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов вказаного договору за видатковими накладними № РН-0001001 від 09.11.2011р., № РН – 0001071 від 17.11.2011р., № РН – 0001165 від 30.11.2011р. здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 55210грн.63коп., для оплати якого позивачем були виставлені рахунки – фактури.

Позивач у позові стверджує, що отримавши товар, відповідач оплатив його вартість лише частково, внаслідок чого станом на 28.04.2012р. виникла заборгованість у сумі 5218грн.00коп., яка і заявлена позивачем до стягнення.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов наступних висновків:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 5218грн.00коп., у зв’язку з неналежним виконанням умов договору № 0111/09-1В від 01.11.2009р.

Договір № 0111/09-1В від 01.11.2009р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона–постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні –покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивачем за видатковими накладними № РН-0001001 від 09.11.2011р., № РН – 0001071 від 17.11.2011р., № РН – 0001165 від 30.11.2011р. поставлений відповідачу товар загальною вартістю 55210грн.63коп.

Вид товару, передбачений сторонами в п. 1.3 договору № 0111/09-1В від 01.11.2009р. і був поставлений позивачем за спірними видатковими накладними; як і передбачено п. 1.4 договору товар конкретизований, а саме визначено його асортимент, кількість та ціна безпосередньо в видаткових накладних; здійснюючі часткові оплати відповідач в призначенні платежу вказує саме договір № 0111/09-1В від 01.11.2009р.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази поставки спірної продукції на підставі інших договірних правовідносин між сторонами, зокрема, спір з цього приводу між сторонами відсутній.

Поставлений згідно зазначених накладних товар на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей № 000569 від 17.11.2011р. та № 000551 від 07.11.2011р. прийнято уповноваженою особою відповідача, що підтверджується підписом останньої на накладних.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов’язань з поставки товару. Отже, свої зобов’язання позивач виконав у відповідності з умовами договору № 0111/09-1В від 01.11.2009р.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Пунктом 3.3 договору сторони погодили, що покупець зобов’язується оплатити постачальнику повну вартість отриманого товару (конкретної партії товару) протягом 21 календарного дня з дати отримання цього товару (конкретної партії товару).

Позивач у позові стверджує, що станом на день звернення до суду вже значиться прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов’язання щодо повного розрахунку за отриманий товар.

Однак, позивачем через канцелярію суду 13.06.2012р. було надано заяву, згідно з якою останній повідомив про повне погашення відповідачем заявленої суми основного боргу в розмірі 5218грн.00коп., надавши на підтвердження платіжні доручення.

Дослідивши представлені позивачем платіжні доручення, судом встановлено, що відповідачем здійснені оплати товару наступним чином: за платіжним дорученням № 234 від 18.01.2012р. відповідачем перерахована сума в розмірі 2000грн.00коп., за платіжним дорученням № 286 від 20.01.2012р. – 2000грн.00коп., за платіжним дорученням № 501 від 03.02.2012р. – 9000грн.00коп., за платіжним дорученням № 641 від 10.02.2012р. – 3000грн.00коп., за платіжним дорученням № 737 від 15.02.2012р. – 2000грн.00коп., за платіжним дорученням № 765 від 16.02.2012р. – 2000грн.00коп., за платіжним дорученням № 876 від 24.02.2012р. – 5000грн.00коп., за платіжним дорученням № 1005 від 02.03.2012р. – 5000грн.00коп., за платіжним дорученням № 1115 від 07.03.2012р. – 5000грн.00коп., за платіжним дорученням № 1167 від 13.03.2012р. – 5000грн.00коп., за платіжним дорученням № 1262 від 16.03.2012р. – 4000грн.00коп., за платіжним дорученням № 1325 від 20.03.2012р. – 4000грн.00коп., за платіжним дорученням № 1667 від 09.04.2012р. – 1210грн.63коп., за платіжним дорученням № 1731 від 11.04.2012р. – 500грн.00коп., за платіжним дорученням № 1857 від 19.04.2012р. відповідачем перерахована сума в розмірі 282грн.00коп., за платіжним дорученням № 2088 від 04.05.2012р. – 734грн.66коп., за платіжним дорученням № 2120 від 07.05.2012р. – 1000грн.00коп., за платіжним дорученням № 2392 від 18.05.2012р. – 1000грн.00коп., за платіжним дорученням № 2655 від 01.06.2012р. – 2483грн.44коп.

Відповідно до відбитку календарного штемпеля печатки органів поштового зв’язку позовна заява була надіслана позивачем поштою до господарського суду Донецької області 23.05.2012р. та зареєстрована канцелярією суду 28.05.2012р.

Таким чином, станом на момент звернення з позовною заявою заборгованість відповідача перед позивачем становила 2483грн.34коп.

В свою чергу позивач в позовній заяві вказує на те, що заборгованість відповідача перед позивачем становить суму в розмірі 5218грн.00коп., яку і просить суд стягнути з відповідача.

За тих умов, що станом на 23.05.2012р. (дата надіслання позову до суду), у позивача не було підстав для звернення з позовом до суду про примусове стягнення суми заборгованості у розмірі 2734грн.66коп., оскільки сума заборгованості у цьому розмірі погашена до подачі позовної заяви за платіжними дорученнями № 234 від 18.01.2012р., № 286 від 20.01.2012р. – 2000грн.00коп., № 501 від 03.02.2012р., № 641 від 10.02.2012р., № 737 від 15.02.2012р., № 765 від 16.02.2012р., № 876 від 24.02.2012р., № 1005 від 02.03.2012р., № 1115 від 07.03.2012р., № 1167 від 13.03.2012р., № 1262 від 16.03.2012р., № 1325 від 20.03.2012р., № 1667 від 09.04.2012р., № 1731 від 11.04.2012р., № 1857 від 19.04.2012р., № 2088 від 04.05.2012р., № 2120 від 07.05.2012р., № 2392 від 18.05.2012р., суд відмовляє у позові в цій частині вимог.

Враховуючи, що відповідач в добровільному порядку 01.06.2012р. платіжним дорученням № 2655 погасив борг у сумі 2483грн. 34коп., тобто вже після порушення провадження по справі, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в цій частині вимог на підставі п. 1.1 ч. 1 ст. 80 ГПК України підлягає припиненню, у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Як зазначалося, позивачем відповідно до уточнень позовної заяви б/н від 12.06.2012р. заявлені вимоги про відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору та витрат на отримання банківських виписок/платежів у сумі 95грн.00коп.

Витрати, понесені позивачем у зв’язку з отриманням з банківської установи платіжних доручень відносно здійснених відповідачем оплат у сумі 95грн.00коп. не були заявлені у даній справі як фактичні збитки для позивача. Суд вважає, що такі витрати не є судовими витратами згідно ст. 44 ГПК України.

У п. 1 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. № 02–5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” зазначається, що відповідно до розділу VI ГПК України судовими витратами є пов’язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК України відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи згідно ст. 30 ГПК України.

Одночасно суд зазначає, що господарське судочинство передусім здійснюється на засадах змагальності сторін, яка передбачає обґрунтування останніми своїх вимог та заперечень поданими суду доказами. В силу п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 33 та ст.. 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, поданими суду належними та допустимими доказами. Тобто, обов’язок доказування покладається на особу, що висуває відповідну вимогу чи заперечення.

Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень, звільнення суду від обов'язку збирання доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК сторони зобов'язані вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Стаття 32 вказаного Кодексу встановлює поняття доказів, відповідно до якої доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оскільки понесені позивачем у підтвердження здійснених відповідачем оплат витрати на отримання банківських виписок/платежів пов’язані з реалізацією процесуального обов’язку позивача довести обґрунтованість заявлених вимог та їх розмір, то вони відшкодуванню згідно зі статтею 49 ГПК не підлягають.

Приймаючи до уваги, що спір виник з вини відповідача, судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України відносяться на відповідача, однак оскільки оплата заборгованості в сумі 2734грн.66коп. була здійснена відповідачем до подачі позову до суду, у цій частині судові витрати на відповідача покладатися не будуть.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Тотал”, м. Дніпропетровськ до Товариство з обмеженою відповідальністю “Продукт України”, м. Донецьк в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 2734грн.66коп. – відмовити.

Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 2483грн.34коп. - припинити, у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю “Продукт України” (83003, м. Донецьк, пр. Ілліча, буд. 81, ЄДРПОУ 36615651) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Тотал” (юридична адреса: 49030, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, будинок 139, код ЄДРПОУ 24241464) витрати на оплату судового збору в розмірі 766грн.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У судовому засіданні 10.07.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення підписано 11.07.2012р.

Суддя Макарова Ю.В.