Ухвала суду № 25652321, 15.08.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2012 р.Справа № 2а-1670/3161/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.,

представників сторін: позивача - Кузьменко С.В., відповідача - Біланенка І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2012р. по справі № 2а-1670/3161/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-сервісне підприємство "Гірмашсервіс"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

16 травня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо - сервісне підприємство "Гірмашсервіс" (по тексту - ТОВ «ВСП «Гірмашсервіс», позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (по тексту - Кременчуцька ОДПІ, відповідач), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 27.04.2012 №0000692301/489 та №0000702301/490.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2012 року по справі № 2а-1670/3161/12 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю " Виробничо - сервісне підприємство "Гірмашсервіс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області від 27 квітня 2012 року №0000692301/489 та № 0000702301/490.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо - сервісне підприємство "Гірмашсервіс" судові витрати, понесені у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 420 гривень.

Відповідач, не погодившись із постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2012 р. по справі № 2а-1670/3161/12 скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги послався на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм ч.ч.1, 5 ст.203, п.1, 2 ст.215, ст.ст.216, 228 Цивільного кодексу України, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, пп.135.1, пп.135.4, ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1, п.185.1 ст.185, ст.ст.198, 201 Податкового кодексу України, п.4.1 ст.4, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.9, ч.1 ст.86, ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України. Посилаючись на акт перевірки контрагента позивача - ТОВ «Промислова група ДФМ», стверджує про нікчемність правочинів між позивачем та вказаним контрагентом, як таких, що не направлені на реальне настання правових наслідків, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства. Зазначив про відсутність у ТОВ «Промислова група ДФМ», згідно даних податкової звітності, трудових ресурсів та основних фондів, необхідних для здійснення господарської діяльності. З огляду на викладене, вказує на безпідставність віднесення позивачем сум за результатами відносин з вказаним контрагентом до складу валових витрат (92783,70 грн.) та податкового кредиту (15463,70 грн.), а відтак, спірні податкові повідомлення-рішення про донарахування ТОВ «ВСП «Гірмашсервіс» валових витрат та податкового кредиту є правомірними та скасуванню не підлягають.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з викладених у ній підстав, просив суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2012 р. по справі № 2а-1670/3161/12 скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач в надісланих до суду письмових запереченнях та його представник в судовому засіданні просили суд апеляційної інстанції залишити вимоги апеляційної скарги без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін. Ствержують, що позивачем своєчасно та відповідно до положень діючого податкового законодавства включено до податкового кредиту та валових витрат, сплачених у складі вартості товарів, придбаних у ТОВ «Промислова група ДФМ», на підставі повного пакету належним чином оформлених первинних документів. Вказує на те, що на час здійснення господарських операцій з позивачем зазначений контрагент був належним чином зареєстрованим як юридична особа та платник податку на додану вартість, а відтак, віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за операціями з ТОВ «Промислова група ДФМ» є обґрунтованим. Вважають, що викладений в акті перевірки висновок відповідача про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблений з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджені жодними доказами. За таких обставин, на думку позивача, висновки відповідача про нікчемність правочинів між позивачем та вказаними контрагентами є безпідставними та хибними, а спірне податкове повідомлення-рішення - таким, що підлягає скасуванню.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-сервісне підприємство "Гірмашсервіс" (далі по тексту - ТОВ " Виробничо-сервісне підприємство "Гірмашсервіс") (код 347390754) зареєстровано 18.04.2007 року Виконавчим комітетом Комсомольської міської ради Полтавської області, свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 № 648870 (т.1, а.с. 10).

Як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) ТОВ "Виробничо-сервісне підприємство "Гірмашсервіс" знаходиться на обліку Кременчуцькій об'єднаній державній інспекції Полтавської області (Комсомольське відділення).

В період 03.04.2012р. по 09.04.2012р. фахівцями Кременчуцької ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Виробничо-сервісне підприємство "Гірмашсервіс" з питань взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова група ДМФ" (код 30661533) за період 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. у зв'язку із наданням неповного пояснення та документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДПІ від 23.02.2012 №7239/10.

Результати перевірки оформлені актом від 12.04.2012 № 775/22-3/34739075 (по тексту - акт перевірки) (т.1, а.с.16-39), яким зафіксовано порушення ТОВ "Виробничо-сервісне підприємство "Гірмашсервіс":

- пункту 138.1 статті 138, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 та 138.4. статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 21340 грн., в тому числі за 2 квартал 2011 року у сумі 6993 грн.; за 3 квартал 2011 року у сумі 14347 грн.;

- статей 198 та 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 15464 грн. в тому числі за травень 2011 року -5067 грн.; за червень 2011 року -793 грн.; липень 2011 року -9604 грн..

Позивач, скористався правом подання заперечень на акт перевірки (а.с. 40-44), які, однак, за результатами розгляду Кременчуцькою ОДПІ залишились без задоволення. Так, Кременчуцькою ОДПІ за вихідним №9830/10 від 27.04.2012 року надано ТОВ "Виробничо-сервісне підприємство "Гірмашсервіс" відповідь на заперечення (т.1, а.с. 45-47), згідно якої порушення, викладені в акті перевірки, встановлені відповідно чинного законодавства.

За висновками акту перевірки податковим органом 27.04.2012 прийнято:

податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0000692301/489, яким ТОВ "Виробничо-сервісне підприємство "Гірмашсервіс" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток в розмірі 21340 грн. (за основним платежем) (т.1, а.с.13);

податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0000702301/490, яким ТОВ "Виробничо-сервісне підприємство "Гірмашсервіс" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 20663,50 грн. в тому числі за основним платежем -15464 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -5199,50 грн.(т.1, а.с.11).

Позивач, не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями -рішеннями, звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх правовірності та обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що висновок про порушення позивачем вимог пункту 138.1 статті 138, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 та 138.4., статті 138 Податкового кодексу України, ґрунтується на тому, що позивачем, на думку перевіряючих, завищено валовий дохід за 2-3 квартали 2011 року в сумі 92783,70 грн. в тому числі за 2 квартал 2011 року - 30403,80 грн.; за 3 квартал 2011 року -62379,90 грн. у зв'язку із безоплатно отриманим товаром, оскільки фактичний продавець придбаного згідно первинних документів товарів у Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група ДМФ" не встановлений.

Слід відмітити, що нормами Податкового кодексу України, яким врегульовано особливості справляння податку на прибуток підприємств не ставиться в залежність право платника податку на формування валового доходу та витрат від встановлення первинного продавця товару.

Так, за приписами пункту 135.1 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно з пунктом 137.10 статті 137 Податкового кодексу України суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

З огляду на вищенаведені норми права, колегія суддів зазначає, що на визначення об'єкта оподаткування вливає такий показник, як отриманий дохід.

Крім того, як слідує із акту перевірки, висновок про порушення позивачем вимог статей 198 та 200 Податкового кодексу України ґрунтується на тому, що позивачем, на думку перевіряючих, неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 15463,95 грн., що пов'язані з придбанням товарів у Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група ДМФ" в травні-серпні 2011 року.

Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, що 26.01.2011 між ТОВ "Виробничо-сервісне підприємство "Гірмашсервіс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова група ДМФ" (постачальник) укладено договір поставки № 26/1 (т.1, а.с. 111-113).

За умовами вказаного договору Постачальник приймає на себе зобов'язання систематично поставляти і передавати у власність Покупця засоби індивідуального захисту, спецодяг та спецвзуття (Товар) згідно замовлення та специфікації , а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар у порядку і на умовах, передбачених цим Договором (пункт 1.1. Договору).

Ціна та кількість обумовлюється письмово на кожну поставку Товару (пункт 2.3. Договору).

Ціна на товару зазначається у специфікації та у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору (пункт 5.1. Договору).

На виконання досягнутої домовленості, позивачем в перевіряємий період придбано у ТОВ "Промислова група ДМФ" товар: костюми робочі з с/п смугами 190 шт., боти діелектричні до 20 кВ 2 пари; рукавиці МБС 200 пар; костюми робочі (к+б/р) з с/о смугами 100 шт.; костюми робочі (к+н\к) з с/о смугами 225 шт. на загальну суму -77319,75 грн. та ПДВ 15463,95 грн.

На підтвердження факту здійснення вказаної господарської операції позивачем надано первинні документи:

- специфікації: №1 від 26.05.2011 р., № 2 від 15.07.2011 р., №3 від 26.07.2011 №4 від 05.08.2011 р., №5 від 08.08.2011 р. (т.1, а.с.114,121,126,127,128);

- видаткові накладні №169-1 від 26.05.2011 р., № 367 від 15.07.2011 р., №369 від 26.07.2011 р., №426-1 від 05.08.2011 р., №434 від 08.08.2011 р. (т.1, а.с.116,123,130,131,132);

- податкові накладні №24 від 11.05.2011 р., №62 від 26.05.2011 р., №72 від 15.07.2011 р., №71 від 18.07.2011 р., №24 від 05.08.2011 р., №39 від 08.08.2011 р. (т.1, а.с.117, 118, 124,133,134,135).

Колегія суддів зазначає, що вказані видаткові накладні оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме: містить адресу місцезнаходження покупця та продавця, одиниці виміру, обсяг, ціну продажу послуг; податкові накладні, виписані позивачеві контрагентом ТОВ «Промислова група ДМФ» відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України.

Слід відмітити, що будь-яких порушень щодо оформлення податкової накладної не встановлено і під час перевірки, зауваження до змісту та форми зазначених документів у податкового органу відсутні.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 184.1. статті 184 цього ж Кодексу реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Податкові накладні №24 від 11.05.2011,№62 від 26.05.2011, №72 від 15.07.2011 №71 від 18.07.2011,№24 від 05.08.2011, №39 від 08.08.2011 (а.с.117, 118, 124,133,134,135) підписані та скріплені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група ДМФ", яке на момент їх виписування було зареєстроване як юридична особа та мало статус платника ПДВ, що підтверджується наявними у справі документами (а.с. 257-259). Анульовано реєстрацію платника ПДВ -Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група ДМФ", за ініціативою податкового органу тільки 17.11.2011 р., тобто після здійснення спірної господарської операції.

Колегія суддів зауважує, що подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ не позбавляє виписані ним первинні документи та податкові накладні правового значення, а позивача - права на формування на їх підставі податкового кредиту.

На підставі рахунків-фактур №169-1 від 05.05.2011, №367 від 14.07.2011,№369 від 15.07.2011 (а.с.115,122,129) позивачем здійснено оплату за товар, що підтверджується платіжними дорученнями № 527 від 11.05.2011, №721 від 02.06.2011, №974 від 21.07.2011,№966 від 18.07.2011, №1103 від 15.08.2011, №1417 від 31.08.2011, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.119,120,125,136-138). Тобто, позивач в повному обсязі розрахувався з ТОВ "Промислова група ДМФ" за придбаний товар, що не заперечувалось і податковим органом.

За умовами договору поставки № 26/1 від 26.01.2011, доставка товару здійснюється Покупцем власним транспортним засобом, якщо сторони не встановлять іншого. Місце відвантаження -склад Продавця: м. Кременчук, вул. 40 років Жовтня, буд.2/7. Поставка Товару здійснюється на умовах ЕXW -склад Продавця (пункт 3.3.-3.4 Договору).

У відповідності до представлених позивачем доказів, судом з'ясовано, що транспортування придбаного у ТОВ "Промислова група ДМФ" товару здійснювалося власним транспортом ТОВ "Виробничо-сервісне підприємство "Гірмашсервіс" (автомобілем марки "Fiat Doblo" днз.ВІ0315ВІ), що підтверджується подорожніми листами службового легкового автомобіля: від 26.05.2011р. серії ПЗС №0003968; від 15.07.2011р. серії ПЗС № 0003996; від 26.07.2011р. серії ААБ №258289, від 05.08.2011р. серії ААБ № 258297; від 08.08.2011р. серії ААБ №258299 (т.1, а.с. 106-110).

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за № 293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

На підставі наданого позивачем витягу з журналу реєстрації видачі довіреностей (т.1, а.с.145-150), судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що придбані у ТОВ "Промислова група ДМФ" товари отримані уповноваженою особою ТОВ "Виробничо-сервісне підприємство "Гірмашсервіс" Зобенко С.Г. на підставі довіреностей, підпис якого мається у видаткових накладних та який здійснював перевезення товарів згідно із подорожніми листами службового легкового автомобіля.

У подальшому, товари оприбутковані позивачем на складі ТОВ "Виробничо-сервісне підприємство "Гірмашсервіс", що підтверджується прибутковими накладними № 328 від 26.05.2011, №575 від 15.07.2011 р., №614 від 26.07.2011 р., №659 від 05.08.2011 р., №694 від 08.08.2011 р. та відомістю про складський облік (т.1, а.с. 139-144).

Позивачем обґрунтована доцільність придбання товару у ТОВ "Промислова група ДМФ" необхідністю використання спецодягу та спецвзуття при здійсненні господарської діяльності: ремонт та технічне обслуговування електродвигунів, генераторів і трансформаторів; діяльність автомобільного вантажного транспорту; добування залізних руд, що підтверджено особовими картками обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних засобів (т.1, а.с.151-248).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що реальність господарських операцій з продажу товарів підприємством ТОВ «Промислова група ДМФ» повністю підтверджена належним чином оформленими первинними документами, копії яких надано до матеріалів справи, а товар придбано позивачем для використання у власній господарській діяльності.

Колегія суддів відмічає, що факт наявності товару (костюми робочі з с/п смугами, боти діелектричні до 20 кВ; рукавиці МБС; костюми робочі (к+б/р) з с/о смугами; костюми робочі (к+н\к) з с/о смугами) та, відповідно, його оприбуткування та використання позивачем, податковим органом як в ході перевірки так і в ході судового розгляду справи не заперечувався.

Разом із тим, податковим органом зроблено висновок про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ "Промислова група ДМФ", з посиланням на відсутність у останнього необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв`язку з чим ТОВ "Промислова група ДМФ" не могло бути продавцем товару вказаного у документах.

Колегія суддів зазначає, що такий висновок зроблено відповідачем з посиланням виключно на акт Кременчуцької ОДПІ від 13.02.2012 р. № 796/23-309/30661533 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Промислова група ДФМ».

Як зазначено відповідачем, під час перевірки ТОВ «Промислова група ДФМ» товариством не були надані первинні та інші документи, що підтверджують діяльність підприємства за період січня-листопада 2011 року, в зв`язку з чим перевірка проводилась згідно баз даних Кременчуцької ОДПІ.

При цьому, відповідачем не надано доказів того, що такі документи були витребувані у ТОВ «Промислова група ДФМ», натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово -господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в акті перевірки висновок про нікчемність правочинів між ТОВ «Гірмашсервіс» та ТОВ «Промислова група ДМФ» викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи, в зв`язку з чим колегія суддів вважає такий висновок Кременчуцької ОДПІ таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 984.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку щодо неправомірного віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених у складі вартості придбаних у ТОВ «Промислова група ДМФ» товарів, на відсутність у останнього необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів не може свідчити про неможливість фактичної поставки вказаним контрагентом товару позивачеві, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами; незнаходження ТОВ «Промислова група ДМФ» за місцезнаходженням не підтверджено жодними доказами (акт про відсутність за місцезнаходженням, тощо), та, крім того, не позбавляє правового значення виписані ними податкові накладні та первинні документи по реальним господарським операціям, факт здійснення та оплати яких підтверджений документально; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Факт оплати позивачем отриманих позивачем товарів та послуг сторонами не заперечується.

Також, варто зазначити, що в ході невиїзної документальної перевірки на підставі даних податкових декларацій, звітів, не може бути встановлено, відсутність господарської операції, відсутність об'єкту оподаткування ПДВ та економічної обґрунтованості здійснення фінансово-господарської операції, фактичних обставин, які б спростовували реальність проведення господарських операцій та наявність підстав для визнання правочину нікчемним.

Колегія суддів зауважує, що основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит чи права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат.

Крім того, податковим органом не надано суду прийнятих за наслідками проведених перевірок ТОВ "Промислова група ДМФ" податкових повідомлень-рішень, якими б вказаному підприємству були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

Реальність господарських операцій позивача з ТОВ "Промислова група ДМФ" підтверджується первинними та іншими документами, копії яких наявні у справі та були досліджені судом під час розгляду справи.

З приводу викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

З огляду на приписи п.п. 5.2, 6 Порядку №984, колегія суддів дійшла висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

З пояснень представника відповідача судом встановлено, що укладені між позивачем та контрагентами у спірних правовідносинах договори в судовому порядку не оспорювались, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання перелічених договорів недійсними не має.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Колегія суддів відмічає, що контрагент позивача ТОВ "Промислова група ДФМ» на час здійснення спірних господарських операцій з позивачем був зареєстрований як юридична особа, що не заперечується відповідачем по справі, тобто, як позивач, так і його контрагенти мали відповідний обсяг цивільної право- та дієздатності, а також обсяг прав як платника ПДВ для укладення спірних договорів.

З огляду на викладене, підстави для визнання договорів між позивачем та вказаними контрагентами нікчемними або недійсними у відповідача відсутні.

Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

З огляду на це, суд при вирішенні даної справи враховує існуючу практику Європейського Суду з прав людини щодо зобов'язань зі сплати ПДВ.

Так, у справі "БУЛВЕС" проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені обставини у справі, колегія суддів вважає, що позивачем було цілком правомірно віднесено до складу валових витрат за 2-3 квартал 2011 року суми в розмірі 92783,70 грн., та до складу податкового кредиту з ПДВ за травень, липень та серпень 2011 року суми в розмірі 15463,95 грн. по реальним господарським операціям із ТОВ «Промислова група ДФМ», повністю підтвердженим відповідними первинними документами, сплачені в зв`язку із придбанням товарів, призначених для використання у власній господарській діяльності позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень належним чином не довів.

За таких обставин, факти вказаних в акті перевірки № 775/22-3/34739075 від 12.04.2012 року порушень, слід вважати недоведеними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ про збільшення податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій в зв`язку зі збільшення податкового зобов`язання з податку на додану вартість, є протиправними та підлягають скасуванню.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2012р. по справі № 2а-1670/3161/12 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Перцова Т.С.Судді Дюкарєва С.В. Жигилій С.П.

Повний текст ухвали виготовлений 16.08.2012 р.