Рішення № 25583238, 06.08.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" серпня 2012 р.Справа № 5017/1701/2012

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Брагіної Я.В.

при секретарі Стачук Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Розглянув справу за позовом:фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м.Київ)

до відповідача: Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Дружба народів"(с.Нестоїта, Котовського р-ну, Одеської області)

про стягнення 237620,49грн.

08.06.2012р. фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Дружба народів" про стягнення з відповідача 237620,49грн. заборгованості за договором №010811/2 від 01.08.2011р, в тому числі 19368,01грн. - пені; 36045,00грн. - штрафу та 1982,48грн. - індексу інфляції.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача у засідання суду теж не з'явився, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення ухвал суду про призначення справи до розгляду.

Отже, справа розглядається за наявними матеріалами в справі на підставі ст.75 ГПК України

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.08.2011р. між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивач, продавець) та Сільськогосподарським виробничим кооперативом „Дружба народів" (відповідач, покупець ) було укладено договір купівлі-продажу пшениці №010811/2, згідно якого позивач зобов'язувався передати у власність відповідача пшеницю у кількості 40,05 тон, а відповідач зобов'язувався прийняти товар та оплатити його вартість на умовах визначених в договорі.

Загальна вартість товару складає 180225,00грн. (п.4.2 договору).

Відповідно до п.5.2 зазначеного вище договору №010811/2 від 01.08.2011р. оплата вартості товару повинна бути здійснена покупцем в строк до 10.09.11.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Матеріали справи свідчать, що позивач належно виконав умови договору, зокрема: видаткова накладна: №МЛВ-000001 від 17.08.11. тобто продав товар відповідачеві.

Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором №010811/2 від 01.08.2011р. належним чином не виконав, бо не сплатив позивачу вартість отриманого товару - пшениці по зазначеній вище накладній на загальну суму 180225,00грн., про що свідчить акт звірки взаємних розрахунків (а.с.14).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 180225,00грн. є обґрунтованими, підтвердженими доказами, що знаходяться в матеріалах справи та позов в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як суд зазначав вище, відповідачем оплата вартості товару за договором своєчасно проведена не була, що є порушенням зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Пунктом 8.1 договору сторони встановили, що за порушення строків виконання зобов'язання за договором, сторона, яка допустила прострочку сплачує на користь іншої сторони пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нарахованої на суму простроченого зобов'язання за період прострочки.

Позивач просить стягнути із відповідача пеню на підставі п.8.1 договору в сумі 19368,01грн.

Разом з тим, суд задовольняє позов в частині стягнення пені частково, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.10.11. у справі №15/187 та Вищого господарського суду України у справі № 9/107 від 21 квітня 2011 року.

Крім того, позивач при нарахуванні пені за невиконання грошового зобов'язання відповідачем не врахував вимоги ч.6 ст.232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається із розрахунку пені, наданого позивачем, останній нараховує пеню за період із 10.09.11. по 22.05.12., тобто більше ніж протягом шести місяців.

Відповідно до п.5.2 зазначеного вище договору №010811/2 від 01.08.2011р. оплата за вартість товару повинна бути проведена відповідачем до 10.09.11.

Отже, враховуючи умови договору -строк оплати вартості товару - до 10.09.11. та ч.6 ст.232 ГК України позивач неправомірно збільшив період нарахування пені більше ніж протягом шести місяців, тому що вправі був нараховувати пеню із 11.09.11. протягом шести місяців.

Таким чином, суд здійснює розрахунок пені за несвоєчасну оплату вартості товару, яка становитиме - 14005,70грн., виходячи із такого розрахунку: сума боргу -180225,00грн. х (7,75- подвійна облікова ставка НБУ х 2 : 365) х 183- прострочені дні оплати : 100.

А оскільки позивач просить стягнути пеню із відповідача в сумі 19368,01грн., то суд відмовляє в позові в частині стягнення пені в сумі 5362,31грн. (19368,01грн. - 14005,70грн).

Згідно п.8.2 договору, укладеного між сторонами, в разі ухилення від оплати вартості товару понад один місяць покупець, крім пені, сплачує продавцеві штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Позивач просить стягнути із відповідача 36045,00грн. штрафу. Перевіривши нарахування штрафу позивачем в сумці 36045,00грн., суд приходить до висновку, що позов в частині нарахування штрафу відповідає вимогам чинного законодавствва і підлягає задоволенню в цій частині.

Також позивач просить стягнути 1982,48грн. індексу інфляції.

З врахуванням вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Проте, суд задовольняє позов в частині стягнення інфляції в сумі 1444,68грн., виходячи із такого розрахунку: 180225грн. - основний борг х 1,008016(зведений індекс інфляції з вересеня 2011 року по травень 2012 року (визначений позивачем) - 180225,00грн.

А відмовляє в позові в частині стягнення 537,80грн. індексу інфляції (1982,48грн. - 1444,68грн.).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач позовні вимоги не спростував, докази сплати заборгованості не надав, суму основного боргу визнав у акті звірки взаємних розрахунків.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 180225,00грн., пені в сумі 14005,70грн., штрафу в сумі 36045,00грн. та інфляційних в сумі 1444,68грн оскільки в цій частині позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства та підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відмовляє в позові в частині стягнення пені в сумі 5362,31грн. та індексу інфляції в сумі 537,80грн.

Відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути із Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Дружба народів" (66332, с. Нестоїта, Котовський р-н, Одеська область, код ЄДРПОУ 03766990), на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (02097, АДРЕСА_1, ідентифікаційний НОМЕР_1):

- 180225,00 грн. -основного боргу;

- 14005,70грн. -пені;

- 36045,00грн. - штрафу;

- 1444,68грн. - індексу інфляції,

- 4634,41 грн. - судового збору

3. Відмовити в позові в частині стягнення 5362,31грн. -пені та 537,80грн - індексу інфляції.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано: 09 серпня 2012 року.

Суддя Брагіна Я.В.

Копію рішення надіслати:1. ФОП ОСОБА_1 ( 02097, АДРЕСА_2 ); 2. СВК „Дружба народів" ( Одеська обл., Котовський р-н, с. Нестоїта ).