Ухвала суду № 25624053, 29.05.2012, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2012 року м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Гайворонського С.П.

суддів Кононенко Н.А.

Сегеди С.М.

при секретарі Стояновій Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» (далі ПАТ «Ерсте Банк») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_4 (в інтересах ОСОБА_3) на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2011 року,

встановила:

Відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 22 вересня 2009 року № 36-2/2009 відкрите акціонерне товариство «Ерсте Банк» перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк».

21 липня 2011 року ПАТ «Ерсте Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

В обґрунтування позову представник позивача послався на те, що 31 березня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 014/1581/2/12698, на підставі якого позичальник отримав кредит в сумі 190600 доларів США на строк до 18 грудня 2018 року зі сплатою 12,5% відсотків річних.

В якості забезпечення позичальником виконання зобов'язань по кредитному договору ОСОБА_3 передав банку в іпотеку на підставі іпотечного договору № 014/1581 /2/12698/1, предметом якого є нерухоме майно - квартира, що знаходитися за адресою: АДРЕСА_1 (шістдесят дев'ять дріб сімдесят один), квартира під № 82 (вісімдесят другим), та в цілому складається з двох жилих кімнат, загальною площею 81,5 (вісімдесят одна ціла пьять десятих) кв.м, житловою площею 44,4 (сорок чотири цілих чотири десятих) кв.м., яка належить відповідачу на праві приватної власності на підставі свідоцтва серії СAB №345190 про право власності, виданою виконкомом Одеської міської ради 14 грудня 2007 року, на підставі договору від 17 березня 2003 року № 68, акту прийому передачі квартири від 14 грудня 2004 року, зареєстрованому в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 26 грудня 2007 року за реєстраційним № 21597618, за номером запису 3367 в книзі 676 нр-18, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17219411, виданий комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 26 грудня 2007 року.

_________________

Головуючий у першій інстанції - Луняченко В.О. Справа № 22-ц/1590/5296/2012 р.

Доповідач - Гайворонський С.П. Категорія ЦП : 27

У зв'язку з тим, що позичальник не виконує належним чином свої зобов'язання по погашенню заборгованості, утворилася заборгованість у сумі 245231,15 доларів США, що за курсом НБУ складає 1954614,88 грн. із розрахунку станом на 11 липня 2011 року 7,9705 грн. за 1 долар США, яку банк просив стягнути з відповідача на його користь.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримав в повному розмірі, проти постановлення заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з'явився.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2011 року позовні вимоги ПАТ «Ерсте Банк» задоволено.

Суд першої інстанції:

- стягнув з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2) на користь ПАТ «Ерсте Банк» (м. Київ, вул. Польова, 24 буд Д код ЄДРПОУ 34001693) заборгованість за кредитним договором № 014/1581/2/12698 від 31 березня 2008 року в сумі 245231,15 доларів США , що за курсом НБУ складає 1954614,88 грн.;

- стягнув з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Ерсте Банк» судовий збір в розмірі 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду цивільної справи в розмірі 120,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 (в інтересах ОСОБА_3) просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи вищевказаний позов, суд першої інстанції виходив з того, що 31 березня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №014/1581/2/12698 на підставі якого позичальник отримав кредит в сумі 190600 доларів США на строк до 18 грудня 2018 року зі сплатою 12.5 % річних (а.с. 10-14).

В якості забезпечення позичальником виконання зобов'язань по кредитному договору щодо погашення кредиту, сплати процентів, інших передбачених договором платежів, а також можливих штрафних санкцій ОСОБА_3 передав банку в іпотеку на підставі іпотечного договору квартиру АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзар О.Ю. за реєстровим № 749 (а.с. 24-29).

Як вбачається з заяви на видачу готівки № 107 від 28 березня 2008 року (а.с. 33-34) позивач у повному обсязі виконав свої зобов'язання по наданню кредитних коштів, відповідач ОСОБА_3 не виконав зобов'язань щодо повернення суми отриманого кредиту, та оплати процентів за користування кредитом, у зв'язку з чим позивачем неодноразово направлялись листи попередження та вимоги по виконанню зобов'язань з договором, які залишились без виконання (а.с. 39-44).

Відповідно до пунктів 1.3. та 5.2. кредитного договору, позичальник зобов'язався щомісячно, до 15 числа кожного місяця, наступного за місяцем отримання кредиту здійснювати часткове погашення кредиту в розмірі і в строки передбачені додатком графіком платежів, що є невід'ємною частиною кредитного договору.

Однак, свої зобов'язання виконував неналежним чином в зв'язку з цим відповідно до н 6.5. кредитного договору банк має право вимагати дострокового погашення, або стягнення заборгованості за кредитом включаючи нараховані відсотки і штрафні санкції, а позичальник, відповідно до п. 5.6 кредитного договору, зобов'язаний їх сплатити.

Факт неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором підтверджується наданим розрахунком заборгованості, зокрема неналежним виконанням в даному випадку є порушення строків погашення кредитної заборгованості відсотків за користування кредитними коштами та штрафних санкцій (а.с. 05-06).

Відповідно до п. 9.1. кредитного договору за порушення строків повернення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Прострочення виконання зобов'язань по сплаті кредиту позичальником почалося з 15 листопада 2008 року.

Всього за час дії кредитного договору (станом на 11 липня 2011 року) позичальником було сплачено за кредитним договором № 014/1581/2/12698

-8727,45 дол. США в погашення отриманою кредиту

- 38335,11 доларів США в погашення нарахованих відсотків з 73302,57 доларів США

нарахованих за період з 31 березня 2008 року по 11 липня 2011 року.

Заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором № 014/1581/2/12698 від 31 березня 2008 року станом на 11 липня 2011 року становить:

- по поверненню кредитних коштів (основна заборгованість) - 181872,55 дол. США.

- заборгованість по відсоткам за період з 15 квітня 2009 року по 11 липня 2011 року 36586,87доларів США.

- пеня за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань в сумі 2677,73 дол. США.

В даний час, позичальник ухиляється від виконання свого обов'язку, щодо повернення отриманих в кредит коштів та сплати відсотків нарахованих за фактичне використання кредитних коштів з огляду на що, у позивача, па підставі пункту 6.5. кредитного договору виникає право «достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом або стягнути таку заборгованість, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом, комісії та штрафні санкції....» що кореспондується з обов'язками позичальника викладеними в п. 5.6. кредитного договору та змусило позивача звернутись до суду.

З врахуванням курсу долара США до національної валюти України - гривні, що встановлений Національним Банком України на дату розрахунку (11 липня 2011 року) в розмірі (7,9705 грн. за 1 долар США) заборгованість еквівалентна 1954614,88 грн. і зазначається позивачем для визначення слати державного мита.

Судова колегія вважає, що на підставі матеріалів даної справи, ст. 36 Закону України «Про Національний Банк України», ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 192, 525 526, 611, 1046, 1054 ЦК України, Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про можливість задоволення вищевказаних позовних вимог.

При цьому, судова колегія зазначає, що з матеріалів цієї справи вбачається, що позивач неодноразово бажав владнати питання погашення зазначеної вище заборгованості відповідачем в досудовому порядку, але ОСОБА_3 свої обов'язки за вищевказаним кредитним договором не виконував (а.с. 37-48).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору та вимогами ЦК України.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ст. 611 ЦК України у випадку невиконання зобов'язання боржником настають правові наслідки у виді відшкодування збитків.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з вимогами ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до чинного законодавства неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Про порушення зобов'язання та необхідність повного погашення боргу відповідач повідомлявся належним чином.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет KMУ).

Ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Ст. ст. 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Згідно з п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17 липня 2001 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють па підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів- нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

На підставі вищевикладеного, районний суд дійшов до обґрунтованого висновку про правомірність заявлених позовних вимог та їх задоволені.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як па підстави своїх заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 57 - 60 ЦПК.

Судова колегія вважає, що відповідач не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх заперечень щодо вищевказаного позову, що є обов'язком сторін згідно з засадами змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.

Посилання апеляційної скарги на те, що справа була розглянута за відсутності неналежним чином сповіщеного відповідача не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення виходячи з наступного.

Порядок повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про дату судового засідання врегульовано ст. 74 ЦПК України.

Належне повідомлення осіб, які беруть участь у справі, є обов'язковим (ч. 1 ст. 158 ЦПК України), участь у справі є процесуальним правом таких осіб (ст. 27 ЦПК України).

Згідно зі ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства належить змагальність сторін та доведення суду переконливості своїх доводів (повідомлення про судове засідання є елементом змагальності сторін).

Отже, неповідомлення про дату судового засідання є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

З матеріалів даної цивільної справи вбачається, відповідач лише одного разу належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, яке відбулося 07 грудня 2011 року і закінчилося ухваленням вищевказаного рішення (а.с. 73).

Однак, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Судова колегія вважає, що зазначене вище порушення процесуального права (належне сповіщення відповідача про час та місце судового засідання лише одного разу), не призвело до неправильного вирішення цієї справи на підставах викладених вище.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 (в інтересах ОСОБА_3) - відхилити.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2011 року по цивільній справі за позовною заявою публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді С.П. Гайворонський

Н.А. Кононенко

С.М. Сегеда