Ухвала суду № 25624101, 26.06.2012, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2012 року м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Гайворонського С.П.

суддів Кононенко Н.А.

Сегеди С.М.

при секретарі Тьосовій Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль») до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитом за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2011 року,

встановила:

04 березня 2011 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, який в подальшому уточнювався, а саме було зменшено розмір позовних вимог, відповідно до яких позивач просив про стягнення у солідарному порядку з відповідачів на користь позивача заборгованості за кредитом у розмірі 25091,36 доларів CШA, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 199350,86 грн., судові витрати по сплаті державного мита в сумі 1700 гpн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 120,00 грн.

В обґрунтування позову представник позивача послався на те, що на підставі кредитного договору № 014/0035/73/91480 від 10 липня 2008 року укладеного між позивачем відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було перейменовано у публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції AT «Райффайзен Банк Аваль») та відповідачем ОСОБА_3, позивач надав ОСОБА_3 кредит у вигляді не відновлюваної кредитної лінії з лімітом 21049,00 доларів США, строком до 10 липня 2015 року зі сплатою 13.80 % річних.

Наданий ОСОБА_3 кредит був забезпечений порукою ОСОБА_4, про що 10 липня 2008 року укладено договір поруки №014/0035/73/91480/1.

_________________

Головуючий у першій інстанції - Луняченко В.О. Справа № 22 ц/1590/3550/2012 р.

Доповідач - Гайворонський С.П. Категорія ЦП : 27

Умови зазначеного кредитного договору позивачем виконані, проте відповідач ОСОБА_3, не виконує умови кредитного договору, а саме щомісячно не здійснює часткове погашення кредиту та не сплачує проценти за користування кредитом, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 199350,86 грн. що і стало підставою для звернення до суду.

В судовому засіданні:

- представник позивача уточнені позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити;

- представник відповідача, позовні вимоги не визнала, заперечувала проти задоволення позову, підтримуючи заперечення надані до матеріалів справи.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2011 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено.

Суд першої інстанції:

- стягнув солідарно з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Приморським РВ УМВС України в Одеській області, 24 лютого 1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1), ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_3, паспорт серії НОМЕР_3, виданий Київським РВ УМВС України в Одеській області, 23 вересня 1996 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2) на користь публічного акціонерною товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (65000, м. Одеса, вул. Садова, 10, МФО 328351, Код ЄДРПОУ 23876031, р/р 2909949) заборгованість за кредитом в сумі 25091,36 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 199350,86 грн. у тому числі: заборгованість за кредитом -18860,47 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 149846,43 грн; заборгованість за відсотками -2112,99 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 16787,11 грн; пеня за прострочення тілу кредиту-825,79 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 6560,90 грн; пеня за прострочення відсотків по кредиту-3292,11 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 26155,81 грн;

- стягнув в рівних частках з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») понесені судові витрати по сплаті держмита у розмірі 1 700,00 грн., ІТЗ судового збору 120,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позовній заяві в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи вищевказаний позов, суд першої інстанції виходив з того, що 10 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції AТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір 014/0035/73/91480 відповідно до якого позивач надав ОСОБА_3 кредит у вигляді не відновлюваної кредитної лінії з лімітом 21049,00 доларів США, строком до 10 липня 2015 року зі сплатою 13,80 % річних, а у забезпечення даних кредитних зобов'язань між банком ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 014/0035/73/91480/1, відповідно до якого ОСОБА_4 бере на себе зобов'язання за кредитним договором у випадку неналежного виконання кредитного договору ОСОБА_3 Відповідно до чого відповідачі несуть солідарну відповідальність перед банком.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору та вимогами ЦК України.

Відповідно до пп. 5.1 п. 5 кредитного договору від 10 липня 2008 року № 014/0035/73/91480 позивач повністю та в строки виконав зобов'язання по даному договору перерахувавши кредитні кошти на загальну суму 21049,00 доларів США.

ОСОБА_3 не виконала умови п.п. 6.1 п. 6 кредитного договору від 10 липня 2008 року, тобто щомісячно не здійснює часткове погашення кредиту та не сплачував відсотки за користування кредитом відповідно графіку, та після отримання повідомлення не повернула позивачу кредитні кошти та не сплатила вчасно відсотки, за користування кредитними коштами.

Згідно з п.п. 7.4 п. 7 кредитного договору від 10 липня 2008 року № 014/0035/73/91480 у випадку невиконання відповідачем умов зазначеного договору Кредитор має право достроково стягнути заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами від 10 липня 2008 року № 014/0035/73/91480/1 між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно п. 1.2 якого ОСОБА_4 на добровільних засадах бере на себе зобов'язання відповідати по зобов'язанням ОСОБА_3, які виникають з умов кредитного договору.

Відповідно до п. 2.1, п. 3.1 договорів поруки від 10 липня 2008 року № 014/0035/73/91480/1, у випадку невиконання або неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору, відповідачі несуть солідарну відповідальність перед Кредитором на всю суму заборгованості, встановлену на момент подання вимоги, включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки, відшкодування збитків.

Відповідачі з умовами договорів поруки були ознайомлені та згодні.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є порука.

Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу та пені.

У відповідності до ст. 611 ЦК України у випадку невиконання зобов'язання боржником настають правові наслідки у виді відшкодування збитків.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з вимогами ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно п. 5 кредитного договору від 10 липня 2008 року № 014/0035/73/91480 за порушення строків повернення суми кредиту, процентів за користування кредитом, передбачених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожен день прострочення.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до чинного законодавства неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Суд першої інстанції правильно встановив, що заборгованість відповідачів перед позивачем за кредитним договором від 10 липня 2008 року № 014/0035/73/91480 на даний час складає 25091,36 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ (1 долар дорівнює 7,9450 грн.) складає 199350,86 грн., у тому числі: - заборгованість за кредитом - 18860,47 доларів США, за курсом НБУ дорівнює 149846,43 грн.; заборгованість за відсотками - 2112,99 доларів США, що дорівнює 16787,71 грн.; пеня за прострочення кредиту - 825,79 дол. США, що дорівнює 6560,90 грн.; пеня за прострочення відсотків по кредиту - 3292,11 дол. США, що дорівнює - 2615581 грн.

Про порушення зобов'язання та необхідність повного погашення боргу відповідачі повідомлялись належним чином.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет KMУ).

Ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Ст. ст. 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Згідно з п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17 липня 2001 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють па підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів- нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

При цьому, районний суд правомірно зазначив за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Національний банк України видав ВАТ «Райффайзсп Банк Аваль» банківську ліцензію від 27 березня 1992 року за № 10 та дозвіл № 10-5 від 17 листопада 2009 року, на підставі якого Банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, в т.ч. з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. (а.с. 42-44).

Дійсна наявність грошових зобов'язань відповідачів перед позивачем та їх розмір підтверджується кредитним договором № 014/0035/73/91480 від 10 липня 2008 року, договором поруки № 014/0035/73/91480/1 від 10 липня 2008 року та наданими позивачем відповідним розрахунками (а.с. 8-11, 18-22, 29-30).

Судом першої інстанції вірно враховано, що позивачем надсилалися на адресу боржників - відповідачів відповідні претензії, які залишились без уваги зі сторони боржників та не були ними виконанні без поважних причин (а.с. 32-33).

На підставі вищевикладеного, районний суд дійшов до обґрунтованого висновку про правомірність заявлених позовних вимог та їх задоволені у повному обсязі.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як па підстави своїх заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 57 - 60 ЦПК.

Судова колегія вважає, що відповідачі не довели ті обставини, на які вони посилались як на підставу своїх заперечень щодо вищевказаного позову, що є обов'язком сторін згідно з засадами змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2011 року по цивільній справі за позовною заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль») до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитом - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді С.П. Гайворонський

Н.А. Кононенко

С.М. Сегеда