Рішення № 25621791, 07.08.2012, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "07" серпня 2012 р. Справа № 3/5007/15/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Машевської О.П.

при секретарі судового засідання: Павліченко Н.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Ткачук І.С. - дов. від 06.01.2012р., дійсне до 31.12.2012р.

від відповідача: не з'явилась

Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівський хлібозавод" (м.Бердичів)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Бердичів)

про стягнення 16179,24 грн.

Позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Бердичівський хлібозавод" (м.Бердичів) пред'явлено позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Бердичів) про стягнення на його користь 16179, 24 грн. заборгованості, з яких: 13816, 03 грн. - основного боргу згідно Договору №576 поставки продукції від 01.02.2011р., 179, 04 грн. - сума пені, 2108, 07 грн. - сума штрафу, 34, 65 грн. - сума 3% річних з простроченої суми, 41, 45 грн. - сума інфляційних нарахувань, застосованих за порушення грошового зобов'язання.

Уповноважений представник позивача в засідання суду 25.06.12р. позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала суду, в порядку ст. 22 ГПК України, заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої надала новий розрахунок суми пені, відповідно до якого розмір останньої становить - 175, 30 грн. проти заявленої в сумі 179, 04 грн., новий розрахунок суми штрафу, відповідно до якого становить 2069, 72 грн. проти заявленого в сумі 2108, 07 грн., новий розрахунок суми 3% річних з простроченої суми в розмірі 34, 65 грн. проти заявленого в розмірі 33,93 грн. (а.с. 75-79, т. 2).

Також, представник позивача відмовилась від позовної вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 41, 45 грн., яку прийнято господарським судом та припинено в цій частині провадження ухвалою суду від 25.06.12р.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог або зменшити розмір позовних вимог.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення (п. 3.10 Постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 № 18).

Про збільшення або зменшення розміру позовних вимог, якщо відповідну заяву прийнято господарським судом, зазначається в описовій частині рішення, і подальший виклад рішення, в тому числі його резолютивної частини, здійснюється з урахуванням такої заяви. При цьому у господарського суду відсутні підстави для припинення провадження у справі в частині, на яку зменшився розмір позовних вимог.

Господарський суд в судовому засіданні 25.06.12р. прийняв заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду по суті.

З огляду на вище викладене, на дату винесення рішення у справі спір вирішується з нової ціни позову в розмірі 16094,98 грн., що складається із наступних позовних вимог: 13816,03 грн. - сума основного боргу, 175,30 грн. - сума пені, 2069,72 грн. - сума штрафу, 33,93 грн. - сума 3% річних.

Відповідач в засіданні суду 11.06.12 року проти позовних вимог не заперечувала, пояснювала причини неналежного виконання грошового зобов'язання своєю неплатоспроможністю як підприємця, однак відзиву на позов не подала.

21.06.12р. відповідач надіслала суду письмове пояснення, в якому повідомила про неможливість бути присутньою в засіданні суду 25.06.12р. через відсутність коштів на проїзд, а також надіслала довідку Бердичівського відділення ВРЕР Державтоінспекції УМВС в Житомирській області про відсутність зареєстрованих за нею транспортних засобів (а.с. 72-74, т. 2).

В судове засідання 07 серпня 2012р. відповідач не з'явилась, хоча про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, вручене 06.07.12р. особисто ОСОБА_1

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.11 року наголошується, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представника однієї із сторін справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З метою одержання доказів на підтвердження майнового стану відповідача строк вирішення спору у справі №3/5007/15/12 було продовжено на 15 календарних днів до 09.08.12р. ухвалою суду від 25.06.12р.

На запит суду КП "Бердичівське МБТІ" Житомирської обласної ради та Відділ Держкомзему у м. Бердичеві, Бердичівська ОДПІ надало суду письмові докази про відсутність зареєстрованих за відповідачем об'єктів нерухомості, земельних ділянок та відкритих рахунків в установах банку.

Оскільки у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України, господарський суд створив сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзиву на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні представнику позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду про часткове задоволення позову.

Господарський суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши уповноваженого представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

01 лютого 2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бердичівський хлібозавод" (м. Бердичів) (позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач) було укладено Договір №576 поставки продукції, згідно якого позивач зобов'язався виготовити і передати у власність відповідача для використання у підприємницькій діяльності чи інших потреб хлібобулочні та кондитерські вироби власного виробництва, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити продукцію на умовах цього договору (надалі за текстом - Договір поставки) (а.с. 11, т. 1).

За умовами п. 2.1 Договору поставки передбачено, що ціна за одиницю продукції визначається постачальником (позивачем) і відображається в накладних.

В п.п. 2.4, 2.5 Договору поставки зазначено, що при безготівковій формі розрахунку відповідач здійснює повний розрахунок за отриману партію продукції на розрахунковий рахунок позивача протягом 3 (трьох) банківських днів з дня поставки. При готівковій формі розрахунків відповідач вносить суму за отриману партію продукції в касу позивача і отримує квитанцію від відповідного прибуткового касового ордера та інші передбачені чинним законодавством документи.

В свою чергу, обов'язки позивача визначено в п.п. 3.1.-3.1.4. Договору поставки, а відповідача в п.п. 3.2.-3.2.2. Догоговору поставки, зокрема, обов'язок прийняти та оплатити поставлену партію продукції.

За несвоєчасну оплату вартості отриманої без попередньої оплати продукції відповідач оплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка нараховується на несплачену суму за весь період прострочення платежу (п. 6.3. Договору поставки).

Крім того, сторони додатково обумовили, що за ухилення від оплати вартості продукції відповідач, крім пені, сплачує позивачу штраф у розмірі 0,5% від суми платежу за кожен день прострочення (п. 6.4. Договору поставки).

Строк дії даного Договору до 31.12.2011р., а в частині договірних зобов'язань - до повного їх виконання.

Факт належного виконання договірних зобов'язань позивачем підтверджено товаро-транспортними накладними та не заперечувався відповідачем (а.с. 21-36, т. 1).

У своєму поясненні від 08.06.12р. за №613 позивач роз'яснив, що отримані від відповідача кошти зараховувались в оплату отриманої нею продукції в хронологічному порядку, тобто зменшувався борг за продукцію. Борг за хлібобулочні вироби станом на 23.03.12р. складав 18709, 80 грн. Сплачено за вказаний період коштів в рахунок погашення боргу 18750, 00 грн., з них 18709, 80 грн. зараховано в погашення боргу, що створився на 23.03.12р. , а 40,20 грн. зараховано в оплату продукції, що передана відповідачу 23.03.12р. по накладній №0422468 (а.с. 66, т. 2).

Позивач також надав суду письмове пояснення щодо порядку зарахування коштів за повернуту відповідачем частину продукції за період з 23.03.12р. по 03.05.12р. (а.с. 67, т. 2).

Щодо початку перебігу прострочки виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач вказав, що перебіг розраховується як четвертий день від дати відпуску хлібобулочних виробів не враховуючи день відпуску, про що зазначив у поясненні (а.с. 68, т. 2).

Відповідач свої зобов'язання щодо сплати коштів за відпущені хлібобулочні та кондитерські вироби виконав частково, внаслідок чого створилась заборгованість в сумі 13816, 03 грн., що не заперечувалось відповідачем.

До винесення рішення у справі відповідач добровільно основний борг в сумі 13816, 03 грн. на користь позивача не сплатив.

Окрім матеріально-правової вимоги про стягнення основного боргу, позивачем були заявлені окремі матеріально-правові вимоги про стягнення пені, яка згідно уточненої суми становить 175, 30 грн. та розрахована за період з 23.03.2012р. по 10.05.12р.; штрафу, який згідно уточненого розміру становить 2069, 72 грн. та розрахований за період з 23.03.2012р. по 10.05.12р. ; 3% річних з простроченої суми, згідно уточненого розміру становить - 33,93 грн.

До винесення рішення у справі, позивач відмовився від вимог в частині стягнення суми інфляційних нарахувань в розмірі 41, 45 грн., шляхом подання відповідної заяви, яка була прийнята судом та щодо якої провадження у справі припинене (а.с. 75, т. 2).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності за правилами ст. 43 ГПК України, господарський суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

За своєю правовою природою договір № 576 від 01.02.2011р., укладений між сторонами - є договором поставки, тому спірні відносини, регулюються главою 30 розділом 1 Господарського кодексу України та главою 54 розділом 1 Цивільного кодексу України (ч.6 ст. 265 ГК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами статті 265 Господарського Кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відтак, згідно ст. 193 Господарського Кодексу України зобов'язання повинні виконуватись у повному обсязі та у встановлені строки. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не припустима.

Згідно ст.629 Цивільного Кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Неналежне виконання зобов'язання - це виконання зобов'язання, обумовленого, насамперед, в договорі чи акті цивільного законодавства способом, предметом, у встановлений строк та в певному місці, належній особі та належною особою.

Позивачем поданими доказами доведено суду факт належного виконання свого обов'язку по відпуску хлібобулочних та кондитерських виробів, що підтверджується товаро-транспортними накладними (а.с. 21-36, т. 1).

При цьому, судом враховується, що згідно двосторонньої домовленості сторін ( ст.ст. 6 та 627 ЦК України) зобов'язання оплатити кошти за отриману хлібобулочну та кондитерську продукцію виникає у відповідача протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту поставки.

Оскільки відповідач допустив неналежне виконання грошового зобов'язання, тому в даному випадку застосуванню підлягають ст.229 ГК України та 625 ЦК України, відповідно до яких боржник у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

При цьому, частина перша статті 229 ГК України та частина перша ст.625 ЦК України встановлюють виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість як стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, так і стягнення сум, право на яке виникає у кредитора на підставі ч.2 ст.625 ЦК України. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

З врахуванням вище викладеного, та встановлених судом обставин, вимога позивача про стягнення основного боргу в сумі 13 816, 03 грн. доведена у повному обсязі та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що дає підстави позивачу застосувати заходи цивільно -правової відповідальності до відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 та ч.1 ст. 13 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд та у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідальність відповідача як покупця за Договором у вигляді сплати пені та її розмір (подвійна облікова ставка НБУ за кожен день прострочки) визначена у п. 6.3 Договору поставки.

Слід відмітити, що визначений у Договорі поставки від 01.02.2011р. розмір пені за один день прострочки відповідає приписам ст. 230, 232 Господарського кодексу України, ст. 549, 551 Цивільного кодексу України та Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96ВР, яким встановлено обмеження розміру пені, що підлягає стягненню у судовому порядку подвійною обліковою ставкою НБУ.

Господарський суд погоджується з позивачем в частині застосованого ним періоду нарахування пені за прострочення сплати щомісячних платежів з врахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки в договорі не передбачено інше.

Так, за приписами зазначеної норми, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У ст. 253 ЦК України зазначено, що перебіг строку починається з наступного дня після календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ч. 5 ст. 254 ЦК України зазначено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до ст. 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Окрім того, згідно ч.1 статті 255 ЦК України у разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

У ч. 5 статті 261 Цивільного кодексу України зазначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, визначення останнього дня строку виконання грошового зобов'язання є необхідною умовою для визначення початку прострочки у його виконанні, періоду для нарахування пені та перебігу строку позовної давності для її стягнення в судовому порядку.

Оскільки розрахунок пені є обгрунтованим, її сума 175, 30 грн. підлягає задоволенню та стягненню в судовому порядку.

Слід зазначити, що за змістом частини 1 ст. 625 ЦК України боржник в будь - якому разі зобов'язаний виконати грошове зобов'язання перед своїм кредитором, а тому не звільняється від відповідальності за неможливість його виконання .

Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд вважає, що позивачем правомірно заявлено вимогу щодо сплати на його користь 3% річних з простроченої суми в розмірі 33,93 грн., а тому вважає за необхідне її задовольнити в повному обсязі.

Щодо застосування позивачем штрафу до відповідача в розмірі 0,5% від суми платежу за кожен день прострочення оплати вартості продукції, господарський суд прийшов до висновку відмовити у її задоволенні з огляду на наступне.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (с. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, с. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формою неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій ( постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2012 року у справі № 06/5026/1052/2011).

Водночас, при розрахунку суми штрафу позивачем застосовано п. 6.4 Договору поставки, у якому розмір останнього - 0,5% визначається від суми платежу за кожен день прострочки. Тобто, сума штрафу обчислюється аналогічно сумі пені, згідно статті 549 ЦК України частина третя якої встановлює, що пенею є неустойка , що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за коже день прострочення виконання.

У свою чергу п. 6.3 Договору поставки сторони вже передбачили нарахування пені в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожний день прострочення. Правом на стягнення пені позивач скористався шляхом заявлення окремої позовної вимоги.

Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами Договору поставки передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України відповідно до якої , ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення ( постанова ВСУ від 12 грудня 2011 року у справі № 07/238-10).

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Однак п. 6.4 Договору поставки суперечить ст. 61 Конституції України, тому не підлягає застосуванню судом в якості підстави позовної вимоги про стягнення штрафу в розмірі 2069, 72 грн.

У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, виходячи із нової ціни позову 14025, 26 грн.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення суду.

Господарський суд, з врахуванням конкретних обставин справи, прийшов до висновку скористатися наданим правом та розстрочити виконання рішення суду.

На виконання п. 3 ч.1 статті 84 ГПК України господарський суд наводить обгрунтування своєму висновку.

Наділяючи господарський суд правом при прийнятті рішення відстрочити або розстрочити виконання рішення, стаття 83 ГПК України не містить умов (обставин), з настанням котрих можна або необхідно здійснювати її диспозицію, на відміну від статті 121 ГПК України, за змістом якої умовою для відстрочки або розстрочки виконання рішення є обставини, що ускладнюють його виконання або роблять його неможливим, після виданого судом виконавчого документу.

Разом з тим, враховуючи, що за змістом обох статей Господарського процесуального кодексу України господарський суд є також суб'єктом права ініціювання питання щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення, а не лише сторона у справі, застосування гіпотези ч.1 статті 121 ГПК України при винесенні рішення слід вважати допустимим. (Відповідно правової позиції дотримується ВГСУ у постанові № 42/439 від 02.02.2010 р.).

Водночас, визнаючи обгрунтованими позовні вимоги, а відтак, підтверджуючи факт існування у відповідача зобов'язання з їх виконання в обов'язковому порядку, господарський суд не може не враховувати, що зобов'язання, в тому числі те, що визнане безспірним за рішенням суду, має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості ( ч. 3 ст.509 ЦК України).

Судом перевірено майнове становище відповідача ФОП ОСОБА_1 згідно витребуваних доказів, а саме: Бердичівська ОДПІ своїм листом за №6660/10/182-043 від 21.06.12р. повідомила про відсутність відкритих рахунків в банківських установах; КП "Бердичівське МБТІ" своїм листом від 13.07.12р. за №589 повідомила про відстуність зареєстрованих за відповідачем права власності на нерухоме майно; Відділ Держкомзему у м. Бердичеві своїм листом за №777/01/01-13 від 09.07.2012р. повідомив про те, що за відповідачем земельні ділянки по м. Бердичеву не обліковуються.

Господарським судом береться до уваги майновий стан відповідача на момент прийняття рішення у цій справі, а тому, суд приходить до висновку розстрочити виконання рішення суду у справі №3/5007/15/12 на 5 (п'ять) календарних місяців із стягуваної судом суми 15420,48 грн. рівними частинами в сумі 3 084,09 грн. кожна, за винятком останньої суми платежу - 3 084,12 грн., про що зазначити в резолютивній частині рішення суду.

На підставі ст.ст. 6, 12, 13, 217, 253, 254, 255, 261, 252, 526, 549, 610, 614, 625, 627, 629, 655 ЦК України, ст.ст. 193, 218, 229, 230, 231-232, 265 ГК України, керуючись ст.ст.4-3, 22, 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (13300, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівський хлібозавод" (13304, Житомирська області, м. Бердичів, вул. Червона, 4, ідентифікаційний код 33394612):

- 13816, 03 грн. - основного боргу;

- 175, 30 грн. - пені;

- 33, 93 грн. - 3% річних з простроченої суми;

- 1 395,22 грн. - судового збору.

3. Відмовити у стягненні штрафу на суму 2069, 72 грн.

4. Розстрочити виконання рішення суду у справі №3/5007/15/12 від 07.08.12р. строком на п'ять місяців, рівними платежами, а саме:

- перший платіж у сумі 3 084,09 грн. підлягає сплаті до 31.08.12;

- другий платіж у сумі 3 084,09 грн. підлягає сплаті до 28.09.12р.;

- третій платіж у сумі 3 084,09 грн. підлягає сплаті до 31.10.12р.;

- четвертий платіж у сумі 3 084,09 грн. підлягає сплаті до 30.12.12р.;

- п'ятий платіж у сумі 3 084,12 грн. підлягає сплаті до 31.01.2013р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено"13" серпня 2012 року

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати:

1- у справу

2- позивачу (на вимогу нарочним)

3- відповідачу (рек. з повідомл)