Постанова № 25614716, 13.08.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 серпня 2012 р. (12:10)

Справа №2а-8242/12/0170/27

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Криму в складі головуючого судді Аблякимова Е.Е., при секретарі судового засідання Бордуленко М.Ю., без участі представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Творча Хвиля"

про стягнення

Обставини справи: Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Творча Хвиля" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за робочі місця не зайняті інвалідами в 2011 році у розмірі 15 467,00 грн.

Представник позивача у судове засідання не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином та надав заяву про розгляд справи за їх відсутності, в яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час, день та місце його проведення повідомлений завчасно належним чином рекомендованою кореспонденцією (а.с.17), про причини неявки суд не повідомив, заперечення на адміністративний позов до суду не надав.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Творча Хвиля" (ЄДРПОУ 33925091) зареєстроване Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим, про що свідчить Витяг з ЄДР, що мається в матеріалах справи (а.с.6).

Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. № 875-XII (далі - Закон).

Одним із аспектів соціальної захищеності інвалідів, відповідно до частини першої статті 17 цього Закону, є право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Основні правила визначення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та застосування штрафних санкцій за невиконання цього нормативу встановлено статтями 19, 20 Закону.

Суд зазначає, що при вирішенні даного спору враховуються всі обставини, визначені чинним законодавством, що регулює працевлаштування інвалідів та відповідальність роботодавців за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що приводить суд до висновку про необхідність дослідження наступних факторів:

- створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу;

- інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць;

- спрямування органами працевлаштування інвалідів до роботодавців;

- причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів, направлених спеціальними органами.

Відповідно до ст. 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

Інваліди можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.

Згідно ст. 19 Закону для підприємств, установ і організацій, у томі числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю (далі роботодавці) установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб –у кількості одного робочого місця.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України “Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) “Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів” та Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) “Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів” від 10.02.2007р. № 42, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.02.2007р. за № 117/13384, затверджено форму звітності № 10-ПІ.

Відповідно до пункту 2.1 чинної форми звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду.

Судом встановлено, що відповідач використовує найману працю, та відповідно до Закону подає Кримському республіканському відділенню Фонду соціального захисту інвалідів звіти про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Під час розгляду справи судом з’ясовано, що відповідачем було подано Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік за формою № 10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 10.02.2007р. № 42 (далі Звіт). Відповідно до наказу відділення Фонду № 29 від 17.05.2012 року була проведена позапланова невиїзна перевірка, щодо заповнення форми № 10-ПІ "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів "за 2011 рік, про що складено Акт від 12.06.2012 року (а.с.9).

Згідно даних Акту невиїзної перевірки виконання ст. 19,20 ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 16.06.2012 року в ході перевірки виявлені розбіжності у показниках рядків 04,05,06.

Середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу – 15 осіб (01р).

Фактична середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 0 осіб (02р).

Кількість інвалідів, що повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону – 1 особа (03р.=11 осіб*4%).

Фонд оплати праці 232 тис. грн. (04р).

Середньорічна заробітна плата становить 15 467,00 грн., розрахована відповідно до п.3.6 Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (05р.=04р./01р.).

Сума адміністративно- господарських санкцій за невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів, відповідно до ч. 1 ст.20 Закону та згідно Інструкції повинна відповідати сумі 15 467,00 грн. (06р.= 05р.*1 (кількість незайнятих робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів) – згідно звіту підприємства ця сума становить 7 736,70 гривень.

Також слід зазначити, що для підписання Акту, представник відповідача в зазначену дату не з’явився, тому 13.06.2012 року два екземпляри Акту від 12.06.2012 року були направлені на адресу відповідача рекомендованим листом, та були отримані представником останнього 15.06.2012 року, про що свідчить підпис на поштовому повідомленні (а.с.10). Проте, відповідач один підписаний примірник акту чи заперечення з приводу акту на адресу позивача не надав, отже слід вважати, що відповідач від підписання акту відмовився.

Відповідно до п.4 ст. 20 Закону України “Про зайнятість населення” підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005р. № 420, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.12.2005р. за № 1534/11814 затверджена Інструкція щодо заповнення форми звітності №3-ПН “Звіт про наявність вакансій”.

У абзаці 1 Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН “Звіт про наявність вакансій”, зазначено, що відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 20 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Аналіз вищенаведених норм дає можливість суду зробити висновок, що безпосереднє працевлаштування інвалідів здійснюється роботодавцями, оскільки відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України результатом працевлаштування є укладення трудового договору між працівником (в даному випадку інвалідом) та власником підприємства або уповноваженим ним органом.

Державні органи, передбачені у ст. 18 Закону лише сприяють у працевлаштуванні інвалідів, а безпосереднє працевлаштування здійснюють роботодавці.

Згідно з наданої інформації Феодосійського Міського центру зайнятості ТОВ "Творча Хвиля" за період з 01.01.2011 року по 01.01.2012 року надавало до центру зайнятості звіти про наявність вакансій за формою "3-ПН", у тому числі 27.12.2011 року була надана вакансія механіка (з можливістю працевлаштування інваліда) (а.с.19).

Так, на виконання вимог вказаного Закону відповідач 27.12.2011 року інформував державну службу зайнятості населення про наявність вакантних посад для працевлаштування інваліда шляхом подачі звіту про наявність вільного робочого місця для працевлаштування інваліда . Отже, відповідачем було виконано обов’язок по інформуванню щодо утворення робочих місць та наявності вакансії для працевлаштування інваліда.

Відповідно до ч. 4 ст.20 Закону та Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (далі Порядок), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. № 70 адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються роботодавцями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону. На підприємствах, де працює більш як 15 чоловік, суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, а на підприємствах, де працює від 8 до 15 чоловік, - у розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Суд приходить до висновку про те, що відповідачем у справі вжиті передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інваліда, так відповідач створив робоче місце для інваліда відповідно до встановленого нормативу, інформував центр зайнятості та позивача про наявність вільних робочих місць (вакансій) у спірний період, що позивачем не заперечується.

У той же час, центром зайнятості та позивачем спрямування інвалідів до відповідача для працевлаштування не здійснювалося. Відсутні також випадки безпосереднього звернення інвалідів до відповідача з питань працевлаштування. Дана обставина позивачем не спростована, зворотного не доведено. Позивачем також не доведено відмови відповідача у непрацевлаштуванні інваліда на своєму підприємстві.

При судовому розгляді предметом доказування є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Так, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Аблякимов Е.Е.