Постанова № 25628174, 01.08.2012, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/1257/2012

01 серпня 2012 року 16год. 05хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д. П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

прокурор: не з'явився,

позивача: представники Мельнікова Ірина Геннадіївна, Наумчук Світлана Василівна,

відповідача: представник Мартинович Наталія Іванівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Публічного акціонерного товариства "Любомирський вапняно-силікатний завод" до Державної податкової інспекції в Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ф. "Р" № 0000112351 від 16.03.2012 року та ф. "Р" № 0000122351 від 16.03.2012 року ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод" звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції в Рівненському районі Рівненської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми "Р" № 0000112351 від 16.03. 2012 року та форми "Р" № 0000122351 від 16.03. 2012 року.

Усною ухвалою суду від 14.05. 2012 року, враховуючи згоду представника позивача, судом замінено первісного відповідача - Державну податкову інспекцію в Рівненському районі Рівненської області, на належного відповідача - Державну податкову інспекцію в Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що під час перевірки було встановлено, що станом на 01.10.2010 року та станом на 30.09.2011року згідно бухгалтерського обліку ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" по кредиту рахунка 631 рахується кредиторська заборгованість в сумі 3560 649,29грн., яка виникла по ТОВ ТК "Мерида".

ТОВ ТК "Мерида" ліквідовано, державну реєстрацію підприємства скасовано 10.11. 2010 року.

Контролюючим органом зроблено висновок про те, що зазначена кредиторська заборгованість в зв'язку із спливом терміну позовної давності внаслідок ліквідації набула ознак безповоротної фінансової допомоги та підлягала включенню до валового доходу у періоді, в якому відбулася ліквідація підприємства, а тому ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" безпідставно не відкоригував валові витрати та податковий кредит по зазначеній заборгованості .

Поняття безповоротної фінансової допомоги наведено в підпункті 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, а саме безповоротна фінансова допомога -це:

- сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;

- сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;

- сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;

- основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

- сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Отже, вартість отриманого ВАТ "Любомирський ВСЗ" від ТОВ ТК "Мерида" товару, набуває статусу безповоротної фінансової допомоги в податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності.

Порядок початку перебігу, переривання, зупинення та спливу позовної давності визначено главою 19 розділу V ЦК України, якою не передбачено такої підстави закінчення строку позовної давності як ліквідація контрагента по договору.

Виходячи з умов договорів поставки укладених між ВАТ "Любомирський ВСЗ" від ТОВ ТК "Мерида" по жодній з операцій термін позовної давності не настав, а саме:

З урахуванням вищезазначеного, позивач вважає помилковим висновок ДПІ у Рівненському районі щодо обов'язку ВАТ "Любомирський ВСЗ" віднести суму кредиторської заборгованості в розмірі 3 560 649,00грн. до валового доходу у 4 кварталі 2010 року.

Згідно із п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що до складу валових витрат включаються не лише фактично сплачені, але і нараховані суми.

Згідно з п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якою встановлені правила ведення податкового обліку, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), або дата оприбуткування платником податку товарів.

Оскільки ВАТ "Любомирський ВСЗ" отримував товар від ТОВ ТК "Мерида" на виробничі потреби, тому на підставі п. 11.2 ст. 11 та п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" їх вартість була віднесена до складу валових витрат у податковому періоді, на який припадала перша подія (отримання товару), що було підтверджено під час перевірки.

Пункт 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не встановлює порядку ведення податкового обліку, а дає поняття валових витрат та їх складу і ним не передбачена норма, яка б зобов'язувала платника податку зменшувати або коригувати валові витрати на суми отриманих послуг, віднесених ним до валових витрат по першій з подій (отримання послуги), у разі несплати товару у межах строку позовної давності .

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону України № 334, установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

За таких обставин, висновок ДПІ у Рівненському районі щодо завищення ВАТ "Любомирський ВСЗ" у четвертому кварталі 2010 року валових витрат на суму 2 967 208грн грн. кредиторської заборгованості перед ТОВ ТК "Мерида" не ґрунтується на законі та є неправомірним.

Оскільки, як зазначено вище, кредиторська заборгованість ВАТ "Любомирський ВСЗ" перед ТОВ ТК "Мерида" не набула ознак безповоротної фінансової допомоги підстав для коригування позивачем ПДВ по зазначеній операції немає, отже висновок ДПІ у Рівненському районі про те, що ВАТ "Любомирський ВСЗ" у серпні 2011 р. був зобов'язаний відкоригувати податковий кредит по ТОВ ТК "Мерида" на суму 593 442,00грн. не ґрунтується на законі та є неправомірним.

Щодо твердження податкового органу про порушення ВАТ "Любомирський ВСЗ" пункту 5 підрозділу 4 "Перехідних положень Податкового кодексу України норми п. 159.1 ст. 159 Кодексу щодо зобов'язання ВАТ "Любомирський ВСЗ" збільшити доходи на суму непогашеної заборгованості перед ТОВ "Український промисловий банк" яка визнана судом.

19.10.2007 року між ТОВ „Український промисловий банк" і відкритим акціонерним товариством "Любомирський вапняно-силікатний завод" був укладений кредитний договір № 63/КВ-07 на відкриття відновлюваної мультивалютної кредитної лінії, на підставі якого банк надав ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" кредит у сумі 2 000 000 доларів США 00 центів, а боржник зобов'язався в порядку, передбаченому кредитним договором, повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі 13 % річних в доларах США, 18,5 % річних в гривні, 11,5 % річних в Євро, а у разі прострочення платежів основного боргу та процентів, також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла в період прострочення від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення.

В забезпечення виконання позивачем зобов'язань по зазначеному кредитному договору був укладені іпотечні договори, відповідно до умов яких Банку в іпотеку були надано нерухоме майно.

В зв'язку із неповерненням кредиту ТОВ „Укрпромбанк" в особі Запорізької філії звернувся до Ленінського районного суді м. Запоріжжя з позовом про стягнення заборгованості. Рішенням Ленінського районного суді м. Запоріжжя від 15 березня 2011року у справі № 2-175/11 позов задоволено, стягнуто з ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" солідарно з фізичною особою поручителем по кредиту на користь ТОВ „Український промисловий банк" 10 100 000,76 грн. заборгованості за тілом кредиту; 103 490,42 грн. процентів за користування кредитом ; 1 286 216,68 грн. прострочених процентів за користування кредитом; 24 350,70 грн. щомісячної комісії за управління кредитною лінією; 437 102,66 грн. простроченої щомісячної комісії за управління кредитною лінією ; 179 583,59 грн. пені за порушення строків (термінів) повернення кредиту та судові витрати по справі. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10 серпня 2011 року у справі № 22-4096/11 рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2011 року залишено без змін.

Під час перевірки Відповідачем був зроблений висновок про порушення ВАТ "Любомирський ВСЗ" пункту 5 підрозділу 4 "Перехідних положень" Податкового кодексу України норми п. 159.1 ст. 159 Кодексу щодо зобов'язання ВАТ "Любомирський ВСЗ" збільшити доходи на суму непогашеної заборгованості перед ТОВ "Український промисловий банк".

Згідно з підпунктом 14.1.258 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-IV (далі -ПКУ) фінансовий кредит -кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

Згідно з підпунктом 136.1.20. ПКУ для визначення об'єкта оподаткування не враховується основна сума отриманих кредитів, позик та інших доходів, що визначені нормами цього розділу. У податковому обліку основна сума боргу на етапі отримання і повернення не відноситься ні до валових доходів, ні до валових витрат.

Врегулювання безнадійної та сумнівної заборгованості після набрання чинності р. III "Податок на прибуток підприємств" ПКУ (01.04.2011) здійснюється відповідно до 159 ПКУ. Разом з цим, пунктом 5 підр. 4 р. XX "Перехідні положення" ПКУ визначено, що норми п. 159.1 ст. 159 ПКУ не поширюються на заборгованість, що виникла у зв'язку із затримкою в оплаті товарів, виконаних робіт, наданих послуг, якщо заходи щодо стягнення таких боргів здійснювалися до набрання чинності розділом III ПКУ.

Підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПКУ визначено, що до безнадійної заборгованості можливо віднести суму заборгованості, якщо вона відповідає одній з таких ознак:

а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості;

в) заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна:

суб'єктів господарювання, оголошених банкрутами у встановленому законом порядку або знятих з реєстрації як суб'єкти господарювання у зв'язку з їх ліквідацією;

г) заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності коштів, отриманих від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) та в інший спосіб, передбачений умовами договору застави, майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до погашення заборгованості в повному обсязі;

ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Порядок урегулювання безнадійної та сумнівної заборгованості визначено п. 159.1 ст. 159 ПКУ.

Згідно з пп. 159.2.1 п. 159.2 ст. 159 ПКУ банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, формують резерви для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій (за винятком позабалансових, крім гарантій) коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними банківськими операціями згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти та комісії (далі - страховий резерв). Страховий резерв створюється за рахунок збільшення витрат фінансової установи (пп. 159.2.2 п. 159.2 ст. 159 ПКУ).

З урахуванням викладеного, вважаємо, що до складу валових доходів дебітора включається заборгованість за фінансовим кредитом за умови її списання банком як безнадійної заборгованості та відшкодування такої заборгованості банком за рахунок страхового резерву по причині закінчення строку позовної давності.

Станом на сьогоднішній день непогашена заборгованість перед ТОВ "Український промисловий банк" не набула ознак безнадійної, відомостей про те, що ТОВ „Український промисловий банк" в Декларації з податку на прибуток відобразив врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості по контрагенту ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод", а саме збільшив валові витрати у контролюючого органу відсутні.

Отже висновок ДПІ у Рівненському районі про те, що ВАТ "Любомирський ВСЗ" повинен був збільшити дохід на суму непогашеної заборгованості перед ТОВ "Український промисловий банк" в сумі 10 100 000,00 грн. (тіла кредиту), яка визнана судом, не ґрунтується на законі та є неправомірним.

Щодо твердження податкового органу про порушення ВАТ "Любомирський ВСЗ" пункту 5.1. статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 , абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334/94-ВР(із змінами і доповненнями, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/94-ВР від 03.04.1997 року, що призвело до завищення валових витрат у деклараціях з податку на прибуток (Сторінки 13-17 Акту перевірки) та завищення податкового кредиту по операції придбання у ТОВ "СК-Євробуд" товарів, запчастин та основних засобів (Сторінки 41-45 Акту перевірки)

Під час перевірки ДПІ у Рівненському районі встановлено, що господарські операції з поставки між ВАТ "Любомирський ВСЗ" та ТОВ "Ск-Євробуд" товарів, запчастин та основних засобів не підтверджено товаротранспортними накладними, на момент перевірки "ТОВ "Ск-Євробуд" припинено, ліквідовано, знято з обліку.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, податкові наслідки виникають саме з факту господарської операції, а ні з факту укладання цивільно-правової угоди і виникнення договірних правовідносин (зобов'язань). Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Виходячи з положень п.п. 7.4.1. п.7.4. статті 7 ЗУ "Про податок на додану вартість", податковий та п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств") основною умовою формування податкового кредиту та віднесення витрат на придбання товарів до складу валових витрат є подальше використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під час перевірки контролюючому органу були надані належним чином оформлені документи, яким підтверджено отримання ВАТ "Любомирський ВСЗ" товарів, запчастин та основних засобів від ТОВ "СК-Євробуд". Зазначені документи спростовують висновок про те, що операція купівлі-продажу товарів, запчастин та основних засобів а, що відбулася між ВАТ "Любомирський ВСЗ" та ТОВ "СК-Євробуд" є такою, що не спричиняє реального настання правових наслідків.

Із змісту абзацу 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" вбачається, що кваліфікуючою ознакою документів, підтверджуючих валові витрати, є обов'язковість їх ведення (зберігання) за правилами ведення податкового обліку. Чинне законодавство не містить переліку документів, обов'язкових для ведення і зберігання з метою їх застосування в податковому обліку, а тому, жодний документ по формальній ознаці не може бути визнаний підтверджуючим або не підтверджуючим валові витрати.

Виходячи з наведеного, позивач вважає висновок ДПІ у Рівненському районі про те, що ВАТ "Любомирський ВСЗ" неправомірно віднесене до складу валових витрат 520 142грн по операції придбання у ТОВ "Ск-Євробуд" запчастин та основних засобів та включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплаченого в ціні запчастин та основних засобів постачальнику ТОВ "Ск-Євробуд", необґрунтованим та безпідставним.

Щодо твердження податкового органу про порушення ВАТ "Любомирський ВСЗ" пункту 5.1. статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 , абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334/94-ВР(із змінами і доповненнями, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/94-ВР від 03.04.1997 року, що призвело до завищення валових витрат у деклараціях з податку на прибуток (Сторінки 11-12 Акту перевірки) та завищення податкового кредиту (Сторінка 40 Акту перевірки) по операції придбання у СПД ОСОБА_6 запчастин та піску

Під час перевірки Рівненською ДПІ встановлено, що господарські операції з поставки СПД ОСОБА_6 ВАТ "Любомирський ВСЗ" оформлено первинними бухгалтерськими документами (видаткові та податкові накладні).

Із змісту абзацу 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" вбачається, що кваліфікуючою ознакою документів, підтверджуючих валові витрати, є обов'язковість їх ведення (зберігання) за правилами ведення податкового обліку. Чинне законодавство не містить переліку документів, обов'язкових для ведення і зберігання з метою їх застосування в податковому обліку, а тому, жодний документ по формальній ознаці не може бути визнаний підтверджуючим або не підтверджуючим валові витрати.

Щодо зазначеного в Акті факту ненадання СПД ОСОБА_6 до податкового органу податкових декларації за жовтень та грудень 2010 року

У відповідності до п. 10.2 ст. 10 Закону України „Про податок на додану вартість" платники податку особисто, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до пп. „а" пп. 7.7.2 п. 7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" умовою бюджетного відшкодування покупцю є сплата ним ціни товарів (послуг) продавцю, а не сплата останнім податку до бюджету.

Таким чином, несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) не впливає на податковий кредит покупця.

Виходячи з наведеного, позивач вважає висновок ДПІ у Рівненському районі про те, що ВАТ "Любомирський ВСЗ" неправомірно віднесене до складу валових витрат 27 618 грн. по операції придбання у СПД ОСОБА_6 піску та включено до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого в ціні піску постачальнику СПД ОСОБА_6, необґрунтованим та безпідставним.

Щодо твердження податкового органу про порушення ВАТ "Любомирський ВСЗ"пп.139.1.9 п.139.1.ст.139 розділу ІІІ ПКУ, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/94-ВР від 03.04.1997 року, що призвело до завищення валових витрат у деклараціях з податку на прибуток (Сторінки 22-28 Акту перевірки) та завищення податкового кредиту (Сторінка 40 Акту перевірки) по операції придбання у ТзОВ "Промислові мастила" мастил, нігролу.

Підставою для встановлення зазначеного порушення стали матеріали позапланової невиїзної перевірки ТзОВ "Промислові мастила" (м. Бориспіль) за період квітень, травень, червень 2011року з питань дотримання вимог податкового законодавства (акт від 17.11. 2011року № 756/23-2/20601546) проведеної Бориспільською об'єднаною ДПІ .

Виходячи з матеріалів позапланової невиїзної перевірки та матеріалів перевірок щодо декларування та сплати податкових зобов'язань по ланцюгу постачальників Тов. "Промислові мастила" підприємств ТОВ "ВЕГАПЛЮС", ТОВ "СІСІУС-СЕРВІС КІА"ДПІ у Рівненському районі під час перевірки зроблений висновок про те, що усі операції купівлі-продажу по контрагентах покупцях ТзОВ "Промислові мастила" за період з квітня по червень 2011року не спричиняють настання правових наслідків, а отже вважаються нікчемними по ланцюгу постачання (сторінка 27 Акту перевірки).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"№168/97-ВР від 03.04.1997 року, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З аналізу вищенаведених норм права слідує, що підставою для формування валових витрат та податкового кредиту є наявність первинного документа та податкової накладної, що підтверджують понесені підприємством валові витрати та сформований податковий кредит. При цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції, вчинені підприємством в рамках господарської діяльності та спрямовані на отримання в майбутньому прибутку.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, податкові наслідки виникають саме з факту господарської операції, а ні з факту укладання цивільно-правової угоди і виникнення договірних правовідносин (зобов'язань). Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Під час перевірки контролюючому органу були надані належним чином оформлені документи яким підтверджено отримання мастил, нігролу ВАТ "Любомирський ВСЗ" від ТзОВ "Промислові мастила" та які стали підставою для формування показників сум податкового кредиту та валових витрат.

Зазначені документи спростовують висновок про те, що операція купівлі-продажу мастил, нігролу, що відбулася між ВАТ "Любомирський ВСЗ" та ТзОВ "Промислові мастила" є такою, що не спричиняє реального настання правових наслідків. Достовірність записів в первинних документах підтверджена актом перевірки, товарність операцій та оплата товару відповідачем не заперечується, податкові накладні містять всі реквізити, передбачені законом.

Виходячи з наведеного, позивач вважає висновок ДПІ у Рівненському районі про те, що ВАТ "Любомирський ВСЗ" неправомірно віднесене до складу валових витрат 10 122 грн. по операції придбання у ТзОВ "Промислові мастила" мастил та нігролу та включено до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого в ціні мастил та нігролу постачальнику ТзОВ "Промислові мастила", необґрунтованим та безпідставним.

Щодо твердження податкового органу про порушення ВАТ "Любомирський ВСЗ"п.198.3 ст.198 розділу V Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту у серпні 2011року по дебіторській заборгованості ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод-ЛТД" на суму 1 450 472,00грн..

Під час перевірки Рівненською ДПІ встановлено, що згідно даних бухгалтерського обліку ВАТ "Любомирський ВСЗ"та відомостей по рахунку 631 "Дебіторська заборгованість"на підприємстві обліковується дебіторська заборгованість перед ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод-ЛТД" в сумі 8 702 834,00грн., в тому числі ПДВ 1 450 472,33 грн. Врахувавши той факт, що ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод-ЛТД"Постановою суду від 17.08. 2011р. визнано банкрутом, контролюючим органом зроблено висновок, що з моменту визнання контрагента-дебітора банкрутом ВАТ "Любомирський ВСЗ"зобов'язане відкоригувати податковий кредит на суму 1 450 472,00грн.

З таким висновком ВАТ "Любомирський ВСЗ"не згідний з наступного:

Відповідно до пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 р. І ПКУ безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає, зокрема, одній із таких ознак: заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна суб'єктів господарювання, оголошених банкрутами у встановленому законом порядку або знятих з реєстрації як суб'єкти господарювання у зв'язку з їх ліквідацією.

Оскільки ВАТ "Любомирський ВСЗ" після перерахування попередньої (авансової) оплати постачальнику первісному боржнику - ВАТ "Дрогобицький машинобудівний завод"товар від постачальника отримав, він як покупець втрачає право на нарахування податкового кредиту та повинен його відкоригувати на дату списання дебіторської заборгованості у зв'язку з невикористанням товарів/послуг в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Наслідки визнання боржника банкрутом встановлені стст. 23, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

ВАТ "Любомирський ВСЗ"у місячний термін з моменту публікації оголошення про визнання ВАТ "Дрогобицький машинобудівний завод"банкрутом надав господарському суду Запорізької області заяву про визнання кредитором у справі № 19/5009/4149/11 із заявленням грошових вимог у сумі 9 035 344,00 грн., яка отримана канцелярією суду 29.09.2011р.

Згідно до п. 6 статті 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Згідно до п. 2 статті 32 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.

Отже, підтвердженням відсутності у боржника майна і, як наслідок, незадоволення вимог кредиторів, до яких належить ВАТ "Любомирський ВСЗ", може бути ухвала про затвердження ліквідаційного балансу ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод-ЛТД", наявність якої засвідчить виникнення у ВАТ "Любомирський ВСЗ"безнадійної дебіторської заборгованості.

Оскільки на момент перевірки контролюючим органом ліквідаційний баланс ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод-ЛТД", не затверджено підстави для коригування ВАТ "Любомирський ВСЗ" податкового кредиту відсутні.

Представники позивача, з мотивів викладених у позовній заяві, позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити повністю.

Представник відповідача, з мотивів викладених в письмових запереченнях (т. 1 а.с. 227-231), позов не визнала, просила в задоволенні відмовити повністю.

Прокурор у судове засідання не з'явився, про дату, час, місце судового засідання судом повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив. Судом не визнавалася обов'язковою участь прокурора в судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі прокурора за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що з 16.01. 2012 року по 24.02. 2012 року ДПІ у Рівненському районі було проведено планову виїзну перевірку ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод"з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10. 2010 р. по 30.09. 2011 р. Її результати оформлені актом № 134/24/23-141/05467240 від 01.03. 2012 р. (т. 1 а.с. 23-57).

На підставі акту перевірки ДПІ у Рівненському районі винесено податкові повідомлення-рішення:

- форми "Р"№ 0000112351 від 16.03. 2012р., згідно якого ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод"збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток підприємств"в розмірі 4 849 610,00 грн., в тому числі 4 407383,00 грн. -за основним платежем та 442227,00 грн. - за штрафними санкціями (т. 1 а.с. 20, 22);

- форми "Р"№ 0000122351 від 16.03. 2012р., згідно якого ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод"збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість"в розмірі 2 838 411,00 грн., в тому числі 2 271 132,00грн. -за основним платежем та 567 279,00 грн. - за штрафними санкціями (т. 1 а.с. 21, 22).

Публічне акціонерне товариство "Любомирський вапняно-силікатний завод" зареєстровано в Єдиному державнному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та є правонаступником відкритого акціонерного товариства "Любомирський вапняно-силікатний завод" (т. 1 а.с. 209, 210).

При дослідженні матеріалів справи, судом встановлено, що, згідно з Актом перевірки, станом на 01.10. 2010 року та станом на 30.09. 2011 р. згідно бухгалтерського обліку ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" по кредиту рахунка 631 "Розрахунки з постачальниками" рахується кредиторська заборгованість перед ТОВ ТК "Мерида"в сумі 3 560 649,29 грн..

Висновки податкового органу про порушення позивачем пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, із змінами та доповненнями, в результаті чого завищено задекларований суб'єктом господарювання показник валових витрат на суму 2967 208 грн. 00 коп. та занижено скоригований валовий дохід на суму 3 560 649,0 грн. в ІV кварталі 2010 р. обґрунтовуються тим, що ТОВ ТК "Мерида"м. Дніпропетровськ знято з податкового обліку в ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська 25.10. 2010 р., держреєстрацію підприємства скасовано 10.11. 2010 р. Оскільки підприємство ліквідовано, то заборгованість є безнадійною і не буде погашена. Відповідно ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод"безоплатно отримано товари та послуги від ТОВ ТК "Мерида"на суму 3 560 649,29 гривень.

У відповідності до вимог пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, з наступними змінами та доповненнями, безповоротна фінансова допомога -це:

- сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;

- сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;

- сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;

- основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

- сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Буквальний зміст норми абз. 3 пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 08.12.1994 року, вказує на те, що для цілей податкового обліку розглядається як безповоротна фінансова допомога лише сума заборгованості, після закінчення строку позовної давності, а не будь-яка заборгованість, що має статус безнадійної.

Слід зазначити, що орган державної податкової служби в акті перевірки посилається на те, що державна реєстрація контрагента позивача була скасована, а тому припинився строк позовної давності.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як передбачено ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Господарська операція по отриманню позивачем у ТОВ ТК "Мерида"товару оформлена наступними документами:

- договором поставки № 27/07-09.2 від 27.07.2009р. з Додатком № 1 від 27.07.2009року, Договором Поставки № 01- 09/09 від 01.09.2009року, Договором Поставки № 01/10/09 від 01.10.2009року з Додатком від 01.10.2009року, Договором Поставки № 04-11/09 від 04.11.2009року з Додатком від 04.11.2009року, Договором Поставки № 23/02-10 від 23.02.2010року з Додатком від 23.02.2010року, Договором Поставки № 05-03/10 від 05.03.2010року з Додатком № 1 від 05.03.2010року;

- видатковою накладною РН № 5081 від 05.08.2009р.на суму 498 000,00грн.(в т.ч.ПДВ в сумі 83000,0грн.); видатковою накладною РН № 5082 від 05.08.2009р. на суму 48 000,00грн.(в т.ч.ПДВ в сумі 8000,0грн.), видатковою накладною РН № 28081 від 28.08.2009р. на суму 128 000,00грн.(в т.ч.ПДВ в сумі 21333,33грн.), видатковою накладною РН № 3108081 від 31.08.2009р. на суму 346 000,00грн.(в т.ч.ПДВ в сумі 57 666,67грн.), видатковою накладною РН № 29091 від 29.09.2009р. на суму 539 997,80грн.(в т.ч.ПДВ в сумі 89999,63грн.), видатковою накладною РН № 30091 від 30.09.2009р. на суму 180 000,00грн.(в т.ч.ПДВ в сумі 30 000,0грн.), видатковою накладною № 0110-01 від 01.10.2009р. на суму 870 000,00грн.(в т.ч.ПДВ в сумі 145 000,0грн.), видатковою накладною № 2411-02 від 24.11.2009р. на суму 70 000,00грн.(в т.ч.ПДВ в сумі 11666,67грн.), видатковою накладною № 1111-01 від 11.11.2009р. на суму 590 000,00грн.(в т.ч.ПДВ в сумі 98 333,33грн.), видатковою накладною № 2402-01 від 24.02.2010р. на суму 75 000,00грн.(в т.ч.ПДВ в сумі 12500,0грн.), видатковою накладною № 2302-03 від 23.02.2010р. на суму 95 005,60грн.(в т.ч.ПДВ в сумі 15 834,27грн.), видатковою накладною № 2602-01 від 26.02.2010р. на суму 46 594,40грн.(в т.ч.ПДВ в сумі 7 765,73грн.), видатковою накладною № 0503-01.від 05.03.2010р. на суму 54 233,13грн.(в т.ч.ПДВ в сумі 9038,86грн.), видатковою накладною № 1003-01 від 10.03.2010р. на суму 555 805,77грн.(в т.ч.ПДВ в сумі 92634,29грн.), видатковою накладною №1803-01 від 18.03.2010р. на суму 215 021,99грн.(в т.ч.ПДВ в сумі 35 837,0грн.), видатковою накладною № 3103-02 від 31.03.2010р. на суму 131 283,80грн.(в т.ч.ПДВ в сумі 21880,63грн.) (т. 1 а.с. 58-93).

Оплата за отриманий товар проведена безготівково, що підтверджується -банківськими виписками, за 10.09. 2009 р.на суму 10 200,00грн; за 30.09. 2009 р. на суму 150 000,00 грн.; за 13.10. 2009 р. на суму 7 200,00грн.; за 27.10. 2009 р. на суму 40 950,00 грн.; за 03.11. 2009 р. на суму 634,00 грн.; за 12.11. 2009 р. на суму 16 240,00 грн.; за 23.11. 2009 р. на суму 9 000,00грн.; за 17.12. 2009 р. на суму 8 200,00грн.; за 21.12. 2009 р. на суму 16 234,00 грн.; за 11.01. 2010 р. на суму 28 000,00 грн.; за 20.01. 2010 р. на суму 80 000,00 грн.; за 19.02. 2010 р. на суму 1170,00 грн.; за 23.02. 2010 р. на суму 65 000,00 грн.; за 10.03. 2010 р. на суму 25 000,00 грн.; за 26.03. 2010 р. на суму 8 120,00 грн.; за 30.03. 2010 р. на суму 900,00 грн.; за 16.04. 2010 р. на суму 8 120,00 грн.; за 20.04. 2010 р. на суму 11500,00 грн.; за 22.04. 2010 р. на суму 30 450,00 грн.; за 30.04. 2010 р. на суму 137 000,00 грн.; за 07.05. 2010 р. на суму 30 000,00 грн.; за 14.05. 2010 р. на суму 16 240,00 грн.; за 07.05. 2010 р. на суму 35 400,00 грн.; за 25.05. 2010 р. на суму 16240,00 грн.; за 03.06. 2010 р. на суму 40 600,00 грн.; за 11.06. 2010 р. на суму 42100,00 грн.; за 16.06. 2010 р. на суму 42 630,00 грн.; за 27.07. 2010 р. на суму 20 300,00 грн. (т. 1 а.с. 94-123).

Кредитове сальдо по 631 з ТОВ ТК "Мерида"станом на 30.09. 2011 р. становить 3 560 649,29 грн.

За аналізом наявних у матеріалах справи договорів поставки укладених між позивачем та ТОВ ТК "Мерида"судом встановлено, що ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" прийняв на себе зобов'язання розрахуватися за отриманий від ТОВ ТК "Мерида"товар протягом 10 календарних днів з моменту передачі товари, зокрема такий порядок встановлений договором поставки пунктом 3.2. № 27/07-09.2 від 27.07. 2009 р., пунктом 2.5 Договору Поставки № 01- 09/09 від 01.09. 2009 року, пунктом 2.5 Договору Поставки № 01/10/09 від 01.10.2009 року, пунктом 2.5 Договору Поставки № 04-11/09 від 04.11. 2009 року, пунктом 3.2 Договору Поставки № 23/02-10 від 23.02. 2010 року.

Пунктом 1 статті 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином періодом від якого обліковується термін позовної давності по кожній поставці товару підліковується від 11 календарного дня з дати якою оформлено видаткову накладну за якою товар переданий від покупця до постачальника. Судом встановлено, що по жодній з операцій поставки станом на дату проведення податковим органом перевірки строк позовної давності не закінчився.

Крім того, при проведенні податковим органом перевірки не зясовувалось питання заміни кредитора у вказаних зобов'язаннях.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що ЦК України не містить правового інституту припинення строку позовної давності.

Отже, посилання відповідача у акті перевірки на пропуск строку позовної давності є необґрунтованим.

Крім того, податковим органом не надано доказів того, що станом на 4 квартал 2010 року позивачу було відомо про ліквідацію контрагента (ТОВ ТК "Мерида").

Відповідно до ч. 5 ст. 111 ЦКУ юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення ТОВ ТК "Мерида"відповідач суду не надав. Таким чином, висновки посадових осіб ДПІ у Рівненському районі щодо отримання ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод"безповоротної фінансової допомоги є передчасним та таким, що не підтверджується документально.

За таких обставин, висновок відповідача щодо заниження ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод"у четвертому кварталі 2010 року скоригованого валового доходу на суму 3 560 649,00 грн. кредиторської заборгованості перед ТОВ ТК "Мерида"не ґрунтується на законі та є неправомірним.

В акті перевірки податковим органом зроблений висновок про те, що оскільки ВАТ "Любомирський "ВСЗ"не здійснено компенсації вартості товару, не понесло витрат на їх придбання повинно було відкоригувати валові витрати, які в минулих податкових періодах були включені підприємством до валових витрат.

Підпунктом 5.2.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), або дата оприбуткування платником податку товарів (п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Оскільки ВАТ "Любомирський ВСЗ"отримував товар від ТОВ ТК "Мерида"на виробничі потреби, тому на підставі п. 11.2 ст. 11 та п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"їх вартість була віднесена до складу валових витрат у податковому періоді, на який припадала перша подія (отримання товару), що було підтверджено під час перевірки.

Пункт 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"не встановлює порядку ведення податкового обліку, а дає поняття валових витрат та їх складу і ним не передбачена норма, яка б зобов'язувала платника податку зменшувати або коригувати валові витрати на суми отриманих послуг, віднесених ним до валових витрат по першій з подій (отримання послуги), у разі неоплати товару у межах строку позовної давності . Окрім цього,безповоротною фінансовою допомогою вартість отриманих ВАТ "Любомирський ВСЗ"товарів стане саме з моменту сплину строку позовної давності, а не з моменту отримання послуги.

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону України № 334, установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Діючим Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" не передбачена норма, яка б зобов'язувала платника податку зменшувати або коригувати валові витрати на суми товарів, віднесених ним до валових витрат по першій з подій (оприбуткування товару), у разі неоплати товарів у межах строку позовної давності та віднесення такої кредиторської заборгованості до валового доходу відповідно до вимог п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону.

За таких обставин, висновок відповідача щодо завищення ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод"у четвертому кварталі 2010 року валових витрат на суму 2 967 208 грн. 00 коп. по кредиторської заборгованості перед ТОВ ТК "Мерида"не ґрунтується на законі та є неправомірним.

Висновок податкового органу про порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаток на додану вартість"від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР , із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено скоригований податковий кредит на суму 593 442,0 грн. у листопаді 2010 р. також обґрунтовується тим, що кредиторська заборгованості перед ТОВ ТК "Мерида"набула ознак безнадійної. А товари є безоплатно отриманими. Згідно із п.п. 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97 від 03.04. 1997 року із змінами та доповненнями податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з п. 4.5 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню. Аналогічно, згідно з п. 192.1 Податкового кодексу України (ПКУ), якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Згідно з п. 4.5.1 статті 4 цього ж Закону, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів (послуг).

Згідно з підпунктом 4.5.2 статті 4 цього Закону, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається збільшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно збільшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку; б) отримувач відповідно збільшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення перерахунку.

Станом на дату подання ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод"Декларації з податку на додану вартість за листопад 2010 р. кредиторська заборгованості перед ТОВ ТК "Мерида"не набула ознак безнадійної, отже, у спірному випадку, за правилами п. 4.5 ст. 4 Закону, у ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" не було обов'язку коригувати суми податкового кредиту.

Крім того, податковими органами долучено до матеріалів справи як доказ Постанова Рівненського міського суду Рівненської області від 29.11. 2011 року про закриття кримінальної справи. З вказаної Постанови вбачається, що ОСОБА_5 визнав вину у вчиненні злочину по суті обвинувачення (серед інших епізодів, які були в обвинуваченні існував епізод по відносинам з ТОВ "МЕРИДА", що є предметом дослідження в дані адміністративній справі).

З пояснень представника відповідача судом встановлено, що Постанова долучена з метою звільнення від доказування правомірності податкових-повідомлень рішень за епізодами, які є спільними для кримінальної та адміністративної справи.

Водночас, Постанова про закриття кримінальної справи не може бути беззаперечним доказом правомірності рішень податкового органу з огляду на таке.

Відповідно до ст.72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Системний аналіз зазначеної процесуальної норми дозволяє дійти висновку, що:

- обов'язковим для адміністративного суду є вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Відповідно до ст.32 КПК України, вирок це рішення суду першої інстанції про винність або невинність особи. Водночас, відповідачем в якості доказу в адміністративній справі надано Постанову, яка не є вироком у кримінальній справі. Крім того, в зазначеній Постанові, суд вирішив закрити кримінальну справу, що відповідно виключає можливість винесення вироку щодо цієї ж особи. Таким чином, Постанова у кримінальній справі не є обов'язковою для адміністративного суду, оскільки ч. 4 ст.72 КАС України встановлює таку обов'язковість лише щодо вироку суду у кримінальній справі, яким не є вказана Постанова, якою закрито кримінальну справу відносно фізичної особи ОСОБА_5

- вирок у кримінальній справі є обов'язковим для суду при розгляді адміністративної справи про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок. Предметом розгляду адміністративної справи є саме правомірність дій суб'єкта владних повноважень (ДПІ в Рівненській області) правовими наслідками яких є донарахування ПАТ "ЛВСЗ" податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства, а не питання правових наслідків дій чи бездіяльності керівника ПАТ "ЛВСЗ". Також, необхідно враховувати й положення ст.2 КАС України, відповідно до якої завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Отже, розгляд будь-якої адміністративної справи може стосуватися лише наслідків дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а не фізичної або юридичної особи приватного права, в зв'язку з чим, вважаємо, що положення ч. 4 ст.72 КАС України в частині слів "..при розгляді адміністративної справи про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок.."може стосуватися лише вироку, який ухвалений щодо суб'єктів владних повноважень. Таким чином, адміністративна справа не є справою про правові наслідки дій чи бездіяльності фізичної особи (яка не є суб'єктом владних повноважень), щодо якої ухвалено Постанову суду у кримінальній справі, в зв'язку з чим зазначена Постанова не може бути обов'язковою для адміністративного суду при розгляді справи даної справи.

- вирок суду в кримінальній справі є обов'язковим при розгляді адміністративної справи лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. З вказаного положення слідує, що інші питання, які можуть бути зазначені в вироку суду в кримінальній справі не є обов'язковими для адміністративного суду. Водночас, позивачем у справі не заперечується факт включення до складу валових витрат та складу податкового кредиту сум, які донараховані відповідачем за час перебування на посаді керівника ОСОБА_5, при цьому обов'язок довести їх неправомірність покладається на відповідача. Але такі питання мали б з'ясовуватися лише при розгляді адміністративної справи відносно суб'єкта владних повноважень.

Аналогічні позиції щодо застосування приписів ч. 4 ст.72 КАС України містить й судова практика при вирішенні адміністративних справ Вищим адміністративним судом України. Наприклад при розгляді адміністративної справи № К-1567/07, Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 11.06.2009 року дійшов висновку, що сам лише факт визнання винним директора у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.212 КК України, не є безумовним свідченням укладення ним від імені підприємства будь-яких договорів, що суперечать інтересам держави, зокрема фіктивних договорів, обставини щодо безтоварного характеру операцій з поставки, вказаним вироком не встановлені.

Тобто з вказаного висновку слідує, що наявність вироку не може свідчити про правомірність чи неправомірність господарських операцій, якщо під час розгляду кримінальної справи такі обставини не досліджувалися та не встановлювалися. Як свідчить Постанова про закриття кримінальної справи, питання правомірності донарахування податкових зобов'язань (яке є предметом розгляду даної адміністративної справи не досліджувалося, й обставини формування позивачем валових витрат та податкового кредиту не встановлювалися.

В іншій подібній справі, Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 19.01.2011 року № К-27629/10, зазначив наступне "..Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, яке, на думку податкового органу полягало у тому, що суд не поклав в основу судового рішення обставини, встановлені постановою Кролевецького районного суду Сумської області від 10.02.2010 у справі № 3-107/10 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 155-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення ОСОБА_1. В силу вимог ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Спірним питання у справі за позовом ВКП ТОВ "Торгсервіс"до Глухівської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області є питання, чи було допущене суб'єктом господарювання-юридичною особою порушення вимог п. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"та чи правомірно застосовано до такого суб'єкта господарювання штрафні санкції на підставі п. 1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". Тобто така справа не є справою про правові наслідки дій чи бездіяльності фізичної особи, щодо якої ухвалено постанову суду про притягнення до адміністративної відповідальності..."

Вказаний висновок Вищого адміністративного суду України підтверджує позицію суду та свідчить про необхідність встановлення обставини відносно того чи є справа, яка розглядається адміністративним судом, справою про правові наслідки дій чи бездіяльності фізичної особи, щодо якої винесено Постанову про закриття кримінальної справи. Як зазначалося вище, дана адміністративна справа не є справою про правові наслідки дій чи бездіяльності фізичної особи, щодо якої винесено Постанову, а стосується питання правомірності податкових повідомлень-рішень відповідача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що не існує жодної з ознак, які встановлені ч. 4 ст.72 КАС України за наявності яких вирок суду у кримінальній справі є обов'язковим під час розгляду адміністративної справи, оскільки: - не існує самого вироку у кримінальній справі (Постанова на яку посилається відповідач не є вироком), судом не розглядається адміністративна справа відносно наслідків дій чи бездіяльності особи, відносно якої був би винесений вирок у кримінальній справі, крім того при винесенні Постанови про закриття кримінальної справи не досліджувалися питання правомірності віднесення донарахованих відповідачем сум податкових зобов'язань до складу валових витрат та складу податкового кредиту.

Щодо заниження позивачем доходів в ІІІ кварталі 2011 року на суму заборгованості у розмірі 10100000 грн., то суду слід зазначити наступне.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

У 2010 році та до 31.03. 2011 р. правила оподаткування податком на прибуток визначались Законом України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств"(далі - Закон № 334/94-ВР), а з 01.04. 2011 року - положеннями Податкового кодексу України. З 01.04. 2011 року в силу пункту 2 розділу ХІХ Прикінцевих положень ПК України, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"втратив чинність, та, відповідно до підрозділу 4 Розділу ХХ Перехідних положень ПК України, з 01.04.2011 почалося застосування Розділу ІІІ "Податок на прибуток підприємств".

Відповідно до п. 5 підрозділу 4 "Особливості справляння податку на прибуток"розділу ХХ "Перехідні положення"ПК України норми пункту 159.1 статті 159 цього Кодексу (безнадійна та сумнівна заборгованість) не поширюються на заборгованість, що виникла у зв'язку із затримкою в оплаті товарів, виконаних робіт, наданих послуг, якщо заходи щодо стягнення таких боргів здійснювалися до набрання чинності розділом ІІІ цього Кодексу.

Для оцінки спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон № 334/94-ВР з урахуванням Перехідних положень ПК України. Порядок врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості визначено статтею 12 Закону № 334/94-ВР.

Згідно з пп. 12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону № 334/94-ВР платник податку -покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій:

а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією;

б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

З змісту вказаних норм Закону слідує, що обов'язок платника податку-покупця збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини) по зобов'язаннях платника податку з несплаті вартості отриманих товарів, виконаних для платника податку робіт, наданих останньому послуг.

Актом перевірки встановлено, що у порушення пункту 5 підрозділу 4 "Перехідних положень"Податкового кодексу України ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод"не відобразило у ІІІ кварталі 2011року у складі доходів 10 100 000грн. заборгованості за тілом кредиту на 30-й календарний день від дня прийняття Ленінським районним судом м. Запоріжжя Рішення про стягнення зазначеної заборгованості з ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод"на користь ТОВ „Український промисловий банк" .

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та ТОВ „Український промисловий банк" 19.10. 2007 року був укладений кредитний договір № 63/КВ-07 на відкриття відновлюваної мультивалютної кредитної лінії, на підставі якого банк надав ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод" кредит у сумі 2 000 000 доларів США 00 центів. В забезпечення виконання позивачем зобов'язань по зазначеному кредитному договору був укладений іпотечний договор від 19.10. 2007 р. № 63/Zквіп-07(реєстр. №157) , відповідно до умов якого Банку в іпотеку було надано нерухоме майно, яке належить позивачу (т. 1 а.с. 124-130, 143-150).

Згідно Рішення Ленінського районного суді м. Запоріжжя від 15 березня 2011року у справі № 2-175/11 позов ТОВ „Український промисловий банк" про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто з ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод"солідарно з фізичною особою поручителем по кредиту на користь ТОВ „Український промисловий банк" 10 100 000,76 грн. заборгованості за тілом кредиту; 103 490,42 грн. процентів за користування кредитом; 1 286 216,68 грн. прострочених процентів за користування кредитом; 24 350,70 грн. щомісячної комісії за управління кредитною лінією; 437 102,66 грн. простроченої щомісячної комісії за управління кредитною лінією; 179 583,59 грн. пені за порушення строків (термінів) повернення кредиту та судові витрати по справі. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10 серпня 2011 року у справі № 22-4096/11 рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2011 року залишено без змін (т. 1 а.с. 138-142).

Згідно з підпунктом 14.1. 258 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України фінансовий кредит -кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами -нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

Згідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, який укладається між кредитором i позичальником у письмовій формі, в якому передбачаються мета, сума, термін кредиту, умови, порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права i відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, основними умовами надання кредиту є безумовне його повернення, строковість, платність, цільова спрямованість i забезпеченість.

Відповідно до п.п. 134.1.1 ПКУ об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження на території України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених відповідно до ст. 135 -137 ПКУ, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного періоду, визначених згідно зі ст. 138 -143 ПКУ, з урахуванням правил, установлених ст. 152 ПКУ.

Згідно з абзацом 1 п. 153.4.2 ПКУ не включаються до витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з: поверненням платником податку основної суми кредиту, у тому числі субординованого боргу, позики, частини консолідованого іпотечного боргу при погашенні іпотечного сертифіката участі, але не більше суми, сплаченої за придбання такого сертифіката іншим особам - кредиторам, процентної позики, а також з наданням основної суми кредиту, позики іншим особам - дебіторам, викупу (заміни) однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу відповідно до закону;

Ззідно абз. п. 153.4.1 ПКУ , не включаються в дохід і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням платником податку основної суми фінансових кредитів, у тому числі субординованого боргу, позик від інших осіб - кредиторів, а також поверненням основної суми фінансових кредитів, позик, наданих платником податку іншим особам - дебіторам, отриманням частини консолідованого іпотечного боргу власниками іпотечних сертифікатів участі, заміною однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу.

Термін "основна сума" означає суму наданого кредиту, позики або депозиту (строкових, довірчих рахунків) без урахування процентів, фіксованих виплат, премій, виграшів, суму консолідованого іпотечного боргу в частині, яка відповідає ціні зобов'язання;

Суд погоджується з доводами позивача про те, що з точки зору законодавства отримана ним сума кредиту не є товаром або послугою, оскільки отримана від банку сума позики підлягає безумовному поверненню. Окрім цього відносини по договорах продажу (реалізації) товарів та з продажу результатів робіт (послуг) та відносини по кредитних договорах є нетотожними за своєю суттю та регулюються різним нормами законів України.

Підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПКУ визначено, що до безнадійної заборгованості можливо віднести суму заборгованості, якщо вона відповідає одній з таких ознак:

а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості;

в) заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна:

суб'єктів господарювання, оголошених банкрутами у встановленому законом порядку або знятих з реєстрації як суб'єкти господарювання у зв'язку з їх ліквідацією;

г) заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності коштів, отриманих від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) та в інший спосіб, передбачений умовами договору застави, майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до погашення заборгованості в повному обсязі;

ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

У відповідності до положень підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПКУ на момент перевірки непогашена заборгованість перед ТОВ "Український промисловий банк"не набула ознак безнадійної, оскільки немає доказів того що Банк під час вжиття заходів стягнення не отримав від позивача суму грошей, щодо якої Ленінським районним судом м. Запоріжжя прийнято рішення про стягнення, або не задовольнив свої вимоги за рахунок майна позивача переданого в іпотеку ТОВ "Український промисловий банк".

Таким чином, враховуючи вищезазначене у сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість визнання відповідачем як доходу 10 100 000 грн. заборгованості за тілом кредиту на 30-й календарний день від дня прийняття Ленінським районним судом м. Запоріжжя Рішення про стягнення такої заборгованості з ВАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод"на користь ТОВ „Український промисловий банк".

Щодо твердження податкового органу про порушення ВАТ "Любомирський ВСЗ"пункту 5.1. статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 , абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334/94-ВР(із змінами і доповненнями, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/94-ВР від 03.04.1997 року, що призвело до завищення валових витрат у деклараціях з податку на прибуток (Сторінки 11-12 Акту перевірки) та завищення податкового кредиту (Сторінка 40 Акту перевірки) по операції придбання у СПД ОСОБА_6 запчастин та піску.

Під час перевірки Рівненською ДПІ встановлено, що господарські операції з поставки СПД ОСОБА_6 ВАТ "Любомирський ВСЗ"товарно-матеріальних цінностей оформлено наступними документами:

- накладна № 4/10 від 29.10. 2010 року на суму 22950,00грн. за пісок (податкова накладна № 4 від 29.10. 2010 року на суму ПДВ 4590,00грн.);

- накладна № 1/12 від 06.12. 2010 року на суму 1335,00 грн. за пісок (податкова накладна б/н від 06.12. 2010 року на суму ПДВ 267,00 грн.);

- накладна № 5/12 від 30.12. 2010 року на суму 3333,33 грн. за запчастини (податкова накладна № 5 від 30.12. 2010 року на суму ПДВ 666,67грн.)(т. 1 а.с. 199-201).

Не підтверджено господарські операції товарно-транспортними накладними, СПД ОСОБА_6 не надав до податкового органу податкові декларації за жовтень та грудень 2010 року, триває процедура припинення СПД ОСОБА_6.

Із змісту абзацу 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"вбачається, що кваліфікуючою ознакою документів, підтверджуючих валові витрати, є обов'язковість їх ведення (зберігання) за правилами ведення податкового обліку. Чинне законодавство не містить переліку документів, обов'язкових для ведення і зберігання з метою їх застосування в податковому обліку, а тому, жодний документ по формальній ознаці не може бути визнаний підтверджуючим або не підтверджуючим валові витрати.

Щодо відсутності товарно-транспортних накладних, на яке посилається відповідач, то це свідчить лише про недотримання норм законодавства про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства. Згідно з наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" № 363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу -це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем. Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Таким чином, відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних за певний період, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання позивачем товару.

Більше того, ні в Податковому кодексі України, ні в інших нормативних актах не згадується про товарно-транспортну накладну, як документ на підставі якого податковий орган має право визначати суму податкового зобов'язання або податкового кредиту з ПДВ платнику податків.

Разом з тим, факт отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від СПД ОСОБА_6 підтверджено копією журналу довіреностей.

Крім того, визначальним фактором, для формування податкового кредиту з ПДВ, є зв'язок придбаних товарів (робіт, послуг) із господарською діяльністю платника податків та наявність підтверджуючих первинних документів, що відображають реальність таких господарських операцій.

Судом встановлено, що факт використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у СПД ОСОБА_6 товарно-матеріальних цінностей, підтверджується долученими до матеріалів справи актами використання товарно-матеріальних цінностей та поясненнями позивача.

Щодо зазначеного в Акті факту ненадання СПД ОСОБА_6 до податкового органу податкових декларації за жовтень та грудень 2010 року, то у відповідності до п. 10.2 ст. 10 Закону України „Про податок на додану вартість" платники податку особисто, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до пп. „а" пп. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" умовою бюджетного відшкодування покупцю є сплата ним ціни товарів (послуг) продавцю, а не сплата останнім податку до бюджету.

Таким чином, несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) не впливає на податковий кредит покупця.

Крім того, ч. 2 ст.61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, не подав звітність, або не знаходиться за місцем своєї реєстрації, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру.

Виходячи з наведеного, суд вважає висновок ДПІ у Рівненському районі про те, що ВАТ "Любомирський ВСЗ"неправомірно віднесене до складу валових витрат 27 618 грн по операції придбання у СПД ОСОБА_6 піску та включено до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого в ціні піску постачальнику СПД ОСОБА_6, необґрунтованим та безпідставним.

Щодо твердження податкового органу про порушення ВАТ "Любомирський ВСЗ"пункту 5.1. статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 , абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12. 1994 р. № 334/94-ВР (із змінами і доповненнями, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/94-ВР від 03.04.1997 року, що призвело до завищення валових витрат у деклараціях з податку на прибуток (Сторінки 13-17 Акту перевірки) та завищення податкового кредиту по операції придбання у ТОВ "СК-Євробуд"товарів, запчастин та основних засобів (Сторінки 41-45 Акту перевірки).

Під час перевірки ДПІ у Рівненському районі встановлено, що господарські операції з поставки між ВАТ "Любомирський ВСЗ"та ТОВ "Ск-Євробуд"товарів, запчастин та основних засобів не підтверджено товаротранспортними накладними, на момент перевірки "ТОВ "Ск-Євробуд"припинено, ліквідовано, знято з обліку.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, податкові наслідки виникають саме з факту господарської операції, а ні з факту укладання цивільно-правової угоди і виникненя договірних правовідносин (зобовязань). Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що між позвачем та ТОВ "СК Євробуд" було укладено договори підряду та поставки № 01.10-10 від 01.10. 2010 року, № 11.10-10 від 11.10. 2010 року, № 03.11-10 від 03.11. 2010 року (т. 1 а.с. 170-176).

У зв'язку з поставкою товарно-матеріальних цінностей ТОВ "СК Євробуд" було виписано видаткові та податкові накладні: № 10110701 від 11.10. 2010 року, № 10210701 від 21.10. 2010 року, № 10210702 від 31.10. 2010 року, № 11030701 від 03.11. 2010 року, № 11150701 від 15.11. 2010 року та № 11290701 від 29.11. 2010 року (а.с. 177-182).

Виходячи з положень п.п. 7.4.1. п.7.4. статті 7 ЗУ "Про податок на додану вартість", податковий та п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" основною умовою формування податкового кредиту та віднесення витрат на придбання товарів до складу валових витрат є подальше використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під час перевірки контролюючому органу були надані належним чином оформлені документи, яким підтверджено отримання ВАТ "Любомирський ВСЗ"товарів, запчастин та основних засобів від ТОВ "СК-Євробуд"(т. 1 а.с. 186-187). Зазначені документи спростовують висновок про те, що операція купівлі-продажу товарів, запчастин та основних засобів, що відбулася між ВАТ "Любомирський ВСЗ"та ТОВ "СК-Євробуд"є такою, що не спричиняє реального настання правових наслідків.

Судом встановлено, що факт використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у ТОВ "СК Євробуд" товарно-матеріальних цінностей, підтверджується долученими до матеріалів справи актами використання товарно-матеріальних цінностей та поясненнями позивача (т. 1 а.с. 183-185).

Із змісту абзацу 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств"вбачається, що кваліфікуючою ознакою документів, підтверджуючих валові витрати, є обов'язковість їх ведення (зберігання) за правилами ведення податкового обліку. Чинне законодавство не містить переліку документів, обов'язкових для ведення і зберігання з метою їх застосування в податковому обліку, а тому, жодний документ по формальній ознаці не може бути визнаний підтверджуючим або не підтверджуючим валові витрати.

Товарно-транспортні накладні, не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Згідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/ сферою правового регулювання даного нормативного акту є правовідносини в сфері автомобільних перевезень вантажним транспортом, а не сфера податкових правовідносин. Окрім цього згідно до Правил товарно-транспортна накладна не є документом суворої звітності, оскільки наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22.05.2006 р. № 493 було виключено пункт 11.2. Правил, який передбачав, що товарно-транспортні накладні і дорожні листи вантажного автомобіля належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером.

Разом з тим, під час перевірки податковий орган ставить під сумнів товарність та реальність поставки ТОВ "СК-Євробуд"товарів, запчастин та основних засобів виходячи з того, що "ТОВ "Ск-Євробуд"припинено, ліквідовано, знято з обліку, працюючих - 2 особи, основні фонди відсутні"та встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ "СК-Євробуд". Проте, щодо якого періоду діяльності ТОВ "СК-Євробуд"контролюючим органом встановлені обставини, що свідчать про те, що зазначене підприємство ліквідоване, в Акті перевірки не зазначено.

Виходячи з наведеного, суд вважає висновок ДПІ у Рівненському районі про те, що ВАТ "Любомирський ВСЗ"неправомірно віднесене до складу валових витрат 520 142 грн. по операції придбання у ТОВ "Ск-Євробуд"запчастин та основних засобів та включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплаченого в ціні запчастин та основних засобів постачальнику ТОВ "Ск-Євробуд", необґрунтованим та безпідставним.

Що стосується висновків про завищення валових витрат внаслідок відсутності документального підтвердження наданих послуг, отриманих матеріалів як підстави для включення до складу валових витрат у I кварталі 2011 року в сумі 168801,00 грн.

Вказані висновки мотивовані фактом порушення вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12. 1994 року, чинного в повній мірі до 01.04. 2011 року, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з абз.4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з акту перевірки та визнано сторонами в судовому засіданні, висновок про завищення валових витрат 1 кварталу 2011року ґрунтується на тому, що сума валових витрат за І квартал 2011року у сумі 5211640 грн. обчислена під час перевірки особами, що її здійснювали відрізняється від показника, визначеного платником у рядку 04.1 Декларації про прибуток підприємства (5380441 грн).

Судом встановлено, що така розбіжність викликана не відсутністю або ненаданням до перевірки первинних документів, а тим, що визначення суми валових витрат здійснено податковим органом не у відповідності до норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до матеріалів перевірки (ст. 11 Акту ) судом встановлено, що перевірка показника 04.1 Декларації про прибуток підприємства здійснювалась на підставі оборотно-сальдових відомостей, аналізу рахунків та журналу проводок за рахунками 20, 22, 26, 28, 372, 631, 632 та первинних документів.

Матеріали перевірки (сторінки 17-19 Акту) містять опис алгоритму визначення суми валових витрат в 1 кварталі 2011р., так до уваги прийнято лише обороти за дебетом рахунків 2 та 9 класу в кореспонденції з рахунком 631.

У відповідності до Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов"язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року N 291, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 р. за N 892/4185

- рахунок 20 "Виробничі запаси" призначено для узагальнення інформації про наявність і рух належних підприємству запасів сировини і матеріалів (у тому числі сировина й матеріали, які є в дорозі та в переробці), будівельних матеріалів, запасних частин, матеріалів сільськогосподарського призначення, палива, тари й тарних матеріалів, відходів основного виробництва. За дебетом рахунку 20 "Виробничі запаси" відображаються надходження запасів на підприємство.

- За кредитом рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" відображається заборгованість за одержані від постачальників та підрядників товарно-матеріальні цінності, прийняті роботи, послуги, за дебетом -її погашення, списання тощо.

Таким чином, перевіркою при визначенні суми валових витрат 1 кварталу 2011 року віднесено вартість оприбуткованих товарно-матеріальних цінностей. Однак, такий алгоритм визначення валових суми витрат суперечить нормі п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

У відповідності до п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств від 28.12.1994, № 334/94-ВР, із змінами і доповненнями, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Саме виходячи із зазначених норм і було сформовано валові витрати на придбання товарів (робіт, послуг) 1 кварталу 2011 року в загальній сумі 5380441 грн, та відображено цей показник у р. 04.1 Декларації про прибуток.

При цьому варто зазначити, що оплата здійснювалась з поточного рахунку підприємства платіжними дорученнями, що підтверджено виписками банку.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.99 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, в розумінні Закону N 996-XIV платіжні доручення та виписки банку є первинними документами, що підтверджують факт списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг).

Всі суми оплат відображені у обліку підприємства бухгалтерськими проведеннями за дебетом рах 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" та кредитом рах 31 "Рахунки в банках", відображено в оборотно-сальдових відомостях досліджених під час перевірки.

При цьому, суд також бере до уваги ту обставину, що розрахунок є неповним, оскільки перевіркою не було прийнято до уваги суми авансів, сплачених постачальникам за матеріальні цінності, які призначались для використання у господарській діяльності, і тим самим, встановлено додаткові обмеження щодо віднесення витрат до валових витрат, чим порушено п. 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якою встановлено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

З огляду на зазначене, висновки податкового органу про заниження валових витрат у I кварталі 2011 року в сумі 168801,00грн. внаслідок відсутності документального підтвердження наданих послуг, отриманих матеріалів як підстави для включення до складу валових витрат є необґрунтованими.

Що стосується висновків про завищення валових витрат завищенням валових витрат внаслідок неправильного формування собівартості реалізованих товарів у ІІ кварталі 2011року на 559914 грн., у ІІІ кварталі 2011року на 473541 грн.

Вказані висновки мотивовані фактом порушення вимог підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, чинного з 01.01.2011 року крім розділу III "Податок на прибуток підприємств", що набув чинності з 01.04.2011 року.

Згідно з вимогами підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 розділу III Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.04.2011 року, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пункт 138.1. статті 138 розділу III Податкового кодексу України встановлює, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

В свою чергу, підпункт 138.1.1. цієї статті передбачає, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Із системного аналізу зазначених норм права встановлено, що до складу витрат відповідного періоду включаються, також, і витрати попередніх податкових періодів у зв'язку із реалізацією ТМЦ в наступних податкових періодах, тобто, в періодах, коли визнано доходи від реалізації товарів. При цьому законодавчо не визначено, що отриманий дохід має бути більшим або не меншим від понесених витрат. Таким чином, для визнання витрат собівартістю достатньо власне факту отримання будь-якого доходу від реалізації товарів (робіт, послуг).

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999 року, не тільки встановлює порядок визначення виробничої собівартості (включаються прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати), а й чітко визначає, що така собівартість є складовою собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг). Таким чином вказані два поняття не є тотожними.

У відповідності до Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов"язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року N 291, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 р. за N 892/4185

Рахунок 23 "Виробництво" призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг). За дебетом рахунку 23 "Виробництво" відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також розподілені загальновиробничі витрати і втрати від браку продукції (робіт, послуг) з технологічних причин, за кредитом - вартість фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом готової продукції (у дебет рахунків 26, 27), вартість виконаних робіт і послуг (у дебет рахунку 90), собівартість виготовлених у допоміжних (підсобних) виробництвах виробів, робіт, послуг (інструменту, енергії, ремонтно-транспортних послуг тощо).

Рахунок 90 "Собівартість реалізації" призначено для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг. За дебетом рахунку 90 "Собівартість реалізації" відображається виробнича собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг; фактична собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок)

Крім того, рахунок 23 "Виробництво" взагалі не враховує собівартості реалізованих покупних запасів, відмінних від продукції власного виробництва (матеріали, товари призначені для продажу без додаткової обробки, тощо). Тоді як їх собівартість відображається за дебетом рахунку 90 в кореспонденції з кредитом рахунку 28 "Товари".

З аналізу додатку 2 до Акту перевірки вбачається, що під час визначення суми собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) ІІ-ІІІ кварталів 2011 року перевіряючими враховано собівартість не реалізованої, а виготовленої продукції.

Зокрема, до складу прямих матеріальних витрат(рядок 5.1.1 СВ Декларації) включено суми, відображені кореспонденцією рахунків Дт23 Кт 201,203,207,209,22 Однак, зазначеною кореспонденцією рахунків бухгалтерського обліку відображається собівартість виготовленої, а не реалізованої продукції.

Оскільки в підпункті 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 розділу III Податкового кодексу України, мова йде не про виробничу собівартість, а про собівартість реалізації, то розрахунки відповідача, засновані на виробничій собівартості не є законними.

З огляду на таку некоректність розрахунків, як щодо визначення собівартості не реалізованої, а виготовленої продукції, вони не приймаються судом як належні і допустимі докази в справі.

Сукупність наведених обставин свідчить, що висновки про завищення позивачем валових витрат внаслідок неправильного формування собівартості реалізованих товарів є такими, що не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства.

Що стосується висновків про порушення пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України внаслідок зайвого віднесення витрат по залишках готової продукції, які залишилися невикористаними на 01.04. 2011 р. суду слід зазначити наступне.

Виходячи з матеріалів перевірки судом встановлено, що станом на 01.04.2011 року балансова вартість залишків запасів готової продукції по рах. 26 "Готова продукція" - становила 246686 грн.

Як зазначено у матеріалах перевірки (Стор.28 Акту) Позивачем у І кварталі 2011року у додатку К1/1 до Декларації про прибуток в таблиці 1 "Розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів"балансова вартість у готовій продукції відображена у сумі 138271 грн. Позивачем у І кварталі 2011 року віднесено не весь залишок готової продукції, а лише коефіцієнт матеріальної складової, який становить 56 відсотків залишку готової продукції, тобто 138271 грн. ( 246686 х 56% = 138271}. За результатами перерахунку відповідно до п. 5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"від 22.05. 1997 р. № 283/97 (із змінами ї доповненнями) у рядку 01.2 Декларацій "приріст балансової вартості запасів" за І квартал 2011р. приріст балансової вартості запасів становив 61 7548 грн. із яких залишок готової продукції на кінець звітного періоду становив 138271 грн.

Суд зауважує, що відповідач виключив із розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів позивача (додаток К1/1) декларації з податку на прибуток підприємств за 1 квартал 2011 року балансову вартість виробничих запасів, які на початок звітного року склали суму 138271 грн., що були придбані підприємством в період до 01.04.2011 року.

Щодо обґрунтованості вищезазначених висновків податкового органу, суд зазначає наступне.

Згідно підпунктом 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 розділу III Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.04.2011 року, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пунктом. 138.4 статті 138 Податкового кодексу витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в кому визнано доходи від реалізації таких товарів (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 138.3. статті 138 у цілях цього розділу суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.

Згідно п. 6 розділу І "Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства"(затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України12 січня 2011 р. за N 34/18772) (далі - Порядок № 984)факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до п.п. 5.2, 5.3 розділу ІІ Порядку № 984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Суд зауважує, що перевіркою не було встановлено, що витрати в сумі 108415 грн дійсно були повторно відображені у складі витрат уже в 2 кварталі 2011р., оскільки акт перевірки не містить ні твердження про те, що витрати в сумі 108415 грн були повторно включені до собівартості реалізованої продукції, ні будь-яких доказів вказаного порушення: не вказано первинних документів на підставі яких визначено суму завищення собівартості, не наведено кореспонденції рахунків операцій та не зазначено, в яких регістрах бухгалтерського обліку вказані операції відображені.

Через довільне тлумачення приписів податкового законодавства України, ДПІ у Рівненському районі зроблено висновок, що у відповідності до п.7 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового Кодексу України, оскільки залишки готової продукції були наявні на складі станом на 01.04.2011 року, то зі зміною порядку визначення об'єкту оподаткування із зазначеної дати платник зобов'язаний зменшити суму податкової собівартості 2 кварталу 2011 року на суму залишку балансової вартості готової продукції (за виключенням матеріальної складової). Однак, п.7 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового Кодексу України регулює порядок врахування в податковому обліку авансів отриманих та сплачених в перехідний період і жодним чином не зобов'язує платників податку коригувати собівартість на вартість залишків товарів (робіт, послуг) на дату набрання чинності розділом ІІІ Податкового Кодексу, тобто на 01.04.2011р.

Згідно з підпунктом 140.5. статті 140 установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Суд зауважує, що заборони на відображення "старих"запасів у податковому обліку не має ні у підрозділі III, ні у підрозділі 4 розділу ХХ ("Перехідні положения"по податку на прибуток) Податкового кодексу України.

Сукупність наведених обставин свідчить, що висновки про зайве віднесення витрат по залишках готової продукції, які залишилися невикористаними на 01.04.2011р. у сумі 108 415грн. є такими, що не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства.

Щодо твердження податкового органу про порушення ВАТ "Любомирський ВСЗ"пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 розділу ІІІ ПКУ, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/94-ВР від 03.04. 1997 року, що призвело до завищення валових витрат у деклараціях з податку на прибуток (Сторінки 22-28 Акту перевірки) та завищення податкового кредиту (Сторінка 40 Акту перевірки) по операції придбання у ТзОВ "Промислові мастила"мастил, нігролу суду слід зазначити наступне.

Підставою для встановлення зазначеного порушення стали матеріали позапланової невиїзної перевірки ТзОВ "Промислові мастила"(м. Бориспіль) за період квітень, травень, червень 2011 року з питань дотримання вимог податкового законодавства (акт від 17.11. 2011 року № 756/23-2/20601546) проведеної Бориспільською об'єднаною ДПІ.

Виходячи з матеріалів позапланової невиїзної перевірки та матеріалів перевірок щодо декларування та сплати податкових зобов'язань по ланцюгу постачальників ТзОВ "Промислові мастила"підприємств ТОВ "ВЕГАПЛЮС", ТОВ "СІСІУС-СЕРВІС КІА"ДПІ у Рівненському районі під час перевірки зроблений висновок про те, що усі операції купівлі-продажу по контрагентах покупцях ТзОВ "Промислові мастила"за період з квітня по червень 2011року не спричиняють настання правових наслідків, а отже вважаються нікчемними по ланцюгу постачання (сторінка 27 Акту перевірки).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"№ 168/97-ВР від 03.04. 1997 року, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З аналізу вищенаведених норм права слідує, що підставою для формування валових витрат та податкового кредиту є наявність первинного документа та податкової накладної, що підтверджують понесені підприємством валові витрати та сформований податковий кредит. При цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції, вчинені підприємством в рамках господарської діяльності та спрямовані на отримання в майбутньому прибутку.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, податкові наслідки виникають саме з факту господарської операції, а ні з факту укладання цивільно-правової угоди і виникнення договірних правовідносин (зобов'язань). Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Під час перевірки контролюючому органу були надані належним чином оформлені документи яким підтверджено отримання мастил, нігролу ВАТ "Любомирський ВСЗ"від ТзОВ "Промислові мастила"та які стали підставою для формування показників сум податкового кредиту та валових витрат (т. 1 а.с. 188-208).

Зазначені документи спростовують висновок про те, що операція купівлі-продажу мастил, нігролу, що відбулася між ВАТ "Любомирський ВСЗ"та ТзОВ "Промислові мастила"є такою, що не спричиняє реального настання правових наслідків. Достовірність записів в первинних документах підтверджена актом перевірки, товарність операцій та оплата товару відповідачем не заперечується, податкові накладні містять всі реквізити, передбачені законом.

Крім того, ч. 2 ст.61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, не подав звітність, або не знаходиться за місцем своєї реєстрації, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що висновок ДПІ у Рівненському районі про те, що ВАТ "Любомирський ВСЗ"неправомірно віднесене до складу валових витрат 10 122 грн. по операції придбання у ТзОВ "Промислові мастила"мастил та нігролу та включено до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого в ціні мастил та нігролу постачальнику ТзОВ "Промислові мастила", необґрунтованим та безпідставним.

Щодо твердження податкового органу про порушення ВАТ "Любомирський ВСЗ"п. 198.3 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту у серпні 2011року по дебіторській заборгованості ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод-ЛТД"на суму 1 450 472,00 грн. суду слід зазначити наступне.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за серпень 2011 року на суму 1 450 472,00грн. До такого висновку податковий орган прийшов на підставі того, що у ПАТ "Любомирський "ВСЗ"за договором поставки № П-18/07/709 від 18.10.2007року, договором поставки № П-18/07/719 від 29.11.2007року, договором відступлення права вимоги від 11.04.2008року, договором відступлення права вимоги від 05.08.2008року виникла дебіторська заборгованість ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод - ЛТД", м. Запоріжжя (код ЄДРПОУ 35490954)у розмірі 8 702834,00 грн., у тому числі ПДВ 1 450 472,33 грн. Ця дебіторська заборгованість виникла внаслідок перерахування ПАТ "Любомирський "ВСЗ"авансового платежу ВАТ "Дрогобицький машинобудівний завод " за договором поставки № П-18/07/709 від 18.10.2007року у розмірі 4 735344,00 грн., в т.ч. ПДВ 789 224,00грн. за поставку обладнання - пресу для виробництва цегли і блоків KSP801 та неотримання обладнання від останнього, а також авансового платежу ВАТ "Дрогобицький машинобудівний завод " за договором поставки № П-18/07/719 від 29.11.2007року у розмірі 4 300 000,00 грн., в т.ч. ПДВ. за поставку обладнання - пресу для виробництва цегли і блоків KSP801 та неотримання обладнання від останнього. У 2008 році між ВАТ "Дрогобицький машинобудівний завод "(первісний кредитор) та ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод - ЛТД"(Новий кредитор) були укладені Договір від 11.04.2008року про відступлення права вимоги за договором поставки № П-18/07/709 від 18.10.2007року та Договір від 05.08.2008року про відступлення права вимоги за договором поставки № П-18/07/719 від 29.11.2007року.

Актом перевірки встановлено, що станом на початок та кінець перевірки згідно бухгалтерського обліку ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод"по рахунку 631"Розрахунки з постачальниками" рахується дебіторська заборгованість перед ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод - ЛТД" в сумі 8 702 834,00 грн., в тому числі ПДВ 1 450 472,33грн..

ПАТ "Любомирський "ВСЗ"згідно п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04. 1997 року віднесло до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 1 450 472,33 грн. з перерахованого авансу ВАТ "Дрогобицький машинобудівний завод ".

Під час перевірки було встановлено, що строк позовної давності за дебіторською заборгованістю ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод -ЛТД" минув у зв'язку з визнанням останнього банкрутом, підприємство знято з обліку у ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя 17.08. 2011року.

Отже, на думку податкового органу, після визнання банкрутом ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод -ЛТД" сума дебіторської заборгованості, як заборгованість по якій минув строк позовної давності згідно пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України набуває статусу безнадійна заборгованість, а тому підставі для підстав для віднесення ПАТ "Любомирський "ВСЗ"до податкового кредиту суми перерахованих авансових платежів у немає.

Проте, суд не може погодитись з таким твердженням відповідача з огляду на наступне.

Згідно із пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає, зокрема, одній із таких ознак:

а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості;

в) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

Приписами ст. 609 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 205 ГК України господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання.

Статтею 91 ЦК України обумовлено, що "цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного дер жавного реєстру запису про її припинення".

Згідно з ст. 256 ЦК України "Позовна давність - це термін, у межах якого осо ба може звернутись до суду з вимогою про захист свого права або інтересу".

Згідно з ч. 5 та ч. 6 ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"від 14.05. 1992 року № 2343-XII вимоги, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними, та вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Тобто, після ліквідації підприємства-дебітора його зобов'язання вважаються припиненими (погашеними), а отже з цього моменту перестає існувати його заборгованість перед підприємством-кредитором.

Постановою господарського суду Запорізької області від 17.08.11 у справі № 19/5009/4149/11 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрогобицький машинобудівний завод - ЛТД" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором боржника призначено ініціюючого кредитора Товариство з обмеженою відповідальністю "ВД Авто", м. Київ

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач у строк, встановлений Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та у межах строку позовної давності звернувся до ліквідатора ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод -ЛТД з вимогою визнати грошові вимоги на загальну суму сумі 9 035 344,00 грн.. Тобто, позивач до закінчення строку позовної давності реалізував своє право щодо стягнення з ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод -ЛТД"дебіторської заборгованості шляхом подання заяви про визнання грошових вимог у справі про банкрутство.

Відповідно до визначень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Відповідно до статті 32 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи -банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи -банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику (органу, уповноваженому управляти майном), органам державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута.

Станом на початок та кінець перевірки звіт ліквідатора ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод -ЛТД"судом не затверджений, юридичну особу ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод -ЛТД" не ліквідовано, провадження у справі № 19/5009/4149/11 "Про визнання банкрутом ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод -ЛТД" не припинено.

Під час судового розгляду відповідачем не надано доказів про припинення юридичної особи ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод -ЛТД" з внесенням відомостей про таке припинення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

За таких обставин, висновок відповідача про те, що дебіторська заборгованість ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод -ЛТД" перед ПАТ "Любомирський вапняно-силікатний завод"набула ознак безнадійної не ґрунтується на законі та є неправомірним.

Крім того, що стосується тверджень відповідача щодо необхідності коригування позивачем податкового кредиту на підставі вищевказаних угод, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 року №168/97-ВР (який діяв на час вчинення господарських операцій з ВАТ "Дрогобицький машинобудівний завод") податковий кредит звітного періоду складається з суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку на протязі такого звітного періоду в зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання у оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податків.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи почали такі товари (послуги) та основні засоби використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарчої діяльності платника податків на протязі звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції на протязі такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 року передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 року підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником ПДВ, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх одержувача.

Судом встановлено, що ВАТ "Любомирський "ВСЗ""віднесло до складу податкового кредиту суми ПДВ з перерахованого ВАТ "Дрогобицький машинобудівний завод"22.10.2007 року за договором № П-18/07/709 від 18.10. 2007 року авансу в сумі 4 735 344, 00грн. та з перерахованого ВАТ "Дрогобицький машинобудівний завод" 18.12. 2007 року за договором № П-18/07/719 від 29.11. 2007року авансу в сумі 4 300 000, 00 грн.

Нормами ст. 192 Податкового кодексу України, передбачено порядок коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та одержувача підлягають відповідному коригуванню.

З аналізу наведеної норми права вбачається, що вона не підлягає розширеному тлумаченню, а має вичерпний перелік підстав, які дають право на проведення коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Отже, в даному випадку жодної події з наведеного вичерпного переліку не відбулося, а тому у позивача були відсутні підстави для коригування податкового кредиту за операціями з ТОВ "Дрогобицький машинобудівний завод -ЛТД".

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в Рівненському районі форми "Р" № 0000122351 від 16.03. 2012 року, згідно якого Публічному акціонерному товариству "Любомирський вапняно-силікатний завод" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 2838411,00 грн., в тому числі 2271132,00 грн. - за основним платежем та 567279,00 грн. - за штрафними санкціями та форми "Р" № 0000112351 від 16.03. 2012 року, згідно якого Публічному акціонерному товариству "Любомирський вапняно-силікатний завод" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток" в розмірі 4840564,00 грн., в тому числі 4398337,00 грн. - за основним платежем та 442227,00 грн. - за штрафними санкціями.

Разом з тим, згідно акту перевірки від 01.03. 2012 року податковим органом встановлено завищення валових витрат у ІІ кварталі 2011 року в сумі 6622 грн. у зв'язку з віднесенням на витрати придбання матеріалів у підприємців, що сплачують єдиний податок та звищення витрат у вз'язку з перерахуванням коштів первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу рооту на суму 14938 грн., в тому числі за ІІ квартал 2011 року - 928 грн., ІІІ квартал 2011 року - 14010 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки позивачем у ході судового засідання не надано суду жодного доказу щодо спростування висновків акту перевірки в цій частині, то суд дійшов висновку, що податковий орган приймаючи податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0000112351 від 16.03. 2012 року згідно якого Публічному акціонерному товариству "Любомирський вапняно-силікатний завод" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток" в розмірі 9046,00 грн., в тому числі 9046,00 грн. - за основним платежем діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Дані обставини є підставою для відмови в задоволенні цієї частини позовних вимог.

В силу вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно ст. 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, у ході судового засідання позивач частково довів суду обґрунтованість позовних вимог, а відповідач частково підтвердив правомірність своїх дій.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє часткове підтвердження в ході судового розгляду, то поданий позов належить задовольнити частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачу відмовлено. Враховуючи викладене та те, що позов задоволено частково на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, позивачу слід присудити з Державного бюджету України 2124 грн. 54 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення № 427 від 27.03. 2012 р. (а.с. 2).

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Рівненському районі форми "Р" № 0000122351 від 16.03. 2012 року, згідно якого Публічному акціонерному товариству "Любомирський вапняно-силікатний завод" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 2838411,00 грн., в тому числі 2271132,00 грн. - за основним платежем та 567279,00 грн. - за штрафними санкціями.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Рівненському районі форми "Р" № 0000112351 від 16.03. 2012 року в частині, згідно якої Публічному акціонерному товариству "Любомирський вапняно-силікатний завод" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток" в розмірі 4840564,00 грн., в тому числі 4398337,00 грн. - за основним платежем та 442227,00 грн. - за штрафними санкціями.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь позивача Публічного акціонерного товариства "Любомирський вапняно-силікатний завод" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2124 (дві тисячі сто двадцять чотири) грн. 54 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Зозуля Д. П.