Постанова № 25641655, 27.07.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 липня 2012 року 10:21 № 2а-3057/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Криворучко Л.В. та представників сторін:

від позивача -Амер О.В., Козловської І.М., Безсмертного О.М.,

від відповідача -Маньківської К.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтозапчастина»до Київської регіональної митниціпровизнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 553, № 554 від 12 грудня 2011 року, -ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Укравтозапчастина»(далі -позивач, ТОВ «Укравтозапчастина») з позовом до Київської регіональної митниці (далі -відповідач, Київська регіональна митниця), в якому просило суд визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 553, № 554 від 12 грудня 2011 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 березня 2012 року було відкрито провадження в даній справі, призначено судове засідання по справі на 05 квітня 2012 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями відповідач безпідставно донарахував йому податкові зобов'язання по податку на додану вартість та ввізного мита.

Як зазначав позивач, вказані податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на невірному висновку митного органу про заниження позивачем митної вартості товарів, внаслідок недекларування в повному обсязі даних щодо їх митної вартості з урахуванням вимог ст. 267 Митного кодексу України, зокрема, в частині недекларування ліцензійних платежів (роялті) за ліцензійними договорами від 23.05.02 р. №1236, від 24.09.08 №903/217-02-2008-11 та від 02.02.10 №903/217-02-2010-04, сплачуваних позивачем за використання технології, ноу-хау, технічної документації та товарного знаку «Беларус»за період з 01.01.09р. по 31.05.11р., а також невірного відображення витрат на транспортування оцінюваних товарів внаслідок надання митному органу недостовірних відомостей про такі витрати, в результаті чого було невірно визначено базу оподаткування ПДВ для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України.

В судовому засіданні представники позивача - ТОВ «Укравтозапчастина»підтримали заявлені позовні вимоги та зазначали, що сплачені позивачем на користь РУП «Мінський тракторний завод»ліцензійні платежі не повинні були включатися до складу митної вартості оцінюваних товарів (тракторокомплектів), оскільки вказані платежі не стосувалися оцінюваних товарів (тракторокомплектів), які поставлялися РУП «Мінський тракторний завод»позивачеві за зовнішньоекономічними договорами, і здійснення таких платежів не було умовою продажу тракторокомплектів за цими зовнішньоекономічними договорами.

Відповідно до Ліцензійного договору на товарний знак №903/217-02-2008-11 від 24.09.08 р. сплата ліцензійних платежів здійснюється не за використання товарного знаку для позначення тракторокомплектів, які поставляються Ліцензіаром (тобто оцінюваних товарів, що імпортуються), а за використання знака для позначення готової продукції продукції, а саме тракторів, які виготовляються ТОВ «Укравтозапчастина»на митній території України. Сплата ліцензійної винагороди за Ліцензійним договором від 23.05.02 № 1236 та Ліцензійним договором №903/217-02-200-04 від 02.02.2010 р. була пов'язана не з імпортом оцінюваних товарів (тракторокомплектів) та їх продажем, а з використанням ноу-хау, технічної документації при виробництві продукції по ліцензії тракторів на митній території України, їх продажем та обслуговуванням.

Відповідно п. 4.14 Методичних рекомендацій, затверджених Наказом Держмитслужби від 31.01.2007 № 74, (із внесеними змінами) роялті та ліцензійні платежі включаються до митної вартості товарів, якщо вони не були включені до їх ціни, коли ліцензійним договором або іншим договором розпорядження майновими правами інтелектуальної власності передбачена сплата ліцензійних платежів за право використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім права використання шляхом відтворення, тиражування, виробництва товарів на митній території України.

З огляду на наведене позивач вважає, що до митної вартості імпортованих ним оцінюваних товарів (тракторокомплектів) не повинні були включатись суми ліцензійних платежів.

Безпідставними позивач вважає також висновки митного органу щодо надання позивачем недостовірних даних про вартість транспортних витрат. Вважає, що позивачем на законних підставах не включено до митної вартості витрати на транспортування після ввезення товару на митну територію України, оскільки витрати на транспортування після ввезення є виділеними з ціни, що документально підтверджено, як цього вимагає ч. 3 ст. 267 Митного кодексу України. При цьому виділення витрат з ціни, позивач підтвердив довідками перевізників, що містять розподіл транспортних витрат. Витрати на транспортування, підтверджені вказаними документами, базувалися на об'єктивних даних та піддавалися обчисленню, тобто такі витрати повністю відповідали критеріям, передбаченим ст. 267 Митного кодексу України.

У зв'язку з наведеним позивач вважає, що ним правильно було визначено базу оподаткування ПДВ для товарів, які ввозилися на митну територію України, та, відповідно, не занижувались податкові зобов'язання з ПДВ та ввізного мита. Відтак, спірні рішення про донарахування ввізного мита та податку на додану вартість позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник відповідача - Київської регіональної митниці в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав суду письмові заперечення на позов вих. № 16-21/327 від 02.04.2012 року. Пояснив, що вважає оскаржувані рішення законними, прийнятими з метою, в рамках повноважень та у спосіб, що передбачені нормативно-правововими актами.

Так, з урахуванням фактів, що свідчили про порушення підприємством вимог законодавства з питань митної справи та відповідно до приписів ст.ст. 41, 60, 69 Митного кодексу України Київською регіональною митницею було ініційовано проведення позапланової перевірки підприємства. За результатами перевірки відповідачем було виявлено заниження митної вартості товарів шляхом недекларування позивачем в повному обсязі витрат, що включаються до митної вартості з урахуванням вимог ст. 267 Митного кодексу України, зокрема, ліцензійних платежів (роялті) за ліцензійними договорами від 23.05.02 р. №1236, від 24.09.08 №903/217-02-2008-11 та від 02.02.10 №903/217-02-2010-04, сплачуваних позивачем за використання технології, ноу-хау, технічної документації та товарного знаку «Беларус» за період з 01.01.09 по 31.05.11 р., та витрат на транспортування оцінюваних товарів внаслідок надання митному органу недостовірних відомостей про такі витрати. В результаті вказаних порушень позивачем було невірно визначена база оподаткування ПДВ для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ та ввізного мита, що і стало підставою для винесення відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень.

З аналізу змісту ліцензійних договорів, зокрема, від 23.05.02 р. №1236 та від 02.02.10 №903/217-02-2010-04, та контрактів на поставку тракторокомплектів, укладених між позивачем та РУП «Мінський тракторний завод», відповідач дійшов висновку, що ліцензіат (позивач) користувався правом на «ноу-хау»за ліцензійними договорами виключно за умов придбання оцінюваних товарів (тракторокомплектів) у ліцензіата (РУП «Мінський тракторний завод»). В свою чергу, реалізація прав позивача за вказаними договорами потребувала використання товарного знаку «Беларус»та, відповідно, сплати роялті за його використання за ліцензійним договором від 02.02.10 №903/217-02-2010-04.

Відтак, позивач міг користуватися та користується правом на «ноу-хау»виключно за умови придбання оцінюваних товарів (відповідних тракторокомплектів), тобто постачання оцінюваних товарів (тракторокомплектів) можливе за умови сплати роялті за використання товарного знаку. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що роялті, сплата якого передбачена вказаними ліцензійними договорами, стосується оцінюваних товарів та є умовою їх продажу, у зв'язку з чим відповідні суми роялті повинні включатися до митної вартості оцінюваних товарів (тракторокомплектів) та відповідно бази оподаткування ПДВ при їх імпорті.

Щодо повноти декларування позивачем витрат на транспортування оцінюваних товарів, відповідач зазначив, що позивачем для підтвердження розміру витрат на транспортування надано договори про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів у міжнародному сполучення та довідки про транспортні витрати, однак останні не враховувались митним органом при визначенні повноти декларування витрат на перевезення. Відповідач вважає, що довідки про транспортні витрати, надані підприємствами-перевізниками стосовно імпортованих позивачем (оцінюваних) товарів, не відповідають ознакам первинного документа, передбачених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, позаяк ними не фіксується господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції та зазначені довідки не містять реквізитів товаротранспортних документів, на підставі яких здійснювалося перевезення товарів.

З огляду на вищевказане відповідач вважає висновки акта перевірки вірними, а спірні податкові повідомлення - рішення №553, № 554 від 12 грудня 2011 року законними та обґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 27 липня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укравтозапчастина»зареєстроване як юридична особа 04 лютого 2000 року та є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності.

В період, що перевірявся, ТОВ «Укравтозапчастина»перебувало на обліку як суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності в Київській регіональній митниці (облікова картка 10000/25/2011/15), Київській обласній митниці (облікова картка 12500/15/2010/3557), в Енергетичній регіональній митниці (облікова картка 12400/19/2009/6572), в Київській центральній спеціалізованій митниці облікова картка 10900/15/2009/1608), в Бориспільській митниці (облікова картка 122000/03/2008/6225).

Судом встановлено, що позивачем, ТОВ «Укравтозапчастина», в період з 01.01.2009 р. по 31.05.2011 року здійснювалось ввезення товарів - «трактор в розібраному стані - тракторокомплект», код УКТЗЕД 8701903100, на митну територію України з Республіки Білорусь.

Ввезення товару здійснювалось позивачем на підставі зовнішньоекономічних контрактів: № 112/05786206/070434-3 від 26.06.2007 року, № 112/05786206/100304-3 від 15.01.2010 року, № 112/05786206/100451-3 від 15.11.2010 року, укладених з Республіканським унітарним підприємством «Мінський тракторний завод»(Республіка Білорусь).

Ці обставини підтверджується зовнішньоекономічними договорами та визнаються сторонами.

У період з 23.06.2011 р. по 01.11.2011 р. Київською регіональною митницею відповідно до п.п.2. п.4. Порядку проведення митним органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів та транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 року № 1730, згідно з наказами Київської регіональної митниці від 21.06.2011р. № 1004, від 22.07.2011р. № 1215, від 15.08.2011р. № 1328, від 05.09.2011р. № 1414, від 21.10.2011р. № 1618 була проведена позапланова документальна перевірка дотримання ТОВ «Укравтозапчастина»(код ЄДРПОУ 30722204) законодавства України з питань митної справи за період з 01.01.2009 року по 31.05.2011 року.

Підставою для проведення перевірки став лист Державної податкової адміністрації у м. Києві від 04.05.11 №149/10/26-0/308 щодо сплати ТОВ «Укравтозапчастина»роялті на користь нерезидентів України.

За результатами перевірки складено акт перевірки №10/11/100000000/30722204 від 01.11.2011 року (том І, а.с. 15-35), яким встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 3 ч. 2 статті 267 Митного кодексу України у частині недекларування ліцензійних платежів за ліцензійними договорами №1236 від 23.05.2002 року, №903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 року, №903/217-02-2010-04 від 02.02.2010 року з період з 01.01.2009 року по 31.05.2011 року;

- статті 267 Митного кодексу України у частині заниження митної вартості оцінюваних товарів шляхом надання недостовірних відомостей про витрати на транспортування імпортованих товарів.

Вказані порушення призвели, за висновком митного органу, до заниження митної вартості імпортованого товару та порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, у частині визначення бази оподаткування ПДВ товарів, які ввозяться на митну територію України, що розраховується згідно пункту 4.3 цього Закону, ст. 190 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, що спричинило заниження зобов'язання по сплаті мита на суму 4 296,86 грн. та зобов'язання по сплаті ПДВ на суму 691 191,94 грн.

На вказаний акт перевірки ТОВ «Укравтозапчастина»подало заперечення від 14.11.2011 р., в результаті розгляду яких Київська регіональна митниця висновки Акта перевірки залишила без змін.

12 грудня 2011 року Київською регіональною митницею, на підставі акту перевірки №10/11/100000000/30722204 від 01.11.2011р., було прийнято податкові повідомлення:

- № 553, яким позивачу, за порушення статті 267 Митного кодексу України, визначено суму податкового зобов'язання за платежем «мито на товари, що ввозяться на територію України», код платежу 020, на загальну суму 5 274, 15 гривні, з яких за основним платежем 4 296,86 гривень, за штрафними санкціями 977,29 гривень (том І, а.с. 112);

- № 554, яким позивачу, за порушення статті 267 Митного кодексу України, Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, статті 190 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності», код платежу 028, на загальну суму 834 694,16 гривні, з яких за основним платежем 691 191,94 гривень, за штрафними санкціями 143 502,22 гривні (том І, а.с. 114).

Зазначені податкові повідомлення рішення було оскаржено позивачем до Державної митної служби України. За результатами розгляду скарги було прийнято рішення від 22.02.2012 року № 11.1/1.2-15.1/1909 про залишення скарги без задоволення, а податкові повідомлення-рішення № 553, № 554 від 12 грудня 2011 року -без змін (том І, а.с. 231-235).

Не погодившись з висновками акта позапланової документальної перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями - рішеннями про донарахування ввізного мита та податку на додану вартість, ТОВ «Укравтозапчастина»звернулось з зазначеним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Митним Кодексом України, Податковим кодексом України, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів»№ 339 від 09.04.2008 року, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження»від 20 грудня 2006 р. N 1766, Наказом Держмитслужби від 31.01.2007 № 74 «Про затвердження Методичних рекомендацій із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України», іншими законами та підзаконними правовими актами.

Основні засади організації та здійснення митної справи в України регулюються Митним кодексом України.

У пункті 19 статті 1 Митного Кодексу України наведено визначення терміна «митні процедури»- це операції, пов'язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також зі справлянням передбачених законом податків і зборів.

Отже, митні процедури охоплюють митний контроль, митне оформлення та справляння податків і зборів. При цьому виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів, є митним оформленням.

Митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі Митного Кодексу України відповідно до заявленого митного режиму.

Згідно з приписами статті 265 Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України. Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Правила визначення митної вартості товарів врегульовані розділом 10 Митного кодексу України та іншими нормативно-правовими актами з митної справи.

Відповідно до ст. 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 261 Митного кодексу України встановлено, що відомості про митну вартість товарів, які перемішуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також, у відповідних випадках, для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 264 Митного кодексу України заявлена декларантом митна вартість товарів i подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно із п. 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Згідно п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України базою оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України є договірна (контрактна) вартість, але не менша митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті, за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни товарів/послуг згідно із законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 Митного кодексу України митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (а саме такий метод визначення митної вартості обрав позивач), є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін «ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті» стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема:

- роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються патентів, знаків для товарів і послуг та авторських прав. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари (п.3 ч. 2 ст. 267 МК України);

- витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України (п. 5 ч. 2 ст. 267 МК України).

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31 жовтня 2011 року, при визначенні митної вартості оцінюваних товарів, виходячи зі змісту статті 267 МК та чинного законодавства про право інтелектуальної власності, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, слід додавати роялті у тому випадку, коли покупець сплачує їх на виконання умови продажу оцінюваних товарів.

Відповідно п. 4.14 Методичних рекомендацій, затверджених Наказом Держмитслужби від 31.01.2007 № 74, (із внесеними змінами) роялті та ліцензійні платежі включаються до митної вартості товарів, якщо вони не були включені до їх ціни, коли ліцензійним договором або іншим договором розпорядження майновими правами інтелектуальної власності передбачена сплата ліцензійних платежів за право використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім права використання шляхом відтворення, тиражування, виробництва товарів на митній території України.

Перевіркою встановлено та під час судового розгляду підтверджено, що на підставі контрактів № 112/05786206/070434-3 від 26.07.2007р., № 112/05786206/100451-2 від 15.11.2010р., № 112/05786206/100304-3 від 15.01.2010р., укладених з Республіканським унітарним підприємством «Мінський тракторний завод», останній зобов'язувався поставляти, а позивач -прийняти та оплатити тракторокомплекти Беларус (товар) з метою подальшої промислової зборки тракторів (том VI, а.с. 102-233).

Згідно умов укладених договорів покупець здійснює придбання товару для вивозу з Республіки Білорусь в Україну та зобов'язується реалізовувати зібрані трактори тільки на території України. Умовою поставки товару визначено FCA, м. Мінськ, згідно Інкотермс-2000.

Протягом періоду, що перевірявся, позивач здійснював ввезення товару на митну територію України, а саме отримував від нерезидента (РУП «Мінський тракторний завод») товар: трактори у розібраному стані -тракторокомплекти.

Під час перевірки встановлено та відображено в Акті перевірки, що товар, задекларований як «трактор в розібраному стані -тракторокомплект», являє собою незавершений трактор, який має основні властивості завершеного трактора та потребує складальних операцій (том І, а.с. 23).

Таким чином, «оцінюваним товаром»у розумінні статті 267 Митного кодексу України в даному випадку є саме тракторокомплект.

Митна вартість товару була заявлена позивачем шляхом надання вантажних митних декларацій, у яких митна вартість визначена за методом №1 (за ціною договорів щодо товару, які імпортуються) для товару: «трактор в розібраному стані - тракторокомплект»за кодом УКТЗЕД 8701903100.

Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами, після ввезення тракторокомплектів на митну територію України позивач здійснював збирання тракторів та подальшу реалізацію готової продукції на території України.

Збирання тракторів здійснювалось у відповідності до технології виробництва (ноу-хау), право на використання якої було передано позивачу продавцем (РУП «Мінський тракторний завод») на підставі ліцензійного договору №903/217-02-2010-04 від 02.02.2010 року. Окрім того, з метою позначення готової продукції на підставі ліцензійних договорів № 903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 р., № 1236 від 23.05.2002 р. позивачу було передано право на використання товарного знаку «БЕЛАРУС», що охороняється свідоцтвом України на знак для товарів та послуг № 23292, виданим Державним департаментом інтелектуальної власності.

При цьому, умовами зовнішньоекономічних контрактів на поставку тракторокомплектів, укладених між позивачем та Республіканським унітарним підприємством «Мінський тракторний завод»(Республіка Білорусь), сума контракту не пов'язується з нарахуванням та виплатою роялті.

Вказане підтверджується також листом виробника - РУП «Мінський тракторний завод»від 26.01.2011 року № 903/925-03-3237, де зазначається, що в контексті зовнішньоекономічного контракту №112/05786206/100451-3 від 15 листопада 2011 року ніяких ліцензійних платежів здійснюватись не повинно. Ліцензійні платежі згідно ліцензійних договорів №1236 від 23.05.2002 р., №903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 р., №903/217-02-2010-04 від 02.02.2010 р. повинні здійснюватись на продукцію, вироблену на території України, тобто зібрані трактори (том І, а.с. 131).

В ході розгляду справи судом були ретельно досліджені укладені між позивачем та РУП «Мінський тракторний завод»ліцензійні договори: Ліцензійний договір на товарний знак № 903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 р., Ліцензійний договір від 23.05.02 № 1236, Ліцензійний договір №903/217-02-200-04 від 02.02.2010 року з усіма додатками, додатковими угодами, актами та доповненнями, та встановлено, що сплата ліцензійних платежів не є умовою продажу оцінюваних товарів -тракторокомплектів, а пов'язані з подальшим збиранням та реалізацією готової продукції (тракторів) на території України.

Так, згідно з Ліцензійним договором № 1236 від 23.05.2002 року Ліцензіар (РУП «Мінський тракторний завод») за винагороду надає Ліцензіату (ТОВ «Укравтозапчастина») ліцензію на використання технології виробництва Продукції по ліцензії із застосуванням ноу-хау і технічної документації на території України.

Під «Продукцією»за цим договором розуміються трактори моделей МТЗ-80.1.57, МТЗ-82.1.57. (згідно з Додатковою угодою № 8 від 02.02.2010 назви моделей тракторів замінено на Беларус-80.1, Беларус-82.1 та Беларус-892).

Ліцензіар за винагороду, передбачену ст. 7 цього Договору, надає Ліцензіату на строк дії цього Договору невиключну ліцензію на використання «ноу-хау»на території України (п. 2.1 договору). При цьому Ліцензіару (ТОВ «Укравтозапчастина») надаються:

а) виключне право на виробництво «Продукції по ліцензії»(з використанням вузлів, деталей та комплектуючих, що виготовляються та/або застосовуються Ліцензіаром;

б) невиключне право на використання «Продукції по ліцензії», включаючи її продаж та техобслуговування на Території.

Роялті за ліцензійним договором № 1236 сплачується за надані права на використання «ноу-хау»і технічну документацію на Території (п. 7.1). Згідно з умовами договору зобов'язаннями Ліцензіара є надання ноу-хау (п. 2.6), технічної документації щодо нього (стаття 3), гарантій на досягнення технічних показників з використанням технічних умов та інструкцій ліцензіара (п. 5.3), а правом Ліцензіара є контроль якості виготовленої продукції. Зобов'язаннями ліцензіата (ТОВ «Укравтозапчастина») є забезпечення якості виготовленої продукції, збереження конфіденційності отриманого ноу-хау, інформації, знань, досвіду, організація системи гарантійного і післягарантійного обслуговування. Всі витрати по створенню та організації виробництва, необхідного для виробництва «Продукції по ліцензії», несе ТОВ «Укравтозапчастина».

Згідно п. 2.3. Договору (яким Договір доповнено Додатковою угодою № 7) Ліцензіат (позивач) зобов'язується продавати всю виготовлену продукцію з використанням торгового знаку «БЕЛАРУС», для чого сторони укладають ліцензійний договір на використання цього товарного знаку.

У відповідності до Ліцензійного договору № 903/217-02-200-04 від 02.02.2010 року Ліцензіату (ТОВ «Укравтозапчастина») за винагороду було передано Ліцензіаром (РУП «МТЗ») ліцензію на використання на території України технології виробництва Продукції по ліцензії із застосуванням ноу-хау і технічної документації.

Під «Продукцією»згідно п. 1.1 статті 1 вказаного договору розуміються трактори БЕЛАРУС -1221.2.

Вказаним договором Ліцензіату (ТОВ «Укравтозапчастина») передано права:

- на зброчне виробництво «Продукції по ліцензії»на території України (з використанням вузлів, деталей та комплектуючих, що виготовляються та /або застосовуються Ліцензіаром);

- на використання «Продукції по ліцензії», включаючи її продаж та техобслуговування на Території.

Розділами 7.1 та 7.2 статті 7 Ліцензійного договору «Умови платежу»встановлено, що за надання права на використання знань, досвіду, ноу-хау та технічної документації Ліцензіат здійснює виплату Ліцензіару ліцензійної винагороди згідно до наступного:

а) першочерговий платіж в розмірі 2000 доларів США протягом 15 днів від дати вступу в дію договору в якості передоплати за підготовку та виготовлення технічної документації згідно статті 3;

б) поточні платежі (роялті) сплачуються за кожну одиницю Продукції по ліцензії, яка буде виготовленої Ліцензіатом по даному договору, в розмірі 150 доларів США.

Сплата роялті здійснюється щоквартально, на підставі підписаного сторонами акта, виходячи з сумарної кількості тракторокомплектів, відвантажених Ліцензіаром Ліцензіату по контракту за кожний звітний квартал. На підставі підписаного сторонами акту, Ліцензіар виставляє Ліцензіату рахунок на сплату роялті, який оплачується протягом 35 днів від дати підписання сторонами відповідного акту.

Системний аналіз умов Ліцензійних договорів № 1236 від 23.05.2002 року, № 903/217-02-200-04 від 02.02.2010 року дає підстави для висновку, що сплата ліцензійної винагороди за вказаними договорами пов'язана не з продажем позивачу тракторокомплектів як оцінюваних товарів, які поставляються Ліцензіаром (РУП «Мінський тракторний завод»), а з використанням ноу-хау, технічної документації при виробництві продукції по ліцензії (тракторів) на митній території України, їх продажем та обслуговуванням. Нарахування і виплата роялті пов'язується з фактом подальшого (після митного оформлення) виготовлення позивачем на території України «Продукції по ліцензії», якою є трактори торгової марки «БЕЛАРУС».

Тобто на момент розмитнення товару, що придбається Позивачем у нерезидента - «трактор в розібраному стані - тракторокомплект»сума роялті не становить частину вартості такого товару.

З приводу плати за використання товарного знаку «БЕЛАРУС»судом встановлено наступне.

Відповідно до Ліцензійного договору на товарний знак № 903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 року Ліцензіар (РУП «Мінський тракторний завод») надає Ліцензіату (позивачу) за винагороду невиключну ліцензію на використання на території України товарного знаку, який охороняється свідоцтвом України № 23292, для позначення «Продукції», яка збирається і продається Ліцензіатом.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 1.1 статті 1 Ліцензійного договору під «Продукцією»за цим Договором розуміються трактори марки «БЕЛАРУС», які виготовляються Ліцензіатом (Товариством) за ліцензією Ліцензіара з тракторокомплектів, які поставляються Ліцензіаром за контрактами (п.3.1. договору).

Ліцензіат (Товариство) має право використовувати товарний знак Ліцензіара як на «Продукції», так і на супровідній документації, що відноситься до «Продукції», а також рекламі (п. 3.2).

Ліцензіат (Товариство) має право використовувати товарний знак за умови, що якість позначеної цим знаком «Продукції»буде не нижчою за якість Продукції, яка виготовляється Ліцензіаром під тим же товарним знаком (п.3.4. договору).

Згідно п. 4.1 Ліцензійного договору за надання права на використання товарного знаку Ліцензіат (Товариство) сплачує ліцензійну винагороду (роялті) за кожну одиницю Продукції, виготовленої Товариством із застосуванням товарного знака за цим Договором, у розмірі 0,7% розмірі від контрактної ціни специфікації тракторокомплектів, які поставляються Ліцензіаром по контрактам в межах виконання ліцензійного договору на право зборочного виробництва «Продукції».

Отже, вказаним договором позивачу надано право на позначення товарним знаком готової продукції - тракторів, використання товарного знаку на супровідній документації, що відноситься до продукції - тракторів, а також у рекламі.

У відповідності до ч. 4 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»від 23 грудня 1993 року N 3771-XII використанням знака визнається:

- нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

- застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;

- застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Згідно ч. 6 ст. 1109 Цивільного кодексу України права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

Таким чином, виходячи з умов ліцензійного договору № 903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 року, а також норм чинного законодавства України у сфері охорони права інтелектуальної власності позивач наділений правом використання товарного знаку «БЕЛАРУС»виключного шляхом позначення готового виробу -трактору.

Таке позначення, як встановлено судом, здійснювалось після виготовлення (зборки) трактору шляхом нанесення відповідного товарного знаку на бокову частину кабіни трактору (том І, а.с. 40). На будь-яких інших запчастинах (комплектуючих, деталях, вузлах, агрегатах) тракторів таке позначення відсутнє, що підтверджується, зокрема, листом виробника - РУП «Мінський тракторний завод»від 24.05.2012р. № 903/217-02-501 (том Х, а.с. 154).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що згідно умов Ліцензійного договору № 903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 р. сплата ліцензійних платежів (роялті) здійснювалась позивачем не за використання товарного знаку «БЕЛАРУС»для позначення тракторокомплектів як оцінюваних товарів, які ввозились позивачем на митну територію України, а за використання даного знака для позначення кінцевої продукції, а саме тракторів, які виготовляються ТОВ «Укравтозапчастина».

Вказане підтверджується також листом виробника - РУП «Мінський тракторний завод»від 26.01.2011 року № 903/925-03-3237, де зазначається, що в контексті зовнішньоекономічних контрактів на поставку тракторокомплектів ніяких ліцензійних платежів здійснюватись не повинно. Ліцензійні платежі згідно ліцензійних договорів №1236 от 23.05.2002 г., №903/217-02-2008-11 от 24.09.2008 г., №903/217-02-2010-04 от 02.02.2010 г. повинні здійснюватись на продукцію, вироблену на території України, тобто зібрані трактори (том І, а.с. 131).

В свою чергу, як зазначалось вище, за змістом ст. 267 Митного кодексу України до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, включається в тому числі, роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Відповідно до ч.1 ст. 267 Митного кодексу України дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості.

Оскільки оцінюваним товаром, який ввозився ТОВ «Укравтозапчастина»в період з 01.01.2009 року по 31.05.2011 року на митну територію України були саме «трактори в розібраному стані - тракторокомплекти», умовою продажу яких згідно контрактів поставки, укладених з РУП «Мінський тракторний завод», не передбачалася виплата роялті, суд приходить до висновку, що роялті та ліцензійні платежі не повинні були включатись позивачем до складу митної вартості таких товарів.

З приводу тверджень відповідача стосовно того, що комплектуючі та деталі до тракторів наведені у переліку товарів, що охороняються Свідоцтвом на знак для товарів і послуг № 23292 (том І, а.с. 125-129) суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»знаком є позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Як визначено ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Відтак, переліком товарів та послуг, наведених у свідоцтві на знак для товарів і послуг № 23292, визначається лише те, щодо яких товарів і послуг товарний знак «БЕЛАРУС»зареєстровано.

Однак використання товарного знаку в силу ч. 4 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»матиме місце лише у випадку нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано.

Матеріалами справи не підтверджується та відповідачем під час перевірки не встановлено факту позначення (маркування) тракторокомплектів, їх окремих деталей, вузлів та агрегатів, які ввозилися позивачем на митну територію України, знаком для товарів та послуг «Беларус», що охороняється Свідоцтвом № 23292.

Відповідно до Методичних рекомендацій із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України, затверджених Наказом Держмитслужби України від 31.01.2007 № 74, роялті та ліцензійні платежі включаються до митної вартості товарів, якщо вони не були включені до їх ціни, коли, зокрема, товари, які ввозяться на митну територію України та декларуються митному органу, вироблені (виготовлені), марковані, містять або мають інші ознаки використання зазначених об'єктів права інтелектуальної власності.

Враховуючи відсутність факту використання товарного знаку «БЕЛАРУС»в оцінюваних товарах (тракторокомплектах) або їх окремих деталях, вузлах, агрегатах, відсутні підстави для включення ліцензійних платежів до митної вартості таких товарів.

Суд також звертає увагу сторін, що умовами укладених контрактів на поставку тракторокомплектів №112/05786206/070434-3 від 26.06.2007 р., №112/05786206/090374-3 від 17.08.2009 р., №112/05786206/100304-3 від 15.01.2010 р., №112/05786206/100451-3 від 15.11.2010 р. позивачу не було надано право продажу на території України тракторокомплектів чи окремих деталей тракторів, що підтверджується також листом РУП «Мінський тракторний завод»від 24 травня 2012 року.

Як зазначено виробником, Ліцензійні договори № 1236 від 23.05.2002 р., № 903/217-02-200-04 від 02.02.2010 року, № 903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 р. не дають право Ліцензіату (ТОВ «Укравтозапчастина») на продаж окремих комплектуючих, деталей, вузлів, агрегатів, які входять у склад тракторокомплектів, що поставляються Ліцензіаром (РУП «Мінський тракторний завод») та використовуються Ліцензіатом (ТОВ «Укравтозапчастина») при виробництві тракторів марки «БЕЛАРУС»(том Х, а.с. 155).

З приводу твердження відповідача про використання товарного знаку на складових тракторокомплекту -бризговиках, що, на думку відповідача, свідчить про використання об'єкта інтелектуальної власності не лише на готових тракторах, а відтак - про необхідність включення сум роялті до митної вартості тракторокомплектів при їх митному оформленні, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як підтверджується матеріалами справи, на бризговику до трактору марки «БЕЛАРУС»було нанесено позначення у формі «BELARUS». На судовий запит від 03.05.2010 року вих. № 2а-3057/12/2670 на ім'я Республіканського унітарного підприємства «Мінський тракторний завод» останнім було надано відповідь від 24.05.2012 року вих. № 903/217-02-501, відповідно до якої бризговики, що постачаються у складі тракторокомплектів, маркуються товарним знаком », який охороняється відповідно до свідоцтва України на товарний знак № 23295 (том Х, а.с. 154-155).

В свою чергу, як встановлено судом, товарний знак «БЕЛАРУС», яким позначаються трактори, охороняється свідоцтвом України на знак для товарів і послуг № 23292, копія якого залучена до матеріалів справи (том І, а.с. 125-129).

Таким чином, використання товарного знаку »не може вважатись відтворенням товарного знаку «БЕЛАРУС», оскільки це два окремих товарних знаки, які охороняється різними свідоцтвами України на знаки для товарів та послуг.

В той же час, з відповіді на судовий запит РУП «Мінський тракторний завод»від 27.06.2012 р №903/217-02-573 вбачається, що ТОВ «Укравтозапчастина»протягом 2009-2011 років не виплачувало РУП «Мінський тракторний завод»винагороду за використання товарного знаку », нанесеного на бризговики, оскільки бризговики с нанесеним на них товарним знаком US»РУП «МТЗ»поставляло ТОВ «Укравтозапчасть»у складі тракторокомплектів (том Х, а.с. 170).

Як повідомив виробник, умовою продажу товарів, що посталялись ТОВ «Укравтозапчастина»РУП «МТЗ»по контрактам №112/05786206/100304-3 від 15.01.2010 р., №112/05786206/1004451-3 від 15.11.2010 р., №112/05786206/070434 від 26.06.2007 р. не передбачена сплата платежів за використання товарного знака », нанесеного на бризговики. Оскільки протягом 2009-2011 років РУП «МТЗ», як власник товарного знака »на території України, саме поставляло ТОВ «Укравтозапчастина»у складі тракторокомплектів бризговики, марковані товарним знаком », тобто законно вводило в цивільний обіг бризговики, марковані товарним знаком »на території Украини, то мав місце принцип вичерпання прав на даний товарний знак, нанесений на бризговик.

Отже, ліцензійні платежі, сплачувані позивачем за використання товарного знаку «Беларус», не мають жодного відношення до товарного знаку », позаяк товарний знак RUS»охороняється іншим, ніж товарний знак «Беларус»свідоцтвом. В свою чергу, товарний знаку «BELARUS»не був предметом жодного ліцензійного договору, укладеного між позивачем та РУП «Мінський тракторний завод», відповідно, за використання такого знаку позивачем не сплачувалися та не повинні були сплачуватися ліцензійні платежі, що могли б вплинути на митну вартість оцінюваних товарів та базу оподаткування ПДВ.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що сплата ліцензійних платежів, пов'язаних з виробництвом позивачем продукції по ліцензії - тракторів на митній території України не можна вважати умовою продажу оцінюваних товарів -тракторокомплектів з боку продавця - РУП «Мінський тракторний завод»у розумінні ст. 267 Митного кодексу України. Ліцензійні платежі не пов'язані із оцінюваними товарами (тракторокомплектами) у розумінні ст. 267 Митного кодексу України, а є платою за використання відповідних об'єктів промислової власності при виробництві готової продукції (продукції по ліцензії) -тракторів на території України.

Посилання представника відповідача на той факт, що розмір ліцензійних платежів (винагороди) за відповідними ліцензійними договорами пов'язувався з сумарної вартістю поставлених тракторокомплектів не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки в такий спосіб сторони ліцензійних договорів лише урегулювали порядок визначення розміру та сплати ліцензійних платежів, що не змінює правової природи таких платежів, встановленої судом.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість висновків Акту перевірки стосовно порушення позивачем вимог п. 3 ч. 2 статті 267 Митного кодексу України в частині недекларування ліцензійних платежів за ліцензійними договорами №1236 від 23.05.2002 року, №903/217-02-2008-11 від 24.09.2008 року, №903/217-02-2010-04 від 02.02.2010 року з період з 01.01.2009 року по 31.05.2011 року.

Стосовно висновків відповідача щодо невірного відображення витрат на транспортування оцінюваних товарів внаслідок надання митному органу недостовірних відомостей про такі витрати слід зазначити про таке.

Відповідно до ст.267 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України. До митної вартості не включаються витрати на транспортування після ввезення за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню.

Відповідно до ст. 264 Митного кодексу заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно з п. «б»ч. 3 ст. 267 Митного кодексу України, при визначені митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижченаведені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню, зокрема: витрати на транспортування після ввезення.

Судом встановлено, що позивачем - ТОВ «Укравтозапчастина»здійснювалось ввезення товарів - «трактор в розібраному стані - тракторокомплект» - на митну територію України з Республіки Білорусь відповідно до зовнішньоекономічних договорів на базових умовах Інкотермс 2000 (2010) FCA («франко-перевізник»). Ці обставини підтверджується зовнішньоекономічними договорами, визнаються сторонами.

Враховуючи наведені умови поставки, до ціни товарів не включались транспортні витрати.

Відтак, витрати на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України повинні були додаватись позивачем до ціни, й відповідно, включатись до митної вартості.

Як встановлено у судовому засіданні, під час митного оформлення товару, декларантом позивача для підтвердження транспортних витрат подавались: договори про перевезення, транспортні документи -міжнародні товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури про надання транспортно-експедиційних послуг, довідки перевізників про транспортні витрати.

Відповідачем під час перевірки виявлено порушення позивачем норм митного законодавства, а саме, надання недостовірних відомостей про вартість транспортних витрати, що призвело до заниження митної вартості імпортованих товарів.

Основними доводами відповідача, в обґрунтування заперечень проти позову, є те, що довідки експедиторів містять розподіл транспортних витрат, однак не містять, всупереч п. 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року за № 1766, реквізитів товаротранспортного документа, а тому не є належними доказами розміру транспортних витрат, понесених позивачем.

Статтею 249 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів, визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджувальних документів (товарних чеків, ярликів), які можна ідентифікувати з наявними товарами.

Суд не погоджується з висновками відповідача, про те, що довідки про транспортні витрати, надані підприємствами-перевізниками імпортованих позивачем (оцінюваних) товарів не могли бути використані при декларуванні позивачем митної вартості товарів в частині витрат на транспортування зважаючи на таке.

Відповідно до п. 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1766, для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до Митного кодексу України включаються до ціни товару, декларант зобов'язаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також:

- або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

- або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

- або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства;

- або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Таким чином, можливість подання під час митного оформлення довідок підприємств-перевізників, що здійснили перевезення, як первинних документів, що містять відомості про господарську операцію (транспортування) та підтверджують їх здійснення, прямо передбачено вказаним Порядком для підтвердження транспортних витрат.

Як встановлено судом, не усі довідки підприємств-перевізників містять реквізити товаротранспортного документа, однак порівняння у судовому засіданні номерів транспортних засобів, що визначені у довідках, із номерами засобів, визначених у вантажних митних деклараціях та інших документах, дало суду підстави дійти до висновків щодо можливості ідентифікації кожної довідки до вантажної митної декларації, належної їй, та можливості встановлення належності послуг до оцінюваних товарів.

При цьому, довідки про транспортні витрати експедиторів містять розподіл транспортних витрат на понесені на території України та за її межами, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за послуги та підпис керівника, що відповідає вимогам пункту 8 Порядку 1766.

Відповідно до ст. 260 Митного кодексу України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього кодексу. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні доїльними для певного методу визначення митної вартості.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та мати реквізити, визначені нормою вказаної статті.

Отже, довідки про транспортні витрати підприємств - перевізників слід визнати первинними документами в розумінні статті. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на підставі яких має проводиться визначення вартості транспортних витрат до пункту перетину митного кордону України під час здійснення митного оформлення товарів ТОВ «Укравтозапчастина».

Вказане відповідає правовій позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалі від 19 січня 2011 р. у справі № К-26662/10.

В контексті наведеного суд також зазначає, що згідно з вимогами статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Системний аналіз ст. 262, 264, 265, 267 Митного кодексу України дає підстави для висновку, що за наявності відповідних підстав визначальними передумовами додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, будь-яких витрат, є дотримання імпортером основного правила: такі витрати повинні ґрунтуватися на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

Судом досліджено акт перевірки відповідача в частині розрахунків податкових зобов'язань ТОВ «Укравтозапчастина»до бюджету, що виникли внаслідок заниження митної вартості оцінюваних товарів шляхом подання недостовірних відомостей про витрати на транспортування імпортованих товарів за 2009-2011 роки, відповідні вантажні митні декларації, рахунки -фактури, акти здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), додатки-розрахунки до вказаних актів здачі-приймання виконаних робіт, довідки про транспортні витрати підприємств-перевізників імпортованих позивачем товарів тощо.

Вивчивши вказані документи, суд приходить до висновку, що розмір транспортних витрат, визначений позивачем за 2009-2011 роки на підставі рахунків - фактур та актів здачі-приймання виконаних робіт, та відображений у його бухгалтерському обліку, співпадає із загальним розміром транспортних витрат, зазначених у довідках про транспортні витрати підприємств-перевізників імпортованих позивачем товарів, що надавалися позивачем митному органі при імпорті товарів.

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку, що зазначення або не зазначення у таких довідках реквізитів товаротранспортного документа за умов, що відповідні витрати на транспортування, ґрунтується на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально, піддаються обчисленню та дають змогу їх віднести до митної вартості, не позбавляє доказової сили відповідні довідки.

За наведених обставин, суд не погоджується з висновками Акту перевірки про порушення позивачем статті 267 Митного кодексу України в частині заниження митної вартості оцінюваних товарів шляхом надання недостовірних відомостей про витрати на транспортування імпортованих товарів.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на те, позивач не допустив порушень вимог Закону України «Про податок на додану вартість», статті 190 Податкового кодексу України у частині визначення бази оподаткування ПДВ для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України, вимог статті 267 Митного кодексу України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для нарахування податкових зобов'язань з ввізного мита у розмірі 4 296,86 гривень та податку на додану вартість у розмірі 691 191,94 гривень згідно податкових повідомлень-рішень № 553, № 554 від 12.12.2011 року.

Відповідно до пункту 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, зокрема, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України є також протиправним.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що податкові повідомлення-рішення Київської регіональної митниці №553, № 554 від 12 грудня 2011 року прийняті всупереч нормам ч.3 ст. 2 КАС України, а позовні вимоги про визнання їх протиправними та скасування підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 12 грудня 2011 року №553, № 554, а не про визнання їх протиправними та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі. Судом враховано, що вихід за межі позовних вимог в такий спосіб застосовується виключно з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує всі здійснені позивачем та документально підтверджені витрати у розмірі 2 146 грн. з Державного бюджету України.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Київської регіональної митниці № 553, № 554 від 12 грудня 2011 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтозапчастина»судові витрати у розмірі 2 146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень 00 коп.).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Київської регіональної митниці.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 07 серпня 2012 року.