Постанова № 25685228, 16.08.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2012 р. Справа № 2а/0570/6971/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12:40

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е

при секретарі Булизі В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями в формі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення форми «В1» від 21.05.2012р. № 0000361504 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 16 419,00 грн. та податкового повідомлення-рішення форми «В4» від 21.05.2012р. № 0000371504 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 28 951,00 грн., -

за участю представників сторін:

від позивача: Панишева С.О. - за дов. від 1 червня 2012 року;

Жерновської О.Г. - за дов. від 10 серпня 2012 року

від відповідача: Кузьмичової Т.С. - за дов. від 18 квітня 2012 року

ВСТАНОВИВ:

Підприємством з іноземними інвестиціями в формі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» заявлено позов до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька скасування податкового повідомлення-рішення форми «В1» від 21.05.2012р. № 0000361504 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 16 419,00 грн. та податкового повідомлення-рішення форми «В4» від 21.05.2012р. № 0000371504 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 28 951,00 грн., визнання недійсним акту «Про результати камеральної перевірки з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за лютий 2012 року» № 427/15-4/31534840 від 18.04.2012р.

Під час розгляду справи позивачем надано заяву про уточнення позовних вимог, в якій він просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 21.05.2012р. № 0000361504 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 16 419,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 4 105,00 грн. та податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 21.05.2012р. № 0000371504 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 28 951,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 7 238,00 грн., виключити вимогу про визнання недійсним акту «Про результати камеральної перевірки з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за лютий 2012 року» № 427/15-4/31534840 від 18.04.2012р.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23.07.2012р. у зв'язку з проведенням реорганізації органів державної податкової служби здійснено заміну неналежного відповідача Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області на належного - Державну податкову інспекцію у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що на думку відповідача він порушив п. 198.1 ст. 198, абз. а) п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту та як наслідок, від'ємного значення податку в декларації за грудень 2011р. на 16 419,00 грн., за січень та лютий 2012р. - на 28 951,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «ПКФ «Локос», завищено суму бюджетного відшкодування по декларації з ПДВ за січень 2012р. на 16 419,00 грн.

Вказане не відповідає дійсності, оскільки, між Підприємством з іноземними інвестиціями в формі ТОВ «Вікторія» та ТОВ «ПКФ «Локос» було укладено договори від 05.12.2012р. № 1263 та 05/12, предметом яких є поставка та монтування світодіодної декорації «Ялинка шароподібна», а також поставка та монтування новорічної ілюмінації на фасаді будівлі.

Виконання договору підтверджується податковими накладними, актами приймання виконаних робіт довідкою про коштовність виконаних робіт, фотокопією наявності ялинки.

Факт сплати за виконані роботи підтверджується платіжними дорученнями, згідно яких ПП ТОВ «Вікторія» перерахувало грошові кошти у розмірі 173 513,58 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ «ПКФ «Локос», а саме, платіжне доручення від 22.03.2012р. № 245 у сумі 25 000,00 грн.; платіжне доручення від 07.03.2012р. № 178 у сумі 50 000,00 грн.; платіжне доручення від 07.03.2012р. № 177 у сумі 7 584,70 грн.; платіжне доручення від 16.12.2011р. № 1760 у сумі 16 484,30 грн.; платіжне доручення від 09.12.2011р. № 1672 у сумі 74 444,58 грн.

Враховуючи викладене, позивач просить суд задовольнити позов.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечує. Зазначає, що у позивач взаємодіяв з контрагентом ТОВ «ПКФ «Локос», у якого встановлено відсутність основних фондів, трудові ресурси - всього 6 чоловік, податкова звітність по податку на прибуток підприємством не надана за 2-4 квартали 2011 року.

Враховуючи наведене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Підприємство з іноземними інвестиціями в формі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Донецької міської ради 19.06.2001р., включене до ЄДРПОУ за номером 31534840 (арк. справи 104, том 1).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні», порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Як вбачається з матеріалів справи (арк. справи 53 - 58, том 1) Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька Донецької області ДПС проведено камеральну перевірку Підприємства з іноземними інвестиціями в формі ТОВ «Вікторія» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за лютий 2012 року.

Серед прав, наданих податковим органом, статтею 75 ПК України, передбачено право на проведення камеральних, документальних (планових або позапланових; виїзних або невиїзних) та фактичних перевірок.

Відповідно до п. 76.1. ст. 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Позивачем самостійно подано до податкового органу декларації з податку на додану вартість, в тому числі за лютий 2012 року, в якій відображено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість в наступних (податкових) періодах у розмірі 1 347 349,00 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що перевірка проведена з дотриманням вимог чинного законодавства щодо підстав проведення перевірки.

18.04.2012р. ДПІ у Київському районі м. Донецька Донецької області ДПС проведено камеральну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за лютий 2012 року та складено акт про результати перевірки від 18.04.2012р. № 427/15-4/31534840 (арк. справи 53 - 58, том 1).

За результатами перевірки заступником начальника податкового органу 21.05.2012р. згідно із п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України за порушення абз. а) п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000371504, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 28 951,00 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 7 238,00 грн. (арк. справи 63, том 1) та податкове повідомлення-рішення від 21.05.2012р. № 0000361504 за порушення абз. а) п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі, заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на суму 16 419,00 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 4 105,00 грн. (арк. справи 64, том 1).

В акті перевірки зазначено, що ПП ТОВ «Вікторія» формувало суму податкового кредиту з «сумнівним» постачальником, а саме, ТОВ «ПКФ Локос» (ЄДРПОУ 36168746). Контрагент не прозвітував по податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 року, основні фонди відсутні, чисельність працівників - 6 осіб. Крім того, ТОВ «ПКФ «Локос» віднесено до категорії уваги 3 - платники податків високого ризику. В результаті чого встановлено завищення задекларованого позивачем показника по рядку 10.1 декларації з ПДВ за грудень 2011 року у сумі 16 419,00 грн., що призвело до завищення бюджетного відшкодування по декларації за січень 2012 року у сумі 16 419,00 грн. та податкового кредиту за січень 2012 року у сумі 28 951,00 грн.

В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг) підприємством ТОВ «ПКФ «Локос».

З урахуванням вищевикладеного, зроблено висновок, що вказаний правочин по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Як вбачається з акту перевірки № 427/15-4/31534840 від 18.04.2012р., позивач згідно з поданою декларацією з ПДВ за лютий 2012 року та розрахунком суми бюджетного відшкодування вказав суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість в наступних звітних (податкових) періодах - 1 347 349,00 грн., в тому числі суми за договорами, укладеними з ТОВ «ПКФ «Локос».

За результатами проведення перевірки встановлено порушення п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту, та, як наслідок, розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в декларації з ПДВ за грудень 2011 року на 16 419,00 грн., за січень та лютий 2012 року - на 28951,00 грн., завищено суму бюджетного відшкодування (у тому числі, заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на суму 16 419,00 грн.

Так, між ПП ТОВ «Вікторія» та ТОВ «ПКФ «Локос» укладено договір підряду від 05.12.2011р. № 05/12, згідно з яким Підрядник ТОВ «ПКФ «Локос» зобов'язується поставити матеріали а потім на власний ризик бере на себе зобов'язання виконати своїми силами, з власних матеріалів комплекс монтажних робіт по установці світодіодної декорації «Мотив «Ель шарообразная» на об'єкті «Гостиничный комплекс «Виктория», а Замовник - прийняти та оплатити виконані роботи та договір підряду від 05.12.2011р. № 1263, згідно з яким Замовник (ПП ТОВ «Вікторія») доручає, а Підрядник ТОВ «ПКФ «Локос» зобов'язується навласний ризик бере на себе зобов'язання виконати своїми силами, з власних матеріалів комплекс монтажних робіт по установці світодіодної декорації «Мотив «Ель шарообразная», а також новорічної ілюмінації на фасаді будівлі, які включають монтаж силової частини на об'єкті «Гостиничный комплекс «Виктория», а Замовник - прийняти та оплатити виконані роботи (арк. справи 45 - 52, 66 - 78). За вказаною угодою позивач включив суми до податкового кредиту з податку на додану вартість та до суми бюджетного відшкодування грудень 2011р. - січень, лютий 2012 р. (арк. справи 7 - 21, том 2).

Відповідач вважає віднесення сум за даною угодою до податкового кредиту неправомірним. Такі висновки ґрунтуються висновках перевірки, згідно з якими діяльність контрагента позивача не була направлена на настання реальних наслідків, фактичне проведення операцій по виконанню договору підряду фактично не підтвердилась, на підставі чого відповідачем здійснено висновок про нікчемність укладених позивачем з ТОВ ТОВ «ПКФ «Локос» правочинів.

На підставі отриманих від ТОВ «ПКФ «Локос» податкових накладних від 08.12.2011р. № 1056, від 16.12.2011р. № 2258, від 21.12.2011р. № 3001, від 10.01.2012р. № 1355 на суму 272 217,60 грн. (арк. справи 34 - 37, том 1) позивач сформував податковий кредит та визначив суму бюджетного відшкодування.

Предметом доказування в цій справі щодо правомірності прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень - рішень, якими зменшено від'ємне значення та суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосовані штрафні санкції на загальну суму 56 713,00 грн. є доведення обставини виконання позивачем договорів, укладених з ТОВ «ПКФ «Локос», а також доведення порушення позивачем приписів п. 198.1 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК, ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ст. 628 ЦК, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічні норми містяться у ст. 180 Господарського кодексу України, згідно із якою господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається з договору, укладеного позивачем з ТОВ «ПКФ «Локос», від 05.12.2011р. № 1263, сторони домовилися про те, що ціна договору є твердою та складає 24 069,00 грн., оплата проводиться протягом трьох робочих днів з моменту підписання договору в сумі 16 848,30 грн., остаточний розрахунок проводиться за фактично виконані роботи.

На момент здійснення спірних операцій порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту, формування бюджетного відшкодування визначались ст. 185, 188, 200, 201 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 185.1 ст. 185 Кодексу, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Кодексу, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Пунктом 198.1 ст. 198 Кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, в тому числі, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Про факт реальності та товарності господарських операцій позивача з його контрагентом свідчать наявні в матеріалах справи отримані податкові накладні (арк. справи 34 - 37, том 1).

Факт сплати за виконані роботи підтверджується платіжними дорученнями, згідно яких ПП ТОВ «Вікторія» перерахувало грошові кошти у розмірі 173 513,58 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ «ПКФ «Локос», а саме, платіжне доручення від 22.03.2012р. № 245 у сумі 25 000,00 грн.; платіжне доручення від 07.03.2012р. № 178 у сумі 50 000,00 грн.; платіжне доручення від 07.03.2012р. № 177 у сумі 7 584,70 грн.; платіжне доручення від 16.12.2011р. № 1760 у сумі 16 484,30 грн.; платіжне доручення від 09.12.2011р. № 1672 у сумі 74 444,58 грн., (арк. справи 13 - 17, том 1, 22 - 26, том 2).

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

Зазначене спростовує твердження відповідача про завищення суми податкового кредиту, оскільки приписами ст. 198 Податкового кодексу України чітко передбачено випадки виникнення права податника податку на податковий кредит. Таке право підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку. Податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював заздалегідь економічно необґрунтовані операції та з метою формування штучного податкового кредиту та мінімізації податкових зобов'язань.

Відповідачем в ході перевірки не встановлено, та не доведено в суді, що відомості, які містяться в податкових накладних, а також в інших первинних документах, є недостовірними, або що зазначені документи визнані недійсними в судовому порядку.

Статтею 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.

Право на виконання робіт по конструюванню та встановленню ялинки було використано ТОВ «ПКФ «Локос» на підставі ліцензії від 09.10.2009, виданої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, яка дійсна до 09.10.2012р. та передбачає господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури (за переліком робіт згідно з додатком) (арк. справи 18 - 20, том 1).

В спірному періоді ТОВ «ПКФ «Локос» був платником податку на додану вартість згідно з свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100231313 серії НБ № 233521, даних про анулювання якого до матеріалів справи не надано (арк. справи 22).

За результатами виконання робіт, сторонами було складено акти виконаних робіт, довідки про вартість виконаних підрядних робіт (арк. справи 24 - 33, том 1).

Таким чином, суд вважає, що позивачем доведено факт дійсності виконання договорів підряду та виконання робіт ТОВ «ПКФ «Локос».

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Частиною 4 ст. 55 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з ч. 4 ст. 87 ЦК України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Судом досліджено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на час розгляду справи (арк. справи 1 - 6, том 2), з якого вбачається, що станом на день здійснення господарських операцій ТОВ «ПКФ «Локос» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та на день розгляду справи є зареєстрованим.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, судом встановлено, що підрядник позивача - ТОВ «ПКФ «Локос» на час здійснення господарських операцій був діючим, і як наслідок мав право здійснювати господарську діяльність.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Правила ведення податкового обліку, встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.1995р. № 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 вищевказаного Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі ст. 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд бере до уваги, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Договірні правовідносини між позивачем та ТОВ «ПКФ «Локос» підтверджені первинним бухгалтерськими документами та іншими документами (податковими накладними, актами виконаних робіт, розрахунками вартості проекту, фотокопією встановленої ялинки, платіжними дорученнями, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних).

Частина 1 ст. 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 204 ЦКУ встановлена презумпція правомірності правочину, зокрема дана норма визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦКУ недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок.

Зокрема, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом договори не віднесені законом до нікчемних, оскільки відповідач у судовому засіданні ніяким чином не пояснив та не обґрунтував чим саме укладені між позивачем та його контрагентами договори порушують публічний порядок: які саме права і кого порушені, яким майном та хто заволодів (знищив) у результаті їх вчинення, та не довів наявності складу господарського правопорушення у діях позивача в частині наявності вини (умислу на заволодіння чужим майном).

За таких обставин, висновок відповідача про порушення позивачем норм п. 198.1 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті в результаті чого завищено суму податкового кредиту та як наслідок, від'ємного значення податку в декларації за грудень 2011р. на 16 419,00 грн., за січень та лютий 2012р. - на 28 951,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «ПКФ «Локос», завищено суму бюджетного відшкодування по декларації з ПДВ за січень 2012р. на 16 419,00 грн., є безпідставним.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Посилання відповідача на формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість з метою мінімізації податкових зобов'язань, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У зв'язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства з податку на додану вартість на суму 45 370,00 грн., застосування до нього штрафних санкцій в сумі 11 343,00 грн. спірними податковими повідомленнями-рішеннями з ПДВ є безпідставним.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення було прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Підприємства з іноземними інвестиціями в формі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення форми «В1» від 21.05.2012р. № 0000361504 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 16 419,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 4 105,00 грн. та податкового повідомлення-рішення форми «В4» від 21.05.2012р. № 0000371504 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 28 951,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 7 238,00 грн. - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним податкове повідомлення - рішення форми «В1» від 21.05.2012р. № 0000361504 Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби, яким Підприємству з іноземними інвестиціями в формі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 16 419,00 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 4 105,00 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення - рішення форми «В4» від 21.05.2012р. № 0000371504 Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби, яким Підприємству з іноземними інвестиціями в формі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 28 951,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 7 238,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Підприємства з іноземними інвестиціями в формі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» витрати по сплаті судового збору у розмірі 453 грн. 70 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 16 серпня 2012 року. Постанова у повному обсязі складена 21 серпня 2012 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.