Рішення № 25710234, 15.08.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-66/8296-2012 15.08.12

Суддя господарського суду міста Києва Гончаров С.А.

при секретарі судового засідання Климович М.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до відповідача: Державного підприємства "Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій"

про стягнення 497370,51 грн. боргу за спожиту теплову енергію, пеню в сумі 24743,85 грн., 2478,25 грн. інфляційної складової боргу, 4882,87 грн. 3% річних.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Лихошва В.І. за довіреністю № 255-350 від 14.02.12

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Київенерго", звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій" про стягнення 497370,51 грн. боргу за спожиту теплову енергію, пеню в сумі 24743,85 грн., інфляційної складової боргу в сумі 2478,25 грн., 3% річних в сумі 4882,87 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невиконання в повному обсязі відповідачем вимог укладеного між сторонами договору від 01.10.2000 року № 1541767 на постачання теплової енергії у гарячій воді, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію в сумі 497370,51 грн. Позивач також зазначає про наявність у відповідача обов'язку за прострочення виконання зобов'язання сплатити пеню, три проценти річних та інфляційні втрати.

Відповідачем письмово повідомлено суду про часткову сплату боргу, заявленого до стягнення у даній справі, на загальну суму 247370,51 грн., що здійснена як до, так і після подачі позивачем даного позову. Відповідачем зазначено, що станом на 15.08.2012 року його заборгованість перед позивачем за договором від 01.10.2000 року № 1541767 складає 250000,00 грн.

Згідно з відзивом на позовну заяву відповідачем визнано позовні вимоги про стягнення з нього інфляційної складової боргу в сумі 2478,25 грн., 3% річних в сумі 4882,87 грн., а також заявлено до суду клопотання про зменшення пені на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд ВСТАНОВИВ:

01.10.2000 року між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Кивенерго" (надалі за договором - енергопостачальна організація) та Державним підприємством "Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій" (надалі за договором - Абонент) був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 154-1767-5 (надалі по тексту - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що при виконанні умов даного договору, а також при вирішенні всіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавство України.

Згідно з пунктом 2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію -в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та обсягах згідно з додатком 1 до даного Договору.

Відповідно до пунктів 2.3.1, 2.3.2. Договору, Абонент зобов'язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати, в обсягах та терміни, які передбачені в Додатку № 4 до Договору.

Позивачем пояснено суду, що нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється по приладам обліку відповідно до звернення-доручення про укладення Договору та тарифами, встановленими і затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації, а з 01.01.2011 року -постановами Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України.

Відповідно до п. 5 Додатку № 4 до Договору відповідач зобов'язався щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту облікову картку (табуляграму) фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно п. 2 Додатку № 4 до договору відповідач до початку розрахункового періоду (місяця) здійснює оплату вартості заявленої у договору кількості теплової енергії на розрахунковий період з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, відомостей обліку споживання теплової енергії, облікових карток (табуляграм), довідки позивача про розрахунок основного боргу за спожиту відповідачем теплову енергію, відповідачем за період з 01.12.2011 року по 01.04.2012 року спожито теплової енергії на суму 1496863,69 грн.

Проте, відповідачем свої зобов'язання за договором від 01.10.2000 року № 1541767 на постачання теплової енергії у гарячій воді щодо оплати вартості спожитої теплової енергії станом на 31.05.2012 року були виконані лише частково в сумі 818213,84 грн.

З огляду на викладене, внаслідок невиконання відповідачем у встановлені строки своїх зобов'язань за договором від 01.10.2000 року № 1541767, у відповідача станом на 31.05.2012 року утворилась заборгованість перед позивачем за період з 01.12.2011 року по 01.04.2012 року на загальну суму 497370,51 грн., яка заявлена позивачем до стягнення.

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 497370,51 грн. боргу за спожиту теплову енергію. При цьому, як вбачається з розрахунку ціни позову та встановлено судом, заборгованість у заявленій до стягнення сумі була наявною станом на 31.05.2012 року.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Приписи даної норми кореспондуються із ст. 20 Господарського кодексу України, якою також закріплені способи захисту суб'єктом господарювання своїх прав і законних інтересів.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право та обґрунтування необхідності його захисту.

Судом встановлено, що заборгованість у заявленій до стягнення сумі була наявною станом на 31.05.2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням від 11.06.2012 року № 122856 відповідачем перераховано на рахунок позивача суму в розмірі 50000,00 грн. в якості оплати за тепло за договором № 1541767.

Разом з тим, позивач звернувся до суду з наведеним позовом про стягнення з відповідача суми заборгованості за період з 01.12.2011 року по 01.04.2012 року на загальну суму 497370,51 грн. 22 червня 2012 року.

З огляду на викладене суд робить висновок про те, що до подання позивачем даного позову до суду, відповідачем було сплачено на користь позивача частину заявленого до стягнення боргу за спожиту теплову енергію в сумі 50000,00 грн.

З огляду на вищевикладене, правових підстав звертатися до суду за захистом свого права в частині стягнення боргу за спожиту теплову енергію в сумі 50000,00 грн. у позивача не було, оскільки порушення його права в цій частині станом на момент подання позову було відсутнє.

Також, відповідно до пункту 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»припинення провадження у справі на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Судом встановлено, що предмет спору в частині стягнення з відповідача боргу за спожиту теплову енергію в сумі 50000,00 грн. був відсутній до подання позову та порушення провадження у справі.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 50000,00 грн. боргу за спожиту теплову енергію є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

З урахуванням встановлених обставин, суд робить висновок про те, що внаслідок невиконання відповідачем у встановлені договором строки своїх зобов'язань за договором від 01.10.2000 року № 1541767 на постачання теплової енергії у гарячій воді щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, у відповідача станом на момент подання позивачем даного позову 22.06.2012 року була наявною заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію на загальну суму 447370,51 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, після порушення провадження у справі відповідач виконав частину грошових зобов'язань перед позивачем за договором від 01.10.2000 року № 1541767 на загальну суму 197370,51 грн., що підтверджується платіжними дорученнями:

від 06.07.2012 року № 123072 на суму 50000,00 грн.,

від 09.07.2012 року № 123131 на суму 50000,00 грн.,

від 27.07.2012 року № 123350 на суму 47370,51 грн.,

від 09.08.2012 року № 123463 на суму 10000,00 грн.,

від 10.08.2012 року № 123477 на суму 10000,00 грн.,

від 13.08.2012 року № 123486 на суму 10000,00 грн.,

від 14.08.2012 року № 123491 на суму 20000,00 грн.

Обставини сплати відповідачем на користь позивача після порушення провадження у справі заборгованості в розмірі 197370,51 грн. обумовлюють відсутність предмет спору в частині стягнення з відповідача боргу за спожиту теплову енергію в сумі 197370,51 грн.

Відповідно до п. 11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Також, відповідно до пункту 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. При цьому, припинення провадження у справі на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

З урахуванням викладеного, провадження у справі в частині стягнення з відповідача боргу за спожиту теплову енергію в сумі 197370,51 грн., підлягає припиненню в порядку п. 11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

З огляду на встановлені судом обставини сплати відповідачем на користь позивача в період з 11.06.2012 року по 14.08.2012 року боргу за спожиту теплову енергію за договором від 01.10.2000 року № 1541767 на постачання теплової енергії у гарячій воді на загальну суму 247370,51 грн., суд робить висновок про те, що станом на час прийняття рішення у відповідача наявна заборгованість перед позивачем за наведеним договором на загальну суму 250000,00 грн.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про сплату відповідачем суми заборгованості у розмірі 250000,00 грн. Крім того, відповідачем підтверджено наявність у нього заборгованості перед позивачем у наведеній сумі.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 250000,00 грн. боргу за спожиту теплову енергію є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню

Неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором від 01.10.2000 року № 1541767 на постачання теплової енергії у гарячій воді призвело до прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати вартості спожитої теплової енергії.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони вільні в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 7 Додатка № 4 до договору від 01.10.2000 року № 1541767 на постачання теплової енергії у гарячій воді за несвоєчасне виконання його умов передбачено, що відповідачу на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) позивачем нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», пеня нараховується у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ в межах скороченого строку позовної давності.

За таких обставин, керуючись вказаним пунктом договору та положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», враховуючи, що відповідачем не виконані в строк свої зобов'язання стосовно оплати вартості спожитої теплової енергії за договором від 01.10.2000 року № 1541767, позивач нарахував відповідачу та пред'явив до стягнення пеню у розмірі 24743,85 грн.

За таких обставин, враховуючи, що невиконання в повному обсязі відповідачем грошових зобов'язань підтверджено обставинами та доказами у справі, суд погоджується зі зробленим позивачем та доданим до позову розрахунком пені у розмірі 24743,85 грн., який, за висновками суду, є арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам законодавства.

Відповідачем заявлено до суду клопотання про зменшення пені на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, єдиним засновником в Уповноваженим органом управління відповідача є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, відповідач є підприємством, усе майно якого належить до державної власності, належить до державного сектору економіки та відноситься до підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки України.

Відповідачем зазначено, що сума заборгованості виникла у відповідача у зв'язку з виникненням тимчасово важкого фінансового стану, пов'язаного з економічною кризою у державі, падінням виробництва у будівельній галузі, ненадходженням достатніх коштів від контрагентів за виконані роботи по договорам.

З наданих відповідачем документів вбачається, що відповідач має значні обсяги дебіторської заборгованості за договорами, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів та отримує ці кошти з простроченням платежів на кілька місяців; у відповідача на початок кожного місяця 2012 року є наявною заборгованість по виплаті заробітної плати; згідно з виписками банку на поточному рахунку відповідача існувала недостатність коштів; у відповідача кожного місяця наявні значні зобов'язання щодо сплати податків, зборів та обов'язкових платежів до Державного бюджету.

Тобто, неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати на користь позивача вартості спожитої теплової енергії за договором від 01.10.2000 року № 1541767, виникло внаслідок тяжкого матеріального становища відповідача.

Суд враховує, що відповідачем, незважаючи на тяжке фінансове становище, яке підтверджено матеріалами справи, вживаються заходи до виконання наявного перед позивачем зобов'язання щодо оплати вартості спожитої теплової енергії та добровільне усунення порушень умов договору. Так, як встановлено судом, відповідачем відшкодовано на користь позивача суму заборгованості в рамках позовних вимог, заявлених у даній справі, на загальну суму 247370,51 грн.

За таких обставин, враховуючи часткову сплату заборгованості за договором в сумі 247370,51 грн. та обставини, які викликали несвоєчасні розрахунки відповідача з позивачем за спожиту теплову енергію, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 50 відсотків та стягнути з відповідача пеню в сумі 12371,93 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, позивачем за період з грудня 2011р. по травень 2012 року нараховані та пред'явлені до стягнення три відсотки річних в сумі 4882,87 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2478,25 грн.

При перевірці судом проведених позивачем розрахунків встановлено, що суми заявлених до стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними.

Як зазначалось, відповідачем визнано позовні вимоги про стягнення з нього інфляційної складової боргу в сумі 2478,25 грн., 3% річних в сумі 4882,87 грн.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Судом встановлено, що дії відповідача та визнання позову відповідачем у даній справі не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційної складової боргу в сумі 2478,25 грн., 3% річних в сумі 4882,87 грн. також підлягають задоволенню у визначеному позивачем розмірі.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача в частині позовних вимог, в задоволенні яких судом відмовлено; судові витрати покладаються на відповідача в частині задоволених позовних вимог.

При цьому, суд враховує, що відповідно до п. 6.3. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 509, 510, 525, 526, 549, 551, 599, 610, 611, 612, 623, 625, 627, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 22, 32, 33, 35, 43, 49, 78, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Державного підприємства "Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій" про стягнення 497370,51 грн. боргу за спожиту теплову енергію, пеню в сумі 24743,85 грн., 2478,25 грн. інфляційної складової боргу, 4882,87 грн. 3% річних -задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій" (03680, м. Київ, вул.. Івана Климанка, 5/2, ЄДРПОУ 02495431) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ЄДРПОУ 00131305) борг за спожиту теплову енергію в розмірі 250000,00 грн., пеню в сумі 12371,93 грн., інфляційну складову боргу в сумі 2478,25 грн., 3% річних в сумі 4882,87 грн., витрати зі сплати судового збору в розмірі 5394,66 грн.

Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Державного підприємства "Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій" боргу за спожиту теплову енергію в сумі 197370,51 грн. -припинити.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині -відмовити.

В судовому засіданні 15.08.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення складено в повному обсязі та підписане 20.08.2012р.

Суддя С.А. Гончаров