Рішення № 25616723, 03.08.2012, Дарницький районний суд міста Києва

Справа № 2-1194/12

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"03" серпня 2012 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Дубаса В.А.,

при секретарі - Іващенко К.В., Ридзель О.В.,

розглянувши відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна про визнання іпотечного договору недійсним, зобов'язання вчинити дії та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним внаслідок фіктивності та скасування запису у державному реєстрі прав власності, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_3, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 28.09.2011 року просили суд визнати іпотечний договір недійсним від 09.07.2007 року, зобов'язати приватного нотаріуса ОСОБА_4 зняти заборону на відчуження з квартири та виключи з Державного реєстру іпотек запис про обтяження іпотекою квартири. Обґрунтовуючи позовні вимоги посилались на те, що 09.07.2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, згідно умов якого у заставу банку передано квартиру АДРЕСА_1 з метою забезпечення повернення кредиту виданого відповідно до договору кредиту від 09.07.2007 року на суму 195 900 доларів США. Згаданий іпотечний договір, на думку позивачів, є недійсним, оскільки згідно договору дарування 1/2 частини квартири від 05.06.2001 року ОСОБА_3 подарувала частину квартири позивачам у справі у рівних частинах, тому станом на день укладення іпотечного договору вона не була єдиним власником квартири у зв'язку з чим укладений іпотечний договір не відповідає вимогам закону, оскільки у ОСОБА_3 не було необхідного обсягу цивільної дієздатності на самостійне (без згоди позивачів) укладення оспорюваного договору.

Ухвалою суду, яку занесено до журналу судового засідання від 28.09.2011 року, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозову С.В.

Ухвалою суду, яку занесено до журналу судового засідання від 28.09.2011 року, прийнято до спільного розгляду та об'єднано у одне провадження первісну позовну заяву із зустрічною позовною заявою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним внаслідок фіктивності та скасування запису у державному реєстрі прав власності. Обґрунтовуючи зустрічні вимоги відповідач наполягав на тому, що вказаний договір дарування 1/2 частини квартири від 05.06.2001 року є фіктивним правочином, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином.

Представник позивачів у судове засідання з'явився, вимоги первісного позову підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, проти задоволення зустрічного позову заперечував.

Представник ОСОБА_3 вимоги первісного позову визнав, просив його задовольнити, проти задоволення зустрічного позову заперечував.

Представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»у судовому засіданні вимог первісного позову не визнала, заперечувала проти його задоволення, вимоги зустрічного позову підтримала та просила суд їх задовольнити.

Треті особи у судове засідання не з'явились, однак подали до суду заяви, у яких просили розглянути справу за їхньої відсутності (а.с. 76, 85).

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що первісний позов не підлягає задоволенню, а зустрічний позов необхідно задовольнити частково виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 09.07.2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, згідно умов якого у заставу банку передано квартиру АДРЕСА_1 з метою забезпечення повернення кредиту виданого відповідно до договору кредиту від 09.07.2007 року на суму 195 900 доларів США.

Вказана квартира на день укладення іпотечного договору належала ОСОБА_3 на підставі дублікату свідоцтва про право власності, яке видано ГУ житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 11.02.1997 року, яке зареєстроване у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 21.06.2005 року за реєстровим №39972 (а.с.37).

Як вбачається з довідки-характеристики Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 25.05.2007 року №1250083 (а.с. 38) згадана квартира зареєстрована за ОСОБА_3 У квартирі згідно довідки Ф. №3 від 11.06.2007 року №80, яку видано ОСББ «Осокорки-Київ», була зареєстрована лише ОСОБА_3 (а.с. 39).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Водночас позивачами у справі не надано суду жодних належних та допустимих доказів у заперечення вимог первісного позову, які заслуговують на увагу суду.

Стосовно зустрічних позовних вимог про визнання договору дарування недійсним внаслідок фіктивності та скасування запису у державному реєстрі прав власності суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлено, що згідно договору дарування 1/2 частини квартири від 05.06.2001 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. ОСОБА_3 подарувала вказану частину квартири позивачам у справі у рівних частинах ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка змінила прізвище після одруження на ОСОБА_2 (а.с. 7, 9).

Як вбачається з цього договору дарування він підлягав реєстрації у Київському міському БТІ згідно вимог ст. 227 ЦК України.

Згідно з п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16.01.2003 року Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Цивільним кодексом Української РСР від 18.07.1963 року дійсно була передбачена необхідність реєстрації у т.ч. договорів дарування нерухомості у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до ч. 3 ст. 224 ЦК УРСР до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 і цього Кодексу.

Статтею 227 цього ж Кодексу договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Як вбачається з відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 11.07.2012 року право власності до ОСОБА_1, ОСОБА_2 на 1/2 частину вказаної квартири перейшло на підставі договору дарування від 05.06.2001 року та зареєстровано у Бюро лише 18.04.2011 року.

Як вже зазначалось вище, п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16.01.2003 року передбачено те, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З огляду на те, що покладений на позивачів у справі (обдарованих осіб) обов'язок по реєстрації договору дарування 1/2 частини квартири продовжив існувати після набрання чинності ЦК України від 16.01.2003 року і виконали вони його лише у день реєстрації у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми цього Кодексу до згаданого договору дарування.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ст. 334 ч. 4 ЦК України).

Статтею 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають

державній реєстрації.

У частині 1 статті 210 ЦК України міститься вимога про державну реєстрацію лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Окрім того, як вбачається з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 234 Цивільного кодексу України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. При чому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Пунктом 24 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року передбачено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

З огляду на викладені обставини та приписи чинного цивільного законодавства, суд приходить до висновку про наявність умислу на вчинення фіктивного правочину як у ОСОБА_3 так і у ОСОБА_1, ОСОБА_2, оскільки ОСОБА_3 знаючи про укладення договору дарування 1/2 частини квартири від 05.06.2001 року особисто уклала згаданий іпотечний договір 09.07.2007 року з банком, яким передала у іпотеку у т.ч. і подаровану нею раніше частину квартири; а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом майже 10 років не вчиняли дій по реєстрації договору дарування 1/2 частини квартири та набули права власності на частину квартири лише у квітні 2011 року, після того як рішенням Дарницького районного суду м. Києві від 04.10.2010 року на користь банку стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором. Таким чином, суд приходить до висновку про те, що сторони за договором дарування 1/2 частини квартири не мали на меті створити правові наслідки, які обумовлені договором дарування, тобто не бажали здійснити сам перехід права власності на частину зазначеної квартири від дарувальника до обдаровуваних.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Виходячи з того, що судом визнано недійсним договір дарування 1/2 частини квартири та з того, що правовим наслідком визнання цього договору недійсним є реєстрація даного рішення суду у відповідних органах, що призведе відповідно до внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тому у частині задоволення зустрічних позовних про скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно необхідно відмовити.

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що вимоги первісного позову не ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи не підтверджені певними засобами доказування, а тому у задоволенні первісного позову необхідно відмовити, у той же час вимоги зустрічного позову ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, тому він підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ч. 1 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Зважаючи на викладене, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 79, 88, 131, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні первісного позову відмовити.

Зустрічну позовну заяву задовольнити частково.

Визнати договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 від 05.06.2001 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстровано у реєстрі за №3669 недійсним внаслідок фіктивності.

У задоволенні решти вимог за зустрічним позовом -відмовити.

Стягнути з кожного окремого: з ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) та з ОСОБА_2 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»(код ЄДРПОУ 25745867, знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 31) сплачений судовий збір у сумі 60 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 4 грн. 25 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: