Постанова № 25630470, 15.08.2012, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

06.08.2012 р. справа №5009/1133/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Чернота Л.Ф.суддівСтойка О.В., Шевкової Т.А.від позивача:Крамаренко А.А. -дов. №48 від 02.07.2012р.; Хорольський В.В. -дов. №74 від 01.08.2012р.від відповідача:Башилов П.В. - директор Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Завод будівельно-опоряджувальних машин», м.Дніпрорудне Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької областівід28.05.2012 рокуу справі№5009/1133/12 (суддя Горохов І.С.)за позовомПублічного акціонерного товариства «Завод будівельно-опоряджувальних машин», м.Дніпрорудне Запорізької області до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Металобудсервіс», м.Дніпрорудне Запорізької області про розірвання договору купівлі-продажу №132 від 02.08.2000р. за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Металобудсервіс», м.Дніпрорудне Запорізької області до відповідачаПублічного акціонерного товарситва «Завод будівельно-опоряджувальних машин», м.Дніпрорудне Запорізької області проусунення перешкод у користуванні майном ВСТАНОВИВ:

У 2012 році Публічне акціонерне товариство «Завод будівельно-опоряджувальних машин», м.Дніпрорудне Запорізької області звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Металобудсервіс», м.Дніпрорудне Запорізької області про розірвання договору купівлі-продажу №132 від 02.08.2000р.

В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Металобудсервіс», м.Дніпрорудне Запорізької області звернулось із зустрічною позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Завод будівельно-опоряджувальних машин», м.Дніпрорудне Запорізької області про усунення перешкод у користуванні майном.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 28.05.12р. у позовних вимогах первісного та зустрічного позову було відмовлено.

Позивач за первісним позовом, Публічне акціонерне товариство «Завод будівельно-опоряджувальних машин», м.Дніпрорудне Запорізької області, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права України. Тому, він звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Запорізької області від 28.05.12р. скасувати частково та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги первісного позову.

Відповідач за первісним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Металобудсервіс», м.Дніпрорудне Запорізької області надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду -без змін. У судовому засіданні просить задовольнити зустрічні позовні вимоги, але судова колегія відмовила у задоволенні клопотання у зв»язку із тим, що не була подана апеляційна скарга в установленому законом порядку.

Позивач за первісним позовом, Публічне акціонерне товариство «Завод будівельно-опоряджувальних машин», м.Дніпрорудне Запорізької області у судовому засіданні наполягає на задоволенні апеляційної скарги та у судовому засіданні надані письмові обгрунтування, які судом долучено до матеріалів справи.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду, відповідає вимогам чинного законодавства України за мотивами, які викладені апеляційною інстанцією, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.08.2000року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу №132 (далі-договір), відповідно до п.1.1 якого продавець передає у власність покупця конструкції будівлі колишньої заводської їдальні, раніше списаної з балансу на підставі згоди Мінмашпрома України №10/5-1692 від 28.09.1994р., яке належало демонтажу, у вигляді матеріалів згідно специфікації, а покупець прийняти та оплатити їх вартість.

Договірні ціни на матеріали визначені за взаємною згодою сторін з урахуванням майбутніх витрат покупця за їх демонтажом (п.1.2 договору).

Відповідно до п.2.1 договору покупець здійснює з продавцем розрахунок на підставі рахунку в строк не пізніше 20 днів з моменту його отримання.

Згідно п.3.1 договору поставка здійснюється шляхом передачі матеріалів, вказаних у п.1.1, за актом пийому-передачі протягом 40 днів з моменту підписання даного договору.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до моменту закінченого виконаня своїх зобов»язань обома сторонами (п.9.1 договору).

На виконання умов договору, сторонами було укладено акт прийому-передачі від 15.08.2000року, який підписан представниками обох сторін та передбачає: найменування товару, кількість, ціну, суму.

На думку позивача, відповідачем порушені зобов»язання щодо виконання умов договору.

Тому, позивачем була направлена вимога №01/420 від 03.07.2009р. про розірвання договору купівлі-продажу, яка залишена відповідачем без задоволення. У зв»язку з чим, позивач звернувся до господарського суду з позовом про розірвання договору купівлі-продажу №132 від 02.08.2000р.

Позивач в обгрунтування вимог, посилається на п.3.1 договору про постачання матеріалів, при цьому, матеріальне право зазначає правовідносин, що стосується договору купівлі-продажу. Крім того, за договором №132 від 02.08.2000р. не визначено хто саме здійснює демонтаж та в які строки. За позовною заявою позивач звертає увагу суду на непроведення демонтажу будівлі, як на невиконання відповідачем умов договору, а тому позивачем відповідно до ст.ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України не визначено що саме було передано за актом прийому-передачі від 15.08.2000р. У даному випадку позивач необгрунтував порушення істотних умов договору відповідачем. Крім того, позивач посилається на причинення збитків ( у поясненні - шкода), але не визначено розмір.

Згідно вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від виконання прийнятих на себе зобов'язань згідно до вказівок закону, договору, не допускається.

Згідно ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 652 Цивільного кодексу України, передбачено, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Оцінюючи обгрунтованість позовних вимог суд апеляційної інстанції виходить з того, що у даному випадку відсутні докази у розумінні ст.ст.651, 652 Цивільного кодексу України, які є безумовними правовими підставами для розірвання договору купівлі-продажу у разі істотного порушення договору другою стороною.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Щодо зустрічних позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном, то судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 689 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

З наведеного слідує, що позивач, як покупець, повинен був виконати дії, які необхідні з його сторони для забезпечення отримання придбаних ним конструкцій і фактично прийняти ці конструкції, а виходячи з умов Договору купівлі-продажу № 132 від 02.08.2000 р. провести демонтаж конструкцій.

Однак, фактичні обставини справи свідчать, що вказані дії позивач протягом більш ніж одинадцяти років з моменту укладення договору купівлі-продажу № 132 від 02.08.2000 р. та підписання сторонами Акту прийому-передачі від 15.08.2000 р. не здійснив.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем за зустрічним позовом не доведено факту перешкоджання відповідачем за зустрічним позовом у користування належним йому майном.

Постановою Дніпрорудненського МВМ Василівського РВГУ МВС України в Запорізькій області від 23.03.2012р. вбачається, що представники відповідача за первісним позовом не допускали на територію ВАТ «Завод БОМ»з тих підстав, що ними не отримано перепустки для входу на територію. Яка видається адміністрацією, но доказів порушення кримінальної справи до матеріалів справи не надано.

Крім того, в матеріаліалах справи є рішення господарського суду Запорізької області від 22.12.2011 по справі 4/5009/6862/11 за позовом ТОВ НВФ "Металобудсервіс"до ПАТ "Завод БОМ" про витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішенням відмовлено у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги та не надано жодного доказу на їх підтвердження.

У зв»язку з вищевикладеним, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог на підставі того, що позивачем не доказано і судом не встановлено, що відповідач своїми діями перешкоджає користуватися майном.

Щодо застосування строку позовної давності, то у даному випадку спірний договір укладено у 2000 році, тому згідно до частини 6 Перехідних положень Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується до позовів, строк пред»явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності вищевказанного Кодексу.

У даному випадку перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушеня свого права.

Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Запорізької області від 28.05.2012 року у справі №5009/1133/12 за мотивами, які викладені апеляційною інстанцією, ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Завод будівельно-опоряджувальних машин», м.Дніпрорудне Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 28.05.2012 року у справі №5009/1133/12 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 28.05.2012 року у справі №5009/1133/12 -без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Л.Ф.Чернота

Судді О.В.Стойка

Т.А. Шевкова

Надр.5 прим:1 -у справу;2 -позивачу;3 -відповідачу; 54-ДАГС;5-ГС Луг. обл.