Рішення № 25604365, 02.08.2012, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" серпня 2012 р.Справа № 5/5025/570/12

за позовом публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" м. Одеса

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 м. Хмельницький

про визнання недійсним договору суборенди, укладеного 28.12.2005р. між акціонерним комерційним банком „ІМЕКСБАНК" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, посвідчений ОСОБА_2., приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу за реєстраційним № 12925, з наступними змінами та доповненнями, внесеними Додатковою угодою до нього № 1 від 13.10.2008р., р. № 11194 та Додатковою угодою № 2 від 12.08.2009р., р. № 4136

Суддя І.Грамчук

За участю представників сторін:

позивача : Нелюбова О.Р. - за довіреністю № 210312 від 21.03.2012р.

відповідача : Гордєєва В.Л. - за довіреністю від 05.04.2011р.

Суть спору:

Позивач - публічне акціонерне товариство "ІМЕКСБАНК" м. Одеса звернулось із позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 м. Хмельницький про визнання недійсним договору суборенди, укладеного 28.12.2005р. між акціонерним комерційним банком „ІМЕКСБАНК" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, посвідчений ОСОБА_2., приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу за реєстраційним № 12925, з наступними змінами та доповненнями, внесеними Додатковою угодою до нього № 1 від 13.10.2008р., р. № 11194 та Додатковою угодою № 2 від 12.08.2009р., р. № 4136, з підстав, викладених у позовній заяві (а.с. 2-4).

Зокрема повноважним представником позивача відзначено, що 28 грудня 2005 року між Акціонерним комерційним банком „ІМЕКСБАНК" (надалі - Банк) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - Орендар) було укладено Договір суборенди, посвідчений ОСОБА_2., приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу за реєстраційним номером 12925, із Додатковою угодою до нього № 1 від 13.10.2008р., р. № 11194, а також Додатковою угодою № 2 від 12.08.2009р., р. № 4136 (далі - Договір суборенди), відповідно до умов якого Орендар передав Банку в суборенду окреме, індивідуально-визначене майно, частину нежитлового приміщення загальною площею 202,6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (далі - Приміщення). Договір було укладено строком на 5 років, до 28.12.2010р. включно.

Згідно з п. 1.3. Договору суборенди, дане Приміщення передавалось у суборенду з метою розміщення філії АКБ „ІМЕКСБАНК".

Згідно ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Положеннями статті 284 Господарського кодексу України передбачено істотні умови договору оренди, якими є об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Однак, на думку заявника, між АКБ „ІМЕКСБАНК" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 при укладенні договору суборенди не було досягнуто домовленості щодо усіх істотних умов, обов'язковість узгодження яких передбачена ст. 284 Господарського кодексу України, зокрема в договорі суборенди не було врегульовано порядок використання амортизаційних відрахувань та порядок відновлення орендованого майна, а розмір орендної плати був встановлений без урахування індексації.

Одночасно позивач звертав увагу суду на те, що відповідно до п. 4 ст. 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.

В договорі суборенди, укладеному між AT „ІМЕКСБАНК" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 відсутня умова про те, що на даний договір не поширюється дія Закону України „Про оренду державного та комунального майна", а отже даний закон поширюється на відносини між сторонами.

В ст. 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" зазначено повний перелік істотних умов договору оренди, досягнення згоди по яким є обов'язковим при укладенні договору. Такими умовами є : об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Проте, з точки зору заявника, в порушення положень Закону України „Про оренду державного та комунального майна" сторони не погодили усі вищеперераховані істотні умови в спірному договорі, зокрема в договорі суборенди відсутні умови про страхування суборендарем взятого ним в суборенду майна; не визначені обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна; не врегульований спосіб забезпечення виконання зобов'язань за договором; не узгоджено порядок здійснення орендарем контролю за станом об'єкта оренди.

Окрім того, відповідно до ст. 2 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно положень ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в ред. чинній на дату укладення договору) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, в тому числі право користування нерухомим майном строком більш як один рік.

Стаття 19 зазначеного Закону визначає перелік документів, що є підставою для державної реєстрації прав та посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав. До зазначеного переліку входять в тому числі договори про іпотеку, оренду строком більше одного року, інші визначені законом документи щодо речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно п. 9.1. Договору суборенди, даний договір укладено строком на 5 (п'ять) років. Однак в порушення наведених вимог чинного законодавства право користування зазначеним приміщенням після укладення договору суборенди не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Право користування даним приміщенням також не було зареєстровано фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 після укладення Договору оренди приміщення від 26.12.2005р. з його власником - ТОВ „Орен-Інтернешенел".

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а тому через відсутність у договорі суборенди усіх істотних умов, що передбачені чинним законодавством, а також відсутністю обов'язкової державної реєстрації права користування на приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Театральна, буд. 40, на момент та після укладення спірного договору суборенди, повноважний представник позивача вважав, що договір суборенди слід визнати недійсним.

Повноважний представник відповідача проти задоволення позовних вимог категорично заперечив з посиланням на викладені у відзиві аргументи (вх. № 05-24/5739/12 від 07.06.2012р.), заявивши до початку судового розгляду справи клопотання (вх. № 05-24/5741/12 від 07.06.2012р.) про фіксування судового засідання технічними засобами (а.с.19).

Вислухавши міркування представника позивача з цього приводу, суд вищезгадане клопотання (вх. № 05-24/5741/12 від 07.06.2012р.) у відповідності до ст.ст.4-4, 22 65 ГПК України задовольнив.

В отриманому судом відзиві на позов (вх. № 05-24/5739/12 від 07.06.2012р.) (а.с.23-25), повноважний представник відповідача відзначив, що вважає позовну заяву банку нічим іншим, як надуманою та безпідставною спробою затягти час та ухилитись від виконання своїх обов'язків по згадуваному договору суборенди.

В 2010 році Банк вже ініціював судовий спір щодо розірвання договору суборенди від 28.12.2005р., в результаті розгляду якого, за наслідками численних судових засідань, Вищий господарський суд України підстав для розірвання договору не знайшов, однак постановив стягнути з Банку суму не сплаченої останнім орендної плати (копія додається).

На час розгляду даної справи господарським судом Хмельницької області, Відповідачем ініційована процедура виконання зазначеного вище рішення, тоді як господарським судом Одеської області слухається справа про стягнення іншої частини заборгованості, Позивач же поданням даного позову намагається зупинити, як виконання рішення, так і розгляд судового спору в м. Одесі.

З точки зору представника, про безпідставність та надуманість положень викладених в позовній заяві свідчить :

І. Про відсутність в договорі положень щодо врегулювання амортизаційних відрахувань, порядку відновлення орендованого майна, встановлення індексації для розміру орендної плати та обов'язковості застосування до даних правовідносин положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Позивач сам вказує у позовній заяві, що положеннями ст. 215 Цивільного кодексу України, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, а саме :

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

5. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З огляду на викладене, зокрема на наявність всіх зазначених умов у договорі суборенди від 28.12.2005р., висновки Позивача про недійсність останнього вбачаються необґрунтованими.

За переконаннями представника, законодавець не пов'язує недійсність договору з відсутністю в останньому положень визначених критеріями ст. 284 ГК України, а отже посилання Позивача на положення останньої вбачаються надуманими.

Ще більш безглуздими вбачаються міркування Позивача стосовно необхідності застосування до договорів даного виду положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Оригінальним в даному випадку виступає наведене Позивачем обґрунтування : якщо в договорі сторони не передбачили не застосування в своїх правовідносинах положень Закону України «Про оренду державного та колективного майна»- тоді цей даний закон розповсюджується на ці правовідносини.

Таке довільне тлумачення положень цивільного законодавства повністю нівелює основоположні принципи останнього, такі як : свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Більше того, положеннями Закону України «Про оренду державного та комунального майна»чітко встановлено суб'єктний та об'єктний склад регульованих ним правовідносин.

II. Щодо тверджень про необхідність державної реєстрації договору суборенди.

Позивач, як додаткову підставу недійсності договору суборенди наводить відсутність державної реєстрації останнього.

Проте представник відповідача підкреслив, що підставою для визнання відповідного правочину недійсним є недодержання в момент його укладення істотних умов, визначених положеннями ст. 203 ЦК України. Як вже було зазначено вище, дані умови повністю знайшли своє відображення в положеннях договору від 28.12.2005р.

Питання необхідності реєстрації даного договору є дискусійним і ніяким чином не стосується даного спору, зокрема в розрізі вимог про визнання недійсним конкретного правочину.

Більше того, абстрагуючись від факту відсутності взаємозв'язку між реєстрацією договору та його дійсністю, представник нагадав Позивачу наступні положення чинного законодавства.

На момент укладення договору - 28.12.2005р. дійсно діяла згадувана останнім редакція ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», проте відповідно до Перехідних положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»(п.6), Кабінет Міністрів України зобов'язано забезпечити здійснення поетапного введення в дію Державного реєстру прав з передачею в установленому порядку інформації бюро технічної інвентаризації щодо об'єктів нерухомості місцевим органам державної реєстрації прав у міру їх готовності до виконання зазначених повноважень. Тоді як процедура реєстрації договорів оренди нерухомості, на думку представника, ні на момент укладення договору, ні на сьогоднішній день законодавством не закріплена.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»та інших законодавчих актів України»внесені зміни до даного закону. Відповідно до положень п. 2 Розділу прикінцевих та перехідних положень, встановлено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, здійснюється з 1 січня 2013 року.

Додатково представник відмітив, що строк дії договору суборенди, який має намір визнати недійсним Позивач, закінчився 28.12.2010р. При цьому законодавство України, як і судова практика, не передбачає можливості застосування правових наслідків недійсності правочину до договорів оренди, що були виконані хоча б однією стороною, оскільки неможливо повернути виконане за договором оренди, а отже такі договори можуть бути визнані недійсними за умови належного обґрунтування тільки на майбутнє.

Окрім того судом отримано клопотання повноважного представника позивача (вх. 05-24/5740/12 від 07.06.2012р.), який з посиланням на п.7.1.1. Тимчасового Положення про порядок державної реєстрації прав власності та інших речових прав на нерухоме майно, за яким витяги з державного реєстру прав мають право отримувати лише власник, правокористувач або спадкоємець зазначеного майна, а зазначена інформація необхідна для вірного вирішення спору по суті, просив суд :

1. Витребувати з Хмельницького БТІ інформацію про те, чи було зареєстровано право ОСОБА_2 на користування приміщенням за адресою : АДРЕСА_2, після укладення договору оренди з ТОВ «ОРЕН ІНТЕРНЕШЕНЕЛ», посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_2., 26.12.2005р. за реєстраційним № 12828 ;

2. Витребувати з Хмельницького БТІ інформацію про те, чи було зареєстровано право публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" м. Одеса на користування приміщенням за адресою : АДРЕСА_2, після укладення договору суборенди з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 м. Хмельницький, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_2., 28.12.2005р. за реєстраційним № 12925.

Вислухавши міркування повноважного представника відповідача з приводу наведеного клопотання (вх. 05-24/5740/12 від 07.06.2012р.), судом враховано, що порядок витребування доказів врегульовано ст. 38 ГПК України, за якою сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Господарський суд може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід у порядку, встановленому статтями 43-1 - 43-10 цього Кодексу.

Господарський суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону. { Стаття 38 із змінами, внесеними згідно із Законом N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003; в редакції Закону N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010 }

Оскільки клопотання (вх. 05-24/5740/12 від 07.06.2012р.) повноважного представника позивача не відповідало відміченим вимогам чинного законодавства, суд в його задоволенні ухвалою від 7.06.2012р. відмовив.

Цією ж ухвалою суд у відповідності до ст. 65 ГПК України запропонував позивачу конкретизувати на яких правових засадах (ст.26 чи ст.27 ГПК України) має бути залучено до участі у справі ТОВ «ОРЕН ІНТЕРНЕШЕНЕЛ», додатково відмітивши юридичну адресу згаданого товариства.

Будь-яких доказів на підтвердження виконання позивачем відмічених вимог суду протягом вирішення спору у справі № 5/5025/570/12 на адресу господарського суду Хмельницької області не надійшло, що унеможливлює розгляд вищезгаданого клопотання по суті та як наслідок відмову в його задоволенні.

В послідуючому судом отримано уточнення до позовної заяви (вх. № 05-24/5887/12 від 12.6.2012р.) (а.с.46-47) в якому представник додатково відмітив, що згідно з п. 1.3. Договору суборенди, дане Приміщення передавалось у суборенду з метою розміщення філії АКБ „ІМЕКСБАНК".

Згідно ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Положеннями статті 284 Господарського кодексу України передбачено істотні умови договору оренди, якими є об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна - умови його повернення або викупу.

Однак між АКБ „ІМЕКСБАНК" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 при укладенні договору суборенди не було досягнуто домовленості щодо усіх істотних умов, обов'язковість узгодження яких передбачена ст. 284 Господарського кодексу України, зокрема в договорі суборенди не було врегульовано порядок використання амортизаційних відрахувань та порядок відновлення орендованого майна, а розмір орендної плати був встановлений без урахування індексації.

Одночасно заявник звернув увагу суду на те, що відповідно до п. 4 ст. 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.

В договорі суборенди, укладеному між AT „ІМЕКСБАНК" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 відсутня умова про те, що на даний договір не поширюється дія Закону України „Про оренду державного та комунального майна", а отже даний закон поширюється на відносини між сторонами.

В ст. 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" зазначене повний перелік істотних умов договору оренди, досягнення згоди по яким є обов'язковим при укладенні договору. Такими умовами є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення: виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди: відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Проте в порушення положень Закону України „Про оренду державного та комунального майна" сторони не погодили усі вищеперераховані істотні умови в спірному договорі, зокрема в договорі суборенди відсутні умова про страхування суборендарем взятого ним в суборенду майна ; не визначені обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна; не врегульований спосіб забезпечення виконання зобов'язань за договором; не узгоджено порядок здійснення орендарем контролю за станом об'єкта оренди.

Крім того, відповідно до ст. 2 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно положень ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в ред., чинній на дату укладення договору) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, в тому числі право користування нерухомим майном строком більш як один рік.

Стаття 19 зазначеного Закону визначає перелік документів, що є підставою для державної реєстрації прав та посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав. До зазначеного переліку входять в тому числі договори про іпотеку, оренду строком більше одного року, інші визначені законом документи щодо речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно п. 9.1. Договору суборенди, даний договір укладено строком на 5 (п'ять) років. Однак в порушення наведених вимог чинного законодавства право користування зазначеним приміщенням після укладення договору суборенди не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Право користування даним приміщенням також не було зареєстровано фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 після укладення Договору оренди приміщення від 26.12.2005р. з його власником - ТОВ „Орен-Інтернешенел".

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а тому через відсутність у договорі суборенди усіх істотних умов, що передбачені чинним законодавством, а також відсутність обов'язкової державної реєстрації права користування на приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Театральна, буд. 40, на момент та після укладення спірного договору суборенди позивач наполягає на визнанні спірного договору суборенди недійсним.

В послідуючому на адресу господарського суду надійшло клопотання повноважного представника позивача (вх. 05-24/9888/12 від 12.06.2012р.) (а.с. 48) наступного змісту :

Згідно положень ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, в тому числі право користування нерухомим майном строком більш як один рік.

Згідно п. 1.7. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності та інших речових прав на нерухоме майно (далі - Тимчасове положення), державна реєстрація прав проводиться реєстратором БТІ за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, реєстратор якого проводить державну реєстрацію прав на цей об'єкт.

Відповідно до п. 1.12. Тимчасового положення, прямий доступ до Реєстру прав мають БТІ, створені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" та підключені до Реєстру прав у межах визначених територій адміністративно-територіальних одиниць на підставі укладених договорів з Адміністратором Реєстру прав.

Пункт 7.1.1. Тимчасового положення передбачає, що витяги з державного реєстру прав мають право отримувати лише власник, правокористувач або спадкоємець зазначеного майна.

Згідно п. 7.1.2. Тимчасового положення, інформаційну довідку з Реєстру прав на бланку відповідного БТІ мають право отримувати суди, органи місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи державної податкової служби, державні виконавці, нотаріуси, органи Служби безпеки України та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначенні законом.

Враховуючи те, що Публічне акціонерне товариство не є власником приміщення, яке знаходиться за адресою : м. Хмельницький, вул. Театральна, буд. 40, а також на сьогоднішній день не є правокористувачем або спадкоємцем вказаного майна, у зв'язку з чим відповідно до Тимчасового положення він не має права отримувати в органах БТІ будь-яку інформацію стосовно зазначеного приміщення, а дана інформація необхідна для вірного вирішення спору по суті, керуючись ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", пп. 7.1.1., 7.1.2. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності та інших речових прав на нерухоме майно, ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, представник банку просив суд :

витребувати з Хмельницького БТІ інформацію про те, чи було зареєстроване право ОСОБА_2 на користування приміщенням за адресою: м. Хмельницький, вул. Театральна, буд. 40, після укладення договору оренди з ТОВ „ОРЕН ІНТЕРНЕШЕНЕЛ", посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_2. 26.12.2005р. за р.№ 12828 ;

витребувати з Хмельницького БТІ інформацію про те, чи було зареєстроване право Публічного акціонерного товариства „ІМЕКСБАНК" на користування приміщенням за адресою: м. Хмельницький, вул. Театральна, буд. 40, після укладення договору суборенди з ФОП ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_2. 28.12.2005р. за р. № 12925.

У зв'язку з знаходженням представника AT „ІМЕКСБАНК" Нелюбова О.Р. у відпустці до 09.07.2012р. та неможливістю інших представників взяти участь у судовому засіданні, призначеному на 27.06.2012р., розгляд справи одночасно просив відкласти на іншу дату.

Оскільки викладене клопотання позивача в частині витребування інформації не відповідало вищезгаданим нормам чинного законодавства, зокрема ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 32-36, 38 ГПК України, суд в його задоволенні відмовив, відклавши вирішення спору на іншу дату.

Надалі до початку судового засідання 18 липня 2012 р. господарським судом отримано ряд клопотань позивача, зокрема ( вх. № 0524/6993/12 від 18.07.2012р.) про відкладення розгляду справи та ( вх. № 0524/6994/12 від 18.07.2012р.) про продовження строку вирішення спору, які вислухавши міркування повноважного представника відповідача, суд задовольнив в порядку ст.ст. 22, 69 ГПК України.

Розглядом наявних матеріалів справи встановлено :

У відповідності до наданого сторонами спірного правочину 28 грудня 2005 р. між Акціонерним комерційним банком „Імексбанк" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено Договір суборенди, посвідчений ОСОБА_2., приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу за реєстраційним номером 12925, Додаткова угода до нього № 1 від 13.10.2008р., р. № 11194, Додаткова угода № 2 від 12.08.2009р., № 4136 (далі - Договір суборенди), відповідно до умов якого Орендар передав Банку в суборенду окреме, індивідуально визначене майно, частину нежитлового приміщення загальною площею 202,6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно п.1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме, індивідуально визначене майно, частину нежитлового приміщення загальною площею 202,6 кв. м.

В пункті п. 1.3. Договору суборенди зазначено, що дане приміщення передається у суборенду з метою розміщення філії АКБ „Імексбанк".

Пунктом 9.1 договору передбачено, що він укладається строком на п'ять років з 28 грудня 2005 р. по 28 грудня 2010 р.

Окремо сторони відмітили (п.9.7), що взаємовідносини сторін, не врегульовані цим Договором, регулюються чинним законодавством України.

Частиною 2 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" закріплено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

При цьому положення спірного правочину не містять будь-яких посилань, що сторонами погоджено застосування до спірних правовідносин норм Закону України „Про оренду державного та комунального майна", який відповідно до Преамбули, покликаний забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам і є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері оренди саме державного та комунального майна.

Таким чином, в даному випадку правовідносини сторін щодо спірного договору суборенди регулюються загальними нормами ЦК України та ГК України.

Окрім того при вирішенні спору господарський суд враховує, що Рішенням господарського суду Хмельницької області від 11.07.2011р. по справі № 18/12/455-10 позов щодо виконання зобов'язань за спірним правочином задоволено. Вирішено : розірвати договір суборенди від 28 грудня 2005 року, укладений між акціонерним комерційним банком „ІМЕКСБАНК" та підприємцем ОСОБА_1, посвідчений ОСОБА_2., приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу за реєстраційним номером 12925 з 15 березня 2010 року; стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства „ІМЕКСБАНК" (м. Одеса, Приморський район, Проспект Гагаріна,12-А код 20971504) -85 грн. (вісімдесят п'ять гривень) державного мита та 236 грн. (двісті тридцять шість гривень) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.02.2012 р. рішення господарського суду Хмельницької області від 11.07.2011 р. по справі № 18/12/455-10 залишено без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Проте постановою Вищого господарського суду України по справі № 18/12/455-10 від 04.04.2012 р. касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволено повністю. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.02.2012 р. та рішення господарського суду Хмельницької області від 11.07.2011 р. скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" про розірвання договору суборенди від 28.12.2005 р. з 15.03.2010 р. -відмовлено. Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 71966 грн. заборгованості по орендній платі. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 1277,05 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 755 грн. судового збору. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" усунути наслідки самовільно проведених будівельних робіт у приміщенні за адресою : м. Хмельницький, вул. Театральна 40, привівши зазначене приміщення у відповідність до вимог паспорту на зазначене приміщення від 25.03.2005р. Видачу наказів доручено господарському суду Хмельницької області. Дана постанова має преюдиційне значення для господарського суду Хмельницької області при вирішенні спору у справі № 5/5025/570/12, оскільки предметом розгляду у справі № 18/12/455-10 було виконання/невиконання сторонами зобов'язань за спірним договором суборенди, укладеним 28.12.2005р. між акціонерним комерційним банком „ІМЕКСБАНК" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, посвідчений ОСОБА_2., приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу за реєстраційним № 12925, з наступними змінами та доповненнями, внесеними Додатковою угодою до нього № 1 від 13.10.2008р., р. № 11194 та Додатковою угодою № 2 від 12.08.2009р., р. № 4136.

Безпосередньо в засіданні суду, що відбулось 2 серпня 2012р. повноважний представник позивача підтвердив припинення правовідносин між сторонами за спірним правочином через завершення погодженого сторонами терміну використання банком отриманого в суборенду майна, а тому суд констатує, що звернення заявника до суду у даній справі не пов'язано із необхідністю захисту прав чи охоронюваних законом інтересів в порядку ст.ст. 1, 2 ГПК України, а здійснено з інших міркувань.

Вислухавши прибулих до суду повноважних представників сторін та досліджуючи надані по справі докази, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги таке :

У відповідності до ч.2 п.1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Згідно з положеннями ст. 283 ГК за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (не споживна річ).

Частиною 6 ст. 283 ГК встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

Статтею 759 ЦК України передбачено, що одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

У відповідності до чинного роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 N 02-5/111 ( v_111800-99 ) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме : відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до частини першої статті 215 ЦК ( 435-15 ) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому наявні в матеріалах справи докази підтверджують відсутність фактичних та правових підстав для визнання оспорюваного договору суборенди недійсним з огляду на таке.

Відповідно до ст. 182 ЦК України виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно підлягають державній реєстрації. Загальний порядок державної реєстрації таких договорів встановлений Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

Частиною 2 ст. 793 ЦК України встановлено обов'язковість нотаріального посвідчення договору найму будівлі строком на один рік і більше та державної реєстрації договору найму будівлі або іншої капітальної споруди, укладеного на строк не менше одного року (ч. 1 ст. 794 ЦК України).

Частиною 1 ст. 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є чинним з моменту його державної реєстрації. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (ч. 3 ст. 640 ЦК України).

У пункті 2 постанови від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Пленум Верховного Суду України вказав, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

У відповідності до Розділу V «Прикінцеві Положення»Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»в чинній на час укладення спірного правочину редакції, Кабінет Міністрів України зобов'язаний забезпечити здійснення поетапного введення в дію Державного реєстру прав з передачею в установленому порядку інформації бюро технічної інвентаризації щодо об'єктів нерухомості місцевим органам державної реєстрації прав у міру їх готовності до виконання зазначених повноважень.

При цьому реєстрацію договорів найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) здійснювали державні та приватні нотаріуси відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. N 671. Державна реєстрація правочинів проводилась шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням згідно затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 18.08.2004 N 86/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2004 р. за N 1022/9621 Інструкції про ведення Державного реєстру правочинів, прийнятої відповідно до статті 210 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 N 671 ( 671-2004-п ) "Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів" та з метою забезпечення реалізації фізичними і юридичними особами права на визнання державою правочинів, щодо яких передбачена державна реєстрація. При цьому наявний у матеріалах справи Витяг з Державного реєстру правочинів № 1972066 від 28.12.2005р. містить запис №1 про номер спірного правочину -1089040, його найменування -договір суборенди, тип документа, предмет правочину, його сторони, а також відомості про дату та час реєстрації : 28.12.2005р. 13:51 і реєстратора : приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Лучковську Т.М., якою вчинено відповідний запис.

Оскільки ч. 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а тому за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, з існуванням яких можливе визнання спірного правочину недійсним, в позові публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" м. Одеса до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 м. Хмельницький слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 12, 22, 33, 44, 49, 75, 82, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" м. Одеса до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 м. Хмельницький про визнання недійсним договору суборенди, укладеного 28.12.2005р. між акціонерним комерційним банком „ІМЕКСБАНК" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, посвідчений ОСОБА_2., приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу за реєстраційним № 12925, з наступними змінами та доповненнями, внесеними Додатковою угодою до нього № 1 від 13.10.2008р., р. № 11194 та Додатковою угодою № 2 від 12.08.2009р., р. № 4136 - відмовити.

Повне рішення складено 07.08.2012р.

Суддя І.В. Грамчук