Постанова № 25676328, 14.08.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2012 р. Справа № 2а/0570/7175/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 15-30

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Смагар С.В.

при секретарі Поддубному С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Камнеобробний завод «Омфал», м. Шахтарськ

до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників:

від позивача: Лежепьокової Л.В., Поважної І.О., Овсій І.М., Братанова О.О. - за дов.

від відповідача: Бєлової Р.О., Романіка А.О., Фатьянова Р.О. - за дов.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Камнеобробний завод «Омфал» заявлено позов до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 березня 2012 року № 0000082341/2, № 0000092341/1, № 0000132341/6.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на неправомірність спірних податкових повідомлень-рішень. Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог діючого законодавства.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Камнеобробний завод «Омфал» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 30721174, знаходиться на податковому обліку в Шахтарській об'єднаній державній податковій інспекції Донецької області Державної податкової служби, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 6800419.

З 30 листопада 2011 року по 12 січня 2012 року відповідачем була здійснена планова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2010 року по 30 вересня 2011 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 19 січня 2012 року № 43/23-2/30721174 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем 12 березня 2012 року прийняті спірні податкові повідомлення-рішення відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України:

№ 0000082341/2, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у загальній сумі 80543 грн., у тому числі за основним платежем 64442 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 16098 грн.;

№ 0000092341/1, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток у сумі 790840 грн. за основним платежем;

№ 0000132341/6, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у загальному розмірі 21308338 грн.

Як вбачається з позовних вимог, позивачем оскаржується, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 12 березня 2012 року № 0000092341/1, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток у сумі 790840 грн. Однак, судом встановлено, що рішенням Державної податкової служби у Донецькій області від 23 травня 2012 року було скасоване податкове повідомлення-рішення від 12 березня 2012 року № 0000092341/1 в частині визначення 51623 грн. грошових зобов'язань з податку на прибуток, в іншій частині рішення було залишено без змін. Відповідно до підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі. Пункт 60.4 статті 60 цього Кодексу передбачає, що у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу. За результатами адміністративного оскарження з урахуванням рішення Державної податкової служби у Донецькій області відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 29 травня 2012 року № 0000062242/187, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток у сумі 739217 грн. за основним платежем. Враховуючи зазначене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 12 березня 2012 року № 0000092341/1 за відсутністю предмету спору. Одночасно, враховуючи, що позивачем у позовній заяві наведене обґрунтування відсутності порушень, які викладені в акті перевірки та за наслідками встановлення яких відповідачем було збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток, та помилково було визначені предметом оскарженні податкове повідомлення-рішення, що вважається відкликаним, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог відповідно до частини 2 статті 11 КАС України та розглядає дану адміністративну справу з урахуванням наявності прийнятого за наслідками адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 29 травня 2012 року № 0000062242/187, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток у сумі 739217 грн. за основним платежем. Судом з пояснень представників позивача також було встановлено, що позивачем помилково у позовних вимогах був визначений розмір зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток податковим повідомленням-рішенням № 0000132341/6, а саме зазначено 20708338 грн., замість 21308338 грн. Суд зазначає, що у даному спірному рішення відповідачем не визначена загальна сума зменшення від'ємного значення, внаслідок чого була допущена помилка при підрахуванні позивачем. З огляду на дану обставину суд також виходить за межі позовних вимог відповідно до частини 2 статті 11 КАС України та розглядає дану адміністративну справу з урахуванням наявності факту оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення № 0000132341/6 у повному обсязі. Судом також встановлено під час судового розгляду з пояснень представників позивача, що сума визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 257 грн. 45 коп. за основним платежем та відповідно застосування штрафних санкцій у розмірі 64 грн. 25 коп. (257,45 грн.х25%) стосовно порушення пункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Техпроммаш» фактично не оскаржується позивачем, внаслідок чого в цій частині позовних вимог суд відмовляє за відсутністю предмету спору.

Правовою підставою визначення податку на додану вартість податковим повідомленням-рішенням № 0000082341/2 наведені норми абзацу 6 підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі - Закон № 168), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України. Правовою підставою визначення податку на прибуток податковим повідомленням-рішенням № 0000062242/187 та зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток податковим повідомленням-рішенням № 0000132341/6 наведені норми підпункту 1.22.1 пункту 1.22, пункту 1.32 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5, пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі - Закон № 334), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, та підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2 статті 138, пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту перевірки, перевіркою відображених у рядку 01.2 декларацій «приріст балансової вартості запасів» показників за період з 1 липня 2010 року по 31 березня 2011 року у загальній сумі 843768 грн. відповідачем встановлено, що при визначенні приросту запасів позивачем згідно даних бухгалтерського обліку застосовувався метод оцінки убутку запасів - середньозваженої вартості однорідних запасів відповідно до вимог Положення/стандарту бухгалтерського обліку № 9 «Запаси», які обліковуються на бухгалтерських рахунках 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи», 20 «Виробничі запаси», 22 «Малоцінні та швидкозношувальні предмети», 28 «Товари», 23 «Виробництво», 25 «Напівфабрикати», 26 «Готова продукція». Відповідачем встановлено заниження задекларованих позивачем показників у рядку 01.2 декларацій «приріст балансової вартості запасів» у загальній сумі 197228 грн. 36 коп., в тому числі за 2010 рік на 152111 грн. 08 коп., в тому числі за 3 квартал 2010 року на 463368 грн. 36 коп., за 4 квартал 2010 року на 105742 грн. 72 коп., та за 1 квартал 2011 року на 45117 грн. 28 коп. Відповідач в акті перевірки зазначає, що в порушення пункту 5.9 статті 5 Закону № 334 позивачем не включено до розрахунку приросту (убутку) балансової вартості залишки по рахунку 24 «Брак на виробництві» в частині матеріальних затрат, що і призвело до заниження показників на загальну суму 197228 грн. 36 коп.

Відповідно до пункту 5.9 статті 5 Закону № 334 платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається. Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді. Згідно з абазом 8 пункту 5.9 статті 5 Закону № 334 з метою податкового обліку платник податку за своїм вибором здійснює оцінку вибуття запасів за одним з таких методів бухгалтерського обліку, визначених у відповідному стандарті: ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої вартості однорідних запасів; вартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу запасів (виключно для запасів, що реалізуються через роздрібну торгівлю). Для всіх одиниць податкового обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд зазначає, що норми пункту 5.9 статті 5 Закону № 334 пов'язані з поняттям запаси. Відповідно до пунктів 5, 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 751/4044) запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена. Для цілей бухгалтерського обліку запаси включають: сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб; незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу; готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом; товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу; малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року; поточні біологічні активи, якщо вони оцінюються за цим Положенням (стандартом), а також сільськогосподарська продукція і продукція лісового господарства після її первісного визнання. Суд зазначає, що залишки по рахунку «Брак на виробництві» не входять до даного переліку, не відповідають вимогам пункту 5.9 Закону № 334 та не можуть враховуватися до розрахунку приросту (убутку) балансової вартості залишків в частині матеріальних затрат, оскілки не є активами, щодо яких існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості висновків акту перевірки в зазначеній частині.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено заниження задекларованих позивачем показників у рядку 01.6 декларацій «інші доходи» всього у сумі 943942 грн. 71 коп., в тому числі за 2010 рік на 121521 грн. 03 коп., в тому числі за 3 квартал 2010 року на 38751 грн. 03 коп., за 4 квартал 2010 року на 82770 грн., та за 1 квартал 2011 року на 822421 грн. 68 коп. Також відповідачем встановлено заниження задекларованих позивачем показників у рядку 03 декларації «інший дохід» в сумі 1897372 грн. 30 коп., в тому числі за 2 квартал 2011 року на 917195 грн. 67 коп., за 3 квартал 2011 року на 980176 грн. 63 коп. Дане заниження валового доходу виникло, на думку відповідача, у зв'язку із неповним віднесенням позивачем до складу валових доходів суму процентів, умовно нарахованих на суми поворотної фінансової допомоги в розмірі 943942 грн. 71 коп. та у розмірі 1897372 грн. 30 коп.

Судом встановлено, що позивачем були укладені договори про повернення безпроцентної фінансової допомоги від 25 лютого 2010 року № 25/02-ФП, від 22 вересня 2010 року № 22/09-ФП з Товариством з обмеженою відповідальністю «Іммобилен-Груп», від 30 вересня 2010 року № 30/09-ФП з Товариством з обмеженою відповідальністю «АТП «Автотехпром», від 27 січня 2009 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «ІК «Бровари-Інвест». В ході проведення перевірки відповідачем встановлено нарахування позивачем умовних відсотків від отримання поворотної фінансової допомоги, яка залишилася в перевіряємому періоді неповерненою на кінець звітного періоду, а саме за 3 квартал 2010 року загальна сума нарахованих умовних відсотків за даними декларації складає 563458 грн., за 4 квартал 2010 року - 630761 грн., за 1 квартал 2011 року - 0 грн. Відповідачем здійснений власний розрахунок умовних відсотків від отримання поворотної фінансової допомоги, яка залишилася в перевіряємому періоді неповерненою, наведений у додатку до акту перевірки.

Відповідно до підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1 Закону № 334 поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами. Згідно з абзацом п'ятим підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 цього Закону безповоротна фінансова допомога - це сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги. Згідно з підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334 доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді. Відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Безповоротна фінансова допомога - це: сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги. Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Як вбачається з розрахунків відповідача умовно нараховані відсотки розраховані податковим органом з урахуванням першого та останнього дня місяця, тобто за повний місяць, та нарахування відсотків, здійснювалося відповідачем, виходячи із загальної суми за місяць, що надійшла на рахунок позивача без врахування того, що кошти допомоги надходили позивачу в різні дні, в тому числі й наприкінці місяця. Суд зазначає, що такий розрахунок відповідача не відповідає вимогам абзацу п'ятого підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону № 334 та підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, оскільки сума процентів, розраховується за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги, що є відсутнім у спірних правовідносинах. Таким чином, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості висновків відповідача в цій частині.

Як вбачається з акту перевірки, в порушення пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334 позивачем включено до складу валових витрат вартість придбаних товарів (робіт, послуг), які не підтверджені первинними бухгалтерськими документами та не свідчать про реальність вчинення господарських операцій, що призвело до завищення валових витрат на загальну суму 481413 грн., в тому числі за 3 квартал 2010 року на суму 240580 грн., за 4 квартал 2010 року на суму 240833 грн. 55 коп. В порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України позивачем завищено суму податкового кредиту з вартості послуг, згідно податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Теплий дім» при відсутності реального здійснення господарської операції на суму 12557 грн. 66 коп., в тому числі за липень 2010 року в сумі 5333 грн. 33 коп., за серпень 2010 року в сумі 2666 грн. 67 коп., за вересень 2010 року в сумі 4557 грн. 66 коп., а також позивачем завищено суму податкового кредиту з вартості послуг, згідно податкових накладних, виписаних постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю «УТК «Аргумент» при відсутності реального здійснення господарської операції в сумі 48166 грн. 67 коп. за жовтень 2010 року.

Судом встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Теплий дім» укладений договір від 5 травня 2010 року № ОТД-050/10 на виконання підрядних робіт. На виконання умов договору між сторонами складені акти приймання виконаних підрядних робіт за липень та серпень 2010 року на загальну суму 240580 грн. 40 коп., та податкові накладні від 28 липня 2010 року № 846 на загальну суму 26666 грн. 67 коп., в тому числі податок на додану вартість 5333 грн. 33 коп., від 17 серпня 2010 року № 1046 на загальну суму 13333 грн. 33 коп., в тому числі податок на додану вартість 2666 грн. 67 коп., від 24 вересня 2010 року № 1469 на загальну суму 22788 грн. 31 коп., в тому числі податок на додану вартість 4557 грн. 66 коп. Оплата була здійснена у безготівковій формі у повному обсязі.

8 вересня 2010 року між позивачем як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «УТК «Аргумент» як підрядником був укладений договір № ПНР-186/10, відповідно до якого підрядник приймає на себе обов'язки здійснити роботи відповідно до узгодженої програми пуско-наладочних робіт, забезпечити виконання пуско-наладочних робіт відповідно до будівельних норм та правил, провести індивідуальні та комплексні випробовування змонтованого обладнання, провести навчання персоналу та здати роботи по акту приймання-передачі виконаних робіт; загальна сума договору 289000 грн. На виконання умов договору складений між сторонами акт приймання-передачі послуг, а саме пуско-наладочних робіт від 31 жовтня 2010 року, та позивачу видана податкова накладна від 15 жовтня 2010 року № 126 на загальну суму 289000 грн., в тому числі податок на додану вартість 48166 грн. 67 коп. Оплата за договором здійснена позивачем у безготівковій формі у повному обсязі.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі - Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Судом встановлено, що всі спірні господарські операції відображені в бухгалтерському обліку позивачем з підтвердженням їх здійснення по всіх необхідних рахунках, що не спростовано відповідачем під час судового розгляду справи.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 Закону № 334, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд зазначає, що валові витрати можуть бути підтверджені документом, який засвідчує фактичне отримання товару (послуг). Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Такої підстави як висновок податкового органу про нікчемність правочину (відсутність реальності здійснення господарських операцій) для виключення витрат зі складу валових Закон № 334 чи Податковий кодексу України не передбачає. Суд також зазначає, що норми Закону № 168 не передбачають такої підстави для виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту як висновок податкового органу про нікчемність правочину.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем з інформаційно-пошукових систем податкового органу встановлено, що стосовно ТОВ «Фірма «Теплий дім» внесено запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, остання декларація з податку на прибуток подана 1 квартал 2009 року, остання декларація з податку на додану вартість подана за березень 2010 року; згідно даних системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлені розбіжності. Згідно з актом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 27 грудня 2011 року № 2602/23-04/34619880 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «УТК «Аргумент», підприємство не знаходиться за юридичною адресою, з 3 липня 2007 року по 30 серпня 2011 року був платником податку на додану вартість; листом від 8 грудня 2011 року податкова міліція ДПІ у Печерському районі м. Києва повідомила про те, що згідно з поясненнями засновника ТОВ «УТК «Аргумент» ОСОБА_8 він не має відношення до створення та фінансово-економічної діяльності підприємства. Судом встановлено, що податковим органом не досліджувалися первинні документи фінансово-господарської діяльності ТОВ «Фірма «Теплий дім», ТОВ «УТК «Аргумент» по взаємовідносинам з позивачем, а висновок щодо ознак нікчемності правочинів здійснений як наслідок незнаходження підприємств за юридичною адресою та неподання ними податкового звітності.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що позивачем укладені угоди, які суперечать діючому законодавству, відповідачем не наведено. Суд також зазначає, що Закон № 334 та Закон № 168 не ставлять в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. На момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані у якості платників податку на додану вартість та знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Позивачем суду також надані письмові докази (договір поставки з Закритим акціонерним товариством «Люкс» від 15 січня 2010 року, заяви власних працівників та накази на їх переведення на інші посади у зв'язку із розформуванням будівельної бригади підприємства, документальне підтвердження наявності обладнання, на якому проводилися пуско-наладочні роботи), які посвідчують використання у власній господарській діяльності робіт, отриманих позивачем від ТОВ «Фірма «Теплий дім», ТОВ «УТК «Аргумент». Вищевказані обставини та докази спростовують висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях при придбанні робіт позивачем у його контрагентів. Суд також зазначає, що відповідач ґрунтує свої висновки перше за все на підставі аналізу податкової звітності та висновків акту перевірки контрагентів позивача. Стосовно посилання відповідача на те, що аналіз податкової звітності контрагентів позивача є свідченням відсутності у цих підприємств працівників, складських приміщень, устаткування, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності, суд зазначає, що відсутність інформації про основні фонди і орендовані приміщення, отриманої з декларацій не є достатнім свідченням неможливості виконання договорів, оскільки одні лише відомості декларації не є достатнім доказом відсутності чи наявності будь-яких видів майна у суб'єкта господарювання чи неможливість реального виконання укладених договорів. Крім того, податковим органом фактично не досліджено це питання шляхом здійснення виїзної перевірки. Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 11 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до частин 1, 2 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Згідно із частиною 1 статті 79 КАС України, письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Згідно із частиною 4 статті 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Згідно із частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. За таких обставин, суд не може прийняти до уваги як докази відсутності реального здійснення господарських операцій лише відомості, викладені в акті перевірки, та в інформаційно-пошукових системах податкового органу. Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Таких доказів відповідачем не надано. Відповідачем не було доведено, що господарські зобов'язання, що виникли між позивачем та ТОВ «Фірма «Теплий дім», ТОВ «УТК «Аргумент», не містять розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання робіт та їх подальшої реалізації в межах власної господарської діяльності. Виходячи з акту перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що відсутнє реальне виконання укладених договорів між позивачем та його контрагентами, тобто має місце оспорюванність самих договорів, та відповідно до чого, податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить до взаємовідносин у сфері податкового законодавства, здійснюючи відповідні висновки. Податковий орган, здійснюючи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарських операцій із-за її не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків. Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження. Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету. Однак, за змістом статті 228 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним. Виходячи зі змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 1 січня 2011 року, правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки. В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, здійснює висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. У тому випадку, якщо податковий орган вважає, що мало місце недійсність, (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання, метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надані. З урахуванням приписів частини 4 статті 70 КАС України висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставними та не обґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, вищенаведені висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено завищення задекларованих позивачем показників у рядку 04.4 декларації «сума страхового збору (внесків) до фондів державного загальнообов'язкового страхування» в сумі 27628 грн. за 1 квартал 2011 року в порушення пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334. Дане порушення встановлено відповідачем у зв'язку із тим, що позивачем включено до складу валових витрат за 1 квартал 2011 року витрати на суму 27628 грн., які не підтверджені відповідними первинними документами. Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Позивачем суду надані розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, платіжні доручення про перерахування коштів у відповідності з даними розрахунками, картку особового рахунку позивача по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, що спростовує висновки відповідача щодо не підтвердження відповідними первинними документами витрат на виплату і доставку пенсій на суму 27628 грн. Стосовно посилання відповідача на те, що дані документи не були надані позивачем під час перевірки суд зазначає наступне. Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки. Суд зазначає, що обов'язок доказування при оскарженні рішення в судовому порядку частиною 2 статті 71 КАС України покладений на податковий орган як на суб'єкта владних повноважень. Представники позивача наполягали на тому, що підприємством були надані податковому органу всі первинні документи, які мали стосунок до предмету перевірки, однак відповідач таке посилання не спростував жодним доказом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що податковим органом не доведена правомірність висновків акту перевірки в наведеній частині.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено завищення задекларованих позивачем у рядку 06.4 декларації показників «фінансові витрати відповідно до підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України у загальній сумі 7065887 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 року в сумі 4272942 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 2792945 грн. Відповідач зазначає, що в порушення пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України позивачем включено до складу валових витрат витрати на суму 7065887 грн., які не підтверджені відповідними первинними документами, що призвело до завищення валових витрат у загальній сумі 7065887 грн.

Судом встановлено, що між Закритим акціонерним товариством «Донгорбанк» та позивачем 25 травня 2006 року був укладений кредитний договір № 12, з якого вбачається, що кредит виданий позивачу з урахуванням відсотків за користування кредитом. Суду позивачем були надані виписки банку за період з 1 липня 2010 року по 30 вересня 2011 року по нарахованим та сплаченим відсоткам по кредитному договору від 25 травня 2006 року № 12. Згідно з додатком 4 акту перевірки «узагальнений перелік документів, які були використані при проведенні перевірки» у розділах «валовий дохід» та «валові витрати» податковим органом були використані під час перевірки банківські виписки позивача за період з 1 липня 2010 року по 30 вересня 2011 року, що спростовує висновки відповідача щодо відсутності первинних документів, які підтверджують включення до складу валових витрат відсотків за користування кредитом (фінансових витрат).

Відповідно до підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються: фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Враховуючи вищевикладене, висновки відповідача у вищенаведеній частині акту є необґрунтованими.

З урахуванням вищевикладених висновків акту, які суд вважає необґрунтованими, відповідач також в акті зазначив, що ці порушення вплинули на завищення задекларованого показника позивачем у рядку 04.9 «від'ємне значення» в сумі 755044 грн. за 1 квартал 2011 року, внаслідок чого даний висновок відповідача, як наслідок, є необґрунтованим.

Як вбачається з акту перевірки, перевіркою відображених показників у рядку 06.6 декларацій «від'ємне значення об'єкту оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду» з 1 квітня по 30 вересня 2011 року встановлено завищення задекларованих позивачем показників на загальну суму 13378259 грн. (за 2-3 квартали на суму 13378259 грн., в тому числі за 2 квартал 2011 року в сумі 13378259 грн.). Відповідач зазначає, що в податковій декларації з податку на прибуток за 2-3 квартал 2011 року, яка подана 6 листопада 2011 року, у рядку 06.6 позивачем задекларовано сума від'ємного значення 15126920 грн. За результатами перевірки збитки підприємства за 1 квартал 2011 року (без врахування збитків 2010 року) складають 1748660 грн. (загальні збитки 1 кварталу 2011 року - 13476709 грн. мінус збитки за 2010 рік - 11728049 грн.) Таким чином, позивачем, на думку відповідача, в порушення пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України завищено рядок 06.6 декларації на 13378259 грн.

Судом встановлено, що спір між сторонами виник у зв'язку із неоднаковим розумінням положень Податкового кодексу України в частині формування валових витрат першого та другого-третього кварталу 2011 року та можливості включення до декларації за 2-3 квартал 2011 року від'ємного значення об'єкту оподаткування першого кварталу 2011 року із врахуванням від'ємного значення податку сформованого до першого кварталу 2011 року, тобто збитки 2010 року.

Порядок визначення податку на прибуток визначений розділом 3 Податкового кодексу України, що набрав чинності з 1 січня 2011 року. Відповідно до підрозділу 4 Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, застосування Розділу III «Податок на прибуток підприємств» починається з 1 квітня 2011 року. До 1 квітня 2011 року визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток відбувається на підставі положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідно до статті 3 Закону № 334, який був чинним у першому кварталі 2011 року, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону. Стаття 6 Закону № 334, норми якої протягом 2010 року діяли із врахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону, передбачає, що об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Відповідно до пункту 22.4 Прикінцевих положень Закону № 334 в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 2275-VI від 20 травня 2010 року, в частині внесених змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (набрав чинності з 1 липня 2011 року), у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. У 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

Згідно з пунктом 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу. Пунктом 150.1 статті 150 Податкового кодексу України визначено, що якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Однак, пункт 3 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств у 2011 році» Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України визначає, що пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Таким чином, в Перехідних положеннях Податкового кодексу України міститься пряма вказівка щодо включення до складу валових витрат другого кварталу 2011 року від'ємного значення об'єкту оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року. Як встановлено судом, від'ємне значення об'єкту оподаткування першого кварталу 2011 року включено позивачем до декларації з податку на прибуток за другий квартал 2011 року.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що пунктом 3 підрозділу 4 Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України не передбачено можливості включення до рядку 06.6. декларації за 2-3 квартал 2011 року іншого від'ємного значення об'єкту оподаткування, ніж ті, що сформовані за рахунок доходів та витрат першого кварталу 2011 року, з огляду на необґрунтованість. Суд зазначає, що даний пункт не містить заборони на врахування у 2011 року від'ємного значення податку, сформованого до 1 січня 2011 року, а тому від'ємне значення першого кварталу 2011 року правомірно включено позивачем до рядку 06.6. декларації за другий квартал 2011 року. Відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується на таких принципах як, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу. Згідно з пунктом 7.3 статті 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства. Витрати, що не враховуються при визначенні оподаткування прибутку зазначені у статті 139 Податкового кодексу України, цей перелік є вичерпним та не містить такого поняття як від'ємне значення об'єкта оподаткування за підсумками першого кварталу без врахування від'ємного значення, що увійшло до складу першого кварталу 2011 року з 2010 року. Відповідно до пункту 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України. Права та обов'язки податкового органу зазначені у статтях 20, 21 Податкового кодексу України та не містять повноважень щодо звуження визначеного Податковим кодексом України об'єкту оподаткування, у тому числі щодо зменшення урахування від'ємного значення об'єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів.

Таким чином, висновки податкового органу в наведеній частині акту перевірки є необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України відповідно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю « Камнеобробний завод «Омфал» до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 березня 2012 року № 0000082341/2, № 0000092341/1, № 0000132341/6 задовольнити частково.

Визнати частково недійсним податкове повідомлення-рішення Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції від 12 березня 2012 року № 0000082341/2, в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у загальній сумі 80218 грн. 30 коп., у тому числі за основним платежем 64184 грн. 55 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 16033 грн. 75 коп.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції від 29 травня 2012 року № 0000062242/187, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток у сумі 739217 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції від 12 березня 2012 року № 0000132341/6, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у загальному розмірі 21308338 грн.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « Камнеобробний завод «Омфал» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073 грн.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 14 серпня 2012 року. Постанова у повному обсязі складена 17 серпня 2012 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.