Постанова № 25677157, 25.07.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

25 липня 2012 р. № 2-а- 7256/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Чепурній Т.В.,

за участю представників сторін: позивач - не прибули, відповідач - Мотузенко С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрполіс компані" до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юрполіс компані" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова, в якому, з урахуванням поданих уточнень, просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.06.2012 року №0000512201 та №0000522201. В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання, слугував висновок контролюючого органу про заниження позивачем суми податку на прибуток та податкового зобов'язання з податку на додану вартість по взаємовідносинам із контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Консалтинг Плюс» (далі - ТОВ «Бізнес-Консалтинг Плюс»). Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вище зазначеним контрагентом, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач проти позову заперечував, пославшись на те, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення рішення слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача. Так, за результатами перевірки було встановлено, що позивач у перевіряємий період мав господарські відносини із контрагентом - ТОВ «Бізнес-Консалтинг Плюс». Разом з тим, відповідно до інформації отриманої від ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова, а саме Акту від 18.04.2012 р. № 70/15-313/37093546 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Бізнес-Консалтинг Плюс» була встановлена неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій із даним суб'єктом господарювання. Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку, що всі договору укладені даними суб'єктами господарювання із продавцями та покупцями, у т.ч. ТОВ "Юрполіс компані" не створюють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

У судове засідання 25.07.2012 року представник позивача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не з'явився, поважні причини неявки суду не повідомиві, із заявами про відкладення розгляду справи до суду не звертався.

Враховуючи вищенаведені обставини, а також зважаючи на те, що позивач не скористався своїм правом участі в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що його неявка не перешкоджає розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав свою правову позиваці по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Ухвалою суду від 25.07.2012 року, постановленої без виходу до нарадчої кімнати, проведено заміну первинного відповідача - Державну податкову інспекцію у Київському районі міста Харкова на правонаступника - Державну податкову інспекцію у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, співробітниками ДПІ у Київському районі м. Харкова у період з 10.05.2012 року по 14.05.2012 року було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Юрполіс компані" з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам із ТОВ «Бізнес-Консалтинг Плюс» за січень 2012 року.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:

- ч. 1 ст. 203, 215, п 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Юрполіс компані" з ТОВ „Бізнес-Консалтінг Плюс" за січень2012р.;

- п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 84484грн. у т.ч. 1 квартал 2012року на суму 85484грн.;

- п. 198.3 ст.198 ПК України з урахуванням змін та доповнень в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 81413грн., у т.ч. за січень 2012року на суму 81413грн.

На підставі вище зазначеного акту, 01.06.2012 року ДПІ у Київському районі м. Харкова прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000512201 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 128226 грн., в т.ч. за основним платежем 85484грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 42742 грн.;

- №0000522201 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в загальному розмірі 122119,5 грн., в т.ч. за основним платежем 81413грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 40706,5 грн.

Фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання слугувала інформація щодо перевірок контрагентів, за якими встановлено, що правочини, укладені із контрагентом - ТОВ „Бізнес-Консалтінг Плюс" є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Юрполіс компані" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ „Бізнес-Консалтінг Плюс".

Так, 04.01.2011 року між ТОВ „Бізнес-Консалтінг Плюс" (Постачальник) та ТОВ "Юрполіс компані" (Покупець) було укладеного Договір поставки №040111/1, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність товарно-матеріальні цінності: прилади та комплектуючі в асортименті (Продукцію), а Покупець зобов'язується прийняти та своєчасно сплачувати дані товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору.

Згідно із умовами вищезазначеного Договору: кількість, найменування, вартість та інші індивідуальні особливості продукції відображаються в специфікаціях (п.1.2); право власності на продукцію переходить від Постачальника до Покупця в момент фактичної передачі продукції (п. 1.3); умови поставки - самовивіз (п. 3.1); Договір вступає в силу з моменту підписання Сторонами та діє до 31.12.2011 року (п. 8.1)

На виконання умов Договору, позивачем 27.01.2012 року було придбано Товар (Вал торсіонний Н2219.00.001) у кількості 10 шт. на загальну суму 59946 грн. (у т.ч. ПДВ 9991 грн.)

На підтвердження реальності здійснення вказаної господарської операції позивачем до матеріалів справи долучено копії специфікації та видаткової накладної.

Розрахунки за вищезазначеної господарської операцією були проведені в безготівковій форму, про що свідчать надані позивачем копії виписок по особових рахунках у банку.

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем до складу витрат та податкового кредиту ПДВ суму, по вище зазначеній операції, суд дійшов висновку про наступне.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно із п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами та відомствами України. Підприємствам дозволено ці бланки виготовляти самостійно за умови, що ці форми не є бланками суворої звітності та будуть містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

Частиною 2 ст.48 Закону України Про автомобільний транспорт встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем під час розгляду справи не було надано документів, які б підтверджували факт транспортування товару, а саме товарно-транспортних накладних та подорожніх листів.

Також, відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за № 293/1318 (далі по тексту - Інструкція) сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Пунктом 3 вище зазначеної Інструкції передбачено, що бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства.

Згідно з п. 6 Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Суд зазначає, що позивачем ані під час проведеної перевірки, ані під час розгляду справи не було надано копій довіреностей на право отримання від ТОВ „Бізнес-Консалтінг Плюс" товарно-матеріальних цінностей чи витягу з журналу реєстрації довіреностей, ведення якого є обов'язковим.

Окрім вищенаведеного, суд вважає за необхідне наголосити, що відповідно до п. 13 Інструкції довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. В цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно довіреності, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Надані позивачем копії товарно-транспортної накладної від 27.01.2012 року та довіреності № 9 від 27.01.2012 року, не підтверджуються факт отримання позивачем товару від ТОВ „Бізнес-Консалтінг Плюс", оскільки лише засвідчують отримання Концерном «Бронетехніка України» придбаного у ТОВ "Юрполіс компані" на підставі Договору № 270810/05 від 27.08.2010 року товару (Вал торсіонний Н2219.00.001) у кількості 10 шт.

Крім того, згідно із наявною копією товарно-транспортної накладної вбачається, що замовником та вантажоодержувачем є - Концерн «Бронетехніка України», а вантажовідправником є ТОВ "Юрполіс компані".

Інших документів, які б засвідчували факт транспортування та отримання товару саме ТОВ "Юрполіс компані" матеріали справи не містять.

З огляду на вищезазначене, за відсутності у позивача належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, дорожніх листів на перевезення вантажів та довіреностей на право отримання товарно-матеріальних цінностей не видається можливим встановити факт передачі таких товарів від ТОВ „Бізнес-Консалтінг Плюс" на адресу ТОВ "Юрполіс компані", що в свою чергу свідчить про безтоварний характер згаданих господарських операцій.

Також, згідно з пунктом 39 Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 №108, зі змінами та доповненнями, всі товари господарюючого суб'єкта мають бути з відповідними документами, наявність яких передбачена чинним законодавством. До таких документів, зокрема, належать: накладні, товарно-транспортні накладні, прибутково-видаткові накладні, сертифікати відповідності державної системи сертифікації або копії зазначених сертифікатів, завірені господарюючим суб'єктом, який відпустив товар, що підлягає обов'язковій сертифікації, тощо.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника.

Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Отже до документів, що є підставою для оприбуткування товару належать прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар, сертифікати, паспорти якості заводу - виробника товару.

Позивачем до матеріалів справи не надані документи, що підтверджують якість та відповідність поставлених товарів, не вказано в якій упаковці або тарі вона поставлена і чи були до цієї упаковки претензії щодо її відповідності для даної групи товарів і яких саме, в той час, як згідно із умов Договору №040111/11 від 04.01.2011 року Постачальник (ТОВ „Бізнес-Консалтінг Плюс") зобов'язується представити Покупцю ("Юрполіс компані") усю необхідну документацію на товар (п.2.1 Договору)

Крім того, суд зазначає, що позивачем не було надано доказів наявності необхідних складських приміщень для зберігання товарно-матеріальних цінностей.

Враховуючи неналежне оформлення первинної документації, а саме відсутності документів щодо реальності проведених операцій, суд дійшов висновку про те, що позивачем не було підтверджено реальності господарської операції, яка може бути об'єктом оподаткування.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наявність у позивача податкових накладних не може бути визнана судом достатньою підставою для формування податкового кредиту, так як факт реальності господарських операцій не знайшов свого підтвердження добутими доказами.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що згідно із умовами Договору №040111/11 від 04.01.2011 року, він вступає в силу з моменту підписання Сторонами та діє до 31.12.2011 року (п. 8.1).

З урахування того, що згідно із наданими позивачем первинними документами (видаткова та податкова накладні накладна) товар було отримано 27.01.2012 року, та відповідно до п. 1.3 Договору право власності на продукцію переходить від Постачальника до Покупця саме в момент фактичної передачі продукції, суд дійшов висновку про виконання сторонами договірних відносин у той момент, коли Договір вже не діяв.

Позивачем під час розгляду справи не було надано жодних доказів, які б свідчили про продовження строку дії договору (Додаткові угоди тощо).

Крім того, як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується матеріалами справи, 04.04.2011 року між ТОВ „Бізнес-Консалтінг Плюс" (Виконавець) та ТОВ "Юрполіс компані" (Замовник) було укладено Договір про інформаційно-довідкове обслуговування №040111/2, відповідно до умов якого Замовник в порядку та на умовах, визначених цим Договором, доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання із забезпечення інформаційного, консультаційно-довідкового обслуговування.

На підтвердження реальності виконаних робіт (послуг) позивачем було долучено до матеріалів справи копії Технічних завдань до Договору складених ТОВ "Юрполіс компані", копії складених ТОВ „Бізнес-Консалтінг Плюс" звітів та затверджених сторонами Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) від 12.01.2012 року, 13.01.2012 року, 16.01.2012 року, 17.01.2012 року, 18.01.2012 року, 19.01.2012 року, 23.01.2012 року, 26.01.2012 року.

Розрахунки за проведені роботи (надані послуги) були проведені в безготівковій форму, про що свідчать надані позивачем копії виписок по особових рахунках у банку.

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем до складу витрат та податкового кредиту ПДВ сум по вище зазначеним договірним відносинам, суд дійшов висновку про наступне.

Суд зазначає, що господарська операція може бути підтверджена лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст і обсяг наданих операцій та їх вартість. Визначальною підставою для віднесення сум по господарській операції до складу витрат та формування податкового кредиту є достовірне встановлення обставин щодо реальності господарської операції, наявності правових та фактичних підстав для витрат з придбання товарів, робіт, послуг.

Подані позивачем до суду акти досліджувались і в процесі проведення перевірки контролюючим органом, містять лише загальне визначення послуг та їх вартість. Позивач, ні під час перевірки, ні під час розгляду справи судом, не довів, що понесені ним витрати мають звязок із господарською діяльністю позивача або використовувалися ним з метою здійснення такої діяльності. При цьому, надані для перевірки акти виконаних робіт складені з порушенням вимог чинного законодавства, а тому не можуть визнаватись належними первинними документами.

Виходячи із зазначеного, суд дійшов висновку, що з наявних у позивача документів неможливо встановити зміст та обсяги господарських операцій, реальність цих операцій, які саме послуги надавались за договором із ТОВ „Бізнес-Консалтінг Плюс", яка вартість окремих послуг, чи пов'язані ці послуги з господарською діяльністю позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ „Бізнес-Консалтінг Плюс" були виписані на адресу ТОВ "Юрполіс компані" податкові накладні від 12.01.2012 року №28, від 13.01.2012 року № 43, від 16.01.2012 року № 53, від 17.01.2012 року № 57, від 18.01.2012 року № 65, від 19.01.2012 року №73, від 23.01.2012 року № 91, від 26.01.2012 року №123, від 27.01.2012 року № 132.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Враховуючи неналежне оформлення первинної документації, а саме відсутності документів щодо реальності проведених операцій, суд дійшов висновку про те, що позивачем не було підтверджено реальності господарської операції, яка може бути об'єктом оподаткування.

Підсумовуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що наявність у позивача податкових накладних не може бути визнана судом достатньою підставою для формування податкового кредиту, так як факт реальності господарських операцій не знайшов свого підтвердження добутими доказами.

Згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення суми податкового кредиту з податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З огляду на зазначене, враховуючи неналежне оформлення первинної документації, відсутності документів щодо реальності проведених операцій, з яких можливо було б встановити зміст та обсяги надання послуг, позивач не підтвердив реальність господарської операції, яка може бути об'єктом оподаткування.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що матеріали справи та наявні в дій докази об'єктивно засвідчують відсутність реального наміру на виконання укладених між позивачем та контрагентом - ТОВ „Бізнес-Консалтінг Плюс" господарських відносин, та як наслідок безпідставне віднесення позивачем сум по ним до складу витрат та податкового кредиту ПДВ.

За таких обставин, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень було доведено про правомірність встановлених під час перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток податку на додану вартість, та як наслідок обґрунтованості винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Позивачем же, в порушення вимог ч. 1 ст. 72 КАС України, не було надано належних та допустимих доказів реальності укладених із контрагентом - ТОВ „Бізнес-Консалтінг Плюс" договірних відносин, а відтак протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи позивача щодо реальності укладених із контрагентом - ТОВ „Бізнес-Консалтінг Плюс" господарських операцій, суд вважає необґрунтованими з вище зазначених підстав.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

Підсумовуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 15е 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрполіс компані" до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення -відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 31.07.2012 року.

Суддя Горшкова О.О.