Рішення № 25589295, 06.08.2012, Святошинський районний суд міста Києва

ун. № 2608/4684/12

пр. № 2/2608/3610/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2012 року Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Борденюка В.В.,

при секретарі - Зубченко П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ «Кредобанк»в особі Київського відділення Центральної філії до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Кредобанк»в особі Київського відділення Центральної філії про визнання недійсним кредитного договору,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2012 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 157 790,90 грн., посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 взятих на себе договірних зобов'язань.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував, вказуючи на його необґрунтованість і безпідставність. У квітні 2012 року відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати кредитний договір №108 від 17.07.2008р. недійсним і застосувати наслідки недійсності правочину -двосторонню реституцію.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає необхідним первісний позов задовольнити частково, а у задоволенні зустрічного позову відмовити, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, 17.07.2008 р. між ПАТ «Кредобанк»в особі Київського відділення Центральної філії та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 108 (а.с. 15-18), згідно з яким відповідачу було надано у користування кредитні кошти у розмірі 12 174,00 доларів США, на строк до 1 липня 2014 року, із процентною ставкою за користуванням кредиту до 30.01.2009 року -11,7%, а після 30.01.2009 року -12,2% річних відповідно до Додаткового договору №1( а.с. 13).

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Доказом надання відповідачеві кредитних коштів є наявна у матеріалах справи копія платіжного доручення № 783342 від 17.07.2008р. (а.с. -14). Із вказаного платіжного доручення вбачається, що банк на виконання пунктів 2.2., 2.5., 2.6. договору кредиту здійснив конвертацію кредитних коштів із долара США в українську гривню і перерахував їх АТ «Українська автомобільна корпорація»в особі АФ «Універсал-Авто»для здійснення часткової оплати автомобілю за договором купівлі -продажу № 1239 від 11.07.2008 року (а.с. 15, 43).

Згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), та в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статі 1048 цього Кодексу.

Однак позичальником умови договору кредиту належним чином не виконувались.

Вимогами від 19.03.2010р. та від 02.09.2011р. кредитор повідомив позичальника про неналежне виконання останнім грошових зобов`язань із своєчасного повернення отриманих кредитних коштів і плати за користування ними, що випливають із кредитного договору № 108, і вказав, що станом на 11.09.2011р. заборгованість становить 12 267,90 доларів США.

Проте вимоги банку у позасудовому порядку задоволені не були.

У зв'язку з цим, банк заявив до позичальника позов про дострокове повернення кредитної заборгованості на загальну суму 19 749,29 дол. США, що у гривневому еквіваленті згідно з курсом НБУ (1 дол. США=7,9897 грн.) становить 157 790,90 грн., яка розрахована станом на 30.01.2012р. і складається з простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 11 518,87 дол. США, простроченої заборгованості за відсотками у розмірі 3 038,64 дол. США, пені у розмірі 4 638,35 дол. США і трьох відсотків за користування коштами у розмірі 553,42 дол. США. Вказану заборгованість банк обґрунтовує наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості і випискою з особового рахунку позичальника.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Однак виходячи зі змісту виписки з особового рахунку позичальника і наявних у матеріалах справи копій платіжних документів про сплату кредитної заборгованості суд не погоджується із поданого банком розрахунком заборгованості і задовольняє заявлені позовні вимоги частково, виходячи із такого.

Із матеріалів справи вбачається, що розмір наданого кредиту становить 12 174,00 доларів США. При цьому зі змісту вказаних платіжних доручень і виписки із особового рахунку позичальника вбачається, що у рахунок сплати заборгованості за кредитним договором на рахунки позичальника було зараховано 1 896,21 дол. США, з яких у рахунок погашення кредиту банком було зараховано 714,48 дол. США. (а.с. 59-63, 75-78, 80), а решта грошових коштів було направлено на сплату відсотків за користування кредитом та комісію.

Відтак заборгованість позичальника перед банком за кредитом складає 11 459,52 дол. США, що у гривневому еквіваленті згідно з курсом НБУ (1 дол. США=7,9897 грн.) становить 91 558,12 грн.

Водночас суд погоджується із здійсненим позивачем розрахунком заборгованості позичальника зі сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 3 038,64 дол. США, що у гривневому еквіваленті згідно з курсом НБУ (1 дол. США=7,9897 грн.) становить 24 277,82 грн.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Згідно з частиною 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Суд погоджується і з складеним позивачем розрахунком пені, яка складає 4 638,35 дол. США, що у гривневому еквіваленті згідно з курсом НБУ (1 дол. США=7,9897 грн.) становить 37 059,02 грн. При цьому розрахунок пені за кредитом банком проводився, виходячи не із усієї суми боргу за кредитом, а із суми прострочених поточних траншів за кредитом (а.с. 7).

У межах судового засідання відповідач, на підставі пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України, заявив клопотання про застосування строку позовної давності для нарахування пені, що підлягає до стягнення, оскільки пеня була нарахована банком, за період більший, ніж один календарний рік.

Однак у даному випадку сторони пунктом 5.4. договору кредиту погодили, що строк позовної давності для стягнення неустойки прирівнюється до строку позовної давності встановленої законом для основної вимоги за цим договором.

Відтак збільшення сторонами строку позовної давності для стягнення неустойки відповідає приписам частини 1 статті 259 ЦК України.

Водночас вимоги банку щодо стягнення 3 % річних за користування кредитом у розмірі 553,42 дол. США задоволенню не підлягають.

Так, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України).

Водночас сторонами на підставі статей 1048 і 1054 ЦК України у договорі кредиту уже було встановлено плату за користування кредитними коштами на рівні 11,7% до 30.01.2009 року, а після 30.01.2009 року -12,2%.

Таким чином стягнення з позичальника встановлених договором кредиту відсотків за користування кредитом унеможливлює стягнення з нього ще й трьох відсотків річних, оскільки обидва види вказаних нарахувань за своєю правовою природою є платою за користування чужими грошовими коштами і заборона їх одночасного застосування прямо вказана частиною 2 статті 625 ЦК України.

Що стосується зустрічного позову, суд виходить до наступного.

Підставою подання зустрічного позову стало те, що на думку позичальника зміст спірного договору кредиту суперечить актам цивільного законодавства. Так, на думку ОСОБА_1, для укладання кредитного договору в іноземній валюті він мав отримати індивідуальну ліцензію НБУ, згідно ст. 5 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»№ 15-93 від 19.02.1993 р. Окрім того, відповідач посилався на те, що згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів»надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Згідно з приписами статей 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, в тому числі розміщувати залучені кошти на підставі банківських ліцензій.

Водночас, за статтею 5 Декрету «Про систему валютного регулювання»Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, у тому числі, для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Разом з тим, на даний час законодавець не визначив межі термінів і розміру надання, або одержання кредиту в іноземній валюті.

Згідно з пунктом 1.5 "Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" використання іноземної валюти як засобу платежу дозволяється здійснювати без ліцензії (індивідуальної) якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, якому на здійснення таких операцій Національний банк України видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями.

Обґрунтовуючи безпідставність зустрічних позовних вимог про визнання договору кредиту недійсним банк, в ході розгляду спору у суді першої інстанції, надав суду копію банківської ліцензії № 43 від 31.03.1992 р., а також дозвіл № 43-2 від 31.03.1992 р. та додаток до зазначеного дозволу, якими відповідачу за зустрічним позовом надано право здійснювати операції з валютними цінностями, в томі числі і щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України на власних умовах та на власний ризик, що відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є кредитною операцією.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність у банку права на видачу кредиту в іноземній валюті, що зумовлює відсутність підстав для визнання спірного кредитного договору недійсним з мотивів невідповідності його змісту чинному законодавству.

Крім того, відхиляються доводи зустрічної позовної заяви про те, що для виконання умов договору в частині повернення кредиту в іноземні валюті позичальнику необхідно отримати індивідуальну ліцензію, оскільки наведена норма пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" дозволяє використовувати іноземну валюту без ліцензії (індивідуальної), у випадку, якщо отримувачем за такою валютною операцією є уповноважений банк, якому на здійснення таких операцій НБУ видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями.

Не можуть бути взяті до уваги суду доводи зустрічної позовної заяви і про те, що умови спірного кредитного договору суперечать статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Так, спірний договір кредиту було укладено 17.07.2008 року, коли редакція статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»не містила заборони надання (отримання) споживчих кредитів на території України в іноземній валюті. При цьому чинне законодавство не містить заборони виконання договорів кредиту, укладені до набрання чинності вказаної редакції статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Не є обґрунтованим посилання позивача за зустрічним позовом і на те, що він не надавав згоди на проведення конвертації кредиту, виданого у доларах США в українську гривню, оскільки правовідносини сторін з приводу конвертації валюти кредиту і обмінного курсу цієї операції врегульовано пунктами 2.6., 2.11. договору кредиту.

Враховуючи викладене, первісний позов підлягає частковому задоволенню.

Позовні вимоги зустрічного позову задоволені бути не можуть з огляду на те, що вони заявлені із посиланням на норми матеріального права, які у даному випадку застосовані бути не можуть і обґрунтовані із посиланням на обставини, що при розгляді спору по суті підтверджені належними і допустимими доказами не були.

Суд, вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати у розмірі 1 528,94 грн., пропорційно задоволеним вимогам, відповідно до ст. 88 ЦПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 512, 519, 525-526, 530, 553, 554, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-60, 81, 88, 84, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) на користь ПАТ «Кредобанк»в особі Київського відділення Центральної філії (код ЄДРПОУ №22360822, 03150, м. Київ, вул. Горького 91/14) заборгованість за Кредитним договором № 108 у сумі 152 894,96 (сто п'ятдесят дві тисячі вісімсот дев'яносто чотири) грн. та судовий збір у розмірі 1 528,94 грн., а всього 154 423,90 (сто п'ятдесят чотири тисячі чотириста двадцять три) грн.

У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд, шляхом подачі через Святошинський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя:

< Текст >