Рішення № 25621687, 06.08.2012, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2012 р. Справа № 5004/612/12

за позовом Підприємця ОСОБА_1

до відповідача 1): Луцької міської ради

відповідача 2): ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій "

відповідача 3): Управління держкомзему у місті Луцьку Волинської області

про припинення договору оренди та його розірвання

Суддя Дем'як В.М.

за участю представників сторін::

від позивача: ОСОБА_2 (дов. від 24.05.2012р.)

від відпоідача 1): не прибув

від відповідача 2): Грабоус Н.В., Мартинюк С.І. (дов. від 06.08.2012р.)

відповідача 3): Бущак Т.Я. (дов. № 205-1.20 від 19.04.2012р.)

Суть спору: позивач - Підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідачів Луцької міської ради, ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", Управління держкомзему у місті Луцьку Волинської області про визнання припиненим та розірвання договору оренди земельної ділянки, укладений між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 15.02.2005р. за № 289; внесення відповідного запису до Книги державної реєстрації договорів оренди.

Відповідно до заяв про уточнення позовних вимог від 18.06.2012р. та від 27.06.2012р. позивач просив визнати припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 15.02.2005р. за № 289 і зобов'язати Управління деркомзему у м. Луцьку внести відповідні записи в Поземельну книгу та Книгу записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі.

Ухвалою суду від 18.06.2012р. уточнені позовні вимоги, з врахуванням приписів ст. 22 ГПК України, були частково прийняті судом.

Між тим, в судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у первісному позові та просить їх задоволити.

Беручи до уваги, що відповідачем ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" за даними вимогами подано суду відзив від 18.06.2012р. та відповідачем - Управлінням держкомзему у місті Луцьку Волинської області також надано суду письмові пояснення по суті цих вимог, явку представників відповідачів в судове засідання забезпечено, суд дійшов висновку про розгляд по суті позовних вимог в частині визнання припиненим та розірвання договору оренди земельної ділянки, укладений між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 15.02.2005р. за № 289; внесення відповідного запису до Книги державної реєстрації договорів оренди.

До початку розгляду справи по суті сторонами будь -яких заяв чи клопотань на адресу суду не поступило.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 08.01.1999р. між ним та підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір купівлі - продажу майна, згідно з п.п. 2.1. якого продавець - підприємець ОСОБА_3 передав у власність покупця, а покупець - підприємець ОСОБА_1 прийняв у власність і оплатив павільйон для торгівлі у м. Луцьку, по АДРЕСА_1, загальною площею 27 кв.м. 31.05.2007р. рішенням господарського суду Волинської області у справі № 01/21-93 зазначений договір купівлі - продажу майна визнано дійсним. Рішення набрало законної сили. 13.11.2007р. Позивачем було зареєстровано право власності на павільйон для торгівлі АДРЕСА_1 у м. Луцьку в КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації", що підтверджується витягом № 16641006 від 13.11.2007р. 15.02.2005р. між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" (правонаступником якого є ПАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій") укладено договір оренди землі, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди за № 289, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування автостанції площею 26225кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 13.10.2011 р. позивач звернувся до Луцької міської ради з заявою про надання в користування земельну ділянку, на якій розташоване придбане нерухоме майно. Листом від 08.11.2011р. Луцька міська рада повідомила, що не має можливості вирішити дане питання та останньою запропоновано звернутись до суду (витяг з протоколу № 17 від 08.11.2011р.). Окрім того, в порядку ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, позивач звертався з листом до ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" з проханням відмовитись від користування земельною ділянкою на якій розташоване придбане нерухоме майно. Листом від 17.10.2011р. № 187/2 останній повідомив, що не має наміру відмовитись від частини орендованої земельної ділянки.

Представник позивача в призначеному судовому засіданні позовні вимоги про визнання припиненим та розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", зареєстрованого в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 15.02.2005р. за № 289; внесення відповідного запису до книги державної реєстрації договорів оренди підтримав в повному обсязі. На вимогу ухвали суду від 27.06.2012р. подав копію плану закріплення меж земельної ділянки для обслуговування приміщення по АДРЕСА_1 в м. Луцьку; висновок експертного дослідження № 7689 від 10.07.2012р. щодо площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування нерухомого майна, розташованого за вказаною адресою.

Відповідач - Луцька міська рада в призначене судове засідання не прибув, відповідно до пояснення (вх. № 01-29/10039/12 від 06.08.2012р.), направленого на адресу суду, зазначає, що рішенням Луцької міської ради від 14.10.2003р. № 12/28.64 «Про надання ВАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799»дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1»останньому надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки для обслуговування автобусної станції на АДРЕСА_1 загальною площею 2,647 га за рахунок земель комунальної власності. Зобов'язано проект відведення земельної ділянки подати для розгляду та затвердження у встановленому порядку.

На виконання вищевказаного рішення ВАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799»було замовлено та погоджено проект відведення земельної ділянки для обслуговування автостанції. 28.12.2004 р. Луцькою міською радою було прийнято рішення № 21/15.3 «Про надання земельної ділянки на умовах оренди ВАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799»для обслуговування автостанції на АДРЕСА_1». Зазначив, що позивачем не надано належних доказів того, що під набутим об'єктом нерухомого майна попередньому власнику належала відповідна земельна ділянка на праві власності або ж на праві користування. Керуючись норми матеріального права, вважає, що з пропозицією або ж вимогою про розірвання договору оренди земельної ділянки має право звертатись сторона договору, при цьому необхідною умовою має бути добровільна відмова від права користування земельною ділянкою орендарем, тобто ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій». При вирішенні справи за позовом приватного підприємця ОСОБА_1 до Луцької міської ради, Приватного акціонерного товариства «Волинська обласне підприємство автобусних станцій», управління держкомзему у місті Луцьку Волинської області відповідач -Луцька міська рада покладається на погляд суду.

Відповідач 2 - ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" в письмових поясненнях (вх. № № 01-29/7424/12 від 18.06.2012р., 01-29/10141/12 від 06.08.2012р.) та його представники призначеному судовому засіданні проти позову заперечили в повному обсязі, посилаючись на те, що п. "е" ч. 1 ст. 141 ЗК України та абз. 8 ч. 1 ст. 31 ЗУ "Про оренду землі" визначається, що право користування земельною ділянкою (припинення договору оренди землі) має місце у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Разом з тим, ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України вказують, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Вважає, що вищезазначена підстава припинення права користування земельною ділянкою (припинення договору оренди землі) має місце у тому випадку, коли відчужувач нерухомого майна мав законне право на користування земельною ділянкою, що знаходилась під об'єктом відчуження, при цьому у такому ж самому обсязі і на тих самим умовах, що мав попередній землекористувач - відчужувач. Дане твердження обґрунтовує Постановою пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.11 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин"', що визначає: "у вирішенні спорів щодо переходу права власності або права користування земельними ділянками внаслідок переходу права власності на житлові будинки, будівлі, споруди, що на них розміщені, судам необхідно досліджувати умови договору купівлі - продажу зазначеного нерухомого майна, наявність у продавця визначених законом документів, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідність нерухомого майна, розміщеного на відповідних земельних ділянках, ознакам житлового будинку (будівлі, споруди), здійснення державної реєстрації права власності особи, яка придбала відповідне нерухоме майно, з урахуванням положень статей 331, 376 ЦК , статей 116, 123, 124, 126 ЗК" (пункт 2.10). Відповідно до п. 2.12 Постанови, частини другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я шляхом укладення договору оренди.

Відповідач 2) також вказує про те, що земельною ділянкою, що розташована за адресою м. Луцьк, АДРЕСА_1 ПрАТ «ВОПАС»користується на законних підставах ще з 1995 року, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею № 001237 від 06.12.1995р., а 15.02.2005р. право постійного користування було переоформлено на право оренди земельної ділянки шляхом укладення договору оренди землі № 289 між ВАТ "ВОПАС" та Луцькою міською радою.

Крім того, Позивач просить визнати припиненим договір оренди земельної ділянки від 15.02.2005р., укладеного між ПрАТ "ВОПАС" та Луцькою міською радою, повністю, не зазначаючи при цьому, як користування земельною ділянкою відповідачем ПрАТ "ВОПАС" у загальній площі 26 225 кв.м порушують його права на користування земельною ділянкою під його павільйоном, площею 27 кв.м., жодним чином не ідентифікуючи дані земельні ділянки.

Також зазначає, що стаття 141 ЗК України та ст. 31 ЗУ "Про оренду землі" були доповненні вищезазначеною підставою припинення користування земельною ділянкою (набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці) лише 05.11.2009р., які набрали законної сили з 01.01.10, згідно прикінцевих та перехідних положень ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" від 05.11.2009р. Відповідно до статті 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, за винятком коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. У зв'язку із тим, що зміни до вищезазначених статей чинного законодавства, на які позивач посилається як на підставу позову, набули чинності із 01.01.2010р. - після виникнення правовідносин, що склалися у Підприємця ОСОБА_1 та між відповідачами, то п. "е" ч. 1 ст. 141 ЗК України та абз. 8 ч. 1 ст. 31 ЗУ "Про оренду землі" не мають зворотної дії на відносини власності позивача та на земельні правовідносини, що виникли між ПрАТ "ВОПАС" та Луцькою міською радою.

Вважає, що Підприємець ОСОБА_1 не є належним позивачем по справі, оскільки не є стороною оспорюваного договору від 15.02.05, укладеного між ПрАТ "ВОПАС" та Луцькою міською радою. Також, останнім не наведено жодних правових підстав для припинення такого договору оренди та його розірвання, що визначені самим договором оренди від 15.02.2005р. чи земельним законодавством. Крім того, позивач не зазначає як користування земельною ділянкою відповідачем ПрАТ "ВОПАС" у загальній площі 26 225 кв.м порушують його права на користування земельною ділянкою, під торговим приміщенням площею, у загальному розмірі лише 27 кв.м.

Крім того, відповідач 2) посилається на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.05.12 у справі № 5004/36/12 за позовом ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_4 до Луцької міської ради, ПрАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій»про визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки № 289 від 15.02.2005р., якою встановлено: «Спірний договір оренди від 15.02.05 не порушував права та інтереси позивача у земельних відносинах. Положення статей 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України щодо переходу права користування земельною ділянкою внаслідок переходу права на розташованій на ній будівлі, споруді мають один і той же предмет регулювання, а тому підлягають застосуванню в сукупності. Таким чином, позивачі, як власники будівель на підставі ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України вправі вимагати від власника земельної ділянки (в тому числі і шляхом подання відповідного позову) оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне нерухоме майно, та ділянкою, необхідною для обслуговування, шляхом укладення договору суперфіції».

Вказує, що Рівненським апеляційним господарським судом (у справі між тими самими сторонами) встановлено ту обставину, що з урахуванням ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України (на які позивач посилається як на підставу позову у даній розглядуваній справі) факт набуття права власності на будівлю, споруду ще не підтверджують факту автоматичного набуття права власності на земельну ділянку, що знаходиться під такими об'єктами.

Відповідач 3 - Управління держкомзему у місті Луцьку Волинської області відповідно до письмових пояснень (вх. № 01-29/9580/12 від 26.07.2012р.) та представник в судовому засіданні проти позову заперечив з наступних підстав: рішенням Луцької міської ради від 28.12.2004 № 21/15.3 „Про надання земельної ділянки на умовах оренди ВАТ „Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799 для обслуговування автостанції на АДРЕСА_1" надано для користування земельну ділянку за адресою: м.Луцьк, АДРЕСА_1 на умовах оренди на 10 (десять) років загальною площею 2,6225 га для обслуговування автостанцій.

Відповідно до розробленого проекту відведення земельної ділянки ВАТ,, Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" для обслуговування автостанції за адресою: Волинська обл., м.Луцьк, АДРЕСА_1 Науково-виробничим підприємством „Технічне бюро кадастру" та відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ), земельна ділянка, що відводилась на умовах оренди віднесена до земель транспорту, зв'язку - код цільового використання - 1.14.2 (автомобільного транспорту ). В пояснювальній записці, в схемі генплану, в ситуаційному плані, у висновку Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Луцької міської ради щодо проекту відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 розробленого у 2004 році , зазначено, що на території автостанції на АДРЕСА_1 знаходиться двоповерхова капітальна споруда (автовокзал), будівля підземного туалету, капітальна будівля (приміщення для чергового), які знаходяться у власності ВАТ,, Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" на підставі реєстраційного посвідчення від 23 серпня 2001 року за № 01242, 01243, 01244, а також розміщені на земельній ділянці ряд тимчасових будівель та споруд (навіси, рекламні щити). Цільове використання земельної ділянки за адресою: м.Луцьк, АДРЕСА_1 наданої у користування на умовах оренди - для обслуговування автостанції (землі автомобільного транспорту).

Встановлюючи цільове призначення земель держава забезпечує особливу охорону земель як основного національного багатства, реалізовуючи положення статті 14 Конституції України. Необхідність встановлення цільового призначення земель обумовлюється їх специфікою як об'єкта земельних правовідносин - просторовою обмеженістю, незамінністю, постійністю місцезнаходження. Земельна ділянка має використовуватися виключно відповідно до її цільового призначення. Порядок використання земель автомобільного транспорту встановлює закон - у відповідності до ст.71 Земельного кодексу України - до земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного й паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно - експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими шляхами й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

В судовому засіданні представник ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитися із висновком експертного дослідження № 7689 від 10.07.2012р. щодо площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування нерухомого майна, розташованого на його земельній ділянці.

Зазначене клопотання судом відхилене, оскільки у письмовому вигляді останнє суду не подано, крім того, представником відповідача не доведено необхідності відкладення розгляду справи з цих підстав та як саме даний документ може вплинути на результат вирішення спору за заявленими вимогами по суті.

Водночас, суд роз'яснив представникам відповідача 2) про закінчення процесуального строку вирішення справи, встановленого ст. 69 ГПК України.

Після відхилення заявленого клопотання на адресу суду відповідачем 2) подано заяву про відвід судді від розгляду справи.

Зазначене заява розглянута судом в нарадчій кімнаті із винесенням ухвали про відмову у її задоволенні.

Розглянувши наявні матеріали по справі, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд,-

встановив:

позивач у справі -Підприємець ОСОБА_1 набув право власності на павільйон для торгівлі загальною площею 27 кв.м. який розташований у м. Луцьку по АДРЕСА_1.

Підставою для виникнення права власності є договір купівлі -продажу від 08.01.1999р., укладений між підприємцем ОСОБА_1 та підприємцем ОСОБА_3 та рішення господарського суду Волинської області у справі № 01/21-93, яке набрало законної сили 31.05.2007р.

Державна реєстрація права власності здійснена КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації»31.11.2007р., номер запису 750 в книзі: 18, про що видано Витяг № 16641006.

Як встановлено, об'єкт нерухомого майна, що належить Підприємцю ОСОБА_1 розташований на земельній ділянці, якою користується ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій". Як на підставу права користування ПрАТ посилається на договір оренди зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 15.02.2005р. за № 289 та був укладений між ВАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799»і Луцькою міською радою.

Судом досліджено, що зазначений договір оренди із правонаступником ВАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799»- ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" не переукладався. При цьому, згідно Статуту Приватного акціонерного товариства «Волинське обласне підприємство автобусних станцій», зареєстрованого 11.05.2011р., найменування товариства змінено на підставі рішення загальних зборів акціонерів ВАТ 27.04.2011р.

Між тим, чинним законодавством не передбачено автоматичного переходу права користування земельною ділянкою до правонаступника. Така правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.09.2011р. по справі № 06/43-11.

З метою врегулювання питання, щодо користування земельною ділянкою Підприємець ОСОБА_1 26.09.2011р. звернувся з листом до відповідача 2) з проханням відмовитись від користування земельною ділянкою на якій розташоване придбане нерухоме майно. Листом від 17.10.2011р. № 187/2 на ім'я ОСОБА_1 відповідач 2) повідомив, що не має наміру відмовитись від частини орендованої земельної ділянки.

13.10.2011р. позивач звернувся до Луцької міської ради з проханням надати в користування земельну ділянку, на якій розміщене придбане нерухоме майно.

Відповідно до витягу з протоколу №17 засідання постійної комісії міської ради з питань земельних відносин та земельного кадастру ресурсів від 08.11.2011р. позивачу для вирішення питання про надання вказаної земельної ділянки у користування рекомендовано звернутися до суду.

Крім того, Підприємцем ОСОБА_1 було ініційовано позов про визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", зареєстрованого в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 15.02.2005р. за № 289. За результатами розгляду вказаного позову Рівненським апеляційним господарським судом рішення господарського суду Волинської області від 06.03.2012р. у справі № 5004/36/12 про задоволення позову скасоване та прийняте нове -про відмову в задоволенні позовних вимог (постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 15.05.2012р.).

З метою захисту свого порушеного права щодо оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташований торгівельний павільйон, позивач у справі -Підприємець ОСОБА_1 у межах даної удової справи просить розірвати укладений між Луцькою міською радою та ВАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799»договір оренди земельної ділянки, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 15.02.2005р. за № 289 у зв'язку із набуттям ним права власності на об'єкт нерухомості, який розташований на земельній ділянці (об'єкті оренди вказаного договору), визнати його припиненим та внести відповідний запис до Книги державної реєстрації договорів оренди.

Заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення частково. При цьому суд виходив із такого.

Пунктом "е" статті 141 ЗК України визначено, що у разі набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, право користування земельною ділянкою для користувача припиняється.

Право користування земельною ділянкою (право оренди) згідно частини першої статті 93 ЗК України та статті 1 Закону України "Про оренду землі" - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Поряд з іншими випадками, договір оренди припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці іншою особою (ст.31 Закону України "Про оренду землі").

Статтею 32 Закону України «Про оренду землі»передбачено такий спосіб припинення договору оренди землі як його дострокове розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору.

Між тим, в даному випадку із вимогою про дострокове розірвання договору оренди землі, у зв'язку із набуттям права власності на об'єкт нерухомого майна іншою особою, звернулась не сторона договору, а інша особа, права якої даним договором порушуються.

Відповідно до ст. 55, 124 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного суду України від 09.07.2002р. N 15-рп/2002, справа N 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України. Право на захист розглядається як суб'єктивне цивільне право, яке виникає у особи у разі порушення належних їй цивільних прав та інтересів, невизнання цього права або оспорювання цивільного права. Отже, норми матеріального та процесуального права передбачено захист порушених, оспорюваних або невизнаних прав, а також захист охоронюваних законом інтересів.

Підприємець ОСОБА_1 має право на пред'явлення позову на підставі ст.ст. 55, 124 Конституції України та рішення Конституційного суду України від 09.07.2002р. N 15-рп/2002 у справа N 1-2/2002, ст. 141 ЗК України, оскільки його цивільне право на оформлення відповідних документів щодо користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, що належить Підприємцю на праві власності, оспорюваним договором порушене. При цьому дотримання вимог ст. 188 Господарського кодексу України щодо направлення пропозиції про розірвання договору до подачі позову до суду, з огляду на зазначене рішення Конституційного суду України від 09.07.2002р. N 15-рп/2002 у справа N 1-2/2002 є необов'язковим.

Отже, наведеними нормами не виключене право звернення до суду із вимогою про розірвання договору третіми особами при встановлені судом факту порушення їх прав та законних інтересів.

Статтею 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Частиною 1 статті 377 ЦК України, встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Оскільки, в силу приписів Земельного кодексу України, ЗУ «Про місцеве самоврядування», ЗУ «Про оренду землі», розпорядження землями, зокрема надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності належить виключно до повноважень місцевих рад, порушене право позивача підлягає захисту шляхом дострокового розірвання оспорюваного договору оренди та надання ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" та Підприємцю ОСОБА_1 можливості оформити відповідні договори на право користування земельними ділянками у встановленому законом порядку.

Правова позиція з даного предмету спору викладена у постанові Верховного суду України від 19.06.2012р. у справі № 36/368-9/63.

Доводи відповідача в заперечення позову про те, що Рівненським апеляційним господарським судом у постанові від 15.05.2012р. у справі № 5004/36/12 встановлені факти щодо набуття права власності на земельну ділянку при купівлі об'єкту нерухомого майна, на якій він знаходиться не взято до уваги суду, оскільки відповідно до змісту ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Також суд не погодився із доводами ПрАТ в заперечення позову про те, що до даних правовідносин не слід застосовувати ст. 141 ЗК України та ст. 31 ЗУ «Про оренду землі», оскільки вони набрали законної сили після набуття підприємцем ОСОБА_1 права власності на об'єкт нерухомого майна, а отже, згідно ст. 58 Конституції України та ч. 2ст. 5 ЦК України, якими встановлено норму про те, що Закон не має зворотної дії у часі. При цьому судом враховано момент звернення підприємця до суду та набуття ним права вимоги щодо оформлення земельної ділянки.

За таких обставин позовну вимогу про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 15.02.2005р. за № 289 слід задоволити.

В задоволенні позовних вимог про визнання припиненим договору оренди земельної ділянки, укладеного між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 15.02.2005р. за № 289 та про внесення відповідного запису до книги державної реєстрації договорів оренди до задоволення не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права, спосіб якого не передбачено нормами ст. 16 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до Положення про управління Держкомзему у місті Луцьку Волинської області - останнє є територіальним органом Державного агентства земельних ресурсів, підзвітним та підконтрольним Держземагенству та відповідно головному управлінню Держкомзему у Волинській області, у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Держкомзему, головного управління Держкомзему у Волинській області. Управління Держкомзему здійснює державну реєстрацію державних актів на право власності на земельні ділянки, на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі та їх видачу власникам земельних ділянок у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 № 1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі»(зі змінами від 20.07.2011р.).

Із змісту статей 12, 17 Земельного кодексу України слідує, що розпорядження землями територіальної громади та землями державної власності (в межах, визначених ЗК України), у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, вимога позивача про внесення Управлінням держкомзему у місті Луцьку Волинської області змін в Поземельну книгу про розірвання договору підлягає до виконання останнім в силу приписів Закону, який регулює його повноваження, а отже не потребує судового захисту.

Керуючись викладеним та ст.ст. 19, 55, 124 Конституції України, ст.ст. 1 ,31 Закону України «Про оренду землі», ст. 188 Господарського кодексу України, ст. ст. 16, 377, 651, 653 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 17, 116, 93, 120, 141 Земельного Кодексу України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд-

вирішив:

1. Позов задоволити частково.

2. Розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 15.02.2005р. за № 289.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду, відповідно до ст.85 ГПК України, набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 цього Кодексу.

Повний текст рішення

складено та підписано 13.08.2012р.

Суддя В. М. Дем`як